Поняття принципів правосуддя, їх система, характеристика, значення

Форми та види правосуддя

Терміни «правосуддя» і «судочинство» хоча і є надзвичайно близькими за змістом, але не тотожними.

Судочинство – це діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їх компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступаючи у процесуальні відносини із судом.

Що ж стосується видів правосуддя, то в залежності від характеру матеріальних правовідносин воно може бути:

1.Конституційним;

2.Цивільним;

3.Господарським;

4.Адміністративним;

5.Кримінальним.

У Ст. 124 Конституції України, Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначають щонайменше 4 форми здійснення правосуддя.

Так, відповідно до зазначених законів справи у судах першої інстанції розглядаються:

1)суддею одноособово;

2)колегією суддів;

3)суддею і народними засідателями;

4)судом присяжних.

Про це детальніше йтиметься у подальших розділах.

Принципи (від латинського – першооснова) – основні ідеї, базові положення, керівні засади, що вказують на шляхи, способи регулювання правових, суспільних відносин державою. На підставі принципів права приймаються норми,які їх конкретизують і за допомогою цих норм вони опосередковано стають регуляторами суспільних відносин. Тому принципи ще можна окреслити як норми найбільш загального характеру,які визначають способи і форми регулювання тієї чи іншої галузі права. Хронологічно принципи виникають раніше ніж сама галузь права, вони вказують на призначення певної галузі права як такої. Тобто, якщо простіше, то принципи вказують на те, яким має бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Оскільки принципи правосуддя визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем більш стабільним ніж норми права і менше схильні до змін.

Такі поняття як принципи і засадиу даній темі вживаються як тотожні.

Принципи правосуддя закріплені у ст. 129 Конституції України і ст.ст. 5-15

Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У цих нормах надається їх чіткий перелік.

Порушення одного принципу має наслідком порушення іншого, тобто усі принципи правосуддя взаємозалежні і взаємообумовлені.

Таким чином, принципи правосуддя – це закріплені у Конституції України та конкретизовані у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форми діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

Принципиправосуддя прийнято класифікувати наступним чином:

•За джерелом закріплення:

— Конституційні (ст. 129 Конституції України);

— Закріплені у базовому законі «Про судоустрій і статус суддів»(ст. 5-15);

— Закріплені у галузевих законах.

•За предметом регулювання:

— Засади організації правосуддя;

— Засади здійснення правосуддя.

•За змістом та сферою поширення:

— загально-правові;

— міжгалузеві;

— галузеві.

Значення принципів правосуддя:

1) Принципи визначають нормотворчу діяльність у сфері судочинства та здійснення правосуддя.

2) Принципи визначають основні методи та форми діяльності суду.

Принцип законності

Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів правосуддя в Україні. Вимога точного і неухильного дотримання закону вважається одним з найбільш важливих і універсальних правових принципів, що має значення для всіх галузей права і зокрема діяльності всіх правоохоронних органів.

Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними установами та організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає із Конституційних положень, згідно яких органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження умежахКонституціїта законів України (ст. 6 Конституції).

Вимога дотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційних положеннях. «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону»(ст. 129 Конституції). Аналогічнувимогу за змістом містить і Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Послідовно і чітко принцип законності закріплено і у галузевому процесуальному законодавстві. Він полягає у безумовному дотриманні судом як процесуального так і матеріального закону при розгляді і вирішенні судових справ.

Дана засада включає також й необхідність дотримуватися і суддями вимог закону. Суд тільки тоді реалізує свої завдання щодо зміцнення законності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави, суспільства й окремих громадян, здійснення виховного і попереджувального впливу на громадян, коли сам при розгляді справи буде неухильно слідувати вимогам закону.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами

Ця засада судочинства відображена у ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».Суд є єдинимдержавним органом, який здійснює від її імені правосуддя – це є ключовий принцип.

Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок або рішення. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або посадовій особі. Навіть в умовах введення на території країни надзвичайного стану правосуддя здійснюють суди, утворені відповідно до Конституції України. Забороняються на всій території утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощувати форми судочинства у діючих судах (ст. 21 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 № 1550-III).

Положення про те, що правосуддя здійснюється виключно судами, означає також, що судові рішення як ті, що набрали законної сили, так і ті, що не набрали законної сили, може скасувати чи змінити лише вищестояща судова інстанція – апеляційна чи касаційна, у порядку апеляційного чи касаційного провадження.

Принцип гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист

У Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, незалежним і неупередженим, утвореним відповідно до закону.

Право на судовий захист гарантується, як кожному громадянину і юридичній особі України, так і іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичними особам. При зверненні до суду вони користуються всіма правами, передбаченими процесуальним законодавством.

Данний принцип національного законодавства відповідає міжнародно-правовому принципу, проголошеному у Загальній декларації прав людини і громадянина:

«Кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентним і національним судом у випадку порушення її основних прав, наданих їй Конституцією чи законом».

Процесуальний порядок розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ передбачає обов’язкову присутність суб’єктів правана судовий захист – учасників процесу при розгляді їх справи. Вони обов’язково повідомляються про час і місце судового засідання.

