Виражальні засоби риторики

Основні правила розстановки логічних наголосів

Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст. Найбільш прос­тий і швидкий прийом, яким тут можна користуватися, це скелетування, тобто знаходження смислового "скелету" фрази. При цьому вирішується, які слова з фрази могли б бути вилучені.

Для правильної розстановки; логічних наголосів використовують, крім скелетування, два основних правила.

Перше правило - протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наголоси отримують саме ті слова, що озна­чають особи, предмети, явища, котрі протиставляються.

Наприклад: "Вона не старша, а мололша сестра".

Друге правило - введення нового поняття. Якщо у виступі вперше на­зивається яка-небудь річ, особа чи явище, які мають значення для подаль­шого викладу, то слово (слова), що означає цю річ, особу чи явище, виді­ляється логічним наголосом.

Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш контекст. На­приклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальовнича ". У першо­му реченні наголос падає на слово "річка", у другому це слово не має наго­лосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовнича". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, тому що вони замінюють собою вже на­званих осіб чи згадані речі (за невеликими винятками, коли, наприклад, речення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона").

Складно буває зрозуміти використання слів у переносному, образно­му значенні - тропи. Але використання тропів надає мовленню свіжості й виразності.

Виникнення тропів, очевидно, співпадає зі становленням людської мови як такої, коли первісна людина ще не відокремлювала себе від довкілля, намагаючись осягнути взаємозв'язок речей у світі. Троп саме і встановлює ці зв'язки, знаходячи аналогії, порівняння. Наприклад, "залізна брама" - брама, зроблена з заліза (у прямому значенні). Якщо ж кажемо залізний характер, то це вже переносне значення. Троп є обов'язковим елементом поетичної мови і нерідко - красномовства, його можна назвати формою художнього мислення.

11.9.1. Тропи та їх риторичні ресурси

До тропів належать: епітети, порівняння, метафори, уособлення та ін. їх поділяють на прості (епітет та порівняння) і складні (всі інші).

Порівняння - зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, покликаний розбудити уяву слухача (читача): "Книга - морська глибина" (І. Франко).

Порівняння відіграють дуже важливу роль в описах: вони допомага­ють уявити об'єкт зображення.

Епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найха­рактернішу чи вражаючу якість. "Чи слід молодиці світити грішним волос­сям проти Божого сонця?" (І. Нечуй-Левицький).

Метафора - перенесення ознаки на подібну річ: чаша терпіння, печать мовчання, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу та ін. Метафори охоче використовують поети:

Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду.

(Л. Костенко)

Метафору можна назвати "головним" тропом. У "Поетиці" Аристоте­ля підкреслюється важливість опанування метафор і зазначається, що вміння складати гарні метафори - ознака справжнього таланту.

Уособлення - надання неживим речам або нелюдському життю людсь­ких рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик тощо. Уособлення дуже харак­терне для фольклору з його міфоиоетичною свідомістю; воно охоче викори­стовується також і літераторами: "Алісиїумить, стогне... "(О. Кобилянська).

Уособлення відмінне від персоніфікації, яка полягає в одушевненні дов­колишнього світу.

Персоніфікація. Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут аб­страктне явище набуває рис живої особи: " Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово о полку Ігоревім"). Або:

Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі...

(П. Тичина)

Алегорія - зображення абстрактного поняття чи явища через конкрет­ний образ. Алегорія однозначна (на відміну від символа), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія: кохання - серце; або алегорич­не зображення зміни війни на мир - "І перероблять мечі свої на лемехи, а списи свої на серпи " (Іс. 2-4).

Не слід змішувати алегорію з символом, бо він буває багатозначним, а алегорія однозначно виражає суть явища, предмета. Так само алегорія відрізняється від уподібнення, в якому немає двоплановості зображення.

Символ - це багатозначна метафора. Основною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він - багатозначний. Деякі символи широко використовуються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духов­ної висоти). Символи полюбляє церковна словесність: в Євангелії від Івана Ісус Христос називає себе Виноградиною, Батька Свого - Виноградарем, а символом Його учнів є галуззя (15: 1-5).

Метонімія - перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд), тарілка борщу (як посуд для їжі, так і міра їжі).

Синекдоха - різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. На­приклад: "перемовитися словом", "учень тепер вже зовсім не той"; Як кидалась ти на списи, на луки, Пунійська Львице, яросте Ваала!

(Олег Ольжич)

Гіпербола - художнє перебільшення або укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М. Гоголь). Гіперболи часто вживають у політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота - художнє зменшування. Наприклад: " Від Ніжина до Києва ру­кою подати", "О принесіть, як не надію, то крихту рідної землі...".

Перифраз - описовий зворот мовлення, що вживається для того, аби надати реченню більшої виразності, уникнути повторення (пор. із синоні­мом). Наприклад: "Мав вилупиться чорт, та півні заспівали - вродився чо- повік. Так тобі й рає, так тобі й крутить, мов той рогатий анциболот у чорториї" (Б. Грінченко), "Лягло костьми [загинуло] людей муштрованих [солдатів] чимало" (Т. Шевченко).

