Фотокореспонденція

Лекція 7 Аналітичні жанри.

Особливості аналітичних жанрів.

Фотокореспонденція. Завдання фотокореспонденції - просте відображення події. Для фотокореспондента головне - викласти суть справи.

Фотозвинувачування – фотознімки, що констатують певне негативне явище, подію, проблему

У фотожурналістиці термін «фотокореспонденція» порівняно новий. Але жанр цей уже має історію.

Не завжди нове явище відразу одержує відповідне визначення. Нерідко лише через тривалий період воно вимальовується в специфічних контурах. Фотокореспонденція довгий час ототожнювалася з розгорнутою фотозаміткою, а також фоторепортажем.

Однак вона відрізняється від фоторепортажу тим, що не відображає розвиток якої-небудь події, а осмислює стан справ у тієї або іншій сфері дійсності. Від розгорнутої фотозамітки вона відрізняється тим, що фіксує не одиничний факт, а розкриває взаємозв'язок між декількома фактами.

Розвиток жанру

Виділення й становлення фотокореспонденції як жанру носить об'єктивний характер. Фотознімок – наочне свідчення фактів дійсності, він викликає в читача більше довіри, чим слово. Таким чином, документальна природа фотографії сприяла появі й становленню жанру фотокореспонденції.

Спроби створення фотокореспонденції можна виявити в періодичній пресі ще в довоєнний період. Журнал «Радянське фото», що взяв на себе турботу про професійний ріст фотожурналістів, узагальнив їх практику, призвав фоторепортерів і фотолюбителів частіше бувати на заводах і фабриках, на селі, шукати приклади високопродуктивної роботи, фіксувати й недоліки в організації праці. Журнал окреслював предметне поле об'єктива, з'єднував або зближав творчу практику, яка володіла фотокамерою із завданнями періодичної печатки. І фоторепортери бралися вирішувати названі завдання, зокрема, розповідали про стан справ на будівництвах. Так, наприклад, «Комсомольська правда» (23 серпня 1930 р.) била тривогу із приводу організаційних безладів Магнітці. Під заголовком «Магнитострой под ударами безплановости» вона надрукувала знімки, що відображали недоліки в роботі, супроводжуючи їх текстом: «Через погану раціоналізацію й негідну організацію праці, комсомольці укладають у три-чотири рази менше цегли, чим на інших будівництвах».

Але пильний погляд відзначить, що в подібних публікаціях переважало «об'єктивне» констатування фактів, у той час як завдання полягало в тому, щоб не тільки показувати, але й переконливо доводити ідею, допомагати засвоювати цю ідею широким масами. Фоторепортери, з одного боку, переоцінювали самостійність фактів у фотокореспонденції, з іншого боку, якщо й супроводжували знімки коментарем і висновками, то останні нерідко виявлялися ширше ніж документальна основа.

У фотокореспонденції виявлялися ті ж слабкі сторони, які нерідко можна було виділити в текстових кореспонденціях: невміння систематизувати фактичний матеріал, уникати випадковості, неповноти в його відборі. Без систематизації неможливий аналіз фактів, не можна досягти чіткої розробки ідеї. Таким чином, перед фотожурналістами стояло завдання навчитися розробляти теми.

Це одна із проблем творчого процесу, яку потрібно було розв'язати фотожурналістам. Інша пов'язана із широтою тематики. Фоторепортери, дотримуючись порад «Радянського фото», бували в заводських і фабричних цехах, виїжджали на село й будівництва. Однак виявилася вибірковість їх погляду на дійсність, деякі теми не зачіпалися зовсім або розроблялися під вузьким кутом зору. Наприклад, як подавалася на сторінках газет і журналів тема колективізації сільського господарства, якої в 30-і роки в періодичній пресі приділялося значне місце? Фотопублікації носили яскраво пропагандистський характер, у них відображалася негативна сторона дійсності. Читач не одержував фотоінформації про життя мільйонів селян, висланих з рідних місць. Як правило, осторонь від фотожурналістських маршрутів залишалися й господарства із числа неблагополучних.