Підсудний, потерпілий, інші учасники кримінального процесу, позивач і відповідач та інші учасники цивільного і господарського процесу вправі брати участь у судовому розгляді справ також в апеляційних і касаційних інстанціях.

Також, сама інстанційність перевірки судових рішень створює гарантію забезпечення суб’єктам правовідносин права на судовий захист. Цей принцип полягає у гарантованій можливості суб’єкта правовідносин захистити свої права, свободи і законні інтереси у незалежному, неупередженому суді, який створюється відповідно до закону.

Принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом

Дана конституційна засада, або принцип діє в усіх провадженнях у справах: – цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних і забезпечує здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Отже, ніхто з учасників судового процесу не має ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Рівність перед законом – це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян.

Поняття рівності перед судом істотно не відрізняється від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції. У цих судах застосовуються однакові правила судочинства. Вона означає наділення всіх громадян, що знаходяться у правовідносинах із судом у тому чи іншому статусі, рівними процесуальними правами та обов’язками.

Конституцією України встановлено виняток із загальних правил про провадження у кримінальних справах відносно притягнення до кримінальної відповідальності, арешту і затримання народних депутатів України, затримання і арешту суддів. Народні депутати і судді не можуть бути затримані чи заарештовані без згоди Верховної Ради України.

У випадку ж надання згоди Верховної Ради України на притягнення народних депутатів і суддів до кримінальної відповідальності вони наділяються однаковими процесуальними правами з іншими особами, що притягаються до кримінальної відповідальності і на них покладаються аналогічні обов’язки.

Принцип змагальності сторін, принцип диспозитивності

Змагальність, як принцип правосуддя, означає таку побудову процесу, процедури його здійснення, яка забезпечує при судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь, у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень, захисті правових позицій.

Лише за допомогою змагальності суд всебічно, повно і об’єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з'ясовує істину в ході судового розгляду.

Іншими словами, правосуддя є змагальним тоді, коли сторони (учасники) розгляду судової справи можуть активно і на рівних сперечатися, доводити свою правоту, викладати вільно свої доводи.

Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін обвинувачення і захисту в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, встановлення судом істинності фактів і у кінцевому результаті – прийняття справедливого судового рішення.

Принципи змагальності закріплено у ст. 22 КПК України. Це означає, що при розгляді справи у суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатись на один і той же орган чи одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення – прокурор – державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Диспозитивність, як засада кримінального провадження, закріплена у ст. 26 КПК України і проявляється у вільному використанні соронами кримінального провадженя своїх прав по наданню доказів, свободі їх дослідження та доведенні їх переконливості перед судом. Диспозитовність забезпечує сторонам кримінального процесу різноманітні варіанти поведінки у процесі.

Принципи диспозитивності у цивільному процесі закріплений у ст. 15-1 ЦПК України, а принципи змагальності - у ст. 30 ЦПК України, відповідно до вимог якої кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підтвердження своїх вимог та заперечень. Обов’язок доказування покладається на сторони - позивача і відповідача.

Принцип підтримання державного обвинувача в суді прокурором

Функція обвинувачення покладається на прокурора (ст. 36 КПК України). Прокурор виступає від імені держави і внаслідок цього підтримує державне обвинувачення в суворій відповідності з законом. За своїми процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді, виступає стороною.

Виділяються певні етапи участі прокурора, як державного обвинувача у кримінальному процесі:

— участь у судовому слідстві (допит підсудних, потерпілих, свідків, дослідження доказів, оголошення документів і т. д.);

— участь прокурора у судових дебатах (промова прокурора, де висловлюється характеристика прокурором обставин вчиненого злочину, аналіз доказів, правова оцінка, думка щодо виду і міри покарання);

— участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків (апеляційне та касаційне оскарження).

Участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків коли розглядаються справи про злочиниприватного обвинувачення.

КПК передбачає можливість відмови прокурора від обвинувачення, якщо під час розгляду справи він дійде висновку, що дані досудового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. При цьому відмова прокурора від обвинувачення не перешкоджає потерпілому й надалі виконувати свою обвинувальну функцію.

Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист

Цей принцип полягає у наданні можливості особі, проти якої висунута підозра абообвинувачення, заперечувати проти підозри або обвинувачення шляхом використання процесуальних засобів.

Значною мірою цей принцип спирається на обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду роз‘яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Згідно з нормами КПК захисник може у будь-який момент залучений підозрюваним, обвинуваченим, а також іншими особами за їх проханням чи згодою до участі у кримінальному провадженні.

Участь захисника у справі є обов’язковою у випадках:

1) у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів;

2)щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років;

3) щодо осіб, які не володіють мовою, на якій ведеться судочинство;

4)щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, сліпі, глухі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права;

5)при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру.

7) щодо реабілітації помарлої особи.

Захисником є адвокат. Не може бути захисником адвокат, відомості про якого не внесені до Єдиного реєстру адвокатів України.

