Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності

Ініціація отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка на лізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведення маркетингового дослідження основних постачальників обладнання. 5. Вибір найпридатнішого постачальника. 6. Пакет документів на вимогу лізингодавця. 7. Оцінка фі­нансового стану клієнта та ефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устат­кування. 9. Вибір банку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажу майна за залишковою вартістю.

Рис. 1. Учасники лізингу.

Підприємство — лізингоодержувач також здобуває буже сут­тєві переваги:

• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресур­сами забезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;

• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право вла­сності на нього належить лізингодавцю;

• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневру­вання під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійс­нюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширю­ються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;

• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що змен­шує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;

• досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

• вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізинго­вої маржі, ніж вартість звичайної позики;

• складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складні­шої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

• лізингодавець бере на себе ризик можливого морального ста­ріння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рис. 2.

Рис. 2. Механізм укладання і реалізації лізингової угоди

1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як отенщйного лізингоотримувача) 3 Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди б Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8 Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна 9 Постачання обладнання. 10. Укладання приймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за ра­хунок лізингоодержувача. 12 Сплата лізингових платежів 13. Погашення кредиту лізинго­одержувачем. 14 Погашення кредиту лізингодавцем

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нота­ріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможнос­ті підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'я­зку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспектив­ний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержу­вача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направ­ляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лі­зингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою ком­панією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

1. Акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в зинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержу­вачем договору страхування об'єкта лізингу на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

• суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизуєть­ся, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

• платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Підприємство-лізингоодержувач перестає сплачувати лізингові /платежі після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

• повернути обладнання лізингодавцю;

• поновити або укласти нову лізингову угоду;

• придбати обладнання за залишковою вартістю. Спосіб подальшого використання лізингового майна залежить від напрямків інвестиційної стратегії підприємства.

Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

3. Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим держав­них цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних креди­тів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних по­зик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банків­ські установи:

• пускових об'єктів;

• раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

• технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільо­вим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

• обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

• перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінан­суються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

• терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках — п'яти років;

• погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєн­ня об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

• погашення бюджетних кредитів, які використовуються на при­дбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років;

• за користування бюджетними позиками встановлюється відсо-іткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх об­ліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

Уповноважені банки використовують бюджетні кредити відпо­відно до цільового призначення.

Оплата виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємств і об'єктів виконується вповноваженими. Механізм надання бюджетних позик підприємствам зображено на рис. 3.

Рис 3. Порядок фінансування інвестиційних потреб підприємств за рахунок бюджетних позик через уповноважені банки України

1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надається бюджетна позика відпо­відно до Державної профами економічного і соціального розвитку України. 2. Укладання кредитної угоди з визначенням умов надання позик і їх гарантованого повернення у відповідний термін. З. Порядок подання інформації про об'єкти, які фінансуються. 4 Укладання кредитних договорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик. 5, 5а, Копії кредитних дого­ворів і додатків до них, які подаються у двотижневий термін з моменту їх підписання банком.

За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною по­зикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції — 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бю­джетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів під­приємства.

Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують по­зичальника. Штрафні санкції до підприємств-позичальників не застосовують­ся в разі несвоєчасного одержання позичальником бюджетної пози­ки у передбачених обсягах, а також тимчасової консервації об'єкта за браком коштів для продовження його будівництва.

4.

Співробітництво України з міжнародними валютно-кре­дитними організаціями (МВКО) розпочалося зі схваленням у червні 1992 р. Закону України «Про вступ України до Міжнародного ва­лютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Між­народної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».

Кредити під державні гарантії залучаються для розвитку пріори­тетних галузей економіки. Порядок отримання таких кредитів зафік­совано в положенні «Про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зо­бов'язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення» (поста­нова Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 № 414).

Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розви­тку (ЄБРР), що надаються банками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні угоди, договори застави та/або поруки, здійс­нюють контроль за порядком кредитування і виконанням проекту під гарантію Кабінету Міністрів України (КМУ). Як правило, банки відкривають за дорученням підприємств безвідкличні документаль­ні акредитиви на користь експортерів. На основі цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чи надаються послуги. Після то­го як об'єкт кредитування введено в дію, позичальники починають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.

