Т – Г – Т

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і па­перових грошей.

3. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які ви­ходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагрома­джуються і перетворюються на скарб. Оскільки вони довго не втрачають своїх властивостей, їх зберігають з метою придбання товарів чи послуг у майбутньому. Однак нагромадження грошей може призвести до знецінення грошей вна­слідок росту цін. Коли вибирають, у якій формі робити заощадження, врахо­вують ліквідність.

Ліквідність – ступінь легкості, з якою якесь майно може бути перетворе­не на готівку або здатність грошей обмінюватись на товари й послуги.

4. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні гро­шима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, і погашенні боргу, так і поза ним при погашенні різноманітних зобов’язань (заробітна плата, сплата по­датків, орендна і квартирна плата тощо).

5. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні гро­шима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

6. Грошовий обіг і його закони

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безго­тівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і не­товарні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року;

К – сума цін товарів, прода­них у кредит;

П – платежі за кредити минулого року;

ВП – пла­тежі, які взаємно погашаються;

О – швидкість обороту однієї гро­шової одиниці за рік.

Більшість сучасних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, використовують рівняння обміну грошей, запропоноване американським економістом І. Фішером:

MV = PQ,

де М – маса грошей в обігу;

V – середня швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – кількість то­варів та послуг, представлених на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необ­хідних для обігу:

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у су­часній економіці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалі­зацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура.

Рис. 6.5. Структура грошової маси

Купівельна спроможність грошей показує, яку кількість товарів і по­слуг можна придбати за одиницю грошей.

• Рівень цін зростає – купівельна спроможність грошей падає.

• Рівень цін падає – купівельна спроможність грошей зростає.

В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох грошових агрегатів (М₀, M₁, M₂, М₃).

Рис. 6.6. Агрегатні показники грошової маси

7. Грошова система, її основні типи

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.

Грошова система – це форма організації грошового обі­гу, яка історично склалася в певній країні і закріплена законодавчими актами.

Вона складається з таких елементів (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Структурні елементи грошової системи

Грошовий обіг здійснюється у готівковій і безготівковій формах.

Готівкові гроші – це банкноти, білети державної скарбниці й монети.

Безготівкові гроші – це засоби на рахунках у банках, різноманітні вкла­ди (депозити) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери.

Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну (рис. 6.8).

Рис. 6.8. Типи грошових систем

1. Металева система – це грошова система, в якій роль за­гального еквівалента і засобу обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла.

Металева система поділяється на два види – біметалізм і монометалізм.

Біметалізм є системою, де роль загального еквівален­та законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами – золотом і сріблом.

Монометалізм – це грошова система, в якій роль за­гального еквівалента закріпляється за одним благородним металом – золотом.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: зо­лотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

ü Золотомонетному стандарту притаманні такі риси: вільний обіг золотих монет; виконання золотом усіх функцій грошей; відкрите карбування монет із золота; вільний рух золота між країнами;

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

ü Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, за якого обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки, але його було обмежено вартістю зливків.

ü Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт. За цією системою паперові гроші обмінювались на іно­земну валюту (девізи), яка в свою чергу розмінювалась на золото.

Під час світової кризи 1929 – 1933 pp. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані як такі, що не відповідали завданням держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи.

ü При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів США на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн – членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.

У 1976 р. країни – члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи – паперово-кредит­ної.

2. У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кре­дитні гроші.

Паперові гроші – це банкноти (банківські білети), які випускає державне казначейство для бюджетних потреб і наділені державою примусовим курсом. Їх вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати.

Сучасні особливості паперових грошей: набувають представницької вар­тості в обігу; позбавлені власної вартості; виконують роль купівельного пла­тіжного засобу.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Є такі види кредитних грошей (рис. 6.9).

Рис. 6.9. Види кредитних грошей

1. Вексель – письмове боргове зобов’язання позичальника кредиторам про сплату боргу в призначений строк.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель – це вексель, підписаний однією особою на ім’я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) – це вексель, який може передаватися третій особі для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

2. Банкнота – це боргове зобов’язання банку, яке об­мінювалося на повноцінні гроші (золото) за першої вимоги.

3. Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахун­ку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей (рис. 6.10).

Рис. 6.10. Види чеків

4. Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунку в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг в кредит без оплати готівкою.

5. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які використовуються їх власниками в елек­тронній системі банківських послуг.

Дата добавления: 2014-01-04