Вибірковість відображення пов'язана з методом роботи фотокореспондентів. Відкинути у фотознімках «зайве» можна було, підмінивши спостереження за дійсністю її режисерським корегуванням. Порівняно з постановочним способом зйомки репортажний спосіб став активно протиставлятися лише в 40-і, військові, роки. Робота в бойових умовах привчала фоторепортерів миттєвій оцінці ситуації і її відображенню. Набуті навички відобразилися на фотографічній практиці наступних десятиліть.

Новий підхід виявився також у фотопублікаціях, виконаних у жанрі фотокореспонденції. Був накопичений певний досвід роботи в цьому жанрі. Зберігши документальну основу, фотожурналісти шукали можливості інтерпретації дійсності. Пошук вівся на різних стадіях творчого процесу: під час зйомки (відбір матеріалу, вибір просторових характеристик, визначення моменту фіксації, що найбільше повно відбиває погляд автора на той або інший факт), при роботі зі знятим матеріалом (уточнення образотворчого ряду, пов’язання його з текстовим супроводом). Не обмежуючись констатацією об'єктів, тобто документуванням реальності, фоторепортери ставлять перед собою ціль осягти й показати взаємозв'язок фактів. Творчі пошуки фоторепортерів визначалися об'єктивними факторами, насамперед тим, що кожна сторінка газети й журналу повинна використовуватися з максимальним ефектом, і друковане слово, і образотворчий матеріал мобілізують читачів на активізацію їх соціальної позиції.

Реалізація основної творчої установки підкріплювалася прагненням поєднувати виразність знімка й лаконічність слова. Як приклад можна привести фотокореспонденцію С. Шаклеина «Що почому?», надруковану в газеті «Правда» 16 травня 1990 р. Вона не просто констатує факти, але й інтерпретує їх, завдяки протиставленням трьох знімків. «Ніяк не зрозуміє фронтовик Максим Черних, що трапилося з нинішнім людом. Ветеран, що пройшов війну, був поранений і покалічений, а після трудився на Лисьвенському металургійному заводі не знаючи утоми. А нині молоді міцні хлопці торгують лотерейними квитками, жетонами».

Знімок ветерана, в очах якого прочитується нелегкий життєвий шлях, протиставлено двом іншим, що запам'ятали молодь. Так у зіткненні фотографій висікається публіцистична іскра.

Цю фотопублікацію цікаво зрівняти з фотокореспонденцією Ю. Инякина й В. Сварцевича «Золоте кільце: і блиск, і гордість, і сум…», надруковану в «Звістках» від 12 листопада 1988 р. У дев'ятьох знімках, що склали образотворчий ряд, запам'яталася краса архітектурного ансамблю Ростова Великого й «вимираючого» села навколо, асфальтоване кільце й бездоріжжя осторонь від нього, працьовиті люди й нерентабельні господарства. Узагальнює ж відображене на знімках текст:

«…Золоте кільце – наша гордість. І воно ж – наш смуток і сум. Ми добре знаємо, як багато в тому ж Ростові ентузіастів, які роблять усе, щоб зберегти пам'ятники історії й культури, дерев'яного й культурного зодчества. І в той же час ніяк не можна пройти спокійно повз спустілі села, повз байдуже відношення до нашого минулого… Давайте зробимо так, щоб блиск кільця все-таки не затьмарював потреби й проблеми тих, хто живе на його узбіччі».

Дані приклади ілюструють той факт, що у фотокореспонденції обоє компонента – фотографічний і текстовий – можуть із однаковим успіхом інтерпретувати дійсність. Фотожурналісти засвоїли різні образотворчі розв'язання в цьому жанрі залежно від конкретного життєвого матеріалу й творчих задумів, але суть їх одна – осмислення, оцінка, висновки, тобто інтерпретація сучасної дійсності з метою досягнення практичних результатів. Не тільки показувати, але й доводити – це завдання послідовно реалізовуючи протягом багатьох десятиліть. От примітне судження: «Сьогодні сучасність чіткіше вимальовується у інтелектуальній і дослідницькій фотографії». Це висловлення виражається на практиці, і визнання реальностей нинішньої фотожурналістики, і позначення пройденого нею шляхи. Шлях цей вів до фотопубліцистики, і фотожурналісти освоїли форму, яка сьогодні плідно служить публіцистичним цілям.