У процесі кредитування міжнародними банками українські банки-агенти можуть надавати підприємствам-позичальникам до­помогу щодо складання бізнес-плану, інвестиційної програми проек­ту або техніко-економічного обгрунтування позички.

Банк-агент може надати підприємству допомогу в разі, коли останньому бракує:

• стартових коштів для сплати авансового платежу — 15 % від
загальної суми імпортного контракту;

• коштів на сплату страхової премії на користь іноземної стра­хової компанії;

• коштів для сплати належних платежів кредитору.

У таких випадках банк-агент може залучити кредит в іншого банку, але за обов'язкової умови, що погашення позички на авансо­вий та інші платежі субординовано з позичкою під гарантію уряду.

Основними міжнародними кредиторами державних підприємств є Світовий банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

За рахунок позичок Світового банку фінансуються проекти у ву­гільному секторі, енергетичній галузі, сільському господарстві, со­ціальній та управлінській сферах, медицині. Прикладом може бути, програма Світового банку, що передбачає структурну перебудову вугільної промисловості: закриття збиткових і переобладнання не­рентабельних шахт, очищення навколишнього середовища, праце­влаштування та перепідготовку працівників галузі. Проект розпоча­то у грудні 1996 р. Виплата основного боргу починається 2002 року і триватиме до кінця 2013 р. Уповноваженим представником Украї­ни з обслуговування кредитної лінії Світового банку є Міністерство фінансів. Загальна сума кредиту становить 300 млн доларів США.

Європейський банк реконструкції та розвитку кредитує здебі­льшого великі проекти, спрямовані на підтримку енергетичної га­лузі, транспорту і міської інфраструктури. До таких проектів, на­приклад, належать: реконструкція аеропорту «Бориспіль», телеко­мунікація ІТУР (Італія—Туреччина—Україна—Росія), реконстру­кція Старобешівської теплоелектростанції, комерціалізація заліз­ничного транспорту, модернізація аеронавігаційної системи тощо.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та дов­гострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Типові умови кредитування такі: мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;

— максимальна сума кредиту — визначається для кожного уповноваженого банку індивідуально;

— термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

— максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;

— максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду);

— орієнтовна відсоткова ставка за користування кредитом — 15% річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсот­ків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування під­приємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідом­лення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фі­нансово окупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вар­тість застави не повинна бути меншою за 140 % суми загальної кредитної заборгованості в разі підтримки позичальником коефі­цієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих зобов'язань приватних підприємств або на фінансуван­ня придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов'язаних з ігровим бізнесом, виробниц­твом або продажем зброї тощо.

Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.

Для отримання кредиту за рахунок коштів ЄБРР підприємство-позичальник подає в уповноважений банк відповідні пакети документів (рис. 4).

Рис. 4. Документи, які подає підприємство для отримання кредиту ЄБРР.

Крім цих документів, підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, на підставі якого оцінюється ефективність запропо­нованого проекту.

За позитивної оцінки фінансового стану підприємства та про­екту укладається кредитна угода між уповноваженим банком та позичальником.

Підприємства України мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку, Агентства США з міжнарод­ного розвитку, Фонду «Євразія», а також коштів урядів зарубіж­них країн. Переважно кредити надаються малим та середнім під­приємствам через уповноважені банки України.

Проектне кредитування суттєво відрізняється від інших форм кредиту і має як певні переваги, так і недоліки.

Перевагами можна визнати таке:

• дуже широке коло кредиторів, якими можуть бути підприєм­ства, постачальники, покупці продукції, інвестиційні, лізингові компанії, венчурні фірми-інвестори;

• можливість використання кількох джерел залученого капіталу;

• залучення широкого кола кредиторів сприяє організації ними консорціуму;

• суттєвою перевагою для підприємця є отримання кредиту без відображення заборгованості у своєму балансі, оскільки вона відноситься на баланс спеціальної компанії (рис. 5).

1) Об'єктом проектного кредитування є інвестиційний проект.

