Методи вивчення та узагальнення

План.

НЕ 2.2.

План

Лекція 6. Особливості обліку касових операцій

Тема 3. Облік касових операцій

1. Порядок інкасації грошової виручки, видачі підкріплень, перевезення, пересилання цінностей.

2. Облік касових операцій для задоволення власних потреб банку.

3. Особливості обліку операцій у банкоматах,

1.Порядок інкасації грошової виручки,

видачі підкріплень, перевезення, пересилання цінностей.

Доставку готівки до клієнтів та інкасацію готівки у клієнтів здійснюють підрозділи перевезення валютних цінностей та інкасації, коштів установи банку з урахуванням вимог Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України № 520 від 03.12.2003р. Інкасаторські сумки (опломбовані та підготовлені до здачі) доставляють до клієнтів на підставі двостороннього договору про доставку валютних цінностей. Підставою для видачі бригаді інкасаторів готівки, вкладеної в мішки, є доручення на інкасацію коштів і службове посвідчення інкасаторів.

Видачу опломбованих сумок з готівкою і грошовим чеком здійснює касир під розписку у видатковому касовому ордері і робить запис у Книзі обліку валютних цінностей, відправлених підприємствам, установам та організаціям через бригаду інкасаторів,яку зберігають в підрозділі перевезення валютних цінностей та інкасації коштів і видають інкасаторам на маршрут черговим (керівником) по підрозділу. Прийнявши доставлену готівку, касир клієнта банку розписується в цій Книзі та засвідчує свій підпис печаткою.

За результатами перерахунку інкасованих коштів складають акт у двохпримірниках. У разі наявності надлишків або недостачі складають Акт розбіжностей.

Документом, що підтверджує здавання готівки клієнтом банку, є грошовий чек зприклеєною контрольною маркою та засвідчений підписами керівника, головного бухгалтера, касира і відбитком печатки клієнта банку.

1. Видача готівки інкасаторам у разі ведення обліку операцій у підзвіт в операційні каси за окремими аналітичними рахунками балансового рахунка 1001 відображається проведенням:

Д-т 1001; 1002(аналітичні рахунки для обліку готівки, виданої у підзвіт).

К-т 1001; 1002(аналітичні рахунки для обліку готівки в операційній касі.

2. Видачу готівки клієнтам відображають:

Д-т 2600,

К-т 1001; 1002 (аналітичні рахунки для обліку готівки, виданої у підзвіт).

3. Повернення залишків коштів, виданих відповідальним працівникам,:

Д-т 1001 (аналітичні рахунки для обліку готівки в операційній касі);

К-т 1001 (аналітичні рахунки для обліку готівки, виданої у підзвіт).

Підставою для здійснення інкасації коштів підрозділом перевезення валютних цінностей та інкасації є договір про інкасацію коштів між клієнтом банку та установою банку. Кожного клієнта, який використовує у своїй діяльності послуги банку з інкасації, заносять в Журнал обліку клієнтів банку, які обслуговуються підрозділом перевезення валютних цінностей та інкасації коштів.

Уповноважена особа (здавач) клієнта банку під час здавання сумок з валютними цінностями інкасаторам оформляє до кожної сумки в трьох при­мірниках супровідну відомість до сумки з готівковим виторгом або супровідну відомість до сумки з цінностями в іноземній валюті. Доставлені в банк сумки з готівкою інкасатор здає бухгалтеру-контролеру, який перевіряє відповідність записів у супровідних відомостях, реєструє належні до прийняття від інкасаторів сумки в Журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок удвох примірниках і після реєстрації передає накладні до сумок з готівкою, супровідні відомості до сумки з валютними цінностями касирові. Про загальну кількість прийнятих за всіма маршрутами сумок (мішків) і готівкою і порожніх сумок складають Довідку про прийняті касою сумки(мішки) з готівкою і порожні сумки.

Про результати перерахування готівки і цінностей, що є в ній, складають Акт у трьох примірниках. Перший примірник акта залишають в установі банку разом з супровідним документом, другий - з повідомленням про факт недостачі цінностей і речовими доказами при потребі передають правоохоронним органам, третій - надсилають організації, яка здала цінності інкасатору.

Недостачі та надлишки готівки, що виявлені при перерахуванні, реєструють в картках обліку прорахунків, виявлених касовим працівником, в картках обліку прорахунків, виявлених у сумках з виторгом за кожним торговим та іншим підприємством і організацією, а також за кожним касовим працівником, який виявив недостачу або надлишок. Після розкриття всіх сумок і перерахування готівки контролюючий працівник у контрольних відомостях підсумовує суми перерахованого готівкового виторгу за кожним касовим працівником. Накладні до сумок передають обліково-операційним працівникам для зображення результатів перерахування виторгу в бухгалтерському обліку.

