Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Завдання. Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку




Читайте также:
  1. IV. Повідомлення домашнтого завдання.
  2. Бюджетне планування, його завдання, методи і принципи
  3. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення. Завдання інноваційної політики
  4. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації
  5. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності: організованої групи чи злочинної організації.
  6. Відповідно до ст. 11 МКУ та п. 3 цього Положення визначаються завдання
  7. Вступ до інженерної психології. Завдання та напрямки.
  8. Вступ. Основні завдання та організація педіатричної служби в Україні. Роль медичної сестри в організації профілактичної та лікувальної допомоги дітям.
  9. Головним завданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталого економічного зростання.
  10. Декоративне малювання, його специфіка і завдання у різних вікових групах
  11. Домашнє завдання
  12. Завдання

4.

2 – 3

1.

Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів - переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших - соціальне переміщення; просування на позиції з вищими престижем, доходами і владою - соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції - соціальна деградація.

 

Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П. Сорокіним на позначення явища переміщення індивіда в соціальному просторі.

Соціальний простір - поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об'єктів у тому чи тому їх взаємному розташуванні.

Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без зміни статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору-донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь - це зміна соціального стану чи статусу від одного покоління до другого (від батька до сина).

 

Існує так звана надумана мобільність, що означає зміни в статусі, за яких фактичних змін у престижі, доходах та інших соціальних ознаках не відбувається. Наприклад, нова назва професії, підрозділу, в якому працює індивід, тощо.

 

Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування.

 

Залежно від міри свободи переходу з однієї страти до іншої суспільства поділяються на закриті, де забороняється такий перехід (рабовласницьке), відкриті, де дозволений такий перехід (капіталістичне з досить високим рівнем соціальної мобільності), та змішані, де перехід юридично заборонений, але на практиці цілком можливий (феодальне).

 

Соціологи виокремлюють два типи нерівності. Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій - нерівністю у сфері мобільності. У кастовому суспільстві можливості для мобільності мінімальні, бо людям заборонено пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві бар'єри для мобільності зняті, але існує велика нерівність щодо можливостей мобільності. Так, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші ніж у дитини із пересічної сім'ї.



 

Аналізуючи соціальну мобільність, соціологи вивчають кількість і розміри класів, страт і статусних груп, швидкість пересування індивідів з однієї групи в іншу, види та масштаби власності, що належить індивіду, вид його діяльності, статуси, які він має, розподіл влади між окремими статусними групами тощо. Індивіди й цілі групи постійно пересуваються як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства.

 

Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за економічних криз, коли з'являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики, ціннісно-нормативної орієнтації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх основних сферах: економічній, політичній і соціальній.

 

Якщо суспільство стабільне, то в ньому відбуваються вертикальні пересування лише окремих індивідів. За такого пересування індивід змушений змінювати соціально-професійну групу, бо професій, які мають свою вертикальну структуру, дуже мало. Зміна індивідом одної професії на іншу називається професійною мобільністю.

Вертикальні пересування індивідів завжди цікавили соціологів. П. Сорокін сформулював основні принципи такого пересування. Він писав, що немає такого суспільства, в якому б страти не допускали жодного пересування. Воно відбувається навіть у кастовій системі. Але немає й таких суспільств, де б оці переміщення відбувалися б цілком вільно. У кожному суспільстві така «перепустка» регулюється соціальними інститутами. Вони перевіряють кожного кандидата на доцільність переміщення, на відповідність його нормам і принципам тієї страти, куди він переходить. Соціальні інститути, за словами П. Сорокіна, є «соціальними ліфтами», які переміщують індивідів з однієї страти до іншої. Так, інститут політики не тільки формує свідомість мас, але дає змогу найбільш політично свідомим перейти на вищі щаблі соціальної ієрархії й посісти керівні посади.

