Класифікація та асортимент шкіряного взуття

Сучасний ринок шкіряного взуття в Україні

План лекції

Лекція 9. Шкіряне взуття

1. Сучасний ринок шкіряного взуття в Україні.

2. Класифікація і асортимент шкіряного взуття.

Література:

1. Л.Г.Войнаш, Л.І.Байдакова і ін. Товарознавство непродовольчих товарів.ч.2./Підручник.-К.:НМЦ «Укоопосвіта»,2004.-с.335-387

2.В.І.Михайлов, Т.Г.Глушкова та ін. Непродовольчі товари./Підручник.-К.:Книга,2005.- с.314-325

Головним призначенням взуття є захист сто­пи людини від впливу зовнішніх факторів за умови забезпечення її нормального функціонування. Цим вимогам задовольняє відпові­дний підбір матеріалів верху і низу, а також матеріалів, призначе­них для внутрішніх деталей взуття.

Ще однією важливою функцією взуття є забезпечення соціаль­них потреб, до яких належать естетичні властивості, рівень відпо­відності яких визначає ступінь гармонічного поєднання властиво­стей взуття зі уподобанням споживача.

Єдиної класифікації взуття не існує, проте зі всієї сукупності його ознак можна виділити основні - функціональ­не призначення, матеріали верху і низу (підошви), способи виробниц­тва і з'єднання верху з низом. Інші ознаки мають другорядний харак­тер, за допомогою яких визначають класифікаційну належність взуття, наприклад під час проведення товарознавчої експертизи.

За призначенням взуття поділяють на жіноче, чоловіче і дитя­че. Кожну групу розрізняють за сезонністю - літнє, зимове і міжсе­зонне. Окреме місце посідає взуття для немовлят.

У виробництві взуття застосовують різноманітні матеріали, з яких найпоширенішими є природні (шкіра, зокрема матеріали на основі шкіри, хутро, пробка, деревні), полімерні (синтетичні, наприк­лад гума), а також текстильні матеріали і метали, з яких виготовля­ють деталі взуття. Унаслідок цього за матеріалом верху поділяють взуття на шкіряне, з текстильних і синтетичних, а також з деревних матеріалів. Також застосовують комбіновані, наприклад шкіряні з текстильними, матеріали.

Матеріалом верху взуття є матеріал, який захищає ступню лю­дини зверху і боків.

За матеріалом низу взуття поділяють з підошвою зі шкіри і полі­мерних матеріалів, зокрема гуми. Матеріалом низу вважають та­кий, що має найбільшу площу контакту з поверхнею.

Окреме місце посідає взуття спеціального призначення (для по­жежників, спелеологів, вантажників, хімічне, ортопедичне та ін.) і спортивне, виготовлене відповідно до умов його експлуатації, які вимагають посиленого захисту стопи людини від впливу сторонніх факторів. Наприклад, для пожежників виготовляють взуття з азбе­сту, який має високу жаростійкість.

Технологія виготовлення взуття передбачає операцію форму­вання верху, яка залежно від застосовуваного матеріалу може здійснюватися різними способами - тиском, термічним або клеє­ним, ротаційним, зануренням, високочастотним тощо.

Розрізняють також взуття за способом з'єднання верху і низу - термічним зварюванням, клеєм, нитками, шпильками, цвяхами, гвинтами та ін.

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно змінюється під впливом моди, внаслідок чого з'являються нові види і конструкції виробів, застосуються нові матеріали.

Головним завданням для торговельних працівників при фор­муванні асортименту є всебічне і повне задоволення попиту населення в різноманітному взутті. При цьому повинні враховуватися потреби всіх статево-вікових груп споживачів для різних умов експлуатації.

Асортимент взуття, особливо за сезонами носіння, повинен складатися з урахуванням замінності шкіряного взуття гумовим і валяним виходячи з особливостей кліматичних умов району. Замов­лення на взуття слід складати на основі вивчення й аналізу потреб усіх груп населення в певних видах і різновидах, розмірах і повнотах тощо.

За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне.

Побутові взуття. Асортимент побутового взуття групується за цільовим призначенням, способом виготовлення, видами і різно­видами, статево-віковим призначенням, розмірами і повнотами, фа­сонами і моделями, матеріалом верху і його кольором, матеріалом підошви і методом кріплення, висотою каблука.

