Тема. Особливості формування вмінь мовленнєвої діяльності. Формування вмінь писемного мовлення

Лекція 7

Діагностика витривалості в дітей

Витривалість - це здатність людини до тривалого виконання рухової дія­льності. Витривалість у цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму. Залежно від обсягу м'язових груп, які беруть участь у рухових діях, розрізняють загальну та спеціальну витривалість. У процесі фізичного виховання дошкільнят переважно розвивають загальну витривалість у процесі виховання загальнорозвивальних вправ, основних рухів, рухливих ігор, вправ спортивного характеру. Метод визначення статичної витривалості. Дитина виконує вис на перекладині, висоту якої регулюють залежно від її зросту. Перед початком тесту вона стає на підставку (ослінчик) заввишки 15-20 см, хватом зверху, тримаючись за перекладину, опускається з підставки й приймає положення вису. Після виконання тесту дитина стрибає на гімнастичну мату. Час утримання вису фіксується секундоміром з точністю до 1 с Дитина виконує дві спроби (між ними пауза 1,5-2хв для відпочинку), фіксують більший результат {таблиця). Метод визначення динамічної витривалості. Дитина виконує біг на стадіоні або майданчику (по колу), де дистанція заміряна в метрах. Вона біжить зі швидкістю 60 % її максимальної швидкості на дистанцію 10 м. фіксують відстань (у метрах), яку зможе подолати дитина без зупинки. Вона може також виконувати біг разом з дорослою людиною, яка її супроводжує (таблиця).

План

1. Особливості сприймання букв українського алфавіту і методика їх пояснення
2. Буква і.
3. Букви и,е
4. Буква є.
5. Буква ї
6. Буквосполучення ьо, йо
7. Буква г. Апостроф.

Література

1. Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.

2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).

3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових
класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997

5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.

6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.

7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с

1. Особливості сприймання букв українського ал­фавіту і методика їх пояснення.

Із буквеною системою української мови учні ознайомлюються у 2-му класі. Учитель звертає увагу учнів, що в алфавітах ук­раїнської і російської мов більшість літер однакові за накресленням і звуковим значенням. Однак є букви, які пишуться по-іншому (і, є, ґ), та букви, хоч і однакові за написанням, але мають інше звукове значення (ч, г, щ, и, є). Засвоєння букв І групи відбува­лося на уроках російської мови під час навчання грамо­ти. На уроках української в процесі читання слів з та­кими буквами відбувається позитивний перенос умінь читати, хоча, звичайно, уміння вимовляти слова по-українськи потребуватимуть певної корекції. Корекції знань та вмінь читати потребуватимуть і літери, одна­кові за написанням, але різні за звуковим значенням (ч, щ, г, и, є, буквосполучення ьо), а спеціального вивчення — букви, які мають інше графічне зображення: і, є, ї, ґ, знак апостроф.

Аналіз процесу засвоєння букв першої та другої груп свідчить, що складнішими для засвоєння є літе­ри, однакові за написанням і різні за звуковим значен­ням, оскільки тут сильніше виявляється інтерфе­ренція. Щоправда, якщо діти недостатньо володіють нормами російської вимови, наприклад вимовляють український звук [г], що характерно для України, то проблем з вимовою цього звука на уроках української немає. Однак інтерференція особливо помітна під час засвоєння букв і, и, є, є, тобто букв на позначення голо­сних. Літера є хоч і відрізняється накресленням від російської букви є, проте спричинює неправильні асоціації через подібність з російською з, тому є чи не найскладнішою для засвоєння. Отож читання, а пізніше й написання слів з цією буквою супровод­жується помилками.

Методика вивчення букв української мови як другої відрізняється від методики навчання грамоти. Так, на уроках української немає потреби добирати слова, які б містили виучуваний на уроці звук. Справа в тім, що вмінням виділяти звук із певного слова діти вже ово­лоділи. Тому пояснювати звук та букву так, як на уро­ках рідної, не лише методично невиправдано, а й не економно в часі. Адже основна мета на уроках української — провести корекцію здобутих умінь, роз­межувати буквені позначення подібних у російській та українській мовах звуків, щоб діти не плутали їх. З цією метою доцільно використати прийом зіставлен­ня буквених знаків уже на етапі пояснення. Розгляне­мо це детальніше.