Жанрові особливості фотокореспонденції

Шлях розвитку фотокореспонденції приводить нас до розуміння того, як фоторепортери вчилися давати читачеві інформацію, що суттєво відрізняється від інформації у фотозамітці, фоторепортажі, фотозамальовці. У перерахованих жанрах вона лише в деяких випадках виявляє тенденцію до інтерпретації. Фотокореспонденція ж покликана давати читачеві прокоментовану інформацію.

Аналітичний початок у фотокореспонденції містить у собі не тільки текстовий, але й фотографічний компонент. Наприклад, монтажне сприймання «зіткнення» зображень, привнесеного у фотографічний ряд, виявляє здатність створювати «вибуховий» ефект. «Зіштовхнувши» два знімки, кожний з яких окремо «пасивний», фотожурналіст «пожвавив» їх, виявив їхню суперечливість, зробив «рухливими», і розкривають сутність відображеного.

Приймання монтажу дозволило розширити інформацію про ту або іншу сторони суспільного життя, оскільки логіка монтажу не тільки відбиває об'єктивні зв'язки явищ, але й суб'єктивне відношення автора до них. Фотокореспонденція придбала аналітичні якості: зіставляючи знімки в одному ряді народжує думку (ідею), що не полягає в кожній окремій фотографії, але, що є рушійним моментом у публікації. От чому можна говорити про публіцистичну силу таких фоторобіт.

Аналіз дійсності часто містить і текстова частина фотокореспонденції. На відміну від фотографічного ряду в текстовому супроводі він ухвалює відкриту форму, сприймається читачем як міркування, умовивід над фактами, відображеними в знімках. При цьому авторські судження носять чітко виражену спрямованість, що сприяє однозначності розуміння знімків.

Таким чином, одна з особливостей фотокореспонденції полягає в тому, що вона не стільки повідомляє про факти суспільного життя, скільки їх осмислює, узагальнює. Аналітичність – постійна якість публікацій цього жанру. У порівнянні з інформаційними жанрами, глибина розкриття об'єкта значно зростає. Збільшується й обсяг змісту.

Останнім часом тенденція до інтерпретування дійсності позначилася у фотозамітці. Такі, наприклад, публікації під рубрикою «Факт із коментарем». Але в цьому випадку осмислюється одиничний факт. Фотокореспонденція ж ґрунтується не на одному факті. Для розробки й розкриття теми вона потребує більш широкої документальної основи. Аналізуючи фактичний матеріал, фотожурналіст прагне прояснити сутність нового, передового досвіду або розкрити негативні моменти дійсності.

Безумовно, у публікаціях будь-якого жанру відображається дійсність, але кожний з жанрів розкриває в ній певні «ділянки», і розкриває по-своєму, у силу своєї специфіки, своїх можливостей. Фотозамітка констатує факт, досягнення на виробництві. Фоторепортаж відбиває подію, процес трудового досягнення. Фотокореспонденція ж осмислює результати праці, співвідносячи їх з вимогами дня. Звичайно, і в цьому випадку людей не випадає з поля зору, але інтерес до нього проявляється не як до особистості, а як до носія тих або інших дій. Таким чином, виявляється гносеологічна вибірковість жанрів.

Призначення фотокореспонденції – розкриття накопиченого досвідув різних сферах соціальної практики. Призначення фотокореспонденції не в тому, щоб констатувати, тобто описувати й повідомляти читача повчальним фактам (це завдання інформаційних жанрів), а в тому, щоб показати їх взаємозалежність. Зміст фотокореспонденції, таким чином, становить не верхній шар дійсності, а внутрішній.

