Біологія шкіряної, вовнової та медової продуктивності

Питання для дискусії

1. На що спрямована політика єдиного внутрішнього ринку? Чому вона має саме такий напрямок?

2. Що означає система преференційних торгівельних угод ЄС? Які країни входять до цієї системи?

3. В якому документі закріплені основні засади міжнародної торгівельної політики ЄС? На що вона спрямована?

План:

1. Будова та хімічний склад шкіри.

2. Обмін речовин у шкірі.

3. Будова, склад та ріст вовни.

4. Механізм утворення та фізико-хімічні властивості меду.

5. Біологічні основи утворення та використання бджолиного воску, прополісу, маточного молочка та бджолиної отрути.

Література:

1. Горбатенко І.Ю., Гиль М.І. «Біологія продуктивності с.г. тварин». – Миколаїв. -2006

2. Николаев А.И. Овцеводство. –М., 1986.

3.Герасименко В.Г. Биохимия продуктивности и резистентности животних. –К., 1987.

1. Будова та хімічний склад шкіри.

Шкіра – зовнішній покрив тіла тварини і людини. Вона виконує життєво важливі функції:

- бар'єрну (захисну)

- рефлекторну

- видільну

- дихальну

- терморегуляторну

- біосинтетичну

- депо крові (при розширенні капілярів шкіра вміщує більше 10% крові)

- адсорбційну (депо води і солей)

У великої рогатої худоби на шкіру припадає 6-8% загальної маси, в овець (без руна) – 5-7%.

Шкіра складається з:

- епідермісу (зовнішній шар)

- дерми (основа шкіри)

- підшкірної клітковини (нижчий шар).

Епідерміс – складається з плоского багатошарового епітелію. Він складається з 2-х шарів – глибокого (продукуючого) і поверхневого (рогового). Продукуючий шар складається з циліндричних клітин, що розмножуються. Верхні його клітини, старіючи, роговіють, перетворюються на пластинки рогового шару. Останній захищає шкіру від механічних пошкоджень і висихання. Епідерміс не має кровоносних судин, але в ньому багато нервових волокон.

Дерма (korium) – лежить під епідермісом і складається із сполучної тканини у вигляді еластичних і колагенових волокон. Дерма поділяється на 2 шари:

- пілярний або сосочковий займає 70 % товщі дерми, складається з пухкої сполучної тканини. В ньому розміщені волосяні фолікули з коренями волосин (які знаходяться в них), потові і сальні залози, рецептори нервів, кровоносні і лімфатичні судини.

- ретикулярний або сітчастий шар утворений переплетінням пучків колагенових волокон, які забезпечують щільність дерми.

Підшкірний шар – складається з рихлої сполучної тканини, в якій відкладається жир, який слугує запасом поживних речовин, і одночасно сприяє запобіганню переохолодження організму.

Товщина шкіри в різних ділянках організму неоднакова, коливається від 1,8 до 3,2 мм, що залежить від виду, породи і напрямку продуктивності тварин. У шкірі корів епідерміс становить 2,2%, дерма 88,2, підшкірна клітковина 9,6% маси.

У старих тварин шкіра грубіша ніж у молодих, у самців товща ніж у самок, у молочної худоби, тонкорунних овець, верхових рисистих коней шкіра тонша, ніж у м'ясної худоби, грубововнових овець чи робочих ваговозних коней.

Шкіру використовують у легкій промисловості для виготовлення взуття, одягу, галантерейних та лимарно-сідлових виробів. Похідні шкіри – волосяний покрив овець, кіз, кролів – шерсть у текстильній промисловості.

Хімічний склад шкіри в середньому такий: вода – 65-75%, 25-35% - суха речовина.

86% сухої речовини (22-28%) шкіри складають білки. Основні з них це колаген (близько 95% всіх білків), еластин, кератин, альбуміни, глобуліни, ДНК,РНК.

Різні ділянки шкіри містять неоднакову кількість білків. Так, сира шкіра жеребця-ваговоза в ділянці спини містить близько 27% білків, а на череві 23%.

Основою епідермісу шкіри є кератин. Він становить 2/3маси рогового шару, характеризується високою стійкістю проти температурних і хімічних впливів.

