Соціальне партнерство в трудових відносинах

Суперечності трудових відносин та шляхи їх розв’язання

Трудовий колектив підприємства, окреслюючи якість створюваної ним продукції і рівень продуктивності праці, значною мірою визначає його (підприємства) стан на ринку. Тут основним завданням підприємницької діяльності, інакше кажучи, роботи підприємства є отримання прибутку; заробітна плата ж входить у витрати виробництва. Тож, виникає суперечність між цілями підприємця (роботодавця) і працівниками. Зрозуміло, що роботодавці бажають знизити ці витрати, а безпосередні працівники — підвищити зарплату та отримати соціальні пільги. А це, як відомо, веде до зростання витрат. Розв’язання цієї суперечності полягає в укладанні колективних угод і погоджень між трудовими колективами та їх представ-ницькими організаціями (профспілками та ін.) і роботодавцями (в т. ч. їх асоціаціями).

Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором. Він містить права та обов’язки роботодавця і працівника з таких питань: форма, система і розмір оплати праці; виплата грошових доплат і різних компенсацій; механізм регулювання оплати праці при підвищенні цін за умов інфляції та досягнення показників, визначених у трудовому договорі; зайнятість, перекваліфікація та умови вивільнення працівника згідно з чинним законодавством; термін робочого часу і відпочинку, відпусток; добровільне медичне і соціальне страхування; охорона здоров’я працівника, екологічна та інша безпека на виробництві; контроль за виконанням колективної угоди, забезпечення нормативних умов функціонування профспілок чи інших уповноважених працівниками представницьких органів; регулювання умов проведення страйків тощо.

Як правило, колективна угода укладається на термін від 1 до 3 років і діє до тих пір, поки сторони не укладають нову або не доповнять офіційно діючу. Порядок оформлення таких угод у кожній країні визначається відповідним національним законодавством.

Боротьба найманих працівників за свої права призвела до створення професійних спілок. Профспілкові організації виконують різні функції, але головні з них — це боротьба за підвищення рівня заробітної плати, професійної безпеки, покращання умов праці.

Профспілки, як правило, виступають від імені своїх трудових колективів не лише при укладанні колективних угод і під час розв’язання різних спірних ситуацій порушення прав працівників на підприємстві, але й на більш представницькому рівні, наприклад при укладанні так званих генеральних угод. Такі угоди мають тристоронній характер — між представниками уряду країни, національними об’єднаннями професійних спілок та об’єднаннями підприємців (роботодавців). У межах таких угод встановлюються загальні принципи узгодженого проведення соціально-економічної політики, зокрема з питань: сприяння повній зайнятості населення, розвитку ринку праці, регулювання рівня життя, гарантування економічної безпеки тощо. При визначенні та забезпеченні механізму реалізації таких цілей на загальнонаціональному рівні важлива роль відводиться конструктивному діалогу між державними, підприємницькими структурами з активним підключенням до нього інших громадських інститутів: профспілок, партій і рухів.

Вплив держави на трудові відносини здійснюється через правові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лімітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гарантований мінімальний рівень заробітної плати тощо.

У нашій країні основними нормативними документами, які регулюють трудові відносини, є Закони України: «Кодекс законів про працю», «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди» та ін.

Дата добавления: 2014-01-04