Досвід втілюється в результатах людської діяльності. Ці результати можуть виявитися не тільки позитивними, але й негативними. Тоді на їх початку вимальовується проблема, яку людина має дозволити.

От приклад – фотокореспонденція А. Белоногова «Казка про золоту рибку» у газеті «Правда» від 25 вересня 1990 р. Образотворчий ряд складається з фотознімків: рибалки на путині, великий улов омуля, бригадир орендної ланки Олег Луцкевич. Фотознімки доповнені текстом:

«Два місяці назад наказало довго жити єдине в заполярній Ігарці орендна ланка рибалок. Життя показало неспроможність самої ідеї? Нічого подібного! Неспроможною виявилася система організації нашого рибного господарства…»

Далі випливає аргументація, підкріплення думок автора конкретними фактами, цифровими даними, міркуваннями самого бригадира. Думка автора видасться переконливою, тому що вона заснована на логіці фактів: «Утрьох вони продали державі за рік близько 27 тонн делікатесної риби: сига, омуля, ряпушки, стерляді… Рибзавод-Орендодавець горя не знав, опікуючись тільки про реалізацію пійманої орендарями риби й підраховуючи відрахування. Але, видне, здалися комусь занадто високими заробітки орендарів, і з 1 липня 1990 р. орендодавець вирішив збільшити відсоток відрахування із прибутку ланки на рахунок рибзаводу. Ця ідея адміністраторів і виявилася смертельною для орендарів».

Фотокореспонденція може відбивати й позитивну, безконфліктну ситуацію. Такий досвід не менш повчальний. Емпірична основа фотокореспонденції, факти характеризують своєрідність жанру. Вони пізнавальні самі по собі, але в той же час їх основна роль – служити засобом аргументації ідеї. У структурі фотокореспонденції факти, по-перше, деталізують тему, по-друге, визначають границі дійсності, по-третє, називають «адресу» позитивного досвіду, а якщо мова йде про негативні моменти, вказують «вузьку» ділянку, яку слід виправити, ліквідувати.

Розробка теми вимагає систематизації фактичного матеріалу. Без цього неможливий аналіз дійсності, не прочитується авторська ідея, губиться доказовість висновку. У фотокореспонденції лише тоді забезпечується аргументованість висновків, коли факти розглядаються фотожурналістом як частина цілого, у їхньому зв'язку один з одним. Вони визначають і масштаб узагальнень, висновків, оскільки останні обумовлюються широтою фактичного матеріалу.

Реалізуючи творчі задуми, фотожурналісти виробили деякі приймання побудови фотокореспонденції. Нерідко образотворчий ряд фотопублікації будується на співставленні знімків для виявлення подібності відображуваних фактів або явищ. Використовується й інше приймання – протиставлення знімків. Вони застосовується для виявлення протиріч, що панують у житті. У деяких випадках, насамперед у багатокадрових фотокореспонденціях, виводиться формальна деталь, присутність якої в кожній окремій частині образотворчого ряду розглядається як сприйнняття, яке зв'язує весь фактичний матеріал. Таке сприйняття використовував А. Гущин у фотокореспонденції «Квіти Донецька», надрукованої в газеті «Комсомольська правда» 27 червня 1982 р. Фотожурналіста зацікавив досвід дбайливого відношення до землі, прикраси міста комсомольцями Донецька й те, що на мільйон жителів у місті висаджується мільйон кущів троянд. Букет троянд у знімку став тою деталлю, яка, повторюючись у кожній частині фотокореспонденції, розташованої на трьох сторінках газети, об'єднала весь матеріал і знайшла значення лейтмотиву.

Нарешті, у систематизації фактів також можуть знаходити значимість тимчасової й просторової координати. Так, у фотокореспонденції А. Медведникова «Рік тому поселилися в Лопотені ленінградці…», надрукованої в газеті «Правда» 11 жовтня 1988 р., часовий фактор, як виявляється із заголовка, став відправним моментом для осмислення підсумків роботи городян, що взяли в оренду ферму. Формальною ознакою, що визначає параметри відображення, нерідко виступає просторова координата. Фотокореспонденція А. Сабирова й В. Волкова «Коли вулиця виховує» в «Звістках» від 23 червня 1986 р. розповіла про досвід організації вільного часу городян у соціально-педагогічних комплексах Альметьєвська. Масштаб її висновків обмежений такою ділянкою дійсності, як місто.