Операції з інкасації готівки в клієнтів відображають таким чином:

1. Облік проінкасованих коштів клієнта до перерахування:

Д-т 1005; К-т 2600.

2. Облік грошового виторгу після перерахування:

Д-т 1001; 1002; К-т 1005.

3. Виявлення надлишку грошей в інкасаторських сумках:

Д-т 1001 "Банкноти та монети в касі банку";

К-т 2600 "Кошти на вимогу суб'єктів господарювання".

4. Недостача грошей, виявлена в інкасаторських сумках:

Д-т 2600 "Кошти на вимогу суб'єктів господарювання";

К-т 1005 "Банкноти та монети, інкасовані до перерахування".

2. Облік касових операцій для задоволення власних потреб банку

Підкріплення готівкою установ банків здійснює відділ готівкового обігу касових операцій ТУ НБУ на підставі заяви установ цих банків після надходження відповідних сум з кореспондентських рахунків установ банку.

Підкріплення готівкою установ банків відображають такими бухгалтерськими проведеннями:

а) перерахування коштів банком за готівку:

Д-т 1811 "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою";

К-т 1200 "Кореспондентські рахунки банку в НБУ;

б) отримання готівки через інкасацію територіальних управлінь і оприбуткування її в касу банку:

Д-т 1001, 1002;

К-т 1811 "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою".

Здавання надлишку готівки до територіального управління здійснюють такими бухгалтерськими проведеннями:

а) після видачі коштів інкасаторам:

Д-т 1007 "Банкноти та монети в дорозі";

К-т 1001; 1002.

б) після отримання повідомлення від ТУ НБУ про отримання готівки:

Д-т 1811 К-т 1007;

в) після надходження на коррахунок банку коштів оплати за готівку:

Д-т 1200, К-т 1811.

Якщо банк здає готівку до територіального управління через власну службу інкасації, то здійснюють такі бухгалтерські проведення:

а) вивезення готівки до територіального управління:

Д-т 1007; К-т 1001; 1002.

б) при надходженні на кореспондентський рахунок банку коштів:

Д-т 1200

К-т 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою";

в) після отримання повідомлення від територіального управління про отримання готівки:

Д-т 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою";

К-т 1007 "Банкноти та монети в дорозі".

Підкріплення операційних кас установ банків може здійснюватися шляхом передавання готівки між банками на підставі укладених договорів.

При передаванні готівки за наявності попередньої оплати за неї здійсню­ють такі бухгалтерські проведення:

I. У банку-отримувачі готівки.

1.1. При перерахуванні коштів:

Д-т 1811 А "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою";

К-т 1200 "Кореспондентські рахунки банку в НБУ;

1600 "Кореспондентські рахунки інших банків".

1.2. При отриманні готівки:

Д-т 1001 "Банкноти та монети в касі банку"; 1002

К-т 1811 "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою".

II. У банку, що передає готівку.

2.1. При отриманні коштів за готівку:

Д-т 1200; 1500 "Кореспондентські рахунки, що відкриті в інших банках";

К-т 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою".

2.2. При видачі готівки банкам, що здійснюють її доставку власними силами (підрозділом перевезення валютних цінностей та інкасації,):

Д-т 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою";

К-т 1001; 1002.

2.3. При відправленні готівки через інкасаторів банку:

Д-т 1007 "Банкноти та монети в дорозі"; К-т 1001; 1002.

2.4. При отриманні повідомлення від банку-покупця про отримання готівки:

Д-т 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою";

К-т 1007 "Банкноти та монети в дорозі".

При проведенні розрахунку за готівку банком-отримувачем після отримання готівки здійснюють такі бухгалтерські проведення:

І. У банку, що передає готівку:

1.1. Готівку відправляють через інкасаторів:

Д-т 1007 "Банкноти та монети в дорозі";

К-т 1001, 1002.

1.2. Отримання повідомлення від банку-покупця готівки про отримання готівки:

Д-т 1811 "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою"; К-т 1007.

1.3. Отримання коштів за відправлену готівку:

Д-т 1200 "Кореспондентські рахунки банку в НБУ";

1500 "Кореспондентські рахунки, що відкриті в інших банках";

К-т 1811 "Дебіторська заборгованість за операції з готівкою".

