Постоли. 1974

Пояси. 1935.

Верховинський р-н.

Верховинський р-н.

Порохівниця. ХІХ ст.

Ріг, гравірування.

Шкіра, метал, інкрустація, гравірування.

с.Річка Косівського р-ну.

Шкіра, тиснення, плетіння, аплікація.

с.Космач Косівського р-ну

3. Коломийський музей "Писанка"

(адреса: пр.Чорновола 43, м. Коломия)

Єдина у світі культурна установа, збудована у вересні 2000 року спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок.

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця стала візиткою Коломиї і приваблює відвідувачів з усіх країн.

Урочисте відкриття музею "Писанка" відбулося 23 вересня 2000 року, під час Х Міжнародного Гуцульського фестивалю. Концепцію експозиції музею розробила директор Я.Ткачук, а втілили в життя коломийські художники В.Андрушко та М.Ясінський.

Музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії.

Сама по собі писанка – це переважно куряче (гусяче) яйце, розписане за специфічною технологією воском і зафарбоване природними, чи аніліновими фарбниками. Традиція такого розпису в гуцульському регіоні сягає глибин багатовікової історії й становить унікальне надбання творів мініатюрного живопису, орнаментику яких збережено за язичницькими символами.

Протягом кількох десятиліть невідомим залишався метод зберігання і реставрації писанки, який винайшли коломийські музейники. Завдяки цьому тепер усі зацікавлені мають змогу милуватися філігранністю гуцульських писанок.

В музеї існує традиція - перші особи держави під час відвідин музею отримують подане професійною писанкаркою біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі розписують як писанку.

В експозиції музею є писанки з підписами Президентів України Л.Кучми, В.Ющенка, багатьох видатних політичних діячів України.

4. Долинський музей «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів

(адреса: вул. Чорновола, 2 а, м. Долина, Івано-Франківська обл.)

Музей «Бойківщина» збирає, зберігає, вивчає та експонує етнографічні колекції, які знайомлять сучасників із культурою бойків.

Краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів – це один з наймолодших музеїв на території карпатського регіону, заснований 5 вересня 2003 року. Експозиція музею складається з 6 основних відділів: кімната «Родини Антоновичів», в якій експонуються світлини з життя відомих меценатів, особисті речі та колекція сувенірів і сірникових коробок з різних країн світу; зал «Природа», де відображено всю велич і красу флори і фауни Карпат; «Історія»; «Побут та етнографія»; «Бойківська хата», а також відділ «Сакральних пам’яток». Життя долинян тісно пов’язане з християнством. Ще в 1112 р. у Долині на горі Знесіння був монастир. У 1550-х рр. діяли тут три храми, розвивалася поважна іконописна школа. Колекція старовинних ікон із Долинщини (більше 120 шт.) зберігаються у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Копії багатьох ікон зберігаються у відділі сакральних пам’яток Долинського краєзнавчого музею Бойківщина.

Експозиція «Бойківська хата» це відтворене в натуральну величину помешкання бойків зі справжніми предметами побуту, одягом, меблями, вона напевно вас зацікавить.

Бойківська хата – це дерев’яна подовгувата хата, під одним дахом якої поєднувалися житлове та господарське приміщення. В давнину вона складалась з трьох основних частин велика житлова кімната (світлиця), сіни (коридор), стайнею з правого боку і окремим входом.

Вхід до хати був через сіни, які служили коморою для зберігання продуктів харчування, овочів та господарським реманентом. Там також молотили жито, терли льон. В стайні тримали велику рогату худобу та домашніх тварин.

Пізніше почали добудовувати до однорядного житла господарські приміщення. Добудовувалась шопа (повітка) з боку стайні яка слугувала як майстерня і для зберігання дров, та комора з боку житлової кімнати, що мали окремі входи.

Пізніше почали будувати хати на два житлові приміщення, які називались «хата на дві половини» або «хата через сіни».

Відділ сакральних пам’яток

В цьому відділі виставлені всі ті речі, які ви зустрічали вже в церквах, але вони є значно старіші – мають і по сотні і 200 років.