Рис. 5. Рух коштів за проектного кредитування

Основним документом, який обґрунтовує доцільність і ефек­тивність інвестицій за проектного кредитування, є техніко-еконо­мічне обґрунтування інвестицій. Інформація, яка міститься в техніко-економічному обґрунтуванні, використовується інвесторами і кредиторами для прийняття рішення про надання кредиту та фінансування проекту. За певних переваг проектне кредитування має й недоліки. Вартість проектного кредитування вища за вар­тість звичайного кредитування, бо відсоток за проектним креди­туванням складається з ринкової відсоткової ставки, комісії за зобов'язання надати позичку і за резервування коштів, а також із надбавки до ставки, тобто маржі, яка виплачується банку за згоду взяти на себе частину проектних ризиків.

Банк має право вимагати різноманітну інформацію щодо про­екту, залучати незалежних експертів для проведення експертизи.

Різновидом проектного кредитування є проект розвитку екс­порту (ПРЕ), що здійснюється уповноваженими банками України спільно з МБРР. Проект розвитку експорту спрямовано на спри­яння розвитку експортних можливостей вітчизняних виробників товарів чи послуг через кредитування, а також надання їм техні­чної допомоги (гарантованого фінансування).

Уповноважений банк фінансує вітчизняних виробників това­рів (послуг), їхні конкретні, ретельно підготовлені проекти розвитку експорту. Підприємства та проекти підлягають ретельному аналізу і відбору, а також всебічній кредитній оцінці. Основними напрямками реалізації ПРЕ є:

• кредитування проектів розвитку експорту вітчизняних під­приємств (на пільгових умовах);

• надання технічної допомоги (грантів) експортерам для ство­рення та розвитку необхідної експортної інфраструктури, удос­коналення зовнішньоекономічної діяльності, організаційного та функціонального розвитку експортного маркетингу, просування
товарів та послуг на експорт, навчання фахівців, залучення кон­сультантів тощо.

Проекти розвитку експорту вітчизняних підприємств, які по­винні бути безпосередніми виробниками, товарів (послуг), фінан­суються за рахунок кредитних коштів, наданих уповноваженому банку МБРР.

За рахунок кредитних коштів уповноважений банк не може фінансувати:

♦ зобов'язання підприємств перед бюджетом;

♦ придбання цінних паперів (паїв) підприємств, у тому числі участь у приватизації державних підприємств;

♦ лізингові контракти;

♦ ігровий бізнес, виробництво міцних алкогольних напоїв, ви­робництво або продаж озброєння та боєприпасів тощо.

Уповноважений банк може прокредитувати оплату контрак­тів, укладених підприємством з іноземними або місцевими ви­робниками (з конвертацією валюти кредиту в національну ва­люту) щодо:

• придбання необхідної сировини, енергоносіїв, комплектува­льних виробів, напівфабрикатів, запасних частин, оплати ро­біт (послуг) тощо (крім виплат заробітної плати і сплати вартості місцевих комунальних послуг);

• придбання необхідних технологій, обладнання, устаткуван­ня, здійснення інших закупівель, що мають інвестиційний харак­тер, будівельних і монтажних робіт, оплати консалтингових по­слуг тощо.

За рахунок коштів кредитної лінії МБРР можуть бути сплачені:

♦ 100% вартості товарів (робіт, послуг) іноземного походження;

♦ 80% вартості товарів (робіт, послуг) вітчизняного виробництва. Фінансування здійснюється через:

• короткострокове кредитування (на строк до 18 місяців) для поповнення оборотних коштів;

• довгострокове кредитування (на строк до 5 років) інвести­ційних проектів.

Кредит може бути наданий підприємству для здійснення кон­кретного проекту, обґрунтованого в бізнес-плані та плані розвитку експорту. Підприємства, що мають намір отримати кредит за рахунок коштів МБРР, мають відповідати таким вимогам:

♦ стабільно (прибутково) працювати протягом кількох остан­ніх років;

♦ мати частку державної власності меншу ніж 50 %;

♦ фактично здійснювати експортну діяльність і планувати її роз­виток або, якщо раніше підприємство не здійснювало такої діяльно­сті, проект її започаткування має бути детально обґрунтованим;

♦ протягом усього строку реалізації проекту підтримувати значення коефіцієнта обслуговування боргу не нижче за 1,5;

♦ передбачати власний внесок у розмірі не менше 30 % зага­льної вартості проекту (кошти, основні засоби, матеріально-тех­нічні запаси, технології, ноу-хау тощо);

♦ протягом усього строку реалізації проекту розвитку експорту підтримувати співвідношення власних та залучених коштів (ви­ключаючи суму кредиту, що його підприємство планує залучити для здійснення проекту розвитку експорту) не більше ніж 30:70.