II.9.2. Риторичні фігури

Нижче подані явища, які звичайно іменують риторичні фігури, не відно­сяться, строго кажучи, до сфери художнього образу, хоча звичайно опису­ються в словниках літературознавчих термінів. Це гра повсякденним сло­вом на рівні синтаксису, комбінації слів. Синтаксис - один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він відображає структуру мислення. Син­таксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що уста­лилися в кожній національній мові протягом століть. Стійкі синтаксичні звороти, які склалися в тій чи іншій національній мові, й називають фігу­рами (від лат. figura - позиція в танку).

Симплока - співпадання в паралельних структурах початку, кінця або середини. Наприклад: " Хто вимагав допиту рабів? Аппій! Хто їх представ­ляв? Аппій!" (Цицерон).

Інколи розрізняють синтаксичні та стилістичні фігури, хоча зазвичай їх просто ототожнюють. Окремі посібники відносять до розряду синтак­сичних фігур такі.

Риторичні вигуки. Для ораторської мови характерні риторичні вигуки - це гасла в чистому вигляді. Наприклад: "Бережіть природу!", "Шануйте батьків!"

Риторичні звертання. Риторичні звертання виражають емоційне став­лення оратора до об'єкта його промови, причому оратори часто зверта­ються не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять: "Тобі, Вітчизно, наші душі й наші серця!"

Риторичні питання. Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, чи відповідь не потрібна. Вони передають роздуми автора. На­приклад: "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (Панас Мирний).

Іронія - фігура, за допомогою якої авторові легко натякнути на своє ставлення до об'єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює. Наприклад:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеем?

Сам Орфей не був корифей.

Він навіть не бував у Спілці.

(JI. Костенко)

Каламбур - це гра співзвучністю слів, яка має відтінок комізму. На­приклад: "Ноздрьов був певною мірою людиною історичною. Жодне зібран­ня, де він бував, не обходилося без історії" (М. Гоголь). Проте каламбури більш притаманні побутовому, ніж іншим видам красномовства.

Парадокс - це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться з загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту. Одним з найвідоміших парадоксів є вислів відомого античного оратора Сократа: "Я знаю, що я нічого не знаю ".

Анафора - лексико-синтаксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозових речень (у віршах - рядків). Наприклад: " Голос Господній із силою, голос Господній з величністю. Голос Господній ламає кедрини, го­лос Господній трощить кедрини, кедрини ліванські" (Іс. 29: 4-5).

Епіфора - зворотний анафорі прийом, повторення тих же слів (слово­сполучень) у кінці речень (у віршах - наприкінці віршових рядків або строф). Наприклад: "Теплота нашого серця - тобі, Тарасе! Щира любов наша - тобі, Тарасе!"

Інверсія - незвичний, нехарактерний для певної національної мови по­рядок розташування слів. Використовується з метою звернути увагу слу­хача. Наприклад: "Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана " (Н. Рибак).

Еліпс - пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом (пор. з неповними реченнями). "Як захрестити себе й навкру­ги, то [тоді] чорт не приступить " (Марко Вовчок).

Алюзія - натяк на якийсь відомий історичний, міфологічний або зага­лом історико-культурний факт. Наприклад: нитка Аріадни, Танталові муки і т. п. Зазвичай алюзія є ознакою ерудиції та спрямовує розмову в річище високого стилю. Але слід пам'ятати, що мовець в такому випадку звер­тається до співбесідника, який належить до одного з ним рівня, має спільний культурний код. Зловживання алюзіями серед "чужих" здатне лише при­ховати зміст.

Ремінісценція - несвідомий або цілеспрямований спогад про інший твір; його пороблене відтворення (прийом, розрахований на асоціації читачів). Реміпесценція має місце в творах багатьох українських письменників, на­приклад, у творі М. Йогенсена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альцести у Слобожанську Швейцарію", навіяні тво­рами Л. Стерна, В. Шкловського, Б. Пастернака, В. Поліщука.

Градація - стилістичний прийом, що дозволяє відтворити вчинки, дум­ки, почуття чи події в розвитку: "Прийшов, побачив, переміг " (Юлій Цезар). Є два види градації:

1. Клімакс - розташування слів за принципом семантичного підсилен­ня, накопичення:

Як не крути,

на одне виходить,

слід би катюгам давно зазубрить:

можна прострелити мозок,

що думку народить,

думки Ж нє вбить/

(В. Симоненко)

2. Антиклімакс - розташування слів за принципом семантичного по­слаблення ознаки або її втрати:

Може, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві...... Мрії мої золоті, Мрії мої нещасливі!

(Є. Плужник)

Усі подані вище тропи та фігури в основному базуються на прагненні мовця найбільш повно й виразно передати думки та емоції. Проте в ос­танні роки поширюється практика використання ірраціонально-алогічних, неправильних з погляду логіки й навіть граматики структур. Ці конструкції сьогодні навіть узаконюються як ораторська норма. Це, безперечно, вплив живої розмовної мови, але інколи це набуває неприродного характеру хи­зування своєю невченістю. Явище це, в принципі, не нове: вже старовинні риторики подають класифікацію подібних фігур.

Дата добавления: 2014-01-04