Регуляція діяльності серця

План лекції

Лекція 2. Гемодинаміка.

Криза підліткового віку.

Інтенсивний фізичний та психофізіологічний розвиток виступає основним чинником особистісної нестабільності та кризи в розвитку особистості в підлітковому віці.

Криза в становленні особистості може пов’язуватись з переживаннями про втрату ідентичності з самим собою, неспівпаданням минулих уявлень про власне “Я” з теперішніми. Чинниками таких переживань є духовне зростання та зміна психічного статусу, рефлексія на внутрішній світ та глибоке незадоволення собою. Наслідком є такі прояви кризи, як пригнічені думки про себе, сумніви, страхи. Кризові прояви можуть бути внутрішніми або зовнішніми. У внутрішніх проявах криза реалізується у вигляді негативізму, тобто бездумного протистояння.

1. Регуляція діяльності серця

1.1 Нервова регуляція

1.2 Рефлекторна регуляція

1.3 Гуморальна регуляція роботи серця.

2. Рух крові по кровоносних судинах.

2.1.

3. Тиск крові і фактори, що його обумовлюють.

3.1. Артеріальний тиск.

3.2. Венозний тиск.

3.3. Методи визначення тиску у кровоносній системі

4. Швидкість руху крові.

5. Артеріальний і венний пульс.

У процесі тривалої еволюції тваринного світу удосконалювалися форми пристосування діяльності серця до мінливих умов існування. Це пристосування гемодинаміки до факторів середовища та рівня обміну речовин організму досягається завдяки складним механізмам нейрогуморальної регуляції. Органи кровообігу і різноманітніланки її нейрогуморальної регуляції можуть розглядатися як складна саморегулююча система, що забезпечує найбільш оптимальний для даного функціонального стану організму рівень діяльності. Будь-яка реакція серцево-судинної системи на зовнішній вплив або зміну в самому організмі має складну структуру. Сучасні уявлення про саморегуляцію розкривають складні взаємозв'язки, що виникають при здійсненні навіть самого простого рефлексу. Ви пам'ятаєте, що серце а) має здатність до автоматизму і б) сила скорочення серцевого м'яза обумовлена розтяжінням м'язових волокон, проте така автоматична діяльність серця забезпечує тільки основні потреби організму і тільки при стані повного покою. В інших випадках роботу серця регулюють нервова система і гуморальні фактори.

Нервова регуляція серцевої діяльності здійснюється імпульсами, що надходять до серця з центральної нервової системи по парасимпатичних і симпатичних нервах. Серцеві нерви мають двонейронну структуру. Перший нейрон, відростки якого утворюють блукаючий нерв, розташований у довгастому мозку. Закінчується цей нейрон у інтрамуральних гангліях серця. Тут знаходиться другий нейрон, відростки якого йдуть до синусного вузла, м'язових волокон передсердя й атриовентрикулярного вузла. Нейрони симпатичної нервової системи, що передають імпульси до серця, розташовані в бічних рогах п'яти верхніх сегментів грудного відділу спинного мозку. Відростки цих нейронів накопичуюється в шийних і верхніх грудних симпатичних вузлах. У цих вузлах знаходиться другий нейрон, відростки якого йдуть до серця. Найбільша частина симпатичних волокон відходить від зірчастого вузла.

Як діють на серце блукаючі нерви уперше виявили брати Вебер у 1845 році. Вони виявили, що при подразненні цих нервівчастота і сила серцевихскорочень зменшується. Цебув перший випадокустановлення гальмівного впливу нервової системи. Впливи на серце можуть бути такі:

I. зміна частоти серцевих скорочень (хронотропний ефект), (chronos – час)

2. зміна сили серцевих скорочень (інотропний ефект); (inos – сила)

3. зміна збуджуваності серцевого м'яза (батмотропний ефект); (batmos -)

4. зміна провідності в серці (дромотропний ефект); (dromos – шлях)

Блукаючий нерв дає негативнийхронотропнийефект, або зменшує частоту серцевих скорочень,негативний інотропний ефект, або зменшує силу серцевих скорочень; негативний батмотропний ефект, або зменшує збуджуваністьсерцевого м'яза; і негативний дромотропний ефект, або зменшує швидкість проведенняімпульсу збудження по серцю. Під впливом блукаючого нерва збільшується мембранний потенціал, тобто наступає гіпер поляризація. Рефрактерний період передсердь скорочується. При тривалому подразненні блукаючого нерва навіть після зупинки серця, воно знову починає скорочуватися. Таке явище називають висковзуванням серця з-під впливу блукаючого нерва.