Основа шкіри – дерма складається на 95-99% із колагену, еластин становить 0,5-0,9%, альбуміни і глобуліни – 0,5-2%.

Небілкові азотисті сполуки (2-3% маси шкіри) представлені пептидами, амінокислотами, ДНК, РНК, сечовою кислотою, креатиніном, аміаком і його солями, пігментами - складають до 15-19% маси загального азоту шкіри. Вміст залишкового азоту зростає при різних патологічних процесах (дерматитах, травмах, лишаях, екземах).

Вуглеводи складають 1-2% маси шкіри. Це моносахариди (глюкоза, пентоза), полісахарид (глікоген) та продукти їх метаболізму – молочна, піровиноградна кислоти тощо. Шкіра – депо вуглеводів. Вміст їх зростає до 5 % сухої маси після годівлі тварин кормами, багатими на вуглеводи. У шкірі травоїдних тварин вуглеводів більше ніж у м'ясоїдних.

У шкірі спостерігається пошарове розміщення вуглеводів. Найбільше глікогену в епідермісі (продукувальний і зернистий шари), потових і сальних залозах. У дермі мало глікогену, тут переважають глікозаміноглікани, що складають основу сполучнотканинних волокон.

Ліпіди складають 10-12% сухої речовини або 5-6% маси шкіри. Це фосфоліпіди, холестерин, естери холестерину. 15% ліпідів епідермісу представлені холестерином. Основна маса ліпідів епідермісу – фосфатиди, вміст яких у клітинах зростає в напрямку від рогового шару до продукувального. В дермі міститься до 10-11% фосфатидів, із них 60% становлять лецитини, 15% - кефаліни. Ліпіди підшкірної клітковини представлені тригліцеридами (нейтральний жир).

У шкірі міститься близько 1% мінеральних речовин. Шкіра – депо натрію, калію, кальцію, фосфору, магнію, сірки та ін. елементів. Натрій зосереджений переважно в міжклітинній рідині, калій - в клітинах, фосфор – у складі РНК, ДНК, фосфатидів, сірка – в молекулах незамінних амінокислот.

2.Обмін речовин у шкірі

У клітинах шкіри, крім верхніх шарів епідермісу (роговий, блискучий, зернистий), верхніх шарів волосяних фолікулів і центральних ділянок сальних залоз, безперервно синтезуються білки. Біосинтез їх типовий. Основним матеріалом для синтезу білка є амінокислоти, що надходять з течією крові. Частина амінокислот утворюється в клітинах продукувального шару епідермісу і шарів дерми.

Для білків шкіри характерний високий ступінь катаболізму, про що свідчить рівень залишкового та амінного азоту, особливо азоту сечовини та аміаку. Дуже велика кількість азоту сечовини та аміаку утворюється в шкірі робочого коня, менше у жуйних. Знешкодження аміаку і сечовини проводиться шляхом виведення їх з організму потовими залозами. Потовиділення інтенсивно проходить при підвищенні температури повітря, підвищеному навантаженні, при захворюванні нирок і печінки. (у людини за добу виділяється 0,5-1 л поту, у коня – до 3-4 л.)

У шкірі функціонують ферментні системи, які синтезують глікоген і глікозаміноглікани (останні належать до складних вуглеводів, є компонентами глікопротеїдів, в тому числі ферментів і гормонів.

Основна маса ліпідів шкіри синтезуються в ліпоцитах підшкірної клітковини з компонентів проміжного обміну вуглеводів, білків, гліцерину, ВЖК, холестерину, частина жирів, переважно тригліцериди, надходять для депонування в підшкірній клітковині в готовому вигляді.

В процесі обміну вуглеводів, ліпідів утворюється АТФ та її аналоги, поглинається кисень і виділяється СО₂, вода та інші сполуки. Об'єм газообміну через шкіру у тварин незначний – до 1% загального газообміну. Інтенсивність шкірного дихання зростає при підвищенні температури середовища і м'язовій роботі. Людина при 30ºС щодоби через шкіру виділяє 7,0-9,0 г СО₂, і поглинає 3-4 г кисню.

У шкірі відбувається біосинтез вітаміну Д. він здійснюється в 2 етапи.