2. Буква і. Літера є новим графічним знаком, і за пра­вильної методики пояснення в учнів швидко форму­ються вміння правильно читати слова з цією буквою, оскільки вони одразу співвідносять такий графічний знак із звуком [і], подібним до відомого їм звука російської мови [и]. Труднощі виникають під час напи­сання слів із цією буквою, оскільки тут діє інтерфе­ренція: добре сформована на уроках російської мови навичка позначати цей звук іншою буквою протидіє формуванню нової навички що призводять до гра­фічних помилок, коли замість української букви і діти зживають російську и: Иванко, иний, линийка і под. Тому потрібна постійна і наполеглива робота над фор­муванням нової навички позначення звука [і] під час письма українською мовою.

Важливим є етап пояснення, яке проводиться на основі зіставлення буквених знаків:

— їв російській, і в українській мовах є дуже по­дібні звуки [и], [і], однак на письмі вони позначаються по-різному. У російській мові цей звук позначається буквою и, а в українській — буквою і.

На дошці робиться запис:

У рос. мові	В укр. мові
И	і

Одразу ж після зіставлення пропонуються для чи­тання однакові слова, записані російською та ук­раїнською мовами з метою переносу вмінь читати:

[?]	[?]
Иван Мария	Іван Марія

(Знаки питань над буквами зосереджують увагу дітей на тому, що різні в російській та українській мовах букви позначають подібний звук.)

Наступний крок — читання складів з літерою /: ні, лі, ті, сі, а також слів, які дещо різняться вимовою і написанням: літо, осінь, ріка, міст, сіно і под. Щоб запобігти помилкам, доцільно дати зразок вимови та­ких слів.

І нарешті, читання слів, властивих тільки ук­раїнській мові: лікар, місто, папір, зірка тощо. Такі слова потребують пояснення значення та, як і поперед­ня група, зразка вимови перед читанням учнями. Щоб зосередити увагу дітей, слова кожної групи слід зазда­легідь записати друкованими літерами на дошці або плакаті. Слова другої і третьої груп школярі спочатку

читають 2-3 рази разом з учителем (хором), потім — окремі учні (сильніші), пізніше — слабші.

3. Букви и,е.

Процес засвоєння цих букв є склад­нішим, ніж букви і. Справа в тім, що у дітей уже склав­ся певний стереотип позначати звуки [ы], [э], подібні з українськими [и], [е], буквами ы, э. На уроках ук­раїнської мови учням доводиться змінювати цей стерео­тип (стару навичку). Завдання ускладнюється ще й тим, що графічний образ букв и,е викликає у дітей асоціації із звуками російської мови [ы], [э]. Діє подвійна інтер­ференція, що виявляється і під час читання, і в процесі письма. Тому на етапі пояснення дуже важливо дифе­ренціювати буквене позначення подібних в обох мовах звуків. Для цього рекомендується, як і під час ознайо­млення із літерою і, використовувати прийом відкри­того міжмовного зіставлення. Покажемо це на при­кладі ознайомлення з буквою и. Пояснюючи, йдемо від спільного — подібного звука і диференціюємо його буквене позначення в обох мовах:

в рос. мові буква - ы

звук [и] [ы]

в укр. мові буква - и

Після такого пояснення й унаочнення одразу ж слід приступати до читання слів, які звучать майже одна­ково і мають однакове лексичне значення, але відрізняються буквеним позначенням подібних звуків [и]— [ы]. Такі слова мають бути записаними у зістав­ленні з російськими:

сын — син рыба — риба

сыр — сир дыня — диня

У цьому випадку слово, записане російською мо­вою, ніби «підтримує» здобуті знання про українську букву и. Слід наголосити на тому, що в українській мові приголосні перед буквою и слід вимовляти твердо. Важливо також перед читанням інших слів потренува­ти учнів у такому вимовлянні, запропонувавши прочи­тати відповідні склади: ди, ти, си, ли, ни і т. д. Після таких вправлянь учні спочатку разом з учителем, а потім самостійно читають слова, однакові за написан­ням, але різні за вимовою: калина, картина, малина,липа, вишня. Потім так само читають слова третьої групи — власне українські — типу: млин, помилка, будинок.

