Цілі управління

В цілях управління діалектично поєднуються об'єктивні та суб'єктивні засади в управлінні суспільним виробництвом. З одного боку, цілі повинні відповідати об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, з іншого - цілі є продуктом свідомості, ставляться людьми і відображають їхні інтереси.
Ціль управління - це бажаний стан об'єкта управління в майбутньому. Вона не тільки визначає поведінку суб'єкта, а й впливає на елементи системи управління, зміст головних видів управлінської діяльності (функцій), вибір способів впливу на об'єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління, підбір і розстановку кадрів і т. д.

При визначенні цілей потрібно дотримуватися загального правила, згідно з яким індивідуальні цілі визначають цілі вищого рівня. Виникає проблема ієрархії та деталізації цілей. Так, довгострокові орієнтири розробляються для обмеженої кількості показників і нормативів, середньострокові цілі приймають вигляд конкретніших завдань і показників, а річні цілі ще детальніші, вони конкретизуються, охоплюючи всі основні аспекти господарської діяльності.

Залежно від рівня управління можна виділити цілі: народногосподарські, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві й територіальні, об'єднання і підприємства, цеху, ланки. При цьому зміст цілей залежить від рівня управління. Так, важливість довгострокових планів підвищується на рівні народного господарства, галузей і територій.

У кожній підсистемі виникають свої, притаманні їй цілі, які не зводяться лише до реалізації цілі вищого рівня. Наприклад, у колективі робітників підприємства формуються не тільки цілі, які визначають поведінку колективу в цілому, а й групові, цілі робітників окремих цехів та ланок і цілі окремих робітників. У таких випадках виникає проблема узгодженості цілей, усунення суперечностей.

Вимоги, які висуваються при визначенні цілей. Цілі повинні бути реальними. Недосяжні, нереальні цілі не тільки не спонукають трудові колективи до активної діяльності, а й можуть діяти в протилежному напрямку. Легкодосяжні цілі теж характеризуються слабкою мотивацією.

Цілі мають бути зрозумілими для виконавця і чітко сформульованими. Головне тут, щоб ті, хто їх буде виконувати, знали й розуміли, що конкретно від них чекають. Абстрактне гасло - підвищити продуктивність виробництва - по суті не діє на виконавця. Коли ж ставиться конкретне завдання - знизити собівартість на 10%, це вже зрозуміліше і примушує шукати необхідні засоби. Зрозуміла ціль допомагає побачити те, що прискорює її досягнення.
Цілі повинні відображати спільність інтересів суспільства, колективу й індивіда, що і сприяє уникненню суперечностей і кризових ситуацій. Цілі, неприйнятні для одного з рівнів, можуть бути або не виконані, або гальмуватися. Тому при їх визначенні необхідно узгоджувати інтереси всіх сторін.
Ефективність цілі підвищується, якщо хід її досягнення може бути перевірений і скоригований у разі зміни зовнішніх факторів і обставин. Вона також повинна бути пов'язана із системою стимулювання, щоб заінтересувати виконавців у її досягненні.

У кінцевому підсумку цілі не повинні мати руйнівний характер (наприклад, насильницька колективізація). Такі цілі відкидають об'єкт і систему управління назад.

Для формування й аналізу цілей застосовуються різноманітні методи: експертних оцінок, математичного моделювання та ін. Один із методів упорядкування і представлення цілей - метод, який одержав назву дерево цілей.
Побудова "дерева цілей" полягає в їх структуруванні шляхом виявлення зв'язків між цілями й засобами їх досягнення у відповідності з принципами дедуктивної логіки і застосування деяких евристичних процедур.

"Дерево цілей" дає змогу уявити повну картину взаємозв'язків майбутніх подій, включаючи перелік конкретних завдань і одержання інформації про їхню відносну важливість.

Для досягнення головної цілі необхідно реалізувати декілька конкретних цілей нижчого рівня, які виступають як засіб по відношенню до цілі вищого рівня, і т. д.