Тематика фотокореспонденції різноманітна, розкриває питання як внутрішнього, так і міжнародного життя. При цьому вона повинна бути актуальна. Публікації даного жанру, стосуються різних сфер соціальної практики, розкривають тенденції її розвитку. Значимість фотокореспонденції не тільки в тому, щоб озброїти читача новим знанням, звернути увагу мас на щось повчальне, цінне, але й у тому, щоб це цінне знайшло широке поширення. Коли ж мова йде про невирішені питання, так званих болючих моментах, то відповідно мета їх – виявити їх і ліквідувати.

Характер завдань, розв'язуваних фотокореспонденцією, а також особливість відображення дійсності визначає її місце в системі жанрів фотожурналістики. Не обмежуючись констатацією фактів, вона на їхній основі розкриває різні сторони суспільного життя, розробляє злободенну соціально-політичну тематику. Фотокореспонденція відкриває групу публіцистичних жанрів фотожурналістики.

Різновиди фотокореспонденції

Позначені вище ознаки в сукупності створюють модель жанру. Але на газетній смузі ми зустрічаємо не модель, а конкретні публікації. У періодичній пресі можна виділити фотокореспонденції, що не містять відкритого аналізу й відповідної авторської оцінки фактів. Такі публікації часто виконуються в репортажному ключі, виявляють інформаційно-описовий вид. Але це лише зовнішнє зближення з інформаційними жанрами. Відображення дійсності в такій фотокореспонденції не зводиться лише до констатації фактів. Вона й у цьому випадку розкриває соціальний досвід. Відбір фактів зорієнтований на розробку теми, а їх систематизація служить проясненню ідеї публікації, допомагає прочитати авторську думку. У цьому аналітичний початок таких публікацій. Аналіз з'являється тут у згорнутому виді. Ця форма використовується для оперативного відображення стану справ у якій-небудь соціальній сфері. Така фотокореспонденція В. Кругликова «Почому нині крапля», опублікована в «Правді» від 2 вересня 1989 р. «З раннього дитинства нас не навчили берегти воду. Ми звикли до шуму кранів, що підтікають. А от тепер прісна вода – гострий дефіцит. Але, на жаль, деяких це не турбує». Далі автор показує, як недешево обходиться крапля очищеної питної води, прослідковує її шлях з Волги в московську квартиру. «…Чим ж будуть угамовувати спрагу наші правнуки, якщо ми не навчимося сьогодні цінувати живлячу краплю?» Цьому різновиду фотокореспонденції відповідає визначення – оперативна. Факти, що лежать у її основі, проявляють себе як оперативні сигнали, на які повинна бути звернена увага: позитивні приклади – повинні одержати поширення, а недоробки – бути усунуті.

Невирішені питання знаходять характер проблеми. Вона вимальовується чіткіше, якщо автор показує їхній взаємозв'язок, обґрунтовує їх важливість, тобто підсилює аналітичний початок. У таких фотопублікаціях знаходимо відкриті авторські судження про факти, їх оцінку, рекомендації. Даний різновид фотокореспонденції слід назвати проблемною.

Як приклад публікація А. Бойцова й А. Семенова «батьківщина кріпить державу» в «Правді» від 31 травня 1986 р. Автори розповіли про підхід до вирішення життєвих проблем, вихованню людей у кузбаському місті Анжеро-Судженске. «Починалося все непросто, що й стало сьогодні звичним у місті девіз «Міцна батьківщина – міцна держава» ще не дуже давно викликало яку в кого скептичну усмішку… Але проблему батьківщини тут дійсно зуміли розглянути. Болем у душі віддавалася судова статистика: росло число розлучень, кожний третій злочин серед неповнолітніх – з так званої неповної батьківщини…»

Далі автори розгорнули ряд фактів, відбитих фотокамерою й пером, для того щоб не тільки показати, що проблема батьківщини, її зміцнення в місті дійсно вирішується, але й довести, що успіх анжеросудженців не випадковий. На проблемний характер фотопублікації вказує й те, що про досвід маленького містечка розповіла центральна газета. Питання, що втратили гостроту в Кузбасі, злободенні для інших місць, і газета, пославшись на досвід анжеросудженців, указала один з можливих шляхів їх розв'язання.