Якщо у ссавців перерізати обидва нерви, то частота серцевих скорочень збільшується. Ступінь частоти серцевих скорочень у тварин різноманітна і знаходиться в зв'язку з його умовами існування і спроможністю виконувати тривалу м'язову роботу. Якщо в собаки або коня, у яких у нормі пульс дуже повільний, перерізати блукаючі нерви, то пульс частішає майже в два рази.

При подразненні симпатичних нервів серця ритм його скорочень пришвидшується. Це було відкрито вчителем І. П. Павлова И. Ф. Ционом.

У 70-80 роках минулого сторіччя експериментальні дослідження регуляції діяльності серця провів І. Л. Павлов. У своїй докторській дисертації "Відцентрові нерви серця" Павлов показав, що серцеві нерви мають спроможність прямо впливати на силу серцевих скорочень, не впливаючи на його ритм. Серед гілок симпатичного нерва Павлов виявив гілочку, подразнення якої призводило до посилення серцевих скорочень без частішання роботи серця, а серед гілок блукаючого нерва - гілка, що послабляла роботу серця без зменшення частоти серцевих скорочень.

Встановлено, що на відміну від блукаючогонерва симпатичний нерв робить на серце позитивний хронотропний ефект, позитивний інотропний афект, або посилення сили серцевих скорочень, позитивний батмотропний ефект або посилення збуджуваності серцевого м'яза і покращує провідність у серце. Дія самого подразнення симпатичного нерва починається після латентного періоду, рівного 10с і продовжується ще довгий час після припинення подразнення.

Обидва нерви - блукаючий і симпатичний впливають на серце постійно, тому що центри цих нервів знаходяться у стані безупинного порушення, що підтримується імпульсами, що надходять до них. Такий стан безупинного збудження нервових центрів одержало назву тонусу нервових центрів. Як підтримується тонус нервових центрів? Для блукаючого нерва був показаний вплив на його тонус іонів кальцію, адреналіну. Тонус центрів серцевих нервів у значній мірі визначається рефлекторними впливами; змінюється під впливом імпульсів, що приходять по доцентрових нервах. Рецептори, імпульси з яких рефлекторно змінюють роботу серця, знаходяться в самому серці і стінках великих судин.

Рефлекторна регуляція забезпечується центрами довгастого і спинного мозку, корою великих півкуль (моторною і пре моторною зоною), а також гіпоталамічною ділянкою проміжного мозку. Зміна ритму і сили скорочень серця відмічається при емоційному збудженні (страх, загальне збудження – збільшення швидкості), больові подразники, зниження або підвищення температури (якщо зміни будуть різкі, тобто стресові фактори, патології, захворювання) викликають зміни серцевого ритму (уповільненні або прискорення) у залежності від фізіологічного стану організму.

При механічному подразненні черевної стінки і кишечника відмічається уповільнення роботи або навіть зупинка серця.

Рефлекс Гольца – рефлекторна зупинка серця при сильному ударі по вентральній стінці живота. У жаби легким постукуванням кишечника можна викликати рефлекторне уповільнення діяльності серця. Подразнення механорецепторів шлунка, кишок та брижі спричинює потік імпульсів, які чутливими волокнами черевного нерва передаються через спинний мозок до довгастого, а звідти по рухових волокнах блукаючого нерва — до серця, що і спричинюється до гальмування функції серця.

Рефлекс Ашнера - при надавлюванні пальцями на очні яблука відбувається уповільнення серцебиття на 10-20 ударів за хвилину.