II. У банку-отримувачі готівки.

2.1. Отримання готівки від інкасаторів:

Д-т 1001, 1002; К-т 1911 "Кред. заборгованість за операціями з готівкою".

2.2. Перерахування коштів за отриману готівку:

Д-т 1911 "Кред. заборгованість за операціями з готівкою"; К-т 1200, 1500.

3. Облік операцій з обслуговування фізичних осіб банкоматом

Порядок здійснення операцій обслуговування фізичних осіб банкоматом

1. Включення банкомата, встановлення в банкомат касет, завантажених готівковими грошима

2. Видача банкоматом готівкових коштів

3. Вилучення використаних касет із банкомата, вимкнення банкомата

Облік операцій здійснюється так.

1. Передача інкасатору завантажених грошима касет:

Д-т 1007 К-т 1001

2. Встановлення завантажених касет у банкомати:

Д-т 1004 К-т 1007

3. Підтвердження банком-емітентом можливості виконання операції:

Д-т Поточні рахунки фізичних осіб

К-т 2920 Транзитний рахунок за операціями, здійсненими через банкомат

4. Видача банкоматом готівки:

Д-т 2920 Транзитний рахунок за операціями, здійсненими через банкомат

К-т 1004 Банкноти та монети в банкоматах

5. Вилучення касет з банкомата та повернення залишків грошей до каси банку:

Д-т 1001 К-т 1004

Кожний факт видачі готівки банкоматом супроводжується друкування ордера встановленої форми (сліпа).

ВИЯВЛЕННЯ, ВИВЧЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

1. Сутність передового педагогічного досвіду.

2. Виявлення передового педагогічного досвіду.

3. Методи вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

4. Технологія впровадження передового педагогічного досвіду.

Основні поняття до теми: передовий педагогічний досвід, рівні досвіду, новаторський досвід, раціоналізаторський, технологія вивчення досвіду.

Основна:

1. Активні форми і методи впровадження передового педагогічного досвіду: 36. наук, ст.— К.: Рад. школа, 1989.

2. Блонський П. П. Задачи и методьі новой народной шкоди // Избр. пед. произ-ведения.- М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961.

3..1. Красовицкий М. И. и др. От педагогической науки к пріактике.— К.: Рад. шко­ла, 1990.

4. Крисюк С. В. Передовой педагогический опьіт работьі как способ повьішения мастерства учителей (80-90 годьі) // Постметодика.— Полтава, 1995.— № 2 (9).

5. Передовий педагогічний досвід: Теорія і методика.— К.:_; рад. школа, 1990.

6. Про удосконалення системи вивчення і поширення передового досвіду // Збір­ник наказів та інструкцій Міністерства освіти України.-- 1988.— №1.

Додаткова:

1. Активні форми і методи впровадження передового педагогічного досвіду: 36. наук, ст.— К.: Рад. школа, 1989.

2. Блонський П. П. Задачи и методьі новой народной шкоди // Избр. пед. произ-ведения.- М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961.

3. Крисюк С. В. Передовой педагогический опьіт работьі как способ повьішения мастерства учителей (80-90 годьі) // Постметодика.— Полтава, 1995.— № 2 (9).

4. Передовий педагогічний досвід: Теорія і методика.— К.:_; рад. школа, 1990.

5. Про удосконалення системи вивчення і поширення передового досвіду // Збір­ник наказів та інструкцій Міністерства освіти України.-- 1988.— №1

6. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: У 5 т.— К.: Рад. Щкола, 1977.— Т. 4.

7. Сухомлинський В. О. Вивчення, узагальнення і поширення передового педаго­гічного досвіду // 3 досвіду роботи директора школи.— к.: Рад. школа, 1955.

8. Терегулов Ф. Ш. Критерии передового педагогическог<₃ опьіта // Сов. педаго-гика.— 1989.—№ 1.

9. Фридман П. М. Педагогический опьіт глазами психолога.— М.: Просвещение, 1987.

1. Сутність передового педагогічного досвіду

Одним з основних завдань, поставлених Законами України «Про осві­ту» та «Про загальну середню освіту», є істотне покращення методичної роботи в навчально-освітніх закладах держави.

Успіхи навчання й вихо­вання школярів у значній мірі залежать від уміння керівників навчаль­них закладів організувати та спрямувати роботу педагогів на інтенсивне впровадження в практику нових прогресивних педагогічних ідей, тех­нологій навчання й виховання, досягнень сучасної педагогічної науки та практики.