Необхідною умовою розгляду заявки на кредитування проекту розвитку експорту є надання підприємством бізнес-плану та пла­ну розвитку експорту. Проект повинен:

♦ бути обґрунтованим та фінансово самоокупним;

♦ передбачати реалізацію частини вироблених товарів (послуг)

на експорт;

♦ забезпечувати приріст обсягу грошових надходжень від реалізації продукції (послуг) на експорт у сумі, що перевищує розмір кредиту;

♦ відповідати чинному законодавству України, а також вимо­гам МБРР та стандартам України щодо охорони навколишнього середовища, а також не належати до тих галузей, кредитування
яких забороняє МБРР;

♦ бути підтвердженим необхідними дозволами, висновками, по­годженнями тощо, які надані відповідними органами державної влади та/або місцевого самоврядування.

Проект (бізнес-план та план розвитку експорту) затверджуєть­ся до початку фінансування вповноваженим банком та погоджу­ється з МБРР.

Визначаючи постачальників товарів (робіт, послуг), з якими перед­бачається укладення контрактів з оплатою за рахунок коштів ПРЕ, підприємство має дотримуватись принципів МБРР щодо забезпечен­ня відкритої та чесної конкурентної боротьби за ці контракти.

МБРР вимагає використання чітких та об'єктивних критеріїв оцінки підприємством пропозицій постачальників товарів (робіт, послуг) і не допускає будь-якої дискримінації щодо постачальни­ків (вітчизняних чи іноземних). Підприємство має переконати упов­новажений банк, що придбання товарів (робіт, послуг) викону­ється відповідно до звичайної ринкової (комерційної) практики.

Фінансування проекту розвитку експорту за.рахунок кредит­них коштів МБРР здійснюється через оплату контрактів, укладе­них підприємством. Контракти повинні передбачати оплату това­рів (робіт, послуг) за фактом їх поставки (виконання, надання) або акредитивну форму розрахунків.

Банк вимагає від підприємств надання адекватного ліквід­ного забезпечення виконання ними зобов'язань з повернення кредитних коштів. Предметом забезпечення зобов'язань мо­жуть бути активи підприємства (або його майнових поручите­лів) — нерухоме майно, рухоме майно (механізми та інші ви­робничі активи), перевідступлення грошових надходжень під­приємства в національній і іноземній валютах, а також застава акцій, банківські гарантії та поруки, страхування та активи згід­но з чинним законодавством.

Дисконтована вартість майнового забезпечення зобов'язань за кредитом (застава) має бути не меншою ніж 200 % від загальної суми заборгованості позичальника за кредитом та суми відсотків, що будуть нараховані за повний рік користування кредитом (180 % — для кредитів терміном понад один рік).

Погашення заборгованості за кредитом здійснюється після за­кінчення пільгового періоду. Максимально можлива відстрочка виплати суми основного боргу (пільговий період) становить:

• 9 місяців — для короткострокових кредитів на поповнення оборотних коштів;

• 18 місяців — для довгострокових кредитів, які надаються для здійснення інвестиційних проектів.

Заборгованість погашається щомісяця (щокварталу або кожні півроку) рівними частинами у валюті кредиту.

За користування кредитом підприємство сплачує такі платежі:

— відсотки за користування кредитом у валюті кредиту щомісяця, починаючи з дати отримання кредиту. Слід урахо­вувати, що відсоткова ставка за користування кредитом зале­жить від:

• поточного фінансового стану підприємства;

• ризиків здійснення проекту;

• належного виконання етапів проекту;

• ринкової кон'юнктури тощо;

— разову комісію (плата за управління кредитом та обслуго­вування позичкового рахунка), розмір якої становить 0,75 %— 5 % від суми кредиту, що надається;

— плату за невикористання частини кредиту або кредитної лінії, яка становить 1,5 %—2 % річних від суми невикористаної частини кредиту.

Конкретні умови надання кредиту узгоджуються сторонами та регулюються кредитною угодою.