1 етап - під впливом НАДФ (нікотинамідаденін динуклеотидфосфат) та дегідрохолестерин-редуктази) в ядрі холестерину утворюється подвійний зв'язок і виникає дегідрохолестерин.

2 етап- під впливом УФ опромінення в глибоких шарах шкіри утворюється ще один подвійний зв'язок і формується молекула вітаміну Д₃.

У шкірі є пігмент меланін. Він захищає організм від надлишку УФ опромінення і визначає забарвлення шкіри, волосся, шерсті, пір'я у птахів. Меланін утворюється в меланоцитах з амінокислоти тирозину.

Під дією купрумвмісного ферменту тирозин окислюється в діоксифенілаланін, який після повторного окислення перетворюється на індол 5, та хінон 6, який конденсується в меланін.

У клінічній практиці трапляються злоякісні пухлини, багаті на меланін-меланоцит.

Реакція середовища шкіри:

рН підшкірної клітковини 7-7,4, дерми 7,4-7,6 – слабо лужна, нижні шари епідермісу мають нейтральну, слабо лужну реакцію (продукувальний) та слабо кислу реакцію (зернистий) в напрямку до верхніх шарів реакція зміщується в кислий бік, верхній роговий шар має рН 3,0-5,0. Зміщення рН шкіри в лужний бік сприяє виникненню грибних і бактеріальних захворювань.

3.Будова, склад та ріст вовни.

Морфологічна будова вовни

Овеча вовна складається з наступних типів шерстинок: пух, ость, перехідний, сухий і мертвий волос, песигу.

Пух – найтонше волокно (15-30 мкм) і найкоротше 6-8 см, з дрібною. Чітко вираженою звитістю. З пуху повністю складається вовна тонкорунних овець, у грубововнових пух є підшерстям або нижнім ярусом вовни. Має високі технологічні властивості.

Ость – товсте (діаметром 50-100 мкм) та довге (більше 10 см) майже пряме волокно з малою звитістю. Має низькі технологічні властивості. Входить до складу вовни грубововнових і напівгрубововнових овець.

Перехідний волос – займає проміжне місце між пухом і остю. Товщина його 30-50 мкм, довжина – 8-10 см. З перехідного волосу складається напівтонка вовна.

Мертве волосся – дуже товсте 100-120 мкм і більше, коротке, ламке, без блиску, білого кольору.

Песига – довге пряме волосся у вовні тонкорунних ягнят віком до 4-6 міс. віку. Після її випадання виростає пух.

Ріст вовни

Шерстинки утворюються з клітин росткового шару епідермісу на 60-70 день ембріонального розвитку. В результаті ділення циліндричних клітин у ростковому шарі епідермісу утворюється накопичення клітин, які з 70 дня розвитку плоду починають вростати в пілярний (сосочковий) шар дерми. Накопичення епідермальних клітин разом з ділянкою дерми утворюють залозистий мішечок – волосяний фолікул, який розростаючись набуває форми груші, утворює волосяну цибулину. З широкої частини фолікула стінка прогинається і в нього вростає сполучна тканина дерми з кровоносними судинами – утворюється волосяний сосочок. Через волосяний сосочок здійснюється живлення клітин волосяної цибулини, яке забезпечує їх ріст і ділення.

Волосяні фолікули є первинні і вторинні. Первинні закладаються на 65-75 добу, а вторинні – на 75-85 день ембріонального розвитку плоду. Первинні фолікули залягають глибоко (майже до межі з ретикулярним шаром). Із них у грубововнових овець розвивається ость, у тонкорунних – песига. З вторинних фолікулів, які залягають ближче до поверхні шкіри розвивається пух і перехідний волос.

Проростання перших шерстинок на поверхню шкіри ягняток відбувається на 100-110 добу його утробного розвитку. Закладка волосяних фолікулів закінчується до народження ягняти, а проростання їх у шерстинку продовжується після народження до 15 міс.

Кількість волосяних фолікулів залежить від спадковості, головним чином породи. У тонкорунних порід на 1 см² 7 і більше тис. шерстинок, у напівтонкорунних – 3-4, грубововнових – 1,5-2 тис. На густоту вовни впливає температура і зона їх розведення.