Одним із найголовніших завдань методичних служб, ке­рівників шкіл є створення чіткої, керованої, гнучкої системи вивчення й упроваджен­ня найновіших досягнень науки та педагогічної практики в навчально-ви­ховний процес.

Саме це підкреслював В.О.Сухомлинський, коли писав: «Суть керівництва сучасною школою полягає в тому, щоб у найважчій справі на очах у вчителів створювався, дозрівав та утверджувався кращий досвід, який втілював би в собі передові педагогічні ідеї» [7].

Цікаві творчі знахідки вчителів є в будь-якому педагогічному колективі. Тому робота щодо впровадження передового досвіду має зосереджува­тися насамперед у школі.

Завдання адміністрації школи полягає в під­тримці творчого пошуку педагогів.

Осмислення передового педагогічного досвіду - це його:

· створення;

· уза­гальнення;

· оцінювання;

· впровадження;

· поширення.

Саме це завдання ставить перед пра­цівниками шкіл низку ґрунтовних запитань, а саме:

· що таке передовий педагогічний досвід?

· як визначити ступінь його новизни?

· яка технологія його вивчення?

· як поширювати передовий педагогічний досвід, який отримав пози­тивну оцінку громадськості?

· як працювати з учителем, здатним до творчої діяльності?

Отже, що ж таке передовий педагогічний досвід?

Передовий педагогічний досвід — це результат творчої діяльності педагога з елементами новизни, спрямований на реалізацію актуальних завдань навчання й виховання.

Передовий педагогічний досвід має оцінюватися за такими основними критеріями:

2. Актуальність і перспективність.

Тобто він має сприяти вирішенню завдань сучасного етапу розвитку освіти, задовольняти потреби педагогічної практики, допомагати в подоланні труднощів при здійсненні навчально-виховного процесу.

3. Висока результативність, стабільність показників, оптимальність.

Це означає, що застосування досвіду повинно сприяти підвищенню рівня навчальних досягнень учнів, забезпечувати постійну ефективність і ста­більність результатів протягом тривалого часу за менших витрат часу й зусиль.

4. Наукова обґрунтованість,тобто відповідність основним принципам, законам педагогічної діяльності.

Однак слід зазначити, що в деяких випадках досвід суперечить загальноприйнятим положенням педаго­гічної науки. У таких випадках необхідно здійснити ґрунтовні дослі­дження, забезпечити оцінювання компетентними спеціалістами, щоб мати змогу вважати цей досвід передовим.

5. Існування елементів новизни й оригінальності.

Незалежно від того, чи виходять автори досвіду за межі відомих форм і методів, чи здійсню­ють педагогічний процес у цих самих межах, вони завжди вносять до нього щось індивідуально значуще.

Елементи новизни можна сьогодні простежити в досвіді таких відомих учителів, як::

· С.М.Лисенкова,

· Ш.О.Амонашвілі,

· В.Ф.Шаталов,

· В.Ільїн,

· М.П. Гудзик,

· Б.І.Дегтярьов,

· М.М.Палтишев,

· О.А.Захаренко та багато інших.

Існує можливість творчого наслідування досвіду іншими педагогами. Ті, хто вивчає передовий досвід, повинні вичленити з нього те суттєве, що може стати надбанням основної маси вчителів.

Варто зауважити, що й учителі мають бути підготовленими до наслідування, сприйняття пе­редового досвіду. З цього приводу видатний педагог П.П.Блонський писав: «Шляхом практики мистецтву виховання може навчитися лише той, хто засвоїв та заздалегідь вивчив теорію та підготовлений до тих вражень, які має дати йому досвід». Інакше кажучи, якісне зерно, ви­сіяне в поганий ґрунт, не проросте.

2. Виявлення передового педагогічного досвіду

На всіх етапах розвитку освіти питанню передового педагогічного до­свіду приділялася велика увага.

Так, рішенням колегії Міністерства освіти України № 9/108 від 23.11.1987 р. «Про вдосконалення системи вивчення і поширення передового педагогічного досвіду» [6] визначено чіткі ре­комендації щодо порядку вивчення, узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду на всіх рівнях:

· освітні установи

· районні, міські відділи освіти, їх методичні кабінети

· обласні управління освіти, їх методичні служби

· педагогічні вищі навчальні заклади

· методичні установи Міністерства освіти і науки України

· науково-дослідні інститути.

