Рецесійний розрив

Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

Розглянемо ситуацію, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. На рис. 9.4 Y_p - потенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спрямувати на суму E ₂, сукупних витрат, у складі яких автономні витрати мають дорівнювати . Але насправді економіка знаходиться в стані неповної зайнятості і її заплановані витрати становлять E ₁, а автономні - . Отже, величина запланованих автономних витрат менша за потенційно необхідну, яка відповідає умовам повної зайнятості . Внаслідок цього заплановані сукупні витрати менші ніж потенційно необхідні сукупні витрати , а фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП . Таке явище дістало назву «рецесійний розрив». Позначимо його символом .

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

Слід відрізняти рецесійний розрив від розриву ВВП, який виникає в наслідок циклічного безробіття. Перший є причиною, другий - наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію.

Графічно рецесійний розрив - це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е ₂) і лінією запланованих сукупних витрат (Е ₁). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Звідси випливає кількісне визначення рецесійного розриву. Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними витратами, тобто

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

(9.12)

Із рівняння (9.12) випливає інше визначення рецесійного розриву: це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.12) відносно , можна визначити величину рецесійного розриву:

. (9.13)

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається іншою формулою

(9.14)

де Р - індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

(9.15)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.15), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.13) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.13) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

Інфляційний розрив

Розглянемо протилежну ситуацію, тобто коли економіка знаходиться в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами. Графічну інтерпретацію такої ситуації наведено на рис. 9.5.

Згідно з рис. 9.5 для закупівлі потенційного ВВП економіка має спрямувати E ₁сукупних витрат, у складі яких автономні витрати дорівнюють . Але насправді її заплановані сукупні витрати становлять E ₂, а заплановані автономні витрати . Із рис. 9.5 видно, що за таких умов в економіці має місце надлишок запланованих сукупних витрат , який викликається надлишком запланованих автономних витрат . Тому фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП .

Враховуємо, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості і повністю використовує свої наявні виробничі потужності. За таких умов фактичний ВВП може перевищити потенційний ВВП лише номінально, тобто виключно за рахунок зростання цін. Це означає, що . Таке явище дістало назву «інфляційний розрив». Позначимо його символом .

Рис. 9.5. Інфляційний розрив

Графічно інфляційний розрив - це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних автономних витрат і запланованих автономних витрат . Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто . Цей розрив називається інфляційним, оскільки в умовах повної зайнятості він викликає зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва. Відповідний приріст цін можна визначити за формулою:

(9.16)

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Звідси можна зробити висновок, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний ВВП на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

(9.17)

Перенесемо у ліву частину рівняння (9.17), а Y_p — у праву:

(9.18)

Врахуємо, що згідно з рівнянням (9.16) вираз Y_p (P – 1) відображує величину, на яку фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП за рахунок інфляції. Це дає підстави стверджувати, що інфляційний розрив є такою величиною скорочення запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити номінальне зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін.

Щоб визначити інфляційний розрив в умовах повної зайнятості, розв’яжемо рівняння (9.18) відносно :

(9.19)

Інфляційний розрив, визначений за формулою (9.19), відповідає умовам повної зайнятості. За таких умов сукупний попит, що перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто потенційний ВВП, не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але відомо, що інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід фактичних обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив, який ми позначимо символом . В цьому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як інфляційно так і реально, тобто Y = (Y_p + D Y) × P. Звідси потенційний ВВП визначиться за такою формулою:

(9.20)

Перенесемо у ліву частину рівняння (9.20), а Y_p - у праву. Тоді після певних перетворень отримаємо:

(9.21)

У правій частині рівняння (9.21) вираз (Y_p + D Y) (P – 1) відображує приріст цін в економіці, тобто приріст фактичного ВВП лише за рахунок інфляції, а D Y показує приріст фактичного ВВП лише за рахунок збільшення обсягів виробництва. Отже, в умовах надмірної зайнятості надлишок запланованих автономних витрат - це інфляційно-експансійний розрив. Його відмінність від інфляційного розриву полягає в тому, що певна частка надлишку запланованих автономних витрат трансформується у зростання обсягів виробництва.

Спираючись на рівняння (9.21), можна визначити інфляційно-експансійний розрив:

(9.21)

Інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

Дата добавления: 2014-01-04