Вовна це білковий продукт, що підтверджується її хімічним складом. Містить 50% вуглецю, 20-24 кисню, 15-20 азоту, 6-7 водню, 2-5 сірки.

Вовна складається з білків групи кератинів, які містять значну кількість сірки. Білок вовни складається з 18 амінокислот, з яких найбільшу питому вагу займає сірковмісна амінокислота цистин.

Ріст вовни залежить від породи, статі, віку, умов годівлі, стану здоров'я, стрижки, температури навколишнього середовища. У тонкорунних овець довжина вовни збільшується за місяць на 0,8 см, у напівтонкорунних і грубововнових 1-3 см. Найшвидше вовна росте у валахів, потім у баранів і найменше у маток. Недогодовування овець призводить до затримки росту. Висока температура гальмує ріст вовни. Негативно впливає на ріст утримання овець в душних сирих приміщеннях. Після стрижки вовна росте швидше (це пояснюється покращенням шкіряного дихання і підсиленням обміну речовин).

Вплив залоз внутрішньої секреції:

- при відсутності сім’яників підвищується вовнова продуктивність.

- при недостатній функції щитовидної залози – знижується.

Линяння:

- вікове – у 4-6 міс. у ягнят тонкорунних порід випадає песига і на її місці виростає пух;

- сезонне – виражене у грубововнових овець, навесні випадає пух, восени він відростає.

Глікоген утворюється з глюкози і депонується перед початком розвитку волоса, потім його вміст зменшується і з припиненням росту він зникає.

Під час заміни волосся (при линянні) у волосяному сосочку припиняється кровообіг. Це призводить до припинення розмноження клітин у волосяній цибулині, вона роговіє і разом з волосиною випадає. Одночасно розвивається новий волосяний фолікул. Потім волосяна цибулина і нова волосина.

Розрізняють сезонне, вікове і компенсаторне линяння. Строки линяння можна певною мірою змістити під впливом факторів годівлі, утримання і регулювання тривалості світлового дня.

На вовнову продуктивність впливають: склад раціону, особливо збалансованість за вмістом сірки і міді.

Добавка до раціону бідного на сірку відповідних доз сульфату натрію сприяє збільшенню вмісту цистину в пухових волокнах на 9,5%, в остьових – на 14,2%. Добавка до раціону сульфату міді (8 мг/гол в день) і віт. А підвищує настриг вовни на 14%. Якість вовни погіршується при надмірному ультрафіолетовому опроміненні, особливо у високогірних районах.

Ін’єкція препарату соматотропіну яркам протягом 6 діб дає змогу збільшити ріст шерсті на 38,7 %.

4.Механізм утворення та фізико-хімічні властивості меду.

Бджолиний мед – солодка сиропоподібна речовина, яку виробляють бджоли з нектару, паді, медової роси та інших солодких виділень медоносних рослин і солодких рідин.

Сировиною для меду є найчастіше нектар і падь.

Нектар – цукристий сік, який виробляється певними клітинами медоносних рослин – нектарниками.

За хімічним складом нектар – водний розчин сахаридів (сахарози, глюкози, фруктози). Нектар може містити деяку кількість спиртів, декстринів, азотистих і ароматичних речовин, мінеральних солей і різних кислот. Нектари різних рослин різняться за своїм хімічним складом. Зокрема, нектар кінського каштана містить тільки сахарозу, рапсу - глюкозу і фруктозу, більшість рослин - сахарозу і фруктозу.

Падь – цукристі речовини, що виділяються у вигляді слизу листками дерев, трав, а також це виділення деяких комах, які виділяють на листя і стовбури росли н рідину, що містить залишки корму у вигляді сахарів.

Зібрані бджолами нектар і падь зазнають в організмі робочих бджіл переробки органами травного каналу. Для збору 1 кг меду бджола повинна принести у вулик близько 150 тис. взяток нектару або паді.

Сукупність процесів перетворення нектару або паді в мед називається дозріванням меду.

Перетворення сировини на мед починається в ротовій порожнині, де до корму приєднується секрет травних залоз. Після чого корм через глотку і стравохід надходить у медовий зобик. Частина корму (після перетравлення) йде на потреби харчування. Основна маса нектару йде на утворення раннього меду. Хімічні процеси проходять у трьох напрямках.