Документ актуальний і сьогодні. Головне в ньому — це те, що від­діли освіти, методичні служби спільно з керівниками освітніх закладів зобов’язані: відшукувати, готувати, ґрунтовно вивчати передовий досвід, ви­пиляти нове, раціональне в роботі окремих учителів, вихователів і сприяти впровадженню його результатів у педагогічну практику.

У випадку якщо виявлений керівництвом навчального закладу передовий досвід учителя, вихователя за своїм значенням становитиме цінність і за межами навчального закладу, адміністрація повідомляє про це район­ний відділ освіти, райметодкабінет і рекомендує досвід для виявлення й узагальнення на районному, а в подальшому, можливо, й на обласному та всеукраїнському рівнях.

Крім того, керівники навчальних закладів повинні забезпечуватипо­ширення й використання передового досвіду окремих педагогічних пра­цівників, колективів, рекомендованого районними відділами, обласними управліннями освіти, Міністерством освіти і науки України.

У кожному навчальному закладі повинна бути чітко систематизована, узагальнена картотека передового педагогічного досвіду (додаток № 1).

На практиці розрізняють три рівні передового педагогічного досвіду:) Науковий рівень.

Якщо досвід суперечить існуючій усталеній практиці, виявляється у принципово нових закономірностях в організації на­вчально-виховного процесу й вимагає зміни навчальних програм, під­ручників. Цей досвід можна характеризувати як новаторський.

Нова­торство — рушійна сила прогресу.

Педагог-новатор — це людина, що пропонує нову ідею, втілення якої потребує принципово нового підхо­ду (досвід Ш. Амонашвілі з оцінювання знань, умінь, навичок, рівня розвитку дітей без застосування бальної системи; перспективне на­вчання С. Лисенкової, коли наступна тема курсу готується в змісті по­передньої, а тому учні легше її засвоюють, що економить час і підви­щує якість навчання, виховання та розвитку учнів тощо).

Методичний рівень.

Даний рівень передбачає розкриття технології досвіду конкретної методичної ідеї, яка має на меті внесення в педагогічну теорію суттєво нового методу, прийому, засобу навчання, принципово нового типу посібників (липецький метод коментованого письма, опорні сигнали В.Шаталова, опорні схеми С. Лисенкової тощо).

Цей рівень не вимагає нової будови навчальних планів, програм, підручників.

Практичний рівень.

Досягнення педагогічної майстерності, тобто бездоганного, гнучкого, доцільного застосування вже відомого в педагогіці й методиці.

Новизна в цьому разі проявляється в деталях (вдало підібрані приклади, оригінально складена система завдань, чітко налаго­джена система контролю за рівнем навчальних досягнень учнів на всі» етапах уроку; система роботи з розвитку пізнавальних здібностей учнів у процесі навчання та виховання; оптимальне використання форм і ме­тодів у процесі реалізації ідей розвиваючого навчання тощо).

Майстерність, накопичуючись кількісно, може дати нову якість, тобто сформувати вчителя-майстра, потенційного носія передового педаго­гічного досвіду. Як правило, саме на цьому рівні узагальнюють досвід керівники шкіл.

Працюючи з учителями — носіями передового педагогічного досвіду, слід постійно пам’ятати, що вони, «викликаючи вогонь на себе», отриму­ють значне додаткове навантаження, і практично без заохочень. Тому необхідно продумувати систему моральних і, бажано, матеріальних пільг педагогам, досвід яких узагальнюється. Варто завжди пам’ятати й викори­стовувати на практиці вислови відомих діячів минулого:

· «Кожному подобається, коли його хвалять» (Лінкольн);

· «Найглибшим принципом людської натури є пристрасне бажання отримати визнання своєї цінності» (Уільям Джеймс);

· «Найкраща порада, яку можна дати, якщо ви хочете спонукати кого-небудь до активної дії, розбудіть в ньому яке-небудь бажання. Хто здатний це зробити,— за того весь світ» (Гаррі Оверстрит).

Пошук передового досвіду може мати цілеспрямований і випадковий характер.

· Цілеспрямований пошук передового досвіду здійснюється за на­перед визначеним планом методичними службами навчального закладу.

· Випадковий — пов'язаний зі спостереженням за роботою вчителів під час відвідування уроків, позакласних заходів, занять гуртків, факультативів то­що або з виступом учителя в процесі обміну досвідом на методичному за­сіданні, вивченням шкільної документації, проведенням атестації, вивчен­ням матеріалів, представлених на педагогічну виставку тощо.

Найпоширенішим на практиці є виявлення передового досвіду під час відвідування навчальних занять.

