Соціологія політичних партій і партійних систем

Соціологія політичних партій і партійних систем – це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.

Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем.

Політична партія (від лат. рartio – частина, відділ) – це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволення.

Основа діяльності будь-якої політичної партії – боротьба за завоювання політичної влади в державі й реалізація своїх програмних концепцій (економічних, ідейно-теоретичних, політичних) за допомогою законодавчої, виконавчої й судової влади. Свої програмні концепції політичні партії втілюють у життя через практичну діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї діяльності на різних історичних етапах розвитку й у різних політичних умовах.

На відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об’єднанням громадян, завжди мають чітку внутрішню структуру.

Таким чином, політична партія – це політичний рух з високим ступенем організації. Політична партія – це стійка політична організація, яка об’єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною.

Політичні партії виникають в період переходу від феодального до капіталістичного суспільства. Процес виникнення партій є руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об’єднаннями громадян. Виникнення політичних партій було пов’язане з формуванням у результаті буржуазних революцій парламентів як форми й принципу організації й здійснення державної влади. Нинішні політичні партії різноманітні й розрізняються залежно від характеру й принципів організації, ідейних установок, соціальної бази, позиції й місця в політичній системі суспільства.

Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:

1. За соціальною базою на:

· класові (робітничі, селянські, буржуазні);

· міжкласові (буржуазно-поміщицькі);

· партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);

· національні;

· народні;

· релігійні тощо.

2. За способом формування і поповнення на:

· кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;

· масові – об’єднують широкі маси населення.

3. За умовами функціонування на:

· легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані);

· нелегальні.

4. По відношенню до існуючої влади на:

· правлячі – ті, що перебувають при владі;

· опозиційні – партії, що протидіють правлячим.

5. За формами боротьби на:

· консервативні;

· радикальні;

· реформістські,

· революційні;

· контрреволюційні.

6. За ідеологією на:

· консервативні;

· ліберальні;

· соціалістичні;

· комуністичні;

· демократичні та інші.

Сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називається партійною системою.

У країнах світу склалися різні партійні системи. Це зумовлено не тільки класовим характером суспільства, а й історичними традиціями, національним складом, політичною культурою населення, релігійним світоглядом тощо. Поєднуючи класифікації партійних систем Є. Базовкіна та Дж. Сартрі можна виділити такі типи партійних систем:

1. Однопартійна система, для якої характерна провідна роль в суспільстві однієї партії. Вона поділяється на:

· суто однопартійну систему, де в країні є лише одна зареєстрована партія (Куба, Лаос);

· однопартійну систему з партією, що здійснює гегемонію, де в країні існує декілька партій, але при владі на протязі довгого часу залишається лише одна з них, решта не відіграють значної ролі в політичному житті (Китай, В’єтнам);

· однопартійну систему з домінуючою партією, де вплив однієї партії на суспільство є дещо більшим, ніж у інших партій (Індія, Мексика);

2. Двопартійна система, де дві партії по черзі змінюють одна одну при владі (США, Канада, Великобританія);

3. Багатопартійна система, де вплив на суспільство мають більш ніж дві партії. Вона поділяється на:

· трипартійну систему, при якій переважаючими в суспільстві є дві партії, проте вони не можуть формувати уряд без участі третьої, яка як правило є опозиційною до перших двох. Тому таку партійну систему називають іноді ще двохзполовинною партійною системою (Бразилія, Індонезія);

· багатопартійну систему поміркованого плюралізму, при якій 3-4 партії формують коаліційний (спільний) уряд (Швеція, Бельгія, Швейцарія, Голландія, Греція, Фінляндія)

· багатопартійну систему крайнього плюралізму, де коаліційний уряд формують 5-8 партій (Польща, Чехія, Україна, Росія);

· атомізовану систему, в якій жодна партія не виявляється значно сильнішою від інших і уряд формують представники значної кількості партій (Малайзія).

Як свідчить практика розвитку політичних партій в умовах демократичних режимів, загальною є тенденція спрощення партійних структур. Підтвердженням тому є розвиток партійної системи в Україні. адже на парламентських виборах 1998 року переможцями виявились 8 партій та блоків. 2002 – 6, а 2006 – 5, причому дві політичних сили (СПУ і КПУ) ледве подолали відсотковий прохідний бар’єр, незважаючи на те що його було зменшено з 4 до 3% Українське ж суспільство є поляризованим за принципом Схід – Захід, тож цілком можна припустити, що партійна система в Україні від вкрай поляризованої поступово має перейти до двопартійної.

Дата добавления: 2014-01-04