4. Буква є.

Літера є в українській мові вживається для позначення звука [е] перед м'якими приголосними, а на початку складу та після апострофа — звуків [йе]. Такі самі функції виконує в російській мові буква е. Здава­лося б, сприйняття літери є не повинно було б виклика­ти таких асоціацій, як при сприйнятті подібних и, е, тобто вона мала б засвоюватися легше. Однак цього не відбувається, оскільки написання літери нагадує учням російську букву э. Таким чином, виникає подвійна трудність. Учням у процесі засвоєння письма букви є доводиться переборювати стару навичку позна­чення на письмі подібного в обох мовах звука і, крім то­го, долати асоціацію з російською буквою э в процесі читання (учні, читаючи, часто вимовляють на місці букви є звук [е]: чита[е], співа[е]). Тому, пояснюючи, слід показати учням, що звуки [йе] в російській мові по­значаються буквою е, а в українській — є. Оскільки графічне зображення букви викликає в уяві дітей асоціацію з літерою э, одразу ж треба їх застерегти:

— Не плутайте українську букву є з російською э. Це різні букви. Перший елемент української букви є — літера с, а російської — перший елемент рукопис­ної букви х. Для посилення зорових вражень доцільно виготовити табличку, на якій поряд з буквою є пере­креслена червоним літера э.

На дошці або таблиці в результаті пояснення має бути такий запис:

У російській мові	В українській мові
е	є

На етапі закріплення, як і під час вивчення букв і, и, е, учням пропонуються записи слів російською та українською мовами у зіставленні:

[?]	[?]
Ева Евгений	Єва Євгеній

Звертається увага на однакові звуки, що позначаються буквами е (рос.) — є (укр.). Після цього школярі трену­ються у читанні слів, де буква є стоїть на початку та в кінці слів: Європа, єдність, світає, співає, малює. Слід домогтися того, щоб діти вимовляли в кінці слів не один звук [е], як це спостерігається, а два [йе].

В українській мові не так багато слів, у яких буква є позначала б м'якість приголосних. Однак вони є, тому такі слова треба спеціально виокремити для тренувань у читанні синє, верхнє, нижнє, осіннє, літнє і под.

5. Буква ї.

Буква ї є специфічною, тобто властивою тільки українській мові. Подібної в російській мові не­має, хоч звукосполуки, які позначаються цією буквою, є і в російській мові: «соловьи», «лисьи», «волчьи». Спостереження показали, що, засвоюючи літеру ї, учні часто вимовляють її як звук [й]. Тому на етапі пояснен­ня увагу дітей зосереджують на вимові двох звуків [йі]: [йі] жак, [йі] ду, [йі]с ти. Крім того, з метою дифе­ренціації вимови звуків, що позначаються буквами й — ї, доцільно використати прийом внутрімовного зіставлення типу:

герой — герої край — краї урожай — урожаї

Щоб учні усвідомили й запам'ятали відмінність у позначенні звуків [й] — [йі], необхідно впродовж кількох уроків зосереджувати увагу дітей на таких пи­таннях:

— Якою буквою в українській мові позначається звук [й]? а звуки [йі]?

І навпаки:

- Який звук позначається літерою й (буква демон­струється, але не називається)? а буквою ї?

6. Буквосполучення ьо, йо.