При цьому спостерігається та аналізується система уроків учителя з певної теми, здійснюється епізодичне відвідування уроків учителя в різних класах.

В ході відвідування звертається увага на відповідність змісту роботи вчителя поставленим завданням, врахування індивідуальних особливостей учнів та те, якою мірою методи та прийоми, що використовуються вчителем, викликають інтерес, зацікавленість дітей, і сприяють мотивації навчання, розвитку розумової активності учнів, наскільки ефективно використовує вчитель засоби навчання тощо.

Для ефективного виявлення передового досвіду вчителя відвідування його уроків здійснюється в різних класах.

Доцільно двічі протягом року — орієнтовно в другій та четвертій чвертях — вивчати систему уроків учителя, а в кінці навчального року, здій­снюючи перевірку рівня навчальних досягнень учнів, проаналізувати ефективність його роботи.

Адміністрація школиповинна також звернути увагу на ведення вчите­лем шкільної документації, його участь у громадському житті школи, в ро­боті методичних служб школи та району, вивчити взаємостосунки з коле­гами, учнями, їхніми батьками тощо.

Якщо в результаті відвідування уроків, ознайомлення з іншими аспектами роботи досвід учителя відповідає вищеназваним критеріям передово­го педагогічного досвіду, на засіданні методичної ради школи приймається рішення про вивчення передового досвіду роботи вчителя з певної на­вчально-методичної проблеми, видається відповідний наказ по школі та складається план роботи з вивчення й упровадження в практику роботи вчителів цього досвіду (додаток № 2).

передового педагогічного досвіду

Педагогічний досвід варто вивчати в динаміці його розвитку, викори­стовуючи з цією метою різні методи:

· вивчення системи роботи вчителя, спостереження за його діяльністю;

· бесіди з автором досвіду з метою виявлення таких елементів у його педа­гогічній діяльності, які складно визначити, виходячи тільки з відвідувань уроків, позакласних заходів, гурткових, факультативних занять тощо;

· вивчення шкільної документації (учнівських зошитів, класних журна­лів, поурочних планів учителя, планів роботи гуртків, факультативів, матеріалів, які відображають його участь у методичній роботі, громад­ському житті школи);

· анкетування колег носія передового досвіду, його учнів, їхніх батьків.

Під час узагальнення передового педагогічного досвіду необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Ознайомлення з досвідом роботи вчителя доцільно починати з обґрунтування тієї конкретної проблеми, яка зумовила потребу в узагальненні саме цього досвіду.

2. Описування змістової значущості досвіду й можливих варіантів його реалізації в учнівському колективі з урахуванням найважливіших внутрішньошкільних і позашкільних зв’язків.

3. Показ системи умов у їхній послідовності та взаємозумовленості, яка забезпечує ймовірність досягнення найвищих результатів.

4. Описання технології досвіду з обов'язковим зазначенням місця й часу.

5. Описання виявлених, визначених труднощів, можливих негативних наслідків.

6. Визначення потреб, які можна задовольнити за допомогою цього до­свіду, а також окреслення меж його застосування.

7. Проведення аналізу допущених помилок та умов, за яких використан­ня досвіду небажане чи неможливе.

8. Динаміка змін на рівні знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учнів.

9. Осмислення питань, які не отримали в досвіді професійного вирішен­ня та потребують подальшої поглибленої роботи.

Після підготовки узагальненого матеріалу, його літературної обробки по­трібно зібрати всі матеріали, які відображають досвід роботи вчителя а саме:

· розроблена автором досвіду методика проведення циклу уроків (у ме­жах однієї теми);

· відеозапис уроків (бажано);

· дидактичний, роздатковий матеріал, виготовлений учителем і його уч­нями;

· методичні розробки вчителя, його доповіді, виступи на педчитаннях, науково-практичних конференціях, засіданнях методоб'єднань, педа­гогічних рад тощо;

· планування роботи вчителя (плани класного керівника, керівника гуртка, факультативу тощо);

· творчі роботи автора передового педагогічного досвіду, друковані праці;

· публікації про його діяльність у науковій та педагогічній пресі;

· учнівські роботи (реферати, твори, зошити для контрольних, лабора­торних, домашніх робіт тощо);

· прилади, моделі, таблиці (або їхні фотографії), виготовлені учнями під керівництвом учителя;

· фотоматеріали (2—3 фотографії, які відображають педагогічну діяль­ність учителя) та ін.

Усі ці матеріали разом із характеристикою педагогічної, методичної ді­яльності носія досвіду, складеною керівниками освітньої установи, збира­ються та систематизуються.

