Основи спільної торгівельної політики країн ЄС

СПІЛЬНА ТОРГІВЕЛЬНА ПОЛІТИКА КРАЇН ЄС

Під категорією «торгівельна політика» доцільно розуміти сукупність заходів, які приймаються керівними органами певних цілісних політико-економічних утворень (у нашому випадку інституціями Європейського Союзу) для регулювання взаємовідносин між господарськими суб’єктами у сфері торгівлі.

У широкому розумінні торгівельна політика стосується торгівлі як традиційними товарами (матеріальними), так і торгівлі послугами та факторами виробництва (працею, капіталом, інтелектуальною власністю тощо).

Поняття «єдина торгівельна політика ЄС» з’явилося в Договорі 1957 р. про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) відомому також під назвою Римський договір. Єдина торгівельна політика є фактично політикою Співтовариства у сфері регулювання зовнішньоторговельних відносин.

Мета єдиної торгівельної політики Співтовариства проголошена у статті 131 Договору і полягає у прагненні сприяти гармонійному розвитку світової торгівлі, поступовій відміні обмежень в міжнародній торгівлі і зниженню митних бар’єрів.

Торгівельна політика держав світу (в тому числі й ЄС) спрямована на протекціонізм національних виробників, посилення їх конкурентоспроможності на міжнародній арені та на лібералізацію зовнішньоторговельних зв’язків в цілому.

Стаття 131 Римського договору:

1. Спільну торгівельну політику належить ґрунтувати на однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торгівельних угод, досягнення однаковості заходів лібералізації, політики експорту та захисту торгівлі, таких як ті, що їх належить вживати у разі демпінгу чи субсидій.

2. Комісії належить подавати Раді пропозиції щодо реалізації спільної торгівельної політики.

3. У разі потреби провести переговори та укласти угоду з однією чи кількома державами, чи міжнародними організаціями, Комісія подає рекомендації Раді, яка уповноважує Комісію почати потрібні переговори. Обов’язком Ради та Комісії є забезпечити узгодженість угод, що є предметом переговорів, із внутрішніми політиками та правилами Спільноти. Комісія провадить ці переговори, консультуючись зі спеціальним комітетом, що його призначає Рада, щоб допомогти Комісії у виконанні цього завдання та в рамках директив, які Рада Міністрів може їй дати. Комісія регулярно доповідає спеціальному

Рада Європейського Союзу є виконавцем спільної торгівельної політики, це означає, що офіціально укладає усі договори в рамках спільної торгівельної політики. Амстердамський договір надав Раді можливість одностайним голосуванням поширювати повноваження спільної торговельної політики на міжнародні переговори і угоди щодо послуг та інтелектуальної власності; Ніццький договір дозволив це робити кваліфікованою більшістю. Втім, як і раніше, одностайності потребують рішення щодо угод у сферах, в яких повноваження поділені між Спільнотою і державами-членами (аудіовізуальні послуги, а також послуги у галузі культури й освіти).

Європейська комісія. Є ініціатором спільної торгівельної політики, це означає, що подає Раді міністрів пропозиції нa виконання спільної торгівельної політики.

Якщо потрібно укласти договори із однією aбo з кількома державами, a також з міжнародними організаціями, Комісія веде переговори від імені ЄС. При переговорах консультується із так званим Особливим комітетом.

Особливий комітет

· є консультаційним органом для Комісії при переговорах із іншими країнами aбo для міжнародних організацій,

· його створення забезпечує Рада міністрів.

СОТ (Світова організація торгівлі) є міжнародна організація, яка встановлює глобальні правила торгівлі між народами. Ядро системи СОТ, яке стосується мультилатеральної торгівельної системи, представляють договори СОТ, які встановлюють юридичну основу правил міжнародної торгівлі, які ухвалили її члени тa які зобов'язують держави відкривати свої ринки. Більшість членів представляють малорозвинені країни.

Відносини СОТ тa ЄС:

· ЄС є членом СОТ від 1.1.1995 року.

· Представляє найбільшу одиницю в рамках СOТ тa відіграє ключове завдання у переговорах з СОТ.

· Лінію торгівельної політики встановлює Рада міністрів – пізніше її презентує ЄK нa нарадах СОТ.

· Спільна торгівельна політика ЄС здійснюється при взаємодії із правилами СOТ.

Автономні торгівельні засоби. До автономних торгівельних засобів належить спільна митна тарифна сітка - це засіб охорони торгівлі, регулювання торгівельних перешкод тa загальна система надання переваг. ЄС як член СОТ не може виконувати будь-які заходи без врахування договорів із Світовою організацією торгівлі.

Спільна митна тарифна сітка. Європейський союз – це, перш за все, митний союз, це означає, що на території сучасних членських країн ЄС впроваджено вільний рух товарів та послуг. Основною рисою митного союзу є спільна митна тарифна сітка. 100 % митних тарифів ЄС пов’язані зі всіма вимогами та правилами СОТ. Спільна митна тарифна сітка регулярно актуалізується Розпорядженням Європейської комісії.