Людська практика, може мати не тільки позитивні результати, але й негативні. Останні теж є вираження досвіду, але досвіду зі знаком мінус. У цьому випадку проблема вимальовується як би в чистому виді. Такий представляється вона у вже відомій нам фотокореспонденції А. Муртазаєва і Є. Жигайлова «Вибач, Арал!». Іронічна інтонація чується в словах авторів: «Якщо людству коли-небудь буде потрібно досвід висушення морів, то ми можемо щедро поділитися їм». Корінь проблеми вони бачать у безгосподарності: мертві судна стали своєрідним пам'ятником «хазяйської» діяльності адміністративно-командної системи.

При всій відмінності творчих задумів авторів названі вище фотопублікації виявляють спільність – вони розповідають про конкретну сферу соціальної практики, розглядаючи її в масштабі підприємства, міста, району.

Але на сторінках періодичної печатки можна виділити фотокореспонденції, які осмислюють людський досвід, накопичений не обов'язково в одній сфері. У таких фотопублікаціях об'єктом відображення стає як би сам час, виражеий в матеріальних і духовних досягненнях людини. Даному різновиду фотокореспонденції відповідає назва – оглядова. Як приклад можна привести фотопублікацію А. Медведникова «Рік тому поселилися в Лопотені ленінградці…», освідомлюючи підсумки роботи городян, що взяли в оренду ферму.

У цьому випадку охоплення дійсності порівняно невелике – він не виходить за «границі» села, але оглядова фотокореспонденція може узагальнювати досягнення людей у масштабі райну й навіть країни. Поява таких публікацій у пресі часто пристосовується до важливих дат, пов'язаних з історичними моментами в житті народу. Їм характерна тимчасова прив'язка. Але по суті оглядова фотокореспонденція не відрізняється від оперативної й проблемної – вона також розкриває соціальний досвід.

Практика ілюстрування періодичної преси, насамперед газет, показує, що фотожурналіст може по-різному використовувати потенціал фотокореспонденції. Але це не міняє загальної оцінки жанру: фотокореспонденція – одна з форм газетної й журнальної фотопубліцистики.

Завдання.

Підготуйте проблемну фотокореспонденцію. Вибір теми і її розкриття обґрунтуйте. Виконана робота представляється викладачеві в такому ж виді, як і в попередніх завданнях.

Користується попитом серед читачів газети «Роз-інформ» кореспонденція. Це жанр журналістики, що розміщений на межі між інформацією та аналітикою. Публікації досліджуваної нами газети здебільшого представляють жанр аналітичної кореспонденції. Особливістю цього виду аналітики є обмежений конкретний життєвий матеріал, на основі якого розглядається певна тема, порушується проблема та пропонуються шляхи її подолання. У рубриці «Критична точка » подана публікація, яку ми без вагань відносимо до кореспонденції – «Обережно: вірус вандалізму!». У тексті лише одним реченням зазначена неприємна подія в одному з населених пунктів, а далі вже простежуємо поступовий аналіз руйнації та виклад дій влади стосовно цієї проблеми. Своїм матеріалом журналіст намагається розбудити людяність і почуття відповідальності в серцях населення. Використовуючи категоричні вислови та змістовні доводи, автор кореспонденції відтворює реальність і вказує на недоліки.