Після узагальнення, перед поширенням і впровадженням у практику досвід має пройти етап об'єктивного оцінювання.

Серед найпоширеніших методів оцінювання передового педагогічного досвіду можна назвати:

· метод експертного оцінювання, який полягає в широкому обговоренні й оцінюванні досвіду експертними носіями в складі вчителів, психологів, методистів, вчених-практиків тощо;

· метод експерименту який полягає в перевірці всього досвіду або його еле­ментів загальноприйнятими в сучасній педагогіці правилами.

Наприклад, в одному класі працює вчитель, який пройшов навчання в автора досвіду, в другому — вчитель, який вивчив досвід за друкованими матеріалами, третій клас — контрольний, який працює за загальноприйнятою методи­кою.

Висновки про результативність досвіду та можливість його викори­стання в масовій педагогічній практиці необхідно робити, порівнюючи результативність навчально-виховного процесу в цих класах.

Після отримання позитивної оцінки передовий педагогічний досвід за­тверджується на засіданні методичної ради школи, видається наказ про його впровадження в практику роботи педагогічного колективу, автор отримує диплом відповідного змісту.

Варто звернути увагу на те, що на практиці досить рідко використо­вується така форма роботи, як цілеспрямоване «вирощування» передового педагогічного досвіду за наперед складеним планом.

Палким прихильником активної позиції в цій справі був В.О.Сухомлинський. У статті «Вивчення, узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду» [8, 19J директор Павлиської школи висловив ак­туальні й на сьогодні думки: «Іноді керівники скаржаться: кращий досвід з певного питання не вивчається та не поширюється через те, що його в школі немає. Такі міркування є результатом неправильного розуміння кра­щого досвіду як чогось стихійного, що виникає само по собі, завдяки ща­сливому збігу обставин. Чекати, поки в школі виникне кращий досвід,— це значить прирікати педагогічний колектив на застій. Позитивного досві­ду можна досягти в кожному педагогічному колективі.

Завдання директора школи — всіма засобами сприяти створенню кра­щого досвіду в кожного вчителя з усіх питань навчально-виховної роботи й упроваджувати цей досвід в життя школи».

Перший етап роботи керівників навчальних закладів у процесі виро­щення власного педагогічного досвіду — дбати про своєчасне одержання вчителями необхідної інформації про сучасні досягнення педагогічної науки та практики з актуальних проблем навчально-виховного процесу.

Як відомо, роль первинної наукової інформації полягає в усвідомленні вчителем неминучості відмови від застарілого в практиці та необхідності впровадження сучасних передових ідей. На цьому ґрунті слід під­штовхнути вчителя до самоосвітньої роботи. Колективу пропонується бібліографія для ознайомлення з висвітленням обраної проблеми в літе­ратурі.

Другий етап — створення творчої групи за добровільної участі кращих учителів (3—5 осіб) з метою «пророщування», конструювання, створення власного, оригінального педагогічного досвіду на основі рекомендацій науки або передового досвіду, відомого з описів.

Своєчасно передбачити оригінальне й нове в роботі вчителя, допомог­ти йому словом і ділом, дати можливість теоретично осмислити й вирос­тити власний педагогічний досвід — один з найголовніших напрямів ро­боти керівника школи.

Варто зауважити, що В.О.Сухомлинський ніколи не вбачав суті пере­дового досвіду лише в оволодінні технічною стороною справи, в запози­ченні для себе нових прийомів праці. Зрозуміло, такий однобічний підхід завдає шкоди справі, бо це може нав'язати вчителеві не властиві Для його системи роботи педагогічні ідеї. «Досвід не можна передавати, якщо сві­домістю того, хто хоче запозичити досвід, не оволоділа ідея, яка стала дже­релом натхнення до творчої праці... З самого початку використання чужо­го досвіду є творчою справою» [7].

5. Технологія впровадження

передового педагогічного досвіду

Треба сказати, що впровадження передового педагогічного досвіду в практику — найбільш недосконала ланка методичної роботи.

Часто керів­ники шкіл, організовуючи роботу з упровадження досвіду, відносно пере­конливо розповідають, кому й що треба зробити, рідше — цілеспрямовано показують, що саме зробити, зовсім рідко — навчають учителів, як це зро­бити. Таким чином, упровадження передового педагогічного досвіду обри­вається на вирішальному етапі практичного навчання вчителів технології упровадження нових методів роботи.

