Поняття про геосинкліналі та платформи

Наявність стійких і рухливих ділянок земної кори, нерівно­мірний розподіл на Землі вулканів та сейсмічно активних зон свідчить, що ендогенні геологічні процеси протікають на різ­них ділянках земної кори неоднаково. Така нерівномірність у прояві ендогенних процесів існувала і в минулому, це підтверджується особливостями поширення давніх вулканічних по­рід, наявністю в геологічних породах минулих епох могутніх розривних порушень, істотними відмінностями в будові мате­рикової та океанічної кори.

Слід вказати на певну відносність поділу на „стійкі” і „рух­ливі” ділянки земної кори. Зовсім стійких нерухомих ділянок земної кори не існує, бо навіть найбільш „стійкі” древні плат­форми піднімаються або опускаються на 0,6-1,5 см за рік. Але в рухливих областях земної кори швидкість вертикальних і горизонтальних переміщень значно більша. З огляду на різну інтенсивність і направленість тектонічних рухів нині прийня­то розрізняти геосинкліналі, орогенічні області, материкові і океанічні платформи.

Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що ха­рактеризуються активними диференційованими тектонічними рухами з переважанням опускання літосфери, посиленим на­громадженням осадових відкладів, інтенсивним проявом маг­матизму і процесами гороутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в ти­сячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що досягають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного простягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслідок ін­тенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадонагромадження на численні прогини і підняття.

Орогенез інколи розглядають як прикінцеву стадію розвит­ку геосинкліналей. Дійсно, між ними є певна схожість: дуже велика інтенсивність тектонічних рухів, вулканічна і сейсміч­на активність тощо. Але є і суттєві відмінності. В орогенічних областях переважають висхідні переміщення літосфери. Ефу­зивний магматизм поступається місцем магматизму інтрузив­ному. Загальні підняття земної кори супроводжуються силь­ним зім’яттям геологічних пластів у складки і метаморфізацією гірських порід.

Геосинклінальний шлях розвитку пройшли всі древні (докембрійські) і молоді (палеозойські) платформи, гірські системи. Основні відмінності в розвитку тих чи інших геоло­гічних структур визначаються часом їх утворення та інтенсив­ністю тектонічних процесів. На сучасному етапі розвитку літосфери існує два величезних геосинклінальних пояси – Ти­хоокеанський і Середземноморсько-гімалайський. Тихоокеан­ський пояс, який простягається вздовж західних і східних берегів Тихого океану, знаходиться на стадії власне інтенсив­ного геосинклінального розвитку. Він охоплює системи ос­трівних дуг і глибоководних жолобів, а також окраїнні моря. Середземноморсько-гімалайський пояс має широтне простя­гання і переживає прикінцеву стадію розвитку. Він охоплює Піренеї, Альпи, гірські системи Апеннін, Балкан і Криму, Карпати, Кавказ, Тянь-Шань, Памір, Гімалаї та ін.

Платформами називають малорухомі ділянки земної кори, які закінчили геосинклінальний шлях розвитку. На платфор­мах зараз відсутні складкоутворюючі процеси і вулканічна діяльність. Денудація поступово перетворила високі гірські хребти в горбисту місцевість, яку з поверхні прикривають до­сить значні осадові відкладення. Пласти осадових відкладень мають різну товщину, яка залежить від тривалості й інтенсив­ності осадонакопичення. Вони залягають горизонтально або мають пологе падіння. Нижній структурний ярус платформи називають складчастою основою, або фундаментом, він харак­теризується великою зім’ятістю пластів сильними тектонічни­ми рухами, які мали місце в минулому. Залежно від верти­кальної спрямованості переміщень літосфери платформи поді­ляють на материкові та океанічні.

Материкові платформи – це відносно стабільні області з пе­реважанням піднять літосфери. Це найдревніші ділянки зем­ної кори, які утворилися в результаті підняття з надр Землі більш легких елементів (подібно шлаку в доменній печі). Плат­форми утворюють ядра всіх континентів: в Євразії – це Схід­ноєвропейська (Руська); в Азії – Сибірська, Китайська, Індостанська; в Америці – Північноамериканська, Південноаме­риканська, Східнобразильська; в Африці – Північно- і Південноафриканські; в Австралії – Австралійська; в Антар­ктиді – Антарктична. На деяких ділянках платформ осадові відклади відсутні і докембрійські магматичні (гранітоїди) і ме­таморфічні (гнейси, сланці) гірські породи виходять безпосе­редньо на земну поверхню. Такі райони іменуються щитами. На території Східноєвропейської платформи такими є Балтій­ський та Український кристалічні масиви, в межах Сибірської платформи – Алданський щит. На щитах дуже поширені по­роди архейського і протерозойського віку, з якими пов’язані великі родовища залізних руд, хрому, нікелю, міді, марганцю, золота та інших металів. Рельєф древніх і молодих платформ вирівняний.

Океанічні платформи, як і материкові, є відносно стабіль­ними областями, але в них переважають тривалі опускання лі­тосфери, їх межі окреслені материковими схилами і океаніч­ними жолобами з одного боку і серединно-океанічними хребта­ми – з другого. В основі океанічних плит залягає базальтовий шар. З поверхні їх горизонтально прикривають осадові поро­ди. Товщина кори збільшується в напрямі від серединно-оке­анічних хребтів до материкового шельфу, в цьому ж напрямі збільшується і вік кори, але вона молодша за материкову.

Дата добавления: 2014-01-04