Перша згадка про Долинський монастир сягає 1112 року. Біля монастиря була церква Вознесіння Господнього. В 1557 р. в Долині були вже три українські храми: народження найсвятішої Діви Марії, Архангела Михаїла та Архієпископа святого Миколая. В 1560-х роках в Долині проживав маляр-іконописець Дмитрій. Він намалював дуже багато ікон,. Його іконами були оздоблені також Долинські храми. В 1913 р. коли був створений Львівський національний музей з Долинщини в ньому зберігається поверх 130 ікон, і з них 27 ікон 16 століття. В цьому відділі ви бачите копії 4 Долинських ікон – Христос Пантократор, Спас Нерукотворний, Юрій Змієборець і та Собор Архангелів. Крім того у вітрині є репродукції ще 4 Долинських ікон: архангел Михаїл, Страшний суд. Спас у славі та Пантократор – це репродукції Долинських ікон 16 століття. Не кожне місто в Україні може похвалитись такою кількістю збережених старих ікон.

Як видно з експонатів, в Долині була потужна школа іконопису. Крім того в нас в музеї зберігається ікона з колекції В. Ющенка – Юрій Змієборець.

Найважливішою річчю в церкві вважається Антиміс. Якщо в церкві немає Антимісу, то Богослужіння відправляти не можна. Цінність Антимісу полягає в тому, що з тильної сторони зашивається частичка мощі когось зі святих і тільки один раз в рік в Великодний Четвер Єпископ посвячує цей Антиміс. Коли відбувається посвячення храму такий Антиміс дають до Церкви. Тут можна побачити і хоругви і колонки із навколишніх сіл.

Також ви бачите старий кований хрест. Подібні хрести були на кожній церкві, каплиці чи дзвіниці, але зверніть будь-ласка увагу на те, що нижче хреста ви бачите півмісяць, це пов’язано з тим, що колись давно на наші терени часто нападали монголо-татари, турки, кримські татари. Населення від них зазнавало великої шкоди, також з церков вони забирали цінні речі. На поч.. 18 ст. на церквах появилися такі хрести, що символізувало перемогу християнства над мусульманством.

На стендах залу «Побуту та етнографії» розміщені світлини бойків у національних строях: вишиті сорочки, камізельки, запаски, крайки, спідниці та хустки – у жінок; сорочки, полотняні штани та крайки – у чоловіків. Особливою прикрасою бойківчанок були коралі, намиста, «ланки» з бісеру. Чим більше шнурочків на шиї, тим багатшою вважалась дівчина. Взуття виготовляли з дерева, шкіри. Високі шкіряні чоботи носили багаті люди.

На Різдвяні свята бойки вивішували павука як символ успіху і щастя у новому році. Також він мав захищати будинок від злих духів. Конструкція виготовлялась з соломинок складених в трикутники. Згідго вірувань трикутник має позитивну енергію. Крім того, ставили «дідух» в куті біля святкового різдвяного столу. «Дідух» – це святвечірній символ хліба, добробуту, возвеличення працьовитих господарів.

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини

( адреса: Вул. Незалежності 55 Косів, Івано-Франківська обл.)

Косів здавна називають столицею народного мистецтва Гуцульщини. Саме тут зосереджувалися і розвивалися основні галузі народних ремесел: різьблення, гончарство, художнє ткання та вишиття, художня обробка металу та шкіри.

Сьогодні ця унікальна й багата історико-мистецька та етнографічна спадщина, що є складовою нашої національної культури, представлена в експозиції та фондах Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

Косівський музей як відділ Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського був відкритий в 1969 році. В основу музею була закладена збірка творів народного мистецтва Є. Я. Сагайдачного (1886-1961) - відомого українського художника та мистецтвознавця.

Експозиція знайомить з народним декоративно-ужитковим мистецтвом ХІХ-ХХ століть. Привертають увагу речі господарсько-побутового призначення - черпаки, коновки, пасківники, кептарі та кожухи, тайстри, пояси-череси, свічники, глечики та миски, які відзначаються вишуканими формами, оригінальним декоруванням.

Широко представлені твори гончарів-класиків ІІ половини ХІХ ст. Олекси Бахматюка, Петра Баранюка, Петра Кошака. Традиційна косівська кераміка середини ХХ століття представлена творами Павлини Цвілик, подружжя Ганни та Михайла Розщиб'юків, Юрія та Розалії Ілюків, Надії Вербівської, Василя та Олександри Швеців, М. Рйопки, Валентини Джуранюк, Є. Зарицької, Василя Стрипка...

Цінною є колекція творів родини віртуоза гуцульської різьби Юрія Шкрібляка та його синів Василя й Миколи з села Яворова, що на Косівщині

Всебічно представлена творчість відомих майстрів різьби по дереву, заслужених майстрів народної творчості, членів Національної Спілки художників України Юрія Копанюка, Володимира Гуза, Василя Кабина, Івана Грималюка, Олександра Хованця, Івана Кочержука та багатьох інших.

