Забруднення і самоочищення грунту

Під забруднювачами грунту, згідно визначення, ухваленого ООН, потрібно розуміти хімічні речовини, біологічні організми (бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти) і продукти їхньої життєдіяльності, що зустрічаються в неналежному місці, за певний час і в певній кількості. Під забрудненням грунту потрібно мати на увазі лише той вміст хімічних і біологічних забруднювачів в ньому, який стає небезпечним для здоров'я при прямому контакті людини із забрудненим грунтом або через контактуючі з грунтом середовища по екологічних ланцюгах: грунт — вода — людина; грунт — атмосферне повітря — людина; грунт — рослина — людина; грунт — рослина — тварина — людина і т. п. Всі забруднювачі можна розділити на хімічні (неорганічні і органічні) і біологічні (віруси, бактерії, найпростіші, яйця гельмінтів).

Хімічні забруднювачі поділяються на дві великі групи. До першої групи відносяться хімічні речовини, що вносяться в грунт планомірно, цілеспрямовано, організовано. Це пестициди, мінеральні добрива, структуроутворювачі грунту, стимулятори росту рослин і ін. Тільки у разі внесення надлишку цих препаратів вони стають забруднювачами грунту. До другої групи хімічних забруднювачів відносяться хімічні речовини, що попадають в грунт випадково, з техногенними рідкими, твердими і газоподібними відходами. Сюди входять речовини, що поступають в грунт разом з побутовими і промисловими стічними водами, атмосферними викидами промислових підприємств, побутовими і промисловими твердими відходами, вихлопними газами автотранспорту і т. д. Небезпека поєнання як першої, так і другої груп хімічних речовин, що поступають в грунт, визначається їхньою токсичністю, алергенним, мутагенним, і іншими ефектами, небезпечними для здоров'я людини як на сьогодні, так і в подальших поколіннях.

Грунт забруднюється залишками померлих рослин і тварин, а також продуктами їхньої життєдіяльності. В населених місцях до цього добавляються великі кількості нечистот і відходів. Скупчення відходів на поверхні землі могло б зробити неможливим життя людей, якби одночасно із забрудненням в грунті не відбувалися процеси самоочищення.

Самоочищення грунту є складним і відносно тривалим біологічним процесом, протягом якого органічні речовини перетворюються на воду, вуглекислий газ, мінеральні солі і гумус, а патогенні збудники відмирають.

Процес самоочищення грунту протікає таким чином.

При забрудненні грунту рідка частина відходів фільтрується, а зважені в ній органічні частинки, мікроорганізми і яйця гельмінтів затримуються в порах. Зерна грунту, володіючи великою фільтруючою здатністю, поглинають з рідини, що просочується, розчинені органічні колоїдні речовини і погано пахнучі гази.

У верхніх шарах грунту, де затримуються органічні речовини, мешкає велика кількість різних видів мікробів, актіноміцетів, грибів, водоростей, найпростіших, черв'яків, личинок комах, які активно беруть участь в процесах самоочищення грунту.

Мінералізація органічних речовин в грунті може протікати як в аеробних, так і в анаеробних умовах. Процеси гниття, що відбуваються, в анаеробних умовах і бродіння органічних речовин супроводжуються виділенням погано пахнучих газів, що забруднюють атмосферне повітря. Тому при знешкодженні нечистот потрібно створювати такі умови, в яких переважали б процеси аеробної мінералізації, тобто, потрібно забезпечити достатній доступ кисню до забрудненого грунту і не перенавантажувати його великою кількістю відходів.

У присутності кисню повітря мікроорганізми аеробів розкладають вуглеводи до вуглекислого газу і води. В анаеробних умовах, окрім цих продуктів, утворюються метан і інші погано пахнучі гази.

Клітковина рослин, що попадає в грунт в особливо великій кількості, піддається тут метановому бродінню з утворенням газів і води. З клітковини утворюються також гумінові сполуки.

Після розщеплювання жирів на гліцерин і жирні кислоти останні в аеробних умовах розпадаються до вуглекислого газу і води, а в анаеробних умовах їхній розпад супроводжується виділенням погано пахнучих летких жирних кислот.

Розкладання білкових сполук відбувається в два етапи. На першому етапі, що носить назву амоніфікації, білки руйнуються до амінокислот, які у свою чергу розпадаються до аміаку і його солей. Окрім аміаку, з амінокислот утворюються жирні кислоти і ароматичний ряд.

