Четвертий

ТРЕТІЙ

ДРУГИЙ

Загальна характеристика суспільно-політичної ситуації в другій половині XVIII – першій половині ХІХ століття на українських землях у межах Російської імперії

Сутність політико-правових ідей Т.Шевченка.1814-1861

Конституційні проекти Георгія Андрузького та їхнє значення у становленні українського конституціоналізму

Суспільно-політичні погляди Пантелеймона Куліша.

Правові та суспільно-політичні погляди Миколи Костомарова.1817-1885

Кирило-Мефодіївське братство та його програмні документи.

ГОД

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ ЙОГО ЧЛЕНІВ

ЛЕКЦІЯ 6.

Друга половина XVIII – перша половина ХІХ ст. – це переломний період між давньою і новітньою українською правовою і політичною думкою. До кінця XVIII століття завершується процес ліквідації залишків козацького автономізму. Відбувається інтеграція української еліти у російські керівні кола; українська нація знову втрачає свою еліту.

Політичне обличчя українства початку ХІХ ст. характеризують 4 напрямки розвитку:

ПЕРШИЙ

Частина української провідної верстви (козацька старшина, православна ієрархія, вчені Києво-Могилянської академії) перейшла, під натиском Москви, на позиції великодержавного російського імперіалізму і шовінізму в його офіційній формі, тобто стала, за своєю змогою і потугою, підтримувати і проводити російську імперську політику в межах як України, так і всієї Російської імперії. Російське православ’я підтримувало цю державну політику. Усіх, хто були здатні чинити опір, було нейтралізовано; селянство було не в змозі щось вдіяти. Відбулася інтеграція в російську державну машину; тому-то, в межах XVIII ст. не відбувалося вироблення якихось нових політичних програм

Друга частина – українські декабристи (“Южное общество” і “Общество объединенных славян”). Вони були захоплені ідеями поступу, прогресу, розвитку прав людини, але на дух не зносили національних проблем і, тому, підіймали загальнолюдські або загальнослов’янські проблеми, а не українські; виступали за слов’янську федерацію. Це були українці, які проповідували російський шовінізм в Україні. Вони жодним чином не намагалися задіяти козацьку традицію, тож не мали щонайменшого впливу на Україні, тому, що селянство не сприймало російських революційних ідей. Однак, українська молодь відходила від українства. Російська мова сприймалася селянством, як офіційна, бо була мовою усього чиновництва. Українські декабристи стають духовними батьками всіх пізніших ліберально-соціалістичних “общерусизмів” серед українського політичного руху. Цей напрям на переломі століть мав фатальні наслідки для українського революційного руху

Піонери української науки і літератури. Вони почали на серйозному рівні займатися україністикою. Формують українознавчі дисципліни, збирають народну творчість, дошукуються історичних джерел, підіймають українську мову, пишуть нею художні твори, формуючи українську літературну мову. Вони мали великі заслуги у цих ділянках, але стояли осторонь політики. Це були: І. Котляревський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Максимович, П. Гулак-Артемовський, О. Бодянський. Вони були аполітичними, зводячи українство до рівня культурницької проблематики вони гальмували формування політичного руху, політичних програм, а тим самим, підтверджували російську ідею про те, що українство – культурна, а не політична проблема. Цей напрям отримав своє продовження у громадах в 60-х роках ХІХ ст

Самостійницькі течії складало політично свідоме українство. Воно було ще сильне у ті роки, хоча й загрожене не тільки царським режимом, але й новими (вказаними вище), вбивчими для нього, ідеями. Це Василь Капніст (він здійснив Берлінську місію 1791 року), Григорій Полетика, гурток Лукашевича, Полтавська масонська ложа “Любов до істини”, Новгород-Сіверський гурток, яким була написана “Історія Русів”. Цей напрямок дістав колосальний імпульс завдяки Тарасові Шевченкові, але наслідки цього імпульсу змогли набрати конкретної політичної форми тільки у кінці ХІХ ст

Iдеали свободи на теренах колишнього Союзу частіше за все пов’язують з Північною Америкою, хоча в рідній минувшині можна віднайти чимало вдалих прикладів для наслідування. Поза тим історичні документи свідчать, що справжня боротьба за свободу велася наприкінці XVIII ст. і в Україні.

Дата добавления: 2014-01-04