Загальна технологія впровадження передового педагогічного досвіду в практику може бути стисло виражена в такій послідовності:

· ознайомлення вчителів з передовим досвідом, роз'яснення його пере­ваг порівняно з традиційними методами;

· створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів, показ прийомів роботи на практиці;

· організація практичної роботи із застосуванням інтерактивних методик;

· організація педагогічного спрямування запроваджених раціональи методів роботи;

· моральне й матеріальне заохочення носія передового педагогічного досвіду.

Перший етап цієї роботи — визначення, обгрунтування та популяризація проблеми, над упровадженням якої працює педагогічний колектив, своєчасне одержання вчителями необхідної інформації про сучасні досяг­нення науки та передового досвіду, підведення вчителів до висновку про неминучість відмови від застарілого в практиці та необхідність упрова­дження сучасних передових ідей.

Другий етап — створення «творчої лабораторії» за добровільної участі кращих учителів з метою конструювання, створення, впровадження пере­дового педагогічного досвіду.

Для впровадження результатів наукових досліджень з відповідної науково-методичної проблеми або відомого в регіоні чи вирощеного в школі власного педагогічного досвіду створюються творчі групи — організовані колективи (3—5-7 осіб) кращих творчих педагогічних пра­цівників, які вивчають запропонований педагогічною наукою чи передовою педагогічною практикою спосіб розв'язання проблеми й забезпечують його творче впровадження в практичну діяльність педагогічних праців­ників.

Організовують творчі групи керівники шкіл, при яких ці групи форму­ються, спрямовують їх роботу методичні служби. Творча група складає план роботи над проблемою в довільній формі. Розроблені творчою гру­пою рекомендації повинні мати основні теоретичні положення, ідеї, ви­сновки, сформульовані у зрозумілій для педагогів формі. До впровадження рекомендацій у практику вони проходять апробацію, коригуються, уточ­нюються. Велике значення має поширення досвіду. Члени творчої групи демонструють особистий досвід застосування на практиці положень, реко­мендацій, висновків науки та передової практики з проблеми, виступають з доповідями, повідомленнями на засіданнях методичних об'єднань, педа­гогічної ради школи, нарадах при директорові тощо. Звернімо увагу на такі форми впровадження досвіду, як постійно діючі семінари-практикуми, від­криті навчальні заняття тощо.

Третій етап — пропаганда, розповсюдження передового педагогіч­ного досвіду.

Це може здійснюватись різними способами, зокрема:

· на засіданнях методичних об'єднань, семінарах, нарадах, засіданнях педагогічної ради, науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях заслуховуються повідомлення про наслідки впровадження досвіду того чи іншого вчителя, вихователя;

· безпосереднє ознайомлення з передовим досвідом, що пропагується шляхом відвідування навчальних занять під час проведення проблем­них, творчих семінарів тощо;

· створення шкіл передового досвіду, якими керують носії передового досвіду;

· друкована (рукописна) пропаганда через випуск методичних бюле­тенів, буклетів, альбомів, плакатів, інформаційно-методичних листів, так званих естафет передового педагогічного досвіду, підготовки та пу­блікації статей відповідного змісту в газетах, журналах тощо;

· наочна пропаганда передового педагогічного досвіду методом експону­вання матеріалів цього досвіду на шкільній, районній, обласній педа­гогічних виставках;

· пропаганда за допомогою технічних засобів навчання — створення діа­фільмів, серії діапозитивів, фонотеки магнітофонних записів, відео- та кінофільмів, організації радіо- й телепередач тощо.

Отже, систематична, цілеспрямована робота з упровадження ново­го в педагогічну практику може бути орієнтовно представлена таким чином:

· виявлення, вивчення й оцінювання кращого досвіду вчителів шко­ли;

· «вирощування» власного педагогічного досвіду;

· узагальнення результатів вивченого «вирощеного» досвіду;

· організація пропаганди та впровадження ідей передового досвіду в прак­тику роботи вчителів школи;

· організація внутрішньошкільного контролю за станом упровадження передового досвіду, аналіз творчого використання ідей досвіду в прак­тичній діяльності педагогічного колективу школи.

Саме від чіткої організації цієї справи залежить досягнення стійких високих результатів навчально-виховної роботи педагогічних колективів за мінімальної затрати зусиль. Своєчасно побачити й належним чином оці­нити оригінальне, нове й перспективне в роботі вчителя, створити спри­ятливі умови для впровадження його в практику — основне в діяльності сучасного керівника школи.

Дата добавления: 2014-01-04