Ці перетворення протікають під впливом анаеробів (В. putrificus, sporogenes і Др.), факультативних анаеробів (В. micoides і др.), аеробів (В. mesentericus, suBtilis і др.), актиноміцетів і грибів. Аммоніфікація сечовини здійснюється уробактериями і іншими мікробами.

За умов, сприяючих розмноженню анаеробів, утворюються проміжні продукти розпаду білка, що володіють сильним смородом (индол, меркаптаны, леткі жирні кислоти, сірководень і др.).

За наявності в грунті кисню паралельно з першим етапом протікає другий етап мінералізації — нітрифікація, в процесі якої аміак окислюється до азотної кислоти (за допомогою В. nitrosomonas), а остання — до азотної (за допомогою В. nitroBacter). Мікроорганізми аеробів окислюють і інші проміжні продукти розпаду білків. У результаті в грунті утворюються нітрати, сульфати, фосфати і карбонати- сполуки, засвоювані рослинами. Отже, завдяки процесам самоочищення грунту органічні речовини перетворюються на ті форми неорганічних сполук, у вигляді яких вони служать необхідним поживним матеріалом для рослин, і, таким чином, знов поступають в кругообіг речовин, що відбувається в природі. Процеси нітрифікації вимагають доброї аерації грунту, сприятливих температурних умов і вологості не менше 25—30%. Оптимальні температурні умови для нітрифікації 25—37‘С. Процеси нітрифікації припиняються при температурі нижче 3‘ і вище 56‘С.

Одночасно з процесами розкладання в грунті завдяки асиміляції нітратів бактеріями протікають процеси синтезу різних органічних, у тому числі і білкових, речовин, що входять до складу мікроорганізмів.

Поступово під часу самоочищення грунту від органічних забруднень (із раніше розглянутих причин) відмирає і патогенна мікрофлора, головним чином неспороносні мікроби і яйця гельмінтів.

Після всіх перетворень в грунті утворюється гумус (перегній), до складу якого входять геміцелюлози, жири, органічні кислоти, мінеральні речовини і протеінові комплекси, що утворилися внаслідок мікробного синтезу. В гумусі багато сапрофітних мікроорганізмів. Гумус є добрим добривом; він поволі розкладається, поступово віддаючи рослинам необхідні їм поживні речовини.

В санітарному відношенні важливо, що гумус, не дивлячись на наявність органічних речовин, не загниває, не виділяє смердючих газів, не приваблює мух. він не містить патогенних мікробів, окрім спороносних. На цій стадії знешкодження відходів в грунті вважають закінченим.

До чинників, що сприяють відмиранню мікроорганізмів і яєць геогельмінтів, відносяться такі, як бактеріофаги і антибіотики, присутні в грунті, сонячне світло, висихання грунту. Так, при дії сонячного світла спостерігається висихання грунту, при цьому яйця аскарид на його поверхні гинуть протягом 7 год.— 5 діб.; проте на глибині 2,5—10 см вони зберігають свою життєздатність протягом року.

Орання або перекопування грунту, сприяючи аерації, прискорює її самоочищення. Навпаки, перевантаження грунту органічними відходами веде до розвитку анаеробної мікрофлори і уповільнює самоочищення, що супроводжується утворенням продуктів розпаду.

Механізми знешкодження відходів і фекально-господарських стічних вод через грунт широко використовуються в практиці.

8. Іонізуюче опромінення та його вплив на здоров’я людини.

Іонізуючим випромінюванням називають будь-яке випромінювання, взаємодія якого з опроміненим середовищем спричинює створення в ньому з нейтральних атомів та молекул частинок, що несуть електричний заряд(іони, електрони). Іонізуюче випромінювання може бути корпускулярним та короткохвильовим. Перше пов’язано із явищем радіоактивності. Друге є електромагнітним. До електромагнітного випромінювання також відносять y-випромінювання, що має значну проникаючу здатність.

Іонізуюче опромінення є природним компонентом середовища існування людини. У результаті іонізуючого опромінення створюється радіаційний фон, який складається з природного та штучного радіаційного фону.

Зростання штучного радіаційного фону призводить до підвищення рівня радіоактивних ізотопів не тільки в довкіллі, але й в організмах. Розрізняють зовнішнє та внутрішнє опромінення, яке є більш небезпечним, скільки радіоактивні елементи безпосередньо контактують з органами.