Програма технічної допомоги експортерам є складовою ПРЕ. Технічна допомога (гарантоване фінансування) надається діючим підприємствам, що здійснюють або планують здійснювати експорт товарів (послуг) власного виробництва, уповноваженим банком з коштів Фонду розвитку експорту, який створено за рахунок коштів МБРР. Обсяг технічної допомоги підприємству-експортеру не мо­же перевищувати суми, еквівалентної 125 тис. доларів США і ста­новити більше ніж 50 % загальної вартості заходів, здійснених підприємством і спрямованих на розвиток його експортної діяль­ності. Цю допомогу підприємство може отримати, якщо воно своєчасно сплачує платежі за кредитом та погашає його.

Програма технічної допомоги експортерам передбачає фінансу­вання експортно орієнтованих заходів і спрямована на розвиток чи вдосконалення тактики та стратегії виходу на нові ринки збуту, по­ліпшення конкурентних позицій підприємств на зовнішніх ринках.

За рахунок коштів гранту можуть бути сплачені такі зовніш­ньоекономічні заходи підприємств-експортерів:

• дослідження ринків;

• стратегічне та поточне планування;

• удосконалення споживчих якостей виробів, методів та засо­бів контролю готової продукції (сертифікація продукції, адапта­ція виробів до специфічних вимог певних груп споживачів, пе­редпродажна підготовка виробів тощо);

• удосконалення методів та засобів контролю за дотриманням тех­нології виробництва (сертифікація виробництва, консалтинг тощо);

• навчання (підвищення кваліфікації) фахівців, що розробля­ють стратегію та тактику здійснення експорту (маркетинг, ціно­утворення, збут, просування тощо);

• експортний маркетинг та розвиток експорту (рекламні захо­ди, участь в ярмарках та виставках, ділові поїздки, міжнародний аудит тощо);

• залучення консультантів.

Фінансування проекту розвитку експорту відбувається в кіль­ка етапів.

На першому етапі для проведення попередньої оцінки фінан­сового стану підприємства та економічної ефективності проекту слід подати такі документи:

• клопотання про отримання кредиту;

• анкету заявника на отримання кредиту;

• форми №1,2 підприємства (за три останні роки та за чотири останні квартали діяльності), форму № 3 за останній рік діяльності;

• резюме проекту розвитку експорту підприємства.

Після того як уповноважений банк прийме рішення щодо до­цільності (можливості) продовження роботи над проектом, під­приємство розробляє бізнес-план та план розвитку експорту.

На підставі цих документів уповноважений банк проводить попередню експертизу фінансового стану підприємства, його проекту розвитку експорту, достатності забезпечення тощо.

На другому етапі для проведення поглибленого аналізу фінан­сового стану підприємства та проекту в уповноважений банк до­датково подають такі документи:

1) проектну документацію:

• бізнес-план проекту розвитку експорту підприємства;

• план розвитку експорту підприємства (після того як уповно­важений банк приймає рішення щодо можливості кредитування, підприємство подає переклад бізнес-плану та плану розвитку експорту англійською мовою);

• копії контрактів, проектів контрактів, протоколів про наміри що­до придбання підприємством обладнання, устаткування, матеріалів, комплектувальних деталей, сировини тощо, які фінансуються в рам­ках реалізації проекту, у тому числі за рахунок кредитних коштів;

• копії прайс-листів, комерційних пропозицій, контрактів, про­токолів про наміри тощо фірм-конкурентів, які виробляють ана­логічні товари (послуги);

• копії контрактів, проектів контрактів, протоколів про наміри щодо реалізації товарів та послуг, вироблених завдяки залученим кредитним коштам, у тому числі на експорт;

• копії дозволів та/або ліцензій на види діяльності, які мають стосунок до проекту (якщо діяльність підлягає ліцензуванню);

• резолюції компетентних органів щодо проектних рішень (відгуки проектних організацій, довідки бюро технічної інвента­ризації, акти погодження з архітектором тощо);

• довідку-висновок Держкомприроди або його регіонального відділення про екологічну оцінку проекту;

• висновок санітарно-епідеміологічної станції про погодження проекту;

• висновок пожежної інспекції;

• державний акт на право користування земельними ділянками;

2) документи щодо застави:

• детальний перелік майна, що може бути надане в заставу із зазначенням його балансової вартості, року будівництва або ви­пуску, місця розташування, характеристики тощо;

• документи, що підтверджують право власності на предмет застави (свідоцтво про власність, свідоцтво про те, що обладнан­ня перебуває на балансі власності підприємства-заявника тощо);

• довідка-характеристика Бюро технічної інвентаризації та до­відка нотаріальної контори про те, що предмет застави є вільним від будь-яких зобов'язань;

• оцінка незалежною експертною фірмою вартості застави (на вимогу уповноваженого банку);

• документ про страхування предмета застави (на вимогу упов­новаженого банку);

3) іншу документацію:

• банківські довідки про рахунки підприємств з наведенням їх реквізитів, залишків коштів, кредиторської заборгованості тощо;

• аудиторський висновок, що підтверджує результати госпо­дарської діяльності за останній календарний рік (на вимогу упов­новаженого банку).

