Орфоепія як розділ мовознавства. Предмет орфоепії

Тема: Орфоепічні норми текстів документів

Лекція

План

1. Орфоепія як розділ мовознавства. Предмет орфоепії.

2. Суспільне значення норм літературної вимови.

3. Порушення правил української літературної вимови.

4. Вимова голосних.

5. Вимова голосних звуків.

6. Вимова слів іншомовного походження та абревіатур.

7. Засоби милозвучності української мови.

8. Норми наголошування слів сучасної української літературної мови.

Література

1. Багмут А.Й., Бровченко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. – К., 1994.

2. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Друженець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфографія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія /Навч. посіб. – К.: «Академія», 2006. – 268 с. (Альма-матер).

3. Булаховський Л.А. Український літературний наголос. Характеристика норми – К.-Л., 1947.

4. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984.

5. Загальна та експериментальна фонетика: Збірник наукових праць і матеріалів / Відп. ред. Л.Г.Скалозуб. – К., 2001.

6. Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. – Одеса, 1996.

7. Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів. _ Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.

8. Плющ Н., Бас-Кононенко О., Дудик З., Зубань О. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. – К., 2002.

9. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. – К., 1969.

10. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. – К., 1973.

11. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К., 1981.

Орфоепія є розділом мовознавства, який розробляє та досліджує правила літературної вимови. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови ґрунтуються на її звукових та акцентуаційних особливостях. Хоч правила вимови чітко визначені і загальнообов’язкові, однак у процесі мовлення вони часто порушуються.

Поняття «орфоепія» виникло у процесі осмислення звукової організації національної мови. Воно відображає передусім її фонетичну систему, тобто звуки мови, їх якість і зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або впливу сусідніх звуків.

Орфоепія визначає вимову звуків у певних звукосполученнях, а також в окремих граматичних формах, словах і групах слів. Вона охоплює звукове оформлення окремих слів або груп слів (сердечний і сердешний, чесний і баластний), закріплення місця наголосу за певними групами слів (легки'й, кіломе'тр, одина'дцять) і граматичних форм (пишу', пи'шемо). Отже, поняття «орфоепія» ширше, ніж поняття «фонетична система».

Вперше термін «орфоепія» («ортоепія») в українській лінгвістиці вжив український мовознавець Петро Горецький у праці «Про правовимову або ортоепію літературної мови» (1929).

Предмет орфоепії мовознавці трактують по-різному. Одні розуміють цей розділ лінгвістики як сукупність правил вимови окремих звуків та їх сполучень, інші вважають його предметом також норми наголошування, а ще інші – також інтонування висловлень. На думку Н. Тоцької, предмет орфоепії охоплює всі елементи звукового оформлення усного мовлення.

Орфоепія – система норм літературної вимови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування; розділ мовознавства, що вивчає норми літературної вимови.

Голосні звуки найчіткіше виявляються при ізольованій вимові або в наголошеній позиції після твердого приголосного. Приголосні звуки виразно вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним. В інших позиціях вони характеризуються певними особливостями в своєму конкретному виявленні, тобто утворюють фонетичні варіації. Фонетичні зміни, які відповідають звуковій системі сучасної української літературної мови, входять до норм літературної вимови.

У групах приголосних у потоці мовлення відбуваються асимілятивно- дисимілятивні зміни, спрощення.

Зміни якості приголосного при цьому залежить від темпу мовлення та позиції.

Наголос має значний вплив на вимову голосних звуків. Наголошені голосні, крім [і], звучать чітко. Ненаголошені голосні, крім [і], [а], [у], у зв’язку з послабленням напруження артикуляційних органів менш виразні, зазнають деяких змін. Зокрема, ненаголошений [е] наближається до [и], [і]: деипутат, заєіць, ненаголошений [и] – до [е]: виепробування.

У багатоскладових словах побічний наголос наближає вимову голосного звука до наголошеного: використовуватиме.

Інтонація забезпечує вираження всіх нюансів висловлюваної думки. Ставлення мовця до неї, тобто її комунікативного, емоційного та модального сенсу. Предметом орфоепії є інтонація синтагматична. У запитанні Ви були на лекції? Логічний наголос змінює його зміст. Тільки правильна інтонація робить речення розповідним, спонукальним чи питальним, надає йому потрібних смислових та емоційних відтінків.

М. Наконечний вважав, що орфоепія пов’язана зі складоподілом і будовою складу. Так. Правильна вимова африкат дж та дз у словах сиджу, подзвонити, кукурудза тощо можлива лише за правильного поділу їх на склади: си-джу, по-дзво-ни-ти, ку-ку-ру-дза.

Отже, предметом орфоепії є правильна вимова звуків, їх сполучень, окремих слів і їх граматичних форм, вплив наголосу, складу та інтонації на літературну вимову.

Дата добавления: 2014-01-04