Світові центри експорту та імпорту робочої сили, регулювання трудової міграції

Хто програє?

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і здійснюють переїзд з країни до країни. Їх виграш — це передусім збільшення заробітної платні, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати «за фактом»: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. В економічних термінах можна зазначити, що завдяки іммігрантам роботодавці можуть платити нижчу заробітну плату, оскільки іммігранти, на відміну від національних безробітних та потенційних працівників, на неї погоджуються. Взагалі іммігранти кількісно збільшують «сторону пропозиції» робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок заробітної платні.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзду, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов заробітної платні.

Інша категорія тих, хто програє, це — наймачі в країні виїзду, які позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження заробітної платні.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ­ кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище(фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід (на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке ­ кількості іноземців. Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ­ кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга – робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.). Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічні приорітети, *заборона.

Література:

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

3. Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 73 с.

4. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – 2-ге.—К.: Знання-Прес, 2001. – 277 с.

5. Киреев А. П. Международная экономика. В 2-х ч.-ч.1.- М.-1997.

6. Міжнародна економіка/ Навч.-метод.посібник для самостійного вивчення дисципліни/А.М.Поручник, Я.М.Столярчук, О.Д.Павловська. – К.:КНЕУ,2005. – 156 с.

7. Міжнародна економіка: Підручник/А.П.Рум’янцев, Г.Н.Климко, В.В.Рокоча та ін. – К.:Знання-прес, 2003. – 447 с.

8. Міжнародні валютно-кредитні відносини. За ред. А. С. Філіпенка.-К.-1997.

9. Романчиков В.І., Романенко І.О.Міжнародні економічні відносини. Навч. пос. - К.: Центр учбової літера­тури, 2008. - 256 с.

10. Савельєв Є.В.Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 504 с.

11. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач та ін. – 2-ге вид., стереотип. – К.:Либідь, 2002. – 582 с.

Дата добавления: 2014-01-04