Коли уповноважений банк залучає до експертизи проектних рішень сторонніх експертів, витрати на ці цілі відшкодовує під­приємство на договірній основі.

На третьому етапі — після затвердження проекту кредитним комітетом уповноваженого банку та погодження його з МБРР готуються кредитна угода та договір (договори) застави. Для під­готовки та укладання кредитної угоди та договору (договорів) за­стави підприємство подає до уповноваженого банку оригінали або нотаріально засвідчені копії таких документів:

а) установчі документи:

• свідоцтво про реєстрацію;

• статут;

• установчий договір;

б)документи щодо застави:

• державний акт на право користування земельними ділянками;

• документ про право власності на виробничі потужності та/або договір (договори) оренди (оригінали);

• ліцензії на види діяльності;

• картку зі зразками підписів і відбитком печатки (оригінал).

• документ, що підтверджує право власності на предмет заста­ви (свідоцтво про власність або свідоцтво про те, що обладнання перебуває на балансі даного підприємства);

• довідку-характеристику та довідку нотаріальної контори про те, що предмет застави є вільним від будь-яких зобов'язань (оригінали);

• на окрему вимогу банку: документ про страхування предме­та застави;

в) інші документи:

• лист заявника, погоджений з керівництвом банків, в яких відкрито поточний, позичковий, валютний та інші рахунки заяв­ника; лист про надані представникам уповноваженого банку пра­ва отримувати інформацію про стан і рух коштів на цих рахунках
протягом терміну дії кредитного договору.

На четвертому етапі уповноважений банк оплачує контракти підприємства, затверджені для фінансування (згідно з бізнес-планом проекту розвитку експорту). Сплата відбувається відповідно до за­явок підприємства за рахунок коштів кредитної лінії ПРЕ.

Згідно з чинним порядком уповноважений банк вимагає від підприємств, що отримали кредит на суму понад 1 млн дол. США, проведення щорічного аудиту (протягом усього строку здійснен­ня проекту розвитку експорту).

Отже, можна цілком підставно стверджувати, що проектне кредиту­вання сприяє розвитку експортного потенціалу підприємств України.

Під поняттям “зовнішньоекономічна діяльність” розуміється діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів госпо­дарської діяльності, що ґрунтується на взаємовідносинах між ними і має місце як на території України, так і за її межами (Закон України “Про зов­нішньоекономічну діяльність”).

При здійсненні зовнішньоекономічних операцій вони керуються такими принципами:

1. Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньо­економічної діяльності (ЗЕД), що полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійс­нювати зовнішньоекономічну діяльність на території України з дотриманням вимог законодавчих актів;

• обов’язку України неухильно виконувати всі договори та зобов’язання в галузі міжнародних

2.Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємства, що полягає у:

• праві суб’єкта ЗЕД добровільно вступати у зовніпшьоекономічні зв’язки;

• праві суб’єкта ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонено чинними законами України;

• обов’язку дотримуватися порядку, встановленого законами України.

3.Принципом юридичної рівності та недискримінації, що полягає у:

• рівності перед законом усіх суб’єктів ЗЕД, незалежно від форм влас­ності, у т.ч. і держави, при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• забороні будь-яких, крім передбачених законами, дій держави, резуль­татом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів ЗЕД, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності;

• неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених законами України.

4.Принципом верховенства закону, що полягає у:

• регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

• забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб’єктів ЗЕД менш сприятливі умови, ніж ті, які встановлені законами України.

5.Принципом захисту інтересів суб’єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава:

• забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів ЗЕД та іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України;

• здійснює рівний захист вітчизняних суб’єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного праваодних економічних відносин.

6.Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Дата добавления: 2014-01-04