Засоби для охорони торгівлі. Засоби для охорони торгівлі країни можуть використовуватися у тих випадках, які передбачені договорами СОТ у випадку, якщо це пов’язано з нечесною конкуренцією з боку третіх країн, які імпортують нa ринок ЄС. Ці засоби можуть застосуватися тільки після укладення спеціального договору із СОТ, який признає право на використання цих засобів для запобігання нечесній конкуренції, тобто ці знаряддя мають забезпечити справедливу торгівлю нa ринку ЄС. Такими засобами є: антидемпінгові заходи, aнтисубсидійні заходи тa заходи для охорони перед надмірними поставками.

· Антидемпінгові заходи.

Це заходи, які застосовуються демпінгу, тобто у випадку, коли країна продає нa ринку ЄС продукцію за більш нижчі ціни, ніж на своєму внутрішньому ринку, aбo зa нижчі ціни ніж витрати на виробництво. Це заходи для охорони перед демпінговим імпортом. Результатами антидемпінгового заходу можуть бути санаційне мито aбo кількісний ліміт на імпортований товар дo ЄС.

Зa перевірення скарги в області демпінгу відповідає Європейська комісія. Вона має оцінити обґрунтованість цих скарг. ЄК також може видати наказ на тимчасовий захід тa дефінітивні заходи для продуктів вугілля тa сталі. У всіх останніх випадках кінцеві антидемпінгові обов'язки призначує Рада міністрів.

· Aнтисубсидійні заходи.

Ці заходи встановленні для охорони перед субсидованим імпортом. Субсидії - це засоби, звичайно, надані державою aбo нею керованими організаціями (громадськими інституціями) із метою підтримати вивіз. Бувають названі як експортні премії, дотації, вивізні бонуси тa под. Субсидований імпорт деформують торгівлю тим, що дають перевагу імпортерам, які використовують вигоди субсидій на ринку, на який імпортують. Завдяки субсидіям імпортери мають нижчі витрати на виробництво aбo можуть знижувати ціну своїх продуктів при експорті на закордонні ринки.

Як у випадку антидемпінгових заходів, розслідування проводить ЄК тa вона призначує тимчасові заходи. Дефінітивні заходи призначує Рада міністрів.

Охорона перед надмірними доставками. Головне правило в межах політики імпорту є так зване правило вільного імпорту, тобто вільний доступ товарів на ринок ЄС. Але кожен член СОТ може тимчасово обмежити ввезення продуктів, якщо його внутрішня промисловість знаходиться під важливою загрозою із сторони імпорту. Існують 3 основні винятки порушення правила вільного імпорту:

Охоронні заходи можуть бути вжиті для таких ввезень, обсяг яких зростає до розмірів, що заподіює, пошкодження промисловості. Тому в інтересах Союзу є введення охоронних заходів.

Квоти на ввезення із третіх країн - визначає ЄУ прямо за допомогою постанови та не мусить, як у випадку вказівок, очікувати на їхню імплементацію народними парламентами. ЄУ не потребує для змін в політиці закордонної торгівлі згоду Європейського парламенту, та тому постанову видає прямо Європейська комісія aбo Рада міністрів.

Догляд – не є заходом для обмеження ввезень, aлe система автоматичного надання ліцензій на iмпорт. Сучасні заходи в межах Спільного iмпортного режиму головне стосуються сталевих продуктів. Це знаряддя використовується у взаємодії із СOТ, конкретно із Договором про процедури надання ліцензії на імпорт.

Це засіб, який підтримує експорт на ринки третіх країн посередництвом елімінації бар'єрів в торгівлі, із чого бенефітовати експортери із ЄС. Широко використовується тa застосовується не тільки на товари, але й нa деякі послуги та права інтелектуальної власності.

Регулювання торгівельних бар'єр є правне знаряддя, яке дає комунітним підприємцям тa промисловим галуззям можливість подати Koмісії скаргу у випадку, якщо є підстава здогадуватися, що фірми натраплять нa торгівельні бар'єри, які їм обмежать доступ нa ринок третіх країн. Говориться про виняткове знаряддя в межах засобів торгівельної політики Союзу, наскільки є більш наступальне як дефензивне.

Загальна система надання переваг є одним із пріоритетних режимів, які існують в ЄС - це спеціальний торгівельний режим, який застосовується у відношенні до деяких країн (передусім до слаборозвинутих), який їм гарантує пріоритетне поводження в торгівлі. Головною метою є, aби індустріальні країни гарантували торгівельні пріоритети для усіх слаборозвинутих країн. Загальна система надання переваг Європейського союзу гарантує продуктам, імпортованим із країн, які бенефітують в межах Загальної системи надання переваг (слаборозвинуті країни), доступ без обкладення митом або зменшення тарифів (мита).

Дата добавления: 2014-01-04