Проте однієї рушійної сили соціального інституту для пересування по вертикалі недостатньо. Необхідно закріпитися на верхній сходинці, адаптуватися до нового соціально-культурного середовища, засвоїти нові норми, нові зразки поведінки, а це, як стверджують учені, потребує великого психологічного напруження, що супроводжується неврозами, утратою віри в себе, формуванням комплексу неповноцінності. Людина, відірвавшись від «своєї» страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв'язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінальність, за Р.Е. Парком, - таке становище індивіда чи групи, коли вони посідають межову позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Ці особи мають певну ідентифікацію з кожною з межових страт. Маргінал, маргінальна особистість, перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній; маргінал втратив колишній статус і не адаптувався до нового соціально-культурного середовища. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

Такі межові, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки, називаються маргінальними.

Українськими вченими доведено, що трансформація економічної та соціальної сфер, яка відбувається під впливом різноманітних за походженням чинників, створює умови для значних змін у напрямках і кількісних показниках соціальної мобільності. На думку Є. Головахи, Н. Паніної, зафіксовані на сучасному етапі трансформації суспільства напрямки та інтенсивність соціальної мобільності є ознаками як меж нерівності в суспільстві, так і міри доступності для представників різних верств населення привабливих позицій у соціальній структурі.

Перш за все спілкування - самостійна і специфічна форма активності особистості з метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем.

 

Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера.

 

Спілкування - одна із граней способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя - це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується. У ході спілкування можуть скластися взаємини різного характеру: взаєморозуміння, взаємовплив, непорозуміння, конкурентність, конфліктність, конфронтація тощо. У спілкуванні здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи певною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

 

У деяких наукових працях ототожнюється поняття "комунікація" і "спілкування". Разом з тим між ними є різниця. Зазначимо, що комунікація - це передача інформації, повідомлення, відомостей. Комунікація, насамперед, пов'язана з опосередкованим спілкуванням, передачею інформації за допомогою технічних засобів (телефон, телетайп тощо), а також через засоби масової інформації.

 

Спілкування - це взаємний обмін повідомленнями з внутрішнім психічним змістом, тобто це завжди двосторонній процес, який можливий лише між живими істотами.

 

Спілкування двох індивідів, які є його активними суб'єктами, передбачає налагодження спільної мовленнєвої діяльності, переважно діалогічного типу, активний обмін інформацією, взаємовплив. Його ефективність вимірюється тим, наскільки вдалося здійснити цей вплив. Це означає зміну самого типу взаємин, що склалися між учасниками. Щодо ступеня включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне І неформальне спілкування.

 

Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми. Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, "контакт масок", світське і ділове:

Формально-рольове спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.

"Контакт масок" - спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується ставлення до іншої людини.

Світське спілкування - спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.

Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

 

Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).

 

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною або констатуючою. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, розпорядженні, проханні, інструкції, пораді і розрахована на стимулювання певної дії. Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки опосередковано і поступово. До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори.

 

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть проявлятися такі його взаємозв'язані види: товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове. Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера. Історично склалися два види ділового спілкування: безпосереднє і опосередковане.

 

Безпосереднє спілкування - це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його "знаряддям". Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

 

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

 

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина "присвоює" ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

 

Функції спілкування

 

Інформаційно-комунікативна функція. охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

 

Регуляційна-комунікативна функція. полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

 

Афективно-комунікативна функція. Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

 

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

 

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

 

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.

 

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

 

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

 

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, цілісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

 

Форми спілкування

 

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

 

Контакт - це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.

 

Взаємодія (інтеракція) - аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

 

Під соціальною інтеракцією (від лат. interaction - взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини "виконувати роль іншого", уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

 

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.

 

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії - співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратеги і тактики спілкування.

 

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

 

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

· наявність певного офіційного статусу об'єктів;

· спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

· відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

· передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

· конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

· взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

· значущість кожного партнера як особистості;

· безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

 

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

 

Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

 

Зони спілкування

 

Ділове спілкування підсвідоме здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

Інтимна зона (15 - 46 см) - спілкування з близькими, батьками, родичами.

Особиста зона (46 - 120 см)- відстань спілкування з друзями і однодумцями.

Зона соціального спілкування (1,2 - 2,0 м) - відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.

Формальна зона (2,0 - 3,6 м) - ділові переговори, візити до вищих чиновників.

Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) - спілкування з великою групою людей.

 

Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою. У діловому спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:

· слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера); дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;

· не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;

· перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);

· найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;

· відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;

· не порушати визначену зону, особливо інтимну, в ділових стосунках це є неприйнятним.

 

Нерідко ділове спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно робити за нових умов.

 

Фази спілкування

 

Ділове спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази. До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

 

Початкова фаза - протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле можливостей для обговорення проблем. Тут також оцінюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

 

Основна фаза - протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом "домінування-підпорядкування", визначення перспектив спілкування.

 

Завершальна фаза - протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

 

Стратегія і тактика спілкування

 

Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

 

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;

вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

 

Рівні ділового спілкування

 

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний.

 

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша - на офіційному прийомі, а ще інша - в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

 

Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка урівнює обох у діловому спілкуванні.

 

Висновки:

Отже, кожний з нас може бути віднесений до тієї чи іншої соціальної групи, кожен займає певне місце в соціальній структурі. А чи можлива зміна цього місця і як воно відбувається?

 

Відповіді на ці питання дає теорія соціальної мобільності. Під соціальною мобільністю розуміється перехід людей з одних суспільних груп в інші. При цьому розрізняють горизонтальну і вертикальну мобільність. Горизонтальна мобільність має на увазі перехід людини в групу, розташовану на тім же рівні, що і колишня, наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу при повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, зміна громадянства. Вертикальна ж мобільність припускає переміщення з одного ступені ієрархії (сходини) на інший. При цьому людина може робити як соціальний підйом (від дрібного службовця до керуючого великою компанією), так і соціальний спуск (від середнього підприємця до некваліфікованого робітника).

 

Прикладом "закритого" суспільства з малою соціальною мобільністю може служити кастовий лад в Індії. Людині, яка належала до нижчої касти, майже неможливо було зайняти більш високий соціальний стан. Навпаки, індустріальні, "відкриті" суспільства характеризуються високою соціальною мобільністю.

 

Соціальна мобільність може бути різною в рамках того самого суспільства на окремих етапах його розвитку. З історії відомо, до яких великих соціальних переміщень ведуть революції, війни, завоювання. Так, революційні потрясіння в Російській імперії в 1917 р., а потім встановлення більшовизму в Україні призвели до ліквідації найбагатших верств суспільства: майже вся політична аристократія була відкинута на нижчу сходинку; утратила свій соціальний стан велика частина підприємців і вищих фахівців-професіоналів. У той же час протягом декількох років на вершину політичного, економічного, ідеологічного життя висунулися представники нижчих шарів населення. Подібну картину дає революція у Франції 1789 р., англійська революція XVII ст.

"СОЦІАЛЬНІ ЛІФТИ"

 

Звернемося знову до суспільства в його нормальному стані. Якими шляхами відбувається переміщення людей з однієї групи в іншу?

 

На думку соціолога П. Сорокіна, цьому сприяють кілька соціальних інститутів, у першу чергу, армія, церква, школа.

 

Почнемо з армії. Служба в ній за всіх часів давала можливість рухатися вгору соціальними сходами. Утрати під час воєн серед командного складу вели до заповнення вакансії людьми більш низьких чинів. З 92 римських імператорів 36 досягли цього високого соціального стану завдяки ратним подвигам.

 

У Середні віки безліч простих людей у такий же спосіб ста вали генералами, графами, герцогами. У Новий час прикладом такого сходження може стати життєвий шлях Наполеона і багатьох з його оточення. До числа подібних висуванців відносяться Кромвель і Вашингтон.

 

Значний вплив на переміщення людей ступенями соціальних сходів робила церква. Звернемося до періоду раннього християнства. Нагадаємо, що послідовниками цього віровчення на початкових етапах були в основному представники нижчих соціальних верств: раби, ремісники, залежне селянство. Після державного визнання християнства в Древньому Римі багато хто з них завдяки церкві одержували свободу і досягали високого становища в суспільстві. Разом з тим, церква суворо карала віровідступників. Серед "розжалуваних" єретиків чимало королів, князів, лордів.

 

Ще одним "соціальним ліфтом" виступає школа. Освіта в ряді випадків відкриває доступ до престижних посад і звань. У сучасному західному суспільстві, не закінчивши університету чи коледжу, фактично не можна досягти високого становища на державній службі й у багатьох інших сферах.

 

З огляду на значення школи як важливого засобу соціальної мобільності, правлячі групи в ряді країн намагалися закрити доступ до освіти представникам нижчих верств. Так, в Англії в XIV ст. був випущений наказ, де говорилося, що жоден кріпак не повинен відправляти дітей у школу, щоб не дати їм можливість просуватися в житті. Аналогічну роль покликаний був виконувати і "циркуляр про Кухарчиних дітей", виданий у Російській імперії в 1886 р., який передбачав не допускати в гімназію дітей з нижчих станів.

 

За визначенням більшості соціологів, мобільність є необхідною для забезпечення стабільності сучасного індустріального суспільства, оскільки відкритий доступ до позицій еліти дозволяє здібним і честолюбним людям залишати нижчі соціальні рівні. Цим досягається ефект запобіжного клапану, який зменшує ймовірність революційних колективних дій нижчих класів. Ряд дослідників більш стурбовані проблемами ефективності і справедливості стосовно соціальної мобільності. На думку деяких з них, для успішного функціонування сучасних суспільств необхідна така мобільність, коли виконання найбільш важливої роботи надасться найбільш здібним людям. Також вважається, що справедливість в демократичному суспільстві залежить від структури егалітарних можливостей.

 

До факторів соціальної мобільності, на які вже вказувалось, соціологи відносять також такі, як професійна підготовка, система суспільного устрою (відкритий чи закритий тип суспільства), приналежність до політичних партій, до нових релігій, різний рівень народжуваності в різних стратах. Для подолання культурного бар'єра і бар'єра спілкування існують такі способи (або канали), до яких так або інакше вдаються індивіди в процесі соціальної мобільності:

 

• зміна способу життя, зокрема, прийняття нового матеріального стандарта, який сприяв би засвоєнню нового статусного рівня (обладнання квартири, придбання машини, дачі і т. д.),

 

• розвиток типової статусної поведінки - такої, яка б сприяла прийняттю особистості в більш вищу соціально-класову верству. Скажімо, аспірант, стаючи поступово професором, або виконавець, трансформуючись в директора фірми, повинен змінити свою поведінку, щоб бути прийнятим в новому для себе, середовищі. Зразки одягу, словесні звороти, манера спілкування, форми дозвілля - все підлягає перегляду,

 

• зміна соціального оточення, що передбачає встановлення контактів з індивідами тієї статусної верстви, в якій соціалізується мобільний індивід,

 

• шлюб з представником більш високої статусної верстви (мабуть всі пам'ятають про швидку вертикальну мобільність Попелюшки в найвищі верстви суспільства).

 

Отже, поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою ха­рактеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д.

 

Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язано з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобільності або ж за межі даного суспільства як такого, що з неминучістю віддзеркалюється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції суспільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подолання нестабільності, яку вона викликає.

 

1. Зобразіть графічно вертикальну та горизонтальну мобільність за такими позиціями:

а) зміна професії: робітник став інженером ____

б) переїзд з одного міста в інше без зміни професії ____

в) підвищення кваліфікації в рамках однієї професії, наприклад, інженер — провідний інженер ___

г) підвищення рівня освіти (технік, здобувши вищу освіту, став начальником цеху) ____

д) пониження в посаді ____

є) студент закінчив навчальний заклад встав на біржу праці ____





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 202; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. IV. Повідомлення домашнтого завдання.
  2. Бюджетне планування, його завдання, методи і принципи
  3. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення. Завдання інноваційної політики
  4. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації
  5. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності: організованої групи чи злочинної організації.
  6. Відповідно до ст. 11 МКУ та п. 3 цього Положення визначаються завдання
  7. Вступ до інженерної психології. Завдання та напрямки.
  8. Вступ. Основні завдання та організація педіатричної служби в Україні. Роль медичної сестри в організації профілактичної та лікувальної допомоги дітям.
  9. Головним завданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталого економічного зростання.
  10. Декоративне малювання, його специфіка і завдання у різних вікових групах
  11. Домашнє завдання
  12. Завдання




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.90.159.192
Генерация страницы за: 0.023 сек.