Принцип гласності судового процесу і його повного фіксування технічними засобами

Цей принцип, відповідно до ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує кожному вільне, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальним законом і реалізується правом особи бути присутньою при розгляді її справи в суді, при проголошенні судового рішення у її справі, отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справи відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а такожпри розгляді всіх категорій справ: цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних.

Відкритий розгляд справи означає, що кожен громадянин якому виповнилось 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках, передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Закритий судовий розгляд передбачається у випадках:

*якщо обвинуваченим є неповнолітній;

*про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності – з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;

*з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

*коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

* якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, охороняється законом.

У закритому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення.

Судове рішення в будь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставин, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами дозволяється лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою.

Принцип права на апеляційне і касаційне оскарження рішень суду

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і в порядку передбачених процесуальним законодавством, мають право на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення.

Суть цього важливого принципу полягає у можливості виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при розгляді справи судом першої інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.

Слід мати на увазі, що подання апеляційної чи касаційної скарги, звичайно з додержанням норм КПК, ЦПК, ГПК України зобов’язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність та обґрунтованість поставленого у справі судового рішення.

Також слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК, ЦПК, ГПК передбачають також можливістьперегляду судових рішень, які набрали законної сили за нововиявленими обставинами, а також виключними і винятковими обставинами(нововиявлені – це обставини, які існували на момент розгляду справи і постановлення судового рішення, але не були відомі і спростовують висновки вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили).

Принцип обов’язковості рішення суду

Цей принцип означає, щосудові рішення, що набрали законної сили є обов’язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Обов’язковість судового рішення, постановленого іменем держави, що набрало законної сили, надає йому властивості закону в справі, в якій воно постановлено.

За невиконання рішення суду може настати матеріальна, адміністративна і кримінальна відповідальність.

Принцип державної (національної) мови судочинства

Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».Судочинство в Україні проводиться державною мовою. А відповідно до ст. 10 Конституції Українидержавноюмовою в Україні є українська мова.

Як виняток у відповідності із Законом України «Про мови в Україні» судочинство може проводитися мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.

Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право давати докази рідною мовою та користуватися послугами перекладача. Обов’язок залучати до участі перекладача покладається на суд, якийрозглядає справу. Порушення судом вимог щодо необхідності залучення до справи перекладача є істотним порушенням норм процесуального закону, а отже є підставою для скасування рішення суду як незаконного.

Принцип всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи

Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи є гарантією законності прийнятих судом рішень.

Всебічністьпередбачає з'ясування всіх обставин справи, що складає предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з'ясування всіх фактичних даних, що мають значення для привального розгляду і вирішення справи.

Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота – його глибину, межі дослідження.

Об’єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання і оцінки доказів, дотримання встановленого законом порядку провадження у справі.

Однобічність і неповнота досудового слідства є підставою для скасування вироку суду.

Принцип одноособового та колегіального розгляду справ у суді

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, передбачених законом, судом присяжних.

Народні засідателі та присяжні – це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.

Ст. 31 КПК України врегульовує питання складу суду.

Зокрема, справи про злочини, за які законом передбачене покарання, не пов’язане із позбавленням волі або пов’язане з позбавленням волі на строк не більше 10 років,розглядається суддею одноособово.

Якщо законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад 10 років, тоді справа розглядаються колегіально у складі трьохпрофесійних суддів.

Якщо розглядається справа про злочин, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі,справа розглядається у складі – трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних.

В апеляційних та касаційних інстанціяхсправи розглядаються тільки колегіально у складі не менше 3-х суддів.

Окремі вимоги встановлені щодо складу суду у кримінальному провадженні стосовно осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про державну службу».

Принцип безпосередності та усності судового розгляду

КПК закріплює, що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів.

Якщо хто-небудь вибуває із складу суддів, він повинен бути замінений іншим суддею, а розгляд справи починається з початку.

Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення, на підставі показань свідків, які були допитані у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, заслуханого в судовому засіданні експерта тощо.

Принцип презумпції невинуватості

Принципвизначенийу ст. 62 Конституції України і полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бутипіддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Судом і слідством доводиться як винуватість так і невинуватість. Зважаючи на презумпцію невинуватості, особа вважається невинуватою, тому винуватість повина бути доведена.

Принцип самостійності суддів

Принцип самостійність суддів – закріплений у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і полягає в тому, що суди здійснюють правосуддя самостійно, незалежно від будь-якого незаконного впливу.

Слід зазначити, що в цьому розділі наведений не вичерпний перелік принципів правосуддя. Цілій ряд принципів закріплений у відповідному процесуальному законодавстві

(наприклад, принцип недоторканності житла, таємниці спілкування, невтручання у приватне життя – КПК, принцип права на правову допомогу, принципи аналогії права і аналогії закону – ЦПК, принцип заборони відмови у розгляді справи з мотиви вів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини ГПК, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі - КАСУ та ін).

Враховуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що тільки з дотриманням зазначених принципів суд може винести законне і обґрунтоване рішення. Судове рішення є найважливішим актом здійснення правосуддя.

Дата добавления: 2014-01-04