Допустимий вміст радіоактивних речовин в організмі визначається їх радіо токсичністю. Радіо токсичність – це властивість радіоактивних ізотопів призводити до патологічних змін в організмі. Радіо токсичність залежить від шляхів надходження радіоактивних речовин до організму, розподілу в системах органів, від часу перебування радіонукліду в організмі.

Сновні шляхи надходження: органи дихання, травлення. Шкіра. Через неушкоджену шкіру поглинання радіоактивних речовин дуже повільне.

За характером розподілу в організмі людини радіоактивні речовини поділяють на три групи: 1) ті, що відкладаються в кістках(кальцій, стронцій, барій, радій);2) накопичуються переважно в печінці(цезій, нітрат плутонію); 3) рівномірно розподіляються по всьому організму(кисень, водень, залізо, полоній). Йод-131 накопичується в щитовидній залозі. Головну роль у внутрішньому опроміненні відіграють цезій-137, стронцій-90, які за хімічними властивостями є аналогами кальцію та калію. Ці радіонукліди надходять до організму людини по харчових ланцюгах.

Існують суттєві відмінності в чутливості тканин та органів до опромінення. Найбільш чутливими є мало диференційовані молоді клітини, що ростуть або розмножуються(клітини яєчка, яєчників, кісткового мозку, лімфатичної тканини).

Наслідки опромінення для організму: 1) соматичні хвороби(гостра та хронічна променева хвороби; місцеві променеві враження) 2)сомато-стохастичні (злоякісні пухлини, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя) 3) генетичні(мутації).

Досі ще не вивчено механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення, не досліджено явище синергізму(взаємодії радіації з хімічними речовинами).

Захист: 1) від зовнішніх джерел організм захищають за допомогою екранів, що поглинають радіацію;

2)дозиметричний контроль; 3) використання радіопротекторів- це речовини, що підвищують природну стійкість організму до іонізуючого випромінювання (вітаміни, сірковмісні речовини); 4) адсорбенти. Вітчизняний природний препарат «Мікотон», що має здатність виводити радіонукліди з організму.

ДОДАТОК

Встановлена доза опромінення в 35 бер науково не обґрунтована і загрозлива для здоров’я. Ця норма може бути причиною 250 аномалій на 1 млн людей. В 1986 р. Було констатовано опромінення щитоподібної залози, яке підвищує ризик захворювання на рак у 5,8 тис. дітей і у 7 тис. дорослих. Майже 100 тис. людей живе в умовах, де рівень радіації все ще загрожує здоров’ю людини. Підрахунки демографів показали, що протягом 1-2 поколінь в Україні основна частина молодого населення може бути психічно і фізично неповноцінною.

Найбільше від радіації потерпіла Житомирська область. На забрудненій території проживає 362 тис. людей. У 1986 р. 5,5 тис. дітей отримали тут критичну дозу опромінення. Радіоактивне забруднення охоплює понад 600 населенних пунктів. У с. Народичі у 1990р. дві третини дітей мали захворювання щитоподібної залози, збільшення лімфовузлів, печінки, захворювання крові й нирок, катаракту, вегето-судинну дистонію.

Радіонукліди Київського та Канівського морів забруднюють грунтові води, які споживають понад 4 млн. людей. У Рівненській області заражено 304 населені пункти у 6 північних районах області, де проживає майже 250 тис. людей, в тому числі 80 тис. дітей. Серед населення збільшується кількість шлунково-кишкових захворювань, серед дітей і вагітних жінок стали частішими випадки анемії.

Хронічна променева хвороба розвивається при тривалій дії опромінення у відносно малих дозах і характеризується хвилеподібним перебігом. Відносно рано проявляються порушення нервово-судинної регуляції. Спочатку нестійкість показників крові змінюється зменшенням числа лейкоцитів і тромбоцитів. Гемодинаміка стає недостатньою, знижується артеріальний тиск, змінюється ЕКГ. З’являються порушення ферментативної активності і секреторно-моторної функції травного тракту. Формується астенічний синдром. Зростає почуття втомлюваності, розбитості, порушення сну, афективна нестриманість з підвищеною ранимістю і гіперпатією до зовнішніх подразнень, головний біль.

РОЗПОДІЛ РАКУ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ У ДІТЕЙ РІЗНИХ РЕГІОНІВ України.

1- Київська область та м. Київ.

2- Чернігівська область

3- Житомирська область

4- Черкаська область

5- Рівненська область

Дата добавления: 2014-01-04