Зовсім іншою за тематикою та викладом є кореспонденція «Непізнане

поруч або непрохані гості». Автор цього матеріалу досліджує проблему та

через тези-аргументи і фотографії-докази розкриває читачам істину. Щоправда, істина це чи міф кожен зрозумів по-своєму. Особливостями цієї публікації є полемічність, активне вживання коментарів, ясність і достовірність викладу. Користується попитом серед читачів газети «Роз-інформ» кореспонденція. Це жанр журналістики, що розміщений на межі між інформацією та аналітикою. Публікації досліджуваної нами газети здебільшого представляють жанр аналітичної кореспонденції. Особливістю цього виду аналітики є обмежений конкретний життєвий матеріал, на основі якого розглядається певна тема, порушується проблема та пропонуються шляхи її подолання. У рубриці «Критична точка ≫ подана публікація, яку ми без вагань відносимо до кореспонденції – «Обережно: вірус вандалізму!». У тексті лише одним реченням зазначена неприємна подія в одному з населених пунктів, а далі вже простежуємо поступовий аналіз руйнації та виклад дій влади стосовно цієї проблеми. Своїм матеріалом журналіст намагається розбудити людяність і почуття відповідальності в серцях населення. Використовуючи категоричні вислови та змістовні доводи, автор кореспонденції відтворює реальність і вказує на недоліки. Зовсім іншою за тематикою та викладом є кореспонденція « Непізнане поруч або непрохані гості». Автор цього матеріалу досліджує проблему та через тези-аргументи і фотографії-докази розкриває читачам істину. Щоправда, істина це чи міф кожен зрозумів по-своєму. Особливостями цієї публікації є полемічність, активне вживання коментарів, ясність і достовірність викладу. У газеті серед аналітичних жанрів бачимо лист. В останні роки він стрімко втрачає свою популярність і зникає зі шпальт друкованих періодичних видань. У «Роз-інформ» ми можемо зустріти цей жанр приблизно раз на квартал. Але ж, лист – це одна зі специфічних рис районної газети, тому його мінімалізація – явище негативне. Теми, які порушують читачі у своїх листах, досить різноманітні: прохання про пораду фахівців різних галузей, висловлення побажань або вказування на недоліки редакції газети, скарги на району (сільську) владу та інше. Наприклад, у рубриці «Ви нам писали» опублікований лист від жительки одного з сіл: ≪Навіюють спогади літа≫. Жінка через газету ділиться з сучасним поколінням своїми враженнями та згадками про Різдво її дитинства, щасливий, безтурботний 1930 рік. Завдяки активному вживанню у своїй розповіді художньо-публіцистичних засобів, елементів діалогу: «Добрий вечір! Зі святим вечором будьте здорові! Прислали батько й мати вам вечерю!» лист максимально наближений до замальовки: читаєш і наче поринаєш у ті часи.

Фотозвинувачення,

за визначенням С. Гуревича, використовують як засіб боротьби з певними недоліками, фіксуючи на фото результати поганої роботи, безвідповідальності тощо. Фотоетюд слугує засобом естетичного виховання читачів, викликаючи в них емоції, пов’язані зі сприйняттям краси природи. Активно функціонує у виданні жанр фотозвинувачення. У газеті «Суббота плюс» його використовують як засіб боротьби з недоліками, відбиваючи на знімку результати поганої роботи, безвідповідальності і т. п. Такий тип фотоілюстрації спостерігаємо в рубриках «Новости нашого двора», «Среда обитания», «Конкретно». Варто зазначити, що це дуже популярний жанр у запорізькій пресі, проте під час його застосування редакція має дотримуватись певних правил, за яких цей жанр справді перетворюється на ефективний засіб боротьби з проблемами та недоліками або чиєюсь недбалістю. Головні вимоги – якість знімка та друку, бо інакше фотозвинувачення перетворюється на ілюстрацію. Це зумовлено тим, що дуже часто центральним фактом фотозвинувачення виступає частина фото: зламаний кран, тріснута труба, зруйнований дім тощо. Для того, щоб читач краще зрозумів проблему, на якій акцентовано, її описують також методом текстового супроводу.

Дата добавления: 2014-01-04