Багато представлена збірка народного текстилю та художні вироби зі шкіри й металу.

У Музеї часто відбуваються розмаїті виставки. Оригінальне вирішення побудови всієї експозиції, екскурсії, консультації для фахівців та простих поціновувачів народного мистецтва дають можливість краще та глибше пізнати самобутню історію культури і мистецтва цього чарівного Карпатського краю.

Барильце

постоли

Шкарпетки-"капчурі"

Перстень "Арідник"

5. Приватний музей старожитностей Романа Кумлика в Верховині

Приватний музей Романа Кумлика - це ціла скарбниця цікавих предметів гуцульського побуту. Тут можна побачити як повсякденний, так і весільний одяг гуцулів, характерні писані тарілки, старовинні монети, дерев'яні замки, бартки (гуцульські сокирки), цілу колекцію незвичайних музичних інструментів.

Але родзинкою музею є звичайно його господар, справжній гуцул - Роман Кумлик. Впродовж екскурсії Роман віртуозно заграє на скрипках, дудках, трембіті, цимбалах та інших експонатах свого музею. Надовго запам'ятаються відвідувачам влучні та дотепні жарти та анекдоти приправлені гуцульською гостротою, якими невпинно сипле пан Роман.

За годину проведену в музеї, відвідувачі дізнаються про цікаві моменти побуту гуцулів, про обряд весілля та особливості сімейного життя, про лісовий промисел та сплав дараб, про особливості характеру гуцулів та їх ставлення до життя.

6. Історико-меморіальний музей Степана Бандери

(адреса: вул. С. Бандери, 48, с. Старий Угринів, Калуський район

Івано-Франківська обл.)

Історико-меморіальний музей Степана Бандери, який знаходиться на Калущині в с. Старий Угринів, присвячений особистості, іменем якої називався національно-визвольний рух 1940-50-х років ХХ століття за побудову та утвердження української держави. Це ім’я було синонімом борця, гідного і відданого патріота своєї Батьківщини, готового до самопожертви задля осягнення високої мети.

Степан Бандера (1909-1959) – Крайовий Провідник ОУН на Західно-українських землях у 1932-1934 рр.; Провідник Революційного Проводу ОУН 1940-41 рр.; організатор похідних груп в Україну та підготовки Акту 30 червня 1941 р.; організатор закордонних частин (ЗЧ) ОУН 1945 р.; автор ідеологічних і програмових статей на тему українського націоналізму.

Відродження славетного імені розпочалося у тридцяту річницю вбивства Степана Бандери – 15 жовтня 1989 р., коли вперше на Батьківщині – в Старому Угринові, що на Калущині, встановлено березовий хрест і проведено велелюдне віче. З ініціативи СНУМу закладається пам’ятний камінь на родинному обійсті у День Героїв (остання неділя травня) 1990 р., а 14 жовтня того ж року постає перший в Україні пам’ятник Степану Бандері (автор Віктор Рожик). Тоді ж освячено капличку Покрови Пресвятої Богородиці, яка була зруйнована за комуністичного режиму (1984 р.) і відновлена громадою села. Невдовзі, 30 грудня 1990 року о 5-й годині в Старому Угринові пролунав потужний вибух, який зруйнував монумент.

21 січня 1991 року відбулась спільна сесія Калуських міської та районної Рад, яка прийняла рішення про будівництво меморіального комплексу в Старому Угринові.

30 червня 1991 року з нагоди 50-ти ліття проголошення Акту відновлення Української держави у Львові відкрито ще один, другий, пам’ятник національному герою в його рідному селі.

10 липня 1991 року о 3 год. 20 хв. ночі знищено щойно відкритий пам’ятник Степану Бандері. „Операцію” здійснили шестеро військових у маскувальних халатах. При цьому важко поранено 21-річного члена СНУМу Василя Максимчука, котрий вартував пам’ятник.

17 серпня 1992 року під час проведення Всеукраїнської акції „Гомін Чорного лісу”, приуроченої 50-тиліттю створення УПА, урочисто відкрито третій (цього разу бронзовий) пам’ятник Провіднику ОУН (автори: архітектор - Зіновій Давидюк, скульптори – Микола Пасікіра та Любомир Яремчук). Того ж року в уцілілій частині родинного помешкання розпочинає свою діяльність музей Степана Бандери.