Ознайомлення з цими буквосполученнями потрібне для формування вмінь пра­вильного читання, інакше діти у складах з ьо вимовля­ють на місці ь звук [й], тобто так, як звикли в російській мові читати склади з ьи: «волчьи», «лисьи». Під час пояснення буквосполучення ьо важливо, щоб учні усвідомили, що своїм звуковим значенням воно російській букві е, яка вживається після букв, що позначають м'які приголосні: лен — льон, летчик — льотчик, тобто буква м'який знак вживається для позначення м'якості приголосних перед о, оскільки букви е в українській мові немає. Тому на етапі пояснення необхідно зазначити, що в російській мові у слові «ерш» буква «е» позначає два звуки — [йо], а в слові «лен» — м'якість звука [л'] і звук [о]. У результаті бесіди на дошці з'являється запис:

[йорш] — ерш

[ло'н] — лен

- В українській мові також є слова йорж, льон, але букви е немає. У сильнішому класі вчитель пропонує подумати, як записати ці слова українською мовою, у слабшому сам розповідає:

- Звуки [йо] позначаються в українській мові буквами йо, а м'якість звуків перед о -- м'яким знаком. Тому ці слова записуються так: йорж, льон. (Записує на дошці або демонструє таблицю.)

Наступний етап — сформувати вміння вимовляти м'яко приголосні перед ьо. Учням пропонується потре­нуватися у вимові складів льо, ньо, сьо, тьо, цьо та слів з буквосполученням: льон, у нього, сьогодні, цього, тре­тього і лише після цього доцільно перейти до читання текстів.

Деякі учні під час читання слів з буквосполученнями йо вимовляють останні як [іо], [йе], тому для трену­вальних вправ слід добирати слова, які дали б змогу сформувати необхідне вміння, наприклад: йод, Йосип, його, йому, район, оскільки саме в таких словах помічені відхилення від норм вимови.

7. Буква ґ. Апостроф

Ця буква є новою, але позначає добре відо­мий учням з російської мови звук [г]. Пояснення букви слід проводити так само, як і букви і. Особливої уваги потребуватиме написання букви і вживання її в словах української мови.

Знак апостроф в українській мові вжи­вається для того, аби показати, що після твердих при­голосних на місці букв я, ю, є вимовляються звуки [йа], [йу], [йе]. У російській мові таку саму роль відіграють «разделительньїе» твердий та м'який знаки. Тому на етапі пояснення знака апостроф доцільно використати відкрите міжмовне зіставлення слів із зазначеними графічними знаками, звернути увагу на те, що під час читання так само, як і в російській мові, на місці ь і г знаків вимовляється звук [й], в українській мові ви­мовляється звук [й] на місці знака «апостроф». Учні читають: сьезд — з'їзд, вьюн — в'юн, перья — пір'я.

Особливу увагу слід приділяти формуванню вмінь правильної вимови слів зі сполученнями б'я, п'я, в'я, м'я {голуб'ята, п'ять, в'яз, м'яч), оскільки в російській мові губні приголосні перед я вимовляються м'яко ([п'ат'], [м'ач']). Навичку вимовляти м'яко ці приголосні у зазна­чених сполученнях діти переносять і на українську мову, якщо не сформувати необхідних умінь вимови.

І знову ж таки на етапі пояснення використовуємо відкрите зіставлення вимови подібних слів російської й української мов. Учням пропонується послухати, чи однаково вимовляються перші звуки в таких словах: пять — п'ять, мяч — м'яч, вяз — в'яз.

З'ясувавши, що в українській мові перші звуки ви­мовляються твердо, учні мають відповісти на запитан­ня, що сприяють усвідомленню знань:

— Який наступний звук вимовляється у словах ук­раїнської мови? (Звук [й].)

— Який знак треба вжити, щоб показати на письмі, що буква я не позначає м'якості звуків [б], [п], [в] у сло­вах української мови?

З допомогою вчителя школярі з'ясовують, що в сло­вах української мови треба вживати апостроф. Після цього відкривається запис слів, які діти сприймали на слух, щоб підтвердити їхній висновок.

На наступному уроці учням пропонується цей самий запис слів і ставиться запитання, спрямоване на усвідомлення звукового значення знака апостроф:

— Чи однаково вимовлятимуться записані слова в російській та українській мовах? Якщо ні, то чому?

Оскільки правило про вживання апострофа в ук­раїнській мові засвоюється в процесі вивчення право­пису, вчитель на цьому етапі основну увагу звертає на правильність читання слів з апострофом та правильне позначення апострофа під час переписування.

Дата добавления: 2014-01-04