СТВ як система

План:

1. Сутність та зміст СТВ. Типи СТВ.

2. Соціальний захист.

3. Соціальне партнерство.

1. Сутність та зміст СТВ. Типи СТВ.

Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.

СТВ мають 3 напрямки:

- суб’єкти;

- напрямки;

- типи.

Суб’єктами СТВ є:

· індивідуми (найманий працівник, роботодавець);

· соціальні групи (профспілка, об’єднання роботодавців, держава)

Предмет СТВ: на рівні індивіда – певні сторони трудового життя людини;

на рівні колективних відносин – кадрова політика.

Складові предмету СТВ:

1. СТВ зайнятості;

2. СТВ пов’язані з ефективністю праці та її організацією;

3. СТВ пов’язані з винагородою за працю.

Соціально-трудові відносини в залежності від способу регулювання, методів вирішення проблем класифікують по типах. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а саме, яким чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.

За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм – значною мірою регламентації соціально-трудових відносин з боку держави або керівництва підприємства. Це від "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство – здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження, взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується взаємоповагою, досконалістю відносин між людьми або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність – прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика; умови праці, міграційна і демографічна політика.

Головний недолік нормативно-регулюючої системи-декларативний характер багатьох законодавчо-правових і економіко-нормативних документів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів у практичній діяльності.

Основним інструментом, що регулює СТВ, є державні програми національного, регіонального, галузевого і індивідуального характеру, що розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), які використовуваних для постановки цілей у програмах і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених програм.

Вплив на реалізацію програм здійснюється адміністративними й економічними методами. Адміністративні методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють СТВ непрямим шляхом, за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політик.

Суб’єкти СТВ: люди, держава, соціальні інститути, політичні партії, громадські організації, профспілки, різні фонди.

2. Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує гідний рівень і умови їхнього життя і праці та соціальну захищеність. Мета соціальної політики полягає в цілеспрямованому формуванні умов для розвитку та оптимальному функціонуванні соціальних відносин, для повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищенні якості і рівня життя на основі стимулювання трудової і господарської активності населення та досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності. Остання містить у собі законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги, що являють собою, як буде показано далі, різні системи вимірювання, що диференціюються у першу чергу за адресною спрямованістю:

– соціальний захист – система заходів, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих шарів працездатного населення;

Соціальний захист включає: соціальне страхування, пенсійне забезпечення, захист від небезпек, медичне страхування.

Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходів у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги: при загальному захворюванні, каліцтві, при вагітності, пологах, по догляду за хворою дитиною, а також пенсії, допомоги на похорон, компенсація вартості путівок на лікування і відпочинок.

Об’єктом соціального страхування є ризик. Воно буває обов’язковим і добровільним.

Кошти соціального страхування формуються із внесків, що беруться із заробітної плати.

Важливим напрямком соціального страхування є пенсійне забезпечення. Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника. Трудові пенсії призначені громадянам, які досягли пенсійного віку, а також застраховані через систему соціального страхування і виплачуються в повному обсязі без врахування інших доходів. Соціальні пенсії призначені громадянам, які не мають певного стажу, фінансуються з бюджету і мають бути не нижчими за прожитковий мінімум. Джерелом пенсійного фонду є фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет і недержавні пенсійні фонди.

– соціальна підтримка – система заходів, що відносяться в основному до економічно активного населення, являє собою створення умов, які дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманим працівникам;

– соціальна допомога – заходи, що відносяться до всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткострокового характеру, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що вимагають додаткових витрат. Головна мета соціальної політики – підвищення рівня і якості життя громадян України, стимулювання трудової і господарської активності населення.

В країні реалізація соціальної політики відбувається через законодавчі і нормативні акти і через систему міжнародних соціальних нормативів, індикаторів і стандартів: конвенції і рекомендації МОП імплементовані (ратифіковані) в Українське законодавство.

Соціальні нормативи – вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний рівень заробітної плати і пенсій (встановлюються урядом і затверджуються ВРУ).

Соціальний індикатор – це споживчий комплекс, мінімальний споживчий кошик застосовується при визначенні нижньої межі малозабезпеченості і абсолютного числа бідних людей.

Соціальний стандарт – характеризує рівень життя досягнутого і бажаного. Вони дають уяву про соціальні і матеріальні блага для даної країни і часу (досягнуті соціальні стандарти), а бажані – дають уяву про рівень і якість життя в перспективі.

Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію, формує та удосконалює на основі або з врахуванням Конвенцій та Рекомендацій МОП, інших міжнародних трудових норм, згідно з національними умовами та практикою національне законодавство і правила здійснення соціального партнерства між державними органами, організаціями роботодавців та найманими працівниками. Ратифікує міжнародні трудові норми, захищає права всіх категорій працівників. Держава може виступати: ініціатором, регулятором, арбітром, посередником у процесі проведення соціального діалогу та колективних переговорів.

3. Соціальне партнерство.

Залежно від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами СТВ є соціальне партнерство і патерналізм.

Соціальне партнерство – сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців і держави, спрямоване на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень із питань СТВ.

Патерналізм – характеризується жорстким державним регулюванням соціально-трудових процесів.

Трипартизм – система соціального партнерства і тристороннього співробітництва між трьома суб’єктами ринкових відносин: найманими працівниками, приватними роботодавцями в особі їх спілок або асоціацій і державними структурами.

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися 3 основні моделі соціального партнерства (діалогу):

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Застосовується у Північній Європі: Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. У цих країнах було втілено міжнародно-правовий принцип «трипартизму МОП», завдяки якому всі рішення щодо СТВ приймаються за активної ролі владних структур і за участі всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому організаційному рівні. Укази, що тут виробляються, стають основою для галузей і підприємств.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи: Італії, Німеччини, Швейцарії, а також для Англії, Ірландії. У цих країнах не створюються на національному рівні постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн періодично проводять консультації з національними об’єднанням профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не ухвалюються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному і галузевому рівнях.

Третя модель є характерною для країн, в яких процес переговорів відбувається на рівні підприємств та установ: Франції, Іспанії, Португалії, Греції, а також США та Японії. Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається і СТВ.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована установа (нині працює при Організації Об’єднаних Націй) утворена в 1919 р., що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування – Женева.

Принципи МОП:

- загальний і міцний мир може бути досягнений тільки на основі соціальної справедливості;

- ненадання в будь-якій країні працівникам людських умов праці є перепоною для інших країн які прагнуть покращити положення трудящих;

- свобода слова, свобода об’єднання;

- злидні в будь-якій країні є загрозою для загального благополуччя;

- всі люди не залежно від рами, віри, статі мають право на матеріальне благополуччя в умовах стабільності в економіці, в умовах свободи, при рівних можливостях;

- повна зайнятість, підвищення життєвого рівня;

- в соціально-матеріальному розумінні праця не є товаром.

На підставі цих принципів укладаються угоди і колективні договори, які виконують 3 функції:

1. захисна – для найманих працівників (роботодавець не має права використовувати силу і змінювати умови праці за рахунок працівника);

2. організаційна – стандартизація трудових відносин і наглядність витрат на тримання штату;

3. мирна – спрямована на те, що на період дії договору не допустити трудових конфліктів.

Дата добавления: 2014-01-04