1. Гідролітичне розщеплення сахарози до глюкози і фруктози під дією глюкозидаз.

2. Гідролітичне розщеплення полісахаридів (крохмалю) під дією тих же ферментів до декстринів і деякої кількості мальтози.

3. Ферментативне відщеплення від декстрин молекул глюкози і фруктози.

В результаті таких реакцій в сировині збільшується вміст простих цукрів.

Ферменти здійснюють більш глибокі перетворення складових раннього меду. Під впливом ферментів оксиредуктаз з глюкози утворюється глюконова кислота, пероксид водню та інші продукти.

Всередині вулика мед згущується – з нього випаровується вода. Часточки стільника заповнюються на 25-35%. Вони вентилюються, мед густішає, кристалізується, встановлюється типовий для меду показник рН – 4-4,1. Дозрівання триває 3-8 діб.

В перетворенні незрілого меду на зрілий найважливішу роль виконують бджоли. Бджола збирач і бджола вулика багаторазово випускають і забирають із комірок стільника мед своїми хоботками, перетворюючи його на рівномірну суміш із секретом слинних залоз та інших травних соків. В складі меду з'являються барвники і ароматичні сполуки, ферментні речовини, вітаміни.

У складі медів різного походження виявлено близько 300 речовин. У медові в середньому міститься 20% води, близько 75% цукрів і 5% інших речовин. Основа складу меду інвертний цукор (глюкоза + фруктоза). Кількість азотистих речовин меду становить близько 2 % його загальної маси. Основу азотистих сполук складають білки 0,2-1,5 % (в середньому 0,5%). Білки меду є ферментами і частково білками кормового походження. Мед містить інвертазу, каталазу, амілазу, фосфатазу, глюкозидазу, пероксидазу, ліпази та інші ферменти.

15% азотистих речовин представлено амінокислотами, яких у меді буває від 13 до 18 найменувань. Мед багатий на лізин, тирозин, фенілаланін, серин, пролін, аланін, лейцин, ізолейцин, метіонін, аргінін, гістидин, гліцин.

Мед містить вітамін С (в 1г гречаного 40-120мг), незначні кількості В₁₂, К, фолієвої кислоти(Вс), провітамін каротин, ергостерин, в ньому відсутній віт.Д.

Мед містить багато органічних кислот, що входили до складу корму і утворилися під час його дозрівання: мурашина, оцтова, масляна, молочна, пальмітинова, олеїнова, яблучна, лимона, піровиноградна, глюконова, винна, щавлева, янтарна та іншими. Основу меду становлять глюконова, молочна, лимона кислоти (займають до 30% загальної кислотності).

Різні меди різняться між собою за вмістом мінеральних елементів. Меди, що мають зольність (вміст мінеральних елементів в 100г меду після спалювання) – 0,14% - квіткові, 0,14-0,28% - змішаними або квітково-падевими. Для цукрових медів характерна низька зольність – до 0,07%. Зменшення зольності в квіткових медах до 0,1% може бути ознакою фальсифікації їх цукровим сиропом.

Мед забезпечує повною мірою потребу людини в необхідних макро- і мікроелементах. Наприклад, 100г меду забезпечують потребу людини в кобальті на 25%, калії, залізі і марганці на 6,5%, міді і цинку на 4%.

Мед містить природний комплекс високо дієтичних і бактерицидних речовин, що дає змогу використовувати його при лікуванні всіх без винятку органів і систем. Мед має антибактеріальну, протизапальну, болезаспокійливу і відхаркувальну дії. Його використовують при лікуванні простудних та інфекційних захворювань, захворювань легень, бронхів, печінки, серця, ангіні, нервових хвороб, в гінекології, косметиці.

Діастазне число визначають кількістю 1%-го розчину крохмалю, який розщеплюється амілазами в 1г меду протягом години при t – 40ºC до речовин, що не забарвлюються йодом. Діастазне число дозрілих вітчизняних медів – 7,1 одиниць Готе.

Інвертазне число – одиниця активності інвертази, показує розщеплення 1г сахарози протягом години інвертазою що міститься в 100г меду.

Кислотність – кількість 0,1н розчину NaOH, витраченого на титрування 100г меду при індикаторі фенолфталеїні.

