Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку і в певному режимі

План

Лекція № 7. Форми організації навчання. Форми організації навчальної діяльності.

1. Види навчання та їх характеристика.

2. Поняття про форми організації навчання, історія їх виникнення.

3. Урок як основна форма організації навчання у школі та цілісна дидактична система. Особливості уроку. Вимоги до сучасного уроку. Компоненти уроку.

4. Відомі підходи до класифікації уроків. Типологія уроків за основною дидактичної метою та їх структура: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації; урок перевірки, оцінки та корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок.

5. Нестандартні уроки.

6. Позаурочні форми організації навчання молодших школярів. (самостійно)

7. Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці, їх види та характеристика.

1.

Види навчання, що склалися історично:

Догматичний вид навчання. Суть нав­чання вбачали у механічному заучуванні учнями догматів Святого Письма. Від учнів вимагали лише відтворення навчального матеріалу, нікого не цікавило, чи розуміють вони те, що заучують. Така система не сприяла їх розумо­вому розвиткові, не пробуджувала інтересу до знань.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Ме­та практичних вправ — поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у но­вих ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефек­тивності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріа­лу має переважно інформативний характер, є описом спо­собів практичних дій і надто складний для того, щоб уч­ні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирі­шення проблемних ситуацій.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує: швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабковстигаючих учнів; колектив­ний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із твор­чим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснюваль­ним використовують проблемне і програмоване навчання.

Проблемне навчання передбачає послідовні й ціле­спрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Все за­лежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблем­ний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує розду­мів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інте­рес, спирається на попередній досвід і знання за принци­пом апперцепції.

Програмоване навчання — один із різновидів репро­дуктивного підходу до навчання. Передбачає використан­ня спеціальних навчаючих програм.

Такою програмою є письмовий виклад певної інфор­мації, що міститься в системі взаємопов'язаних ступенів, яка забезпечує здійснення зворотного зв'язку. Іншими словами, під терміном «програмоване навчання» розумі­ють передусім особливу, цілеспрямовану організацію нав­чального процесу. Воно ґрунтується на наявності точно ок­ресленого обсягу знань, умінь і навичок, які слід засвоїти, і його розчленуванні на малі дози (порції, кадри), на сприйманні цих доз у строгій логічній послідовності. За­своєння обсягу інформації в дозі повинно активно готува­ти учнів до сприйняття наступної дози. Засвоєння кожної дози інформації має відбуватися відповідно до пізнаваль­них можливостей учня, самоконтролю за процесом засво­єння інформації.

Для реалізації програмованого навчання використову­ють спеціальні програмовані підручники і навчальні ма­шини.

Сучасними видами навчання, що існують поряд з попередніми є дистанційне навчання, модульне навчання, розвивальне навчання. Їх сутність розглянемо у лекції № 13.

2.

Головними особливостями організаційних форм нав­чання є: по-перше, певний зовнішній вияв функцій учи­теля й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); по-друге, діяльність учителя й учнів здійснюється в певних часових межах — урок може тривати 45 чи 30 хв., бути спареним (для читан­ня лекції чи проведення екскурсії); по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групо­ва робота за диференційованого навчання або при виконан­ні лабораторних робіт); по-четверте, в організаційній фор­мі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням нав­чальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем); по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основ­ними закономірностями. Вона впливає на конкретний про­цес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін.¹

До сучасної форми навчання людство прийшло не від­разу. Так, у школах давнього світу панувала система інди­відуального навчання — вчитель навчав кожного учня ок­ремо.

У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталено­го розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI—XVII ст. у братських школах України й Біло­русі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, вза­ємне навчання. Учням давали домашнє завдання, вико­нання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки». Доцільність класно-урочної системи навчання та шля­хи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектуван­ня навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з одна­ковою підготовкою та навчання їх за однією програмою, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що нав­чальна робота проводиться з групою учнів постійного скла­ду, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.

У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робилися спро­би відмовитися від класно-урочної системи, стала розви­ватися белл-ланкастерська система навчання, розробле­на англійськими педагогами А. Беллом та Дж. Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли стар­ші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів.

Дальтон-план (від м. Дальтон). Згідно з ним скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місяч­ні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуаль­них можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.

Лабораторно-бригадна організація навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними під­ручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кож­ного навчального предмета.

3.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Дата добавления: 2014-01-04