Повітряний режим ґрунту

Сукупність усіх явищ надходження повітря у ґрунт, його переміщення по профілю, зміна складу і фізичного стану, а також газообмін ґрунтового повітря з атмосферним формують повітряний режим ґрунту.

Повітряний режим ґрунту підпорядковується добовій, сезонній, річній і багаторічній динаміці та перебуває в тісному зв’язку з властивостями ґрунтів, погодними умовами, рослинним покривом, агротехнікою вирощування сільськогосподарських культур.

Найсприятливішим повітряний режим складається у структурних ґрунтах, які мають пухке складення, здатні пропускати і перерозподіляти воду та повітря. Покращення повітряного режиму потребує чимало ґрунтів. Насамперед, це ґрунти з постійним чи тимчасовим перезволоженням. Усі способи обробітку ґрунту, що покращують його складення, збільшують загальний об’єм шпар і шпар аерації, посилюють інтенсивність газообміну, зменшують концентрацію СО₂, збільшують вміст О₂ у ґрунті, мають велике значення для регулювання повітряного режиму ґрунту.

Характерним показником повітряного режиму є інтенсивність дихання ґрунту. Величина дихання ґрунту коливається у широких межах (0,5-10 кг/га на 1 м²) залежно від властивостей ґрунтів, гідротермічних умов, характеру рослинності. Для рослин важливе значення має тривалість періоду з несприятливою аерацією, тому необхідно знати динаміку складу ґрунтового повітря. Добова динаміка СО₂ та О₂ поширюється до глибини 30-50 см відповідно до змін температури. Поновлення складу ґрунтового повітря можливе на 10-15 %.

Протягом вегетаційного періоду склад ґрунтового повітря дуже змінюється залежно від погодних умов. У річному циклі динаміки О₂ і СО₂ у ґрунтовому повітрі максимальний вміст О₂ і мінімальний СО₂ припадає на літній період, а восени і взимку ґрунтово-підґрунтова товща звільняється від раніше накопиченого СО₂.

Повітряний режим ґрунту оптимізується у процесі їхнього окультурення. Створення глибокого орного шару, розпушення підорного, помірне зрошення, ліквідація ґрунтової кірки – важливі заходи регулювання повітряного режиму на ґрунтах важкого гранулометричного складу.

Вивчення повітряного режиму ґрунтів має важливе екологічне значення у зв’язку з рівновагою газів в атмосфері та парниковим ефектом. Дослідження засвідчили, що виділяти вуглекислий газ, метан та інші так звані парникові гази будуть переважно не заводи і фабрики, а насамперед гідроморфні ґрунти й болота. Серед джерел надходження карбону в атмосферу ґрунтове дихання в 7-10 разів перевищує індустріальні виділення. Щодо метану, то за річними балансовими розрахунками із 500-600 млн. т щорічної емісії метану в атмосферу до половини може припадати на частку гідроморфних наземних утворень – боліт, рисових полів, заплавних ґрунтів. Цікаво, що в болотах цей газ або одразу ж виділяється в атмосферу, або певний час перебуває у вигляді бульбашок всередині торфової товщі. Варто різко прогріти цю товщу чи нерозумно осушити – і значні кількості накопичень цих бульбашкових газів виділяються в атмосферу. Для якісної оцінки внеску тих чи інших природних утворень у дихання ґрунту і роботу “легень планети” не обов’язково здійснювати довготривалі експерименти, а необхідно знати на вміти використовувати ґрунтові, екологічні та біологічні закони.

Дата добавления: 2014-01-04