Густина меду – при температурі 15ºС, вологості 18-20% - 1,400

16% - 1,440

25% - 1,38

5.Біологічні основи утворення та використання бджолиного воску, прополісу, маточного молочка та бджолиної отрути

Бджолиний віск – жироподібна речовина, синтезується в секреторних клітинах соскоподібних залоз бджіл.

Віск утворюється із жирних кислот (зокрема пальмітинової) і переважно меріцилового спирту. Новоутворений віск проходить пори кутикули назовні (під воскові дзеркальця), з рідкого стану перетворюється в твердий. Утворюються тверді п’ятикутні пластинки, які утворюються для будівництва стільників. Частина воску залишається на тілі бджоли і захищає її організм від механічних і хімічних ушкоджень та надмірної вологи.

До складу воску входить майже 300 речовин.

Ці речовини є природною сумішшю складних ефірів, естерів (70-75%), вуглеводнів (13-15%), вільних карбонових кислот (12-15%), спиртів, вітамінів, пігментів та інших сполук. Вода до 2,5%.

Естери становлять хімічну основу воску. З них 51-53% - ненасичені сполуки, 10-13% - насичені, 5-18% - оксіестери. Вони побудовані з вищих спиртів і вищих жирних кислот.

До складу воску входять вітаміни (особливо багато віт. А – на 100г стільникового воску 4696 МО)

Використання воску:

- виробництво штучних вощин,

- в медицині, ветеринарії – емульгатор для мазей, кремів (входить до складу ліків для лікування виразок, опіків, карбункулів, ран, гайморитів, ангін). Він є хімічною основою кремів від зморшок, помад, косметичних масок, деяких дезодорантів.

- хімічна основа друкарських фарб,

- використовується при виробництві шкіри, для взуття, переробці гуми, виробленні паперу.

Утворення воску – тільки молодими робочими бджолами 15-18 денного віку, при наявності медозбору, нормальна температура в вулику 32-33ºС, відсутність роїння. Для утворення 1 кг воску сім'ї потрібно переробити 3-6 кг нектару і пилку. За сезон від сім'ї можна отримати до 7 кг воску.

Маточне молочко – секрет глоткової і верхньощелепної залоз молодих бджіл-годувальниць (від 6-4 до 12-15 денного віку) при посиленому живленні медом і пергою.

Маточним молочком бджоли-годувальниці годують протягом 5 діб личинок маток, 3 доби – личинок робочих бджіл і трутнів, а також дорослих маток. На годування 1 матки витрачається 250-300 мг молочка.

Маточне молочко має антисептичні властивості, це забезпечує високу життєдіяльність матки протягом 6 років (робоча бджола живе 1-3 міс.).

Біосинтез маточного молочка: з кишкового тракту кінцеві продукти гідролізу перги і меду надходять до гемолімфи, а з неї в секреторні клітини глоткової і верхньощелепної залоз. Тут синтезується маточне молочко, яке стікає в глотку, а з неї в хоботок. З хоботка бджола-годувальниця дає невеликі порції молочка личинкам матки.

Маточне молочко – рідина желеподібної консистенції білуватого кольору. Має кислуватий смак, важко розчиняється у воді, добре в органічних розчинниках.

Хімічний склад: 60-70% води, білкові речовини 14%, ліпіди 2,5%.

Білки представлені глюкопротеїдами і ферментами, жири – тригліцеридами, фосфатидами, гліколіпідами і стеролами.

З вуглеводів у маточному молочку містяться глюкоза, сахароза, мальтоза і фруктоза.

Маточне молочко містить 21 амінокислоту, деяку кількість ДНК, РНК, понад 20 насичених і ненасичених карбонових кислот, мінеральні елементи.

Маточне молочко сприяє росту і розвитку організму, нормалізує картину крові (збільшує кількість еритроцитів, гемоглобіну, глобулінів, заліза), зміцнює імунну систему, оптимізує діяльність надниркових залоз, активізує статеву діяльність.

Лікують ним: атеросклероз, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунку і 12-палої кишки, деякі шкірні хвороби. Воно має відновну здатність, протимікробну і протипухлинну активність.

Прополіс – бджолиний клей (бджоли заклеюють ним отвори в вуликах.

Прополіс – суміш клейких речовин, які бджоли добувають із бруньок різних рослин і збагачують продуктами власного біосинтезу. Існує 2 види прополісу – пилковий і бруньковий.

Для утворення першого бджоли збирають пилок з різних рослин. Пилок перетравлюється в кишковому каналі, після чого виділяється бальзами ста суміш, яка має антимікробні властивості.

Другий вид прополісу бджоли утворюють з клейких речовин, зібраних з бруньок і тріщин гілок та стовбурів берези, тополі, хвойних рослин.

За сприятливих кліматичних умов бджолина сім'я за сезон може зібрати 150-200г прополісу.

У прополісі міститься понад 50 речовин, які поділяють на 3 групи: рослинні смоли, бальзами, віск прополісу.

Рослинні смоли – суміш складних органічних кислот, високомолекулярних спиртів.

Бальзами - суміш дубильних сполук, ефірних олій, ароматичних речовин. Крім цих речовин в прополісі виявлено флавоноїди, вітаміни (В₁, В₂, В₅, С, А, Е), провітаміни (каротин, ергостерин), органічні кислоти, хімічні елементи (K, Na, Mg, Ca, P, Fe, Cu, Zn, Co).

Значення та використання: у ветеринарії та медицині як антисептик. З нього готують протисвербіжні ліки для лікування шкіряних хвороб. Застосовують в хірургії, стоматології, гінекології як протимікробний та болезаспокійливий засіб (лікують рани, виразки, екземи, дерматити, мозолі, ящур).

Бджолина отрута – секрет, що продукується великою і малими залозами жалоносного апарату робочої бджоли.

Отрута утворюється із складових частин гемолімфи у великій отрутовидільній залозі і накопичується в її отрутоносному міхурці. Від нього спрямовується по короткій вивідній протоці в розширену частину стилетів жала. Сюди ж відкривається вивідна протока малої отрутовидільної залози. Її синтез у медоносної бджоли починається наприкінці першого тижня життя і досягає найбільшої інтенсивності у 10-18 денному віці. Секрет першої з цих залоз має кислу реакцію, другої – лужну.

Найбільше отрути виробляє організм бджоли навесні і в першій половині літа, кили вони достатньо забезпечені білковими і вуглеводними кормами (пилком і нектаром).

Бджолина отрута (апітоксин) містить в середньому 40% сухих речовин.

Сухий залишок містить азотовмісні сполуки: нуклеїнові кислоти (ДНК, РНК), ферменти, пептиди, амінокислоти, аміни.

Безазотисті речовини – ліпіди, вуглеводи, органічні кислоти, зольні елементи (Mg, Zn, Ca, K, Fe, P, Cl, I). Особливої уваги застосовують окремі компоненти, що зумовлюють специфічну дію отрути на організм людини і тварини.

Гіалуронідаза – фермент, каталізує процес гідролітичного розщеплення сполучної тканини клітинних мембран на окремі фрагменти (глюконову та оцтову кислоту), що сприяє проникненню отрути в клітини, органи та в організм вжаленої людини.

Фосфоліпаза – каталізує реакцію відщеплення 1 залишку ВЖК у молекулах фосфатидів, що сприяє утворенню лізолецитину – сильної отрути.

Під впливом ферментів розпадаються клітинні мембрани, особливо еритроцитів, виникає гемоліз, порушуються процеси клітинного дихання в місці ужалення, виникає запальний процес.

Деякі пептиди апітоксину: мелітин, апамін – спричиняють розпад клітинних мембран та органел, сприяють кисневому голодуванню та розвитку запальних процесів, зниженню кров'яного тиску, спричиняють судоми тощо.

Використання в ветеринарії і медицині: як бактеріостатик, має знеболювальні властивості, захищає організм від іонізуючої радіації, є антикоагулянтом крові, стимулятором секреторної діяльності травного каналу, м’язової діяльності.

Препарати апітоксину у вигляді мазей, розчинів використовуються для лікування захворювань суглобів, радикулітів, невралгії, мігрені, променевої хвороби.

Заборонено використовувати при лікуванні інфекційних хвороб, захворювань печінки, нирок, крові, діабеті, психічних і серцево-судинних захворювань.

Дата добавления: 2014-01-04