Слід зазначити й обмеженість цього методу, зокрема відповідну статичність ієрархії цілей. На великому часовому інтервалі склад цілей, їх субординація, конкретні характеристики міняються. Практично це приводить до необхідності побудови динамічного ряду "дерева цілей", що значно збільшує і так складну процедуру.

Програмно-цільове управління. Для вирішення складних комплексних проблем, які "не вміщуються" в рамки традиційного галузевого і територіального управління, найефективнішим часто буває метод цільового управління - програмно-цільовий. Можна виділити три його варіанти.
Перший - програма виступає як загальний орієнтир розвитку, як набір конкретних вузлових рішень (наприклад, орієнтація на перехід до інтенсивних факторів розвитку).

Другий - програма являє собою системне комплексне рішення, в якому визначені, як мінімум, зміст завдань, строки, інколи і ресурси, насамперед капітальні вкладення.

Третій - на відміну від двох попередніх варіантів програма визначає не тільки завдання і ресурси, не тільки учасників виконання завдань, а й механізм втілення програми в життя.

У найрозвинутішому вигляді цей варіант програмно-цільового управління реалізується тоді, коли важлива комплексна проблема (або її частина) взагалі спеціально відособлюється в системі управління і структурно, і процедурно, коли цільовим призначенням виділяються необхідні ресурси, формується особливий механізм управління програмою, створюються спеціальні органи, розробляються особливі процедури їх взаємодії, механізм підпорядкування та ін. Прикладом може бути здійснення військових, космічних програм та ін.

Усяка суспільна організація праці вимагає запровадження певних пропорцій в витратах предметів та знарядь праці, а також самої праці у процесі виробництва. Це означає, що необхідно нормування праці, або встановлення та застосування обґрунтованих норм витрат праці на виконання кожної виробничої операції.

До завдань нормування праці можна віднести:

v встановлення та широке впровадження науково обґрунтованих норм праці і створення засад для правильної організації праці, заробітної плати та внутрішньозаводського планування;

v впровадження в виробництво кращих прийомів та методів праці шляхом вивчення і узагальнення досвіду роботи кращих робітників виробництва та відображення його у нормах праці.

Ці завдання визначають зміст роботи по технічному нормуванню праці на промислових підприємствах, що охоплює:

· систематичне вивчення робочого часу з метою поліпшення його використання;

· визначення рівня використання обладнання у часу та його потужності для підвищення його завантаження;

· виявлення кращих прийомів роботи та форм організації праці;

· встановлення та впровадження науково - обґрунтованих нори праці;

· організація обліку, контролю, аналізу та своєчасного перегляду норм праці.

Технічне нормування праці відіграє дуже важливу роль:

· в підвищенні продуктивності праці та в удосконаленні оплати праці – впровадження науково - обґрунтованих норм часу та норм виробітку сприяють збільшенню кількості продукції, виробленої в одиницю часу, а разом з цим і підвищенню продуктивності праці; водночас впровадження науково - обґрунтованих норм сприяє підвищенню ефективності оплати праці;

· в розробці ті впровадженні наукової організації праці на підприємствах галузі, оскільки норми праці використовують для правильної розстановки робітників по робочим місцям, а методи нормування праці використовують для виявлення резервів та шляхів кращого використання робочого часу, вивчення передових прийомів праці та інш.;

· в поліпшенні використання обладнання – водночас з вивченням використання робочого часу спостерігачі вивчають і використання обладнання (час його роботи, зупинки, причини їх виникнення та інш.)

· в поліпшенні техніко-економічного та оперативного планування – плану по труду, тарифного фонду заробітної плати, чисельності робітників, а в оперативно-виробничому плануванні норми праці використовують для узгодження у часу часткових виробничих процесів виготовлення продукції, встановлення планових завдань цехам, відділенням, робочим місцям;

· в організації заробітної плати та матеріального стимулювання праці на підприємстві – висока якість норм праці є важливою передумовою встановлення тісної залежності між наслідками праці та рівнем заробітної плати;

· у зниженні собівартості продукції.

Дата добавления: 2014-01-04