Рефлекс Бейнбріджа. Підвищення тиску крові у порожнистих венах і правому передсерді зумовлює збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Мехапорецептори зазначеного рефлексогенного поля подразнюються при розтягненні цих ділянок серцево-судинної системи підвищенням тиску крові, імпульси від них надходять до центру довгастого мозку через аферентні волокна блукаючого нерва, а звідти імпульси, що передаються по симпатичних нервових волокнах, зумовлюють прискорення ЧСС. Це, в свою чергу, прискорює перекачування крові з венозного русла в артеріальне, знижує венозний тиск, усуває накопичення крові у венозному руслі й подразнення зазначених механорецепторів.

Центри, в яких замикаються серцеві рефлекси, розміщені у довгастому мозку, а також в інших відділах центральної нервової системи. Так, у гіпоталамусі, вищому інтегративному центрі автономних функцій, містяться скупчення нейронів, збудження яких змінює частоту і силу скорочень серця при тих або інших емоційно-поведінкових чи гомеостатичних реакціях. Гіпоталамус регулює функцію серця через центри довгастого і спинного мозку, звідки виходять відповідні парасимпатичні та симпатичні нерви, а також гуморальне через залози внутрішньої секреції. Кора великого мозку, як вищий рівень центральної нервової системи, впливає на функцію серця через гіпоталамус, контролюючи функціональний стан його центрів.

Рецептори, які знаходяться у визначених ділянках великих кровоносних судин (дуга аорти, сонні артерії, устьє порожнистих вен) відіграють важливу роль у регуляції діяльності серці. Нервові закінчення (центростремительные) відцентрових (чуттєвих) нервів, які розташовані у судинній стінці артерій і аорти - барорецептори (прессорецептори) і хеморецептори утворюють тут так називані судинні рефлексогенні зони.

Природним подразником барорецепторів є розтягнення судинної стінки при підвищенні артеріального тиску. При цьому потік чуттєвих імпульсів, які виходять від барорецепторів, впливає на ядра блукаючих нервів, що призводить до уповільнення і послаблення серцебиття.

Узалежностівід того, подразнюються центри блукаючих або симпатичних нервів, відбувається прискорення або уповільнення роботи серця. При тривалому подразненні серцевих нервів серцева діяльність змінюється тільки в перший період. Потім спостерігається поступове відновлення вихідного ритму. Виявилося, що при тривалому впливі блукаючого нерва серце стає все більш сприйнятливим до впливу симпатичного нерва. Навпаки тривале подразнення симпатичного нерва збільшує збуджуваність серця стосовно імпульсів, що йдуть від блукаючого нерва. Встановлено, що подразнення того самого нерва може діяти на серце по-різному, у залежності від його функціонального стана. Між центрами серцевих волокон блукаючих і симпатичного нервів є функціональний зв'язок, сполучені відношення. Наприклад, при м'язовій роботі тонус блукаючого нерва зменшується, а симпатичного зростає. При цьому частішання і посилення серцевої діяльності досягається шляхом одночасного зменшення гальмуючих впливів блукаючого нерва і посилення збудливого впливу симпатичного. Серцеве волокно блукаючого нерва, що уповільнює тривалість роботи серця, за своїм кінцевим ефектом не є антагоністом посилюючих волокон симпатичного нерва, якщо їхню дію розглядати стосовно до цілісного організму.

Стосовно до регуляції роботи серця, серцевий нервовий центр включає премоторну і моторну зони кори, гіпоталамичну зону проміжного мозку, центри довгастого мозку і центри в грудному відділі спинного мозку.

Гуморальна регуляція роботи серця. Поряд із нервовою регуляцією, робота серця регулюється гуморальним шляхом. Основними гормонами, що посилюють серцеву діяльність, є адреналін та норадреналін (гормони надниркових залоз). Норадреналін (симпатін) виділяється при подразненні симпатичних нервів

Гормон щитовидної залози – тироксин підвищує чуттєвість серця до дії симпатичних нервів. Іони кальцію підвищують збудливість і провідність міокарду, посилюють серцеву діяльність.

Уповільнює серцеву діяльність – ацетилхолін. Ацетилхолін виділяється при подразненні кінців блукаючого нерва,

Іони калію зменшують силу скорочень, уповільнюють ритм і проведення збудження по провідній системі серця, можлива зупинка серця в діастолі.

Дата добавления: 2014-01-04