1 січня 1998 року онук Провідника ОУН - Степан Бандера закладає у фундамент будівлі капсулу з посланням до нащадків, розпочавши цим будівництво новітнього музейного приміщення. Відкриття експозиції у ньому відбулося 30 грудня 2000 року. До цього часу музей діяв в уцілілій кімнаті священичої резиденції, в якій проживала родина Бандер з 1906 по 1933 рр.

1 січня 2009 року, в 100-річчя від дня народження Провідника ОУН, відкрито нову музейну експозицію на базі історико-меморіального комплексу: відновлено хату-плебанію та здійснено реекспозицію в новому приміщенні музею. Автором оновленої експозиції є п. А. Гайдамаха.

В п`ятдесяту річницю загибелі С. Бандери 15 жовтня 2009 року відбулося урочисте відкриття четвертого експозиційного залу музею. Автором дизайну виступив п. Богдан Губаль.

Відновлення хати-плебанії відбувалося відповідно до проведених працівниками музею та краєзнавцями досліджень. Було відновлено інтер`єр кімнат, в яких проживала сім`я Бандер, наповнено його оригінальними речами, що були власністю сім`ї, автентичними речами, переданими членами інтелігентних родин Прикарпаття, та зібраними під час науково-дослідницьких експедицій працівниками музею.

Перший експозиційний зал розкриває відвідувачам процес формування національної свідомості галичан, державотворчі процеси початку ХХ століття, в яких активну участь приймав о. Андрій Бандера, середовище, в якому ріс і мужнів Степан Бандера. Тут представлені матеріали, які ілюструють період навчання Степана Бандери в Стрийській гімназії, його участь у «Пласті» та підпільній гімназійній організації. Також тут відображено його громадську діяльність в рідному селі: відновлення діяльності театрального гуртка, праця в читальні «Просвіти», створення кооперативу, заснування осередку товариства «Луг» і, звичайно, організація націоналістичного підпілля на теренах Калущини.

У другому залі представлено історію виникнення та діяльність підпільних націоналістичних організацій УВО та ОУН, їх боротьбу проти польської та радянської влади, розкрито процес становлення Степана Бандери як Провідника ОУН, а також зорганізовані ним пропагандистські та інші акції. Центральна частина експозиції присвячена відомому політичному процесові проти 12 членів ОУН, який відбувався у Варшаві (так званий Варшавський процес). Матеріали висвітлюють міжнародні події, які передували Другій світовій війні, та нову хвилю українського національного піднесення, апогеєм якої стало проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави та формування Українського Державного правління, а також трагічну долю молодої держави та її керманичів.

Особисте життя Провідника висвітлюється в третьому залі. Тут розміщені унікальні світлини із сімейного архіву Бандер: прогулянки Степана Бандери із дітьми, дружиною та друзями до лісу, поїздки в гори та на море, катання на лижах.

Експозиція четвертого залу завершує розповідь про життєвий шлях великого Борця за волю України. Тут відображено перебування Степана Бандери на еміграції, створення та діяльність Закордонних Частин ОУН, розміщено ряд особистих речей Провідника: особиста друкарська машинка; посвідчення та документи на ім’я StepanPopel, під яким проживав Степан Бандера; посмертна маска. Велику увагу приділено загибелі Провідника та подальшим подіям, що були із цим вбивством пов`язані.

Героїчна боротьба Української Повстанської Армії на теренах Калуської округи (ТВ 23 «Магура»), процес формування та діяльність повстанських відділів на Калущині, а також діяльність членів націоналістичного підпілля на даному терені висвітлена в окремій частині експозиції четвертого залу. Особливого колориту додає композиція «Повстанець в лісі».

Розкривається в цьому залі і ще одна трагічна сторінка нашої історії: масові депортації населення Західної України у віддалені райони Радянського Союзу. Мовчазними свідками цих жахливих акцій є не тільки світлини, а й цікаві речові матеріали, такі як листи, саморобні листівки, вишивані хусточки, які дарували близьким на спомин, та багато інших речей.

Зацікавлює відвідувачів і криївка, відтворена на зразок тих, які використовувалися підпільниками в часи української визвольної боротьби.

Окрім цього на території комплексу можна побачити гранітну плиту на місці, де знаходились два перші пам’ятники Степану Бандері, відновлену каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, криницю, погріб.

Дата добавления: 2014-01-04