Цільове призначення і спосіб виготовлення. За цільовим при­значенням побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння та в різних приміщеннях. Взуття для вуличного за сезонами носіння поділяють на зимове (утеплене), літнє та весняно-осіннє (демісе­зонне).

Сезонне призначення взуття визначається насамперед видом і конструкцією виробу, а також матеріалами, що застосовуються Особлива роль відводиться зимовому взуттю в середніх широ­тах і північних областях, оскільки тут воно експлуатується до шести і більше місяців на рік. Таке взуття повинно мати високі теплозахисні властивості, тому для верху широко використовують натуральні шкі­ри, вовняні і напіввовняні тканини, неткані матеріали, деякі види штучних і синтетичних шкір, фетр, хутро; для підошви здебільшого застосовують гуму пористої структури, поліуретан, шкіру, повсть. Взуття має утеплену підкладку і вкладні устілки, воно закриває не тільки стопу, а й гомілку.

Літнє взуття виготовляють полегшеної конструкції, часто з відкритими носковою і п'ятковою частинами, з окремими ремінцями, наявністю перфорацій і просічок. Нерідко воно буває без підкладки. Для верху, крім шкіри, широко використовують текстильні, штучні і синтетичні матеріали; для підошви - шкіру і шкіроподібну ґуму. Літнє взуття неповинне перешкоджати теплообміну ноги з оточуючим середовищем.

Взуття весняно-осіннього призначення повинне мати достатні вологозахист властивості. Тому його виготовляють з верхом із нату­ральних, штучних і синтетичних матеріалів на підошвах з гуми, поліуретану, термопластичних еластомерів. Текстильні матеріали для верху застосовувати недоцільно, оскільки вони пропускають вологу.

За характером виконання побутове шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне (тільки чоловіче і жіноче). До художньо-естетичних показників модельного взуття ставляться підвищені вимоги. На зовнішні деталі верху модельного взуття використовують матеріали з індексом "модельне" і шкіри хромового дублення, гладкі, у тому числі й еластичні, з натуральною лицьовою поверхнею, лаковані шкіри, замш, велюр, нубук, а також шкіри і тканини нових видів і оздоблення. Крім того, за згодою споживача на зовнішні деталі можна застосовувати штучні і синтетичні шкіри.

На модельне взуття обов'язково ставиться фірмовий знак під­приємства. Деталі верху, як правило, оброблені взагин, а шкіряна під­кладка має покриття. Модельне взуття, призначене для урочистих подій, називається особливо модним.

Для дітей випускають нарядне взуття зі шкір білого, світлих і яскравих тонів зі складним оздобленням - накладними фігурними деталями, художньою перфорацією.

Здебільшого взуття виготовляють механічним способом; руч­ним способом виготовляють взуття за індивідуальними замовленнями і частково модельне. У такому взутті лише окремі операції викону­ються вручну, наприклад формування заготовки на копилі, прикріп­лення підошви з допомогою шкіряної стрічки тощо.

Види і різновиди взуття. Вид взуття, від якого залежить сту­пінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготовки, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють такі основні види взуття, як чоботи, черевики, напівчеревики, туфлі.

Чоботи - взуття з халявами, що доходять до колінного су­глоба, а іноді й вище, виготовлене із заднім зовнішнім ременем або прошвою, жорстким підноском або без нього (з юхти). Вони можуть бути без підкладки або з футором і піднарядом; з піднарядом без фу-тора; з футором без піднаряду. Наявність підкладки визначається товщиною зовнішніх деталей верху. Чоботи мають кілька різновидів.

Ічиги - національне взуття, що складається з юхтових передів і халяв, на підошві з юхти виворітного методу кріплення.

Взуття користується попитом у країнах Середньої Азії. В Яку­тії таким взуттям є торбаси, що мають вигляд панчохи з м'яких оле­нячих шкір з м'якою вшивною підошвою. У Грузії і Дагестані випус­кають ноговщі - вовняні шкарпетки, підшиті сап'яном.

Унти - хутряні чоботи з союзками і задниками з юхти або хро­мового виростка на повстяній підошві, призначені для північних областей.

Чобітки і напівчобітки відрізняються від чобіт наявністю різноманітних оздоблень і прикрас. Випускаються без застібок або із застібками "блискавка"; на шнурівках, пряжках тощо, з різною ви­сотою халяв, на низькому, середньому і високому підборах, а зимово­го призначення - на утепленій підкладці. До зимових чобітків від­носять „адрески", призначені для прогулянок і відпочинку. їх виготов­ляють із утеплених матеріалів у поєднанні з водонепроникною ткани­ною типу „болонья", на підошвах із ґуми і поліуретану. Таке взуття водостійке, легке, гнучке і дуже зручне для носіння в сніжну та вологу погоду.

Черевики - взуття з берцями, що закривають кісточки. Закріп­люються на нозі шнурівкою, гумовою тасьмою, пряжками, ґудзиками, застібками „блискавка" тощо. Союзки в черевиках можуть бути на­строчені на берці (звичайний крій) або з берцями, настроченими на союзки (ускладнений крій), мати відрізний носок, поздовжній шов або овальну вставку (типу мокасин). Рідше випускають черевики з круговою союзкою. Основна підкладка в черевиках - з текстильних мате­ріалів. Черевики з юхти з настрочними або цілими берцями, клапаном, шкіряними штаферками, задніми зовнішніми або внутрішніми ремін­цями за прейскурантом відносяться до напівчобіт.

Напівчеревики - взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками. Підкладка - шкіряна або зі штучних матеріалів у п'ятково-геленковій частині і текстильна в носково-пучковій частині. Випускаються із суцільною шкіряною підкладкою або безпідкладкові.

Сандалети - літні напівчеревики, заготовка верху яких має різноманітні за формою і розмірами перфораційні отвори (або скла­дається з ремінців). їх випускають з наскрізною шкіряною підкладкою в п'ятково-геленковій частині, з жорсткими задниками або з відкри­тою п'ятковою частиною.

Туфлі - взуття, верх якого не повністю закриває тильний бік стопи (верх закриває устілку менше ніж на 0,5 довжини, а в напівчеревиках навпаки).

Туфлі випускаються різноманітних конструкцій з різними прикра­сами, застібками, на каблуках різної висоти. Найпоширенішими є туфлі-човники; туфлі, закриті шнурівкою; літні туфлі без задників, із закритими і відкритими носками; туфлі з верхом із окремих ремінців тощо. На конст­рукцію заготовок туфель значною мірою впливає мода. їх випускають як з підкладкою, так і без неї. Існують ряд різновидів туфель:

Туфлі хатні (кімнатні) - звичайні з різною висотою берець, від­криті, без п'яткової частини, без оздоблень або з різними прикрасами.

Пантолети - туфлі, що складаються лише з союзки, яка за­криває ділянку плесно-фалангового сполучення стопи.

Опанки - різновид жіночих літніх туфель бортового методу кріплення.

Чув'яки - легкі літні туфлі з верхом зі шкіри, жорсткими зад­никами, м'якими і жорсткими підносками, вкладною устілкою з текс­тильних матеріалів, каблуком висотою не більше 5 мм або набійкою. Жіночі, дівочі та шкільні (для дівчат) туфлі типу „чув'як" випускають і без підкладки.

Спортивні туфлі - спрощеної конструкції, виготовляють без підкладки, проміжних деталей верху і низу, набійки або каблука. Для них обов'язковою є наявність блочків із шнурівкою або гумовою тась­мою на підйомі для щільного закріплення на нозі.

Дорожні туфлі - легке взуття без жорстких задинок і підносків з м'якою устілкою.

Сандалі - взуття без підкладки, жорсткого підноска й устілки, із суцільною союзкою, що має перфорацію, відрізною задинкою, од­ним або двома ремінцями (фігурного крою), сандального методу кріп­лення. Ремінець застібають на пряжку.

Черевики, напівчеревики, туфлі полегшених конструкцій, сан­далі, чув'яки, пінетки, дорожні, спортивні і лікарняні туфлі відносять до легкого взуття.

За статево-віковим призначенням взуття поділяють на групи: пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне для дівчат і хлопчиків, дівоче, хлопчаче, жіноче і чоловіче.

Пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне, дівоче і хлопчаче взут­тя іноді називають дитячим.

Пінетки - взуття (черевики і туфлі) для дітей ясельного віку з верхом зі шкір хромового дублення і текстильних матеріалів, на пі­дошві з м'яких шкір виворітного методу кріплення. Вони повинні бу­ти максимально легкими і м'якими, зручними та легко закріплюватися на нозі.

Гусарики - взуття для дітей до двох років (чобітки, черевики, напівчеревики, туфлі). їх виготовляють з трохи піднятою п'ятковою частиною, жорстким підноском, задником і геленком. Взуття повинне міцно закріплюватися на нозі, тобто його конструкція має сприяти нормальному розвитку стопи й одночасно запобігати її деформації. Гусарики випускають з верхом зі шкір хромового дублення, тканин, нетканих матеріалів, трикотажного полотна і фетру на підошві з на­туральної шкіри і повсті.

Дошкільне взуття для дітей у віці від двох до семи років ви­пускається різних видів. Воно повинне мати внутрішній стійкий зад­ник і надійно закріплюватися на нозі, літнє взуття може мати відкриту носкову або (та) п'яткову частину. Взуття для дівчат і хлопчиків ви­готовляють на одних і тих самих копилах, але в асортименті для дівчат переважають туфлі зі шнурівкою, черезпідйомними ремінцями та іншими видами застібок. Верх дошкільного взуття виготовляють із різноманітних матеріалів, крім штучних і синтетичних шкір.

Шкільне взуття призначене для дітей від семи до десяти ро­ків; дівчаче і хлопчаче взуття - для підлітків, старших десяти років. Його випускають різних видів на копилах з помірно розширеною або дуже розширеною носковою частиною. Дівчаче і хлопчаче взуття ви­готовляють на різних копилах, що викликано не тільки різними ви­могами до естетичних властивостей, а й тим, що стопи дівчат і хлоп­чиків відрізняються за формою і розмірами. При одній і тій самій дов­жині стопа дівчат вужча і нижча за стопу хлопчиків. Форма, розміри і конструкція взуття для підлітків повинні сприяти нормальному росту і формуванню стопи.

Порівняно з жіночим асортиментом дівчаче взуття менш різ­номанітне. Його виготовляють на низькому і середньому каблуках, для обробки використовують більш прості елементи, але воно повинне мати оригінальні і виразні декоративні елементи, контрастні поєднан­ня матеріалів та їх кольорів, бути спортивним. Для дівчат випуска­ється взуття більш яскравих кольорів із найрізноманітнішими прикра­сами, не тільки на низькому, а й на середньому каблуках.

Особливо різноманітним є асортимент взуття для дорослих - чоловіче і жіноче, призначене для споживачів різного віку. Саме тому до такого взуття ставляться диференційовані вимоги. Взуття для мо­лоді повинне відповідати вимогам сучасного стилю і моди як за фор­мою, так і висотою каблука, конфігурацією деталей, матеріалами, що використовуються, характером прикрас. Вимоги до естетичних влас­тивостей взуття для осіб похилого віку трохи нижчі, але підвищені вимоги до зручності: м'який верх із мінімальною кількістю швів, взуття повинне бути легким, гнучким, легко приформовуватися до но­ги, зручно і просто закріплюватися, легко зніматися, конструкція має бути зносостійкою.

Розміри і повноти взуття. За розмірами взуття поділяють відповідно до статево-вікових груп. У нашій країні прийнято метрич­ну систему нумерацій, відповідно до якої розмір виражає довжину стопи в міліметрах або сантиметрах. Для осіб, які мають довжину стопи 25 см, потрібне взуття за номером 25. Довжина устілки такого взуття повинна бути більшою ніж 25 см, для того щоб забезпечити вільне розміщення пальців при ходінні. Різниця між довжиною усті­лки і стопи залежить від призначення і виду взуття. Середній припуск по довжині стопи становить 10 мм, для чобіт з юхти - 15 мм, для жі­ночого взуття, залежно від підняття п'яткової частини (висоти каблу­ка) - не менше 5 мм. Припуск до довжини устілки може бути збіль­шений для взуття з видовженою носковою частиною. За метричною системою довжина устілки суміжних розмірів взуття відрізняється на 5 мм. Для взуття з юхти спеціального призначення передбачено ін­тервал між суміжними розмірами - 7,5 мм. При переході від меншого розміру до більшого збільшується не тільки довжина устілки на 5 мм, а й ширина на 0,7 мм - 1 мм, обхват у пучковій частині - на 3 мм.

Взуття одного розміру може різнитися за повнотою, яка харак­теризує об'ємні розміри. Різниця між повнотами в пучках становить: для взуття з юхти - 10 мм; повсