Екологічне страхування

Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних ви-трат є здійснення обов’язкового й добровільного державного та інших видів страхування громадян та їхнього майна і доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного ризику в господарській діяльності, оскільки його мета полягає в забезпеченні захис-ту від непередбачених випадків. Якщо компенсація завданої шкоди по-терпілому обґрунтовується правом відповідальності винуватця, то виникає питання про страхування відповідних ризиків.

Побоюючись ризику, потенційні винуватці, що вимушені робити ви-плати потерпілим, готові свій ризик перекласти на страхувальника за виз-начену плату.

Потерпілих улаштовує, що винуватець застрахований, бо тоді для них зменшується ризик не отримати взагалі (чи отримати недостатньо) компен-сацію через неплатоспроможність винуватця. В інтересах потерпілих держа-ва в обов’язковому порядку деякі небезпечні для третіх осіб види діяльності примушує забезпечувати попереднім покриттям збитків із боку суб’єктів такої діяльності.

У міжнародній практиці страховий ризик визначається як явище, здат-не спричинити певні втрати, яких можна уникнути за рахунок купівлі стра-хового полісу. До сфери екологічного страхуванн я належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових тех-нологій тощо. В обов’язковому й добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів страхових договорів та полісів. У разі страхування відповідальності за фізичні й майнові шкоди третій особі, як цього вимагає законодавство у сфері поводження з твердими відходами, за-стосовують два основні поліси:

• поліс страхування всебічної генеральної відповідальності за шкоду навколишньому середовищу;

• поліс страхування відповідальності за шкоду навколишньому середовищу.

3 погляду страхового покриття є дві форми полісів:

• на основі претензій;

• на основі екологічних ситуацій, що склалися.

Для введення державного обов’язкового екологічного страхування (на відміну від добровільного) в Україні слід прийняти відповідний закон, у якому б визначалися як провідна страхова компанія (компанії), так і по-рядок утворення й функціонування державного екологічного страхового фонду.

Порядок добровільного корпоративного екологічного страхування виз-начається відповідними договорами, правилами й нормами цивільного законодавства. В Україні для введення добровільного екологічного страху-вання потрібно прийняти Типове положення про порядок екологічного страхування, яке б уводилося в дію розпорядженням уряду держави (як це зроблено в Російській Федерації).

На підставі Типового положення страхові організації розробляють свої Правила з добровільного екологічного страхування. Доцільно в цих прави-лах передбачити положення щодо страхового екологічного аудиту, який дає змогу розв’язувати завдання визначення параметрів об’єктів страхового по-ля (оцінювати ступінь екологічної небезпеки підприємств і виробництв, розмір можливих збитків і тарифних ставок страхових внесків).

Страхова організація з екологічного страхування надає страховий захист цивільної майнової відповідальності страхувальникам за шкоду, завдану третім особам унаслідок раптового, неупередженого й неочікуваного за-бруднення навколишнього природного середовища. Страхувальниками вис-тупають корпорації, підприємства всіх форм власності, які є юридичними особами.

Страхові платежі виплачуються страхувальниками за тарифними ставка-ми, що встановлюються залежно від розмірів річного обороту підприємства.

На підставі даних про сплату платежів страхувальникам надається страхове свідоцтво (поліс). Від цього часу договір екологічного страхування набуває чинності. 3ауважимо, що перед укладанням договору екологічного страхування страхувальник проводить огляд свого підприємства (здійснює екологічний аудит).

Умови страхування екологічної відповідальності (франшиза) передбача-ють встановлення граничних виплат страхового відшкодування (лімітів відповідальності) і власної участі страхувальника в оплаті збитків.

Головне завдання екологічного страхування — компенсація страхуваль-никам збитків, що виникають унаслідок випадкового забруднення навко-лишнього природного середовища, додаткове фінансове забезпечення еко-логічної безпеки при додержанні інтересів усіх сторін договору, зменшення платежів за забруднення.

Екологічне страхування створює взаємну економічну зацікавленість страхувальників і страхових організацій у зниженні ризику забруднення на-вколишнього природного середовища. Страхувальник зацікавлений у підвищ-щщщщенні своєї екологічної безпеки й тому, що з підвищенням імовірності аварій зростають ставки страхових внесків. Крім того, у вигляді заохочення безаварійності страхувальник одержує низку економічних пільг — пільгові умови подовження страхового договору, залучення додаткових ресурсів із фонду превентивних заходів страхувальника на проведення природоохорон-них чи запобіжних заходів. Тим більше зацікавлена в зниженні екологічно-го ризику страхова організація, яка з цього приводу здійснює низку попереджувальних заходів, організовує проведення екологічного аудиту стану стра-хувальника. Страхова організація може використовувати частину фонду пре-вентивних заходів на екологічний аудит страхувальника, поліпшення служ-би моніторингу тощо.

Одна з функцій екологічного страхування полягає в ефективному вкла-данні приватного капіталу.

Екологічне страхування надає значний вибір методів екологічного сти-мулювання вкладання капіталу, причому у виробництво природоохоронно-го обладнання й проведення природоохоронних робіт, що в інвесторів вважається невигідним сектором інвестування. Це досягається ринковими важелями: прибуток від екологічного страхування безпосередньо залежить від стану навколишнього природного середовища, а стан середовища — від системи превентивних природоохоронних заходів. Джерелом коштів тут є резерв превентивних природоохоронних внесків, що утворюється в страховій організації.

Для корпоративної системи управління привабливою є стратегія еко-логічного страхування із самоучастю: якщо страхування не покриває всю шкоду і винний сам зазнає збитків від певної частини цієї шкоди (що ха-рактерно для України), то самоучасть у проведенні заходів підвищує рента-бельність корпорації чи окремих її підприємств. Тобто корпоративна систе-ма екологічного управління приймає на себе (разом із страхувальником) частину страхового ризику. У цьому випадку підсилюється діяльність еко-логічного страхування в напрямку екологічної модернізації виробництва із залученням трьох джерел: страхових платежів (премій), які включаються до собівартості продукції або входять у рахунок екологічних платежів за забруднення; власного капіталу; мотивації захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб (примусовий економіко-правовий механізм ещповідальності).

Висновки

1. В умовах реформування економіки, систем управління, зміни форм власності, переходу на принципи збалансованого розвитку система корпоративного управління все більше набуває значення національ-ної рушійної сили гармонізації відношень суспільства і Природи.

2. Екологічні вимоги до системи корпоративного управління сформульо-вані у Всесвітній програмі дій на ХХІ століття, Хартії Міжнародної тор-гової палати (ІСС), Європейському регламенті з екологічного управління і аудиту, міжнародних стандартах серії ISO 14000. Ці ви-моги забезпечують корпораціям не тільки власну екологічну безпеку, а й значні економічні вигоди та інвестиційну привабливість.

3. Для забезпечення дотримання міжнародних екологічних вимог, національного природоохоронного законодавства і захисту власних інтересів товаровиробника корпорації змушені створювати в загаль-ній системі управління підсистеми корпоративного екологічного управління з власними загальносистемними і спеціальними функ-ціями

4. 3агальносистемні функції корпоративного екологічного управління визначаються відповідно до державних стандартів серії ДСТУ ISO 14001, 14004. Їхнім системоутворювальним елементом є розробка та здійснення корпоративної екологічної політики з відповідним забез-печенням системного аналізу вихідного стану, стратегічного плану-вання, вибору альтернативних рішень, організації їх реалізації, коригування й мотивації.

5. Спеціальні функції корпоративного екологічного управління визнача-ються відповідно до міжнародних стандартів серії ISO 14000. Вони полягають в оцінюванні характеристик екологічності та життєвого циклу продукції, у проведенні екологічного маркування, екологічної сертифікації та екологічного аудиту. Ці функції поки не мають законо-давчого закріплення в Україні, але необхідність їх актуалізації визна-чена національною стратегією Європейської інтеграції, вимогами до діяльності українських корпорацій у європейському й міжнародному конкурентному середовищі. Спеціальні функції корпоративного еко-логічного управління спрямовані як на забезпечення корпоративної ідентичності життєдіяльності, так і на підвищення еколого-економічної ефективності.

6. Існують також спеціальні механізми забезпечення ефективності функціонування системи корпоративного екологічного управління і корпорації в цілому. Це корпоративна програма екологічного аудиту, корпоративний екологічний маркетинг, інжиніринг, лізинг, екологічне страхування й екологічна модернізація (оздоровлення) виробничої системи. Кожен із цих механізмів потребує своєї стандартизації (регламенту-вання) в загальній системі корпоративної стандартизації уп-равлінських і виробничих функцій, спрямований як на зменшення природоохоронних платежів, загальнодержавні норми яких невпинно зростатимуть, так і на підвищення ефективності інвестиційної діяль-ності та ресурсозбереження. Особливе значення має екологічна модернізація виробничої системи, орієнтована на некапіталомісткі заходи і створення умов для впрова-дження систематичного процесу екологічного оздоровлення.

Дата добавления: 2014-01-04