Вимоги до вимови дітей дошкільного віку

Декадне оперативне зведення про відхилення від норм витрати матеріалу

Приклад класифікації причин відхилень

Величина відхилення	Виявлені причини відхилення	Центр відповідальності визначаючий причини відхилення	Код центру відповідальності	Центр Відповідальності - винуватець відхилення	Код центру відповідальності винуватця

Таблиця 3

Цех_____________

Період___________

Найменування продукції

Планова потреба в сировині і матеріалах по нормі

Фактична витрата матеріалів

Інформація про відхилення за період

Номенклатур ний №

Ціна матеріалу,

Одиниця вимірювання

К-ть

Сума, грн..

Номенклатур ний №

Ціна матеріалу,

Одиниця вимірювання

К-ть

Сума, грн.

Ціна матюкала,

К-ть

Сума, грн.

Основними вимогами до вимови дітей є:

– фонематичність, що передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника;

– швидкість – ступінь автоматизованості вимовних навичок, що дозволяє дітям говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови – 130-150 слів на хвилину).

У дошкільному навчальному закладі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови дітей. Тому вимоги до вимови дітей визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова – це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

У процесі навчання іншомовної вимови варто враховувати, що діти вже володіють звуковими засобами рідної мови та, в багатьох випадках, і другої мови (в Україні – української і російської, української і польської, української і угорської тощо). З одного боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової (іноземної) мови, з іншого – викликає певні труднощі, спричинені інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних та російськомовних дітей є недотримання довготи голосних у німецькій та англійській мовах, оскільки у рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській і російській мовах високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що є характерним для англійського мовлення. Таким чином, у плані навчання вимови вихователь повинен скорегувати ті фонетичні навички, що вже є в дітей, у відповідності до фонетичної системи нової мови та доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній або другій мові дітей. До навчання вимови фонем англійської мови треба підходити диференційовано.

В англійській мові існує три групи звуків:

– фонеми подібного ряду (напр.: приголосні – [m], [b], [g], [f], [v], [s], [z], [j]; дифтонг – [ei]);

– фонеми близького ряду (наприклад: приголосні – [p], [k], [n], [t], [d]; голосні – [і:], [і], [е], [а:], [æ], [u], [u:], [ə], [ə:]; дифтонги – [ai], [au], [ou], [іə], [εə], [uə]);

– фонеми далекого ряду (наприклад: приголосні – [q], [ŋ], [w], [r], [h]).

Фонеми подібного ряду хоча й не тотожні фонемам рідної мови, проте за артикуляцією мало відрізняються від них. Фонеми близького ряду за деякими елементами артикуляції дуже подібні до фонем рідної мови, а за деякими – значно відрізняються від них. Фонеми далекого ряду не мають аналогів у рідній мові.

За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мови всі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи:

– звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (напр., англ.: [b, m, s, z,]); формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну; для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує;

– звуки, що, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (напр., англ.: [е; h]); сприймання та відтворення звуків, що належать до цієї групи, характеризується високим ступенем інтерференції: діти автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту; звуки цієї групи вимагають від вихователя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови;

– звуки, що не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові дітей (напр., англ.: [w, r, h]); звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, бо має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним із важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначатимуть характер пояснень вихователя та вправи, що матимусь місце у навчальному процесі.

Ураховуючи труднощі, з якими зустрічається дитина при оволодінні вимовою ІМ, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз варто використовувати так, на скільки вони можуть бути корисні дітям для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико-імітативного.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні).

Слуховимовні навички мовлення – «навички фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення».

Ритміко-інтонаційні навички – «навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей».

Отже, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так званий «фонематичний слух») та інтонем (за аналогією з фонематичним – «інтонаційний слух»), так і їх (ре)продукцію – артикуляцію та інтонування.

Всі навички вимови (так само як граматичні та лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості й сталості і формуватися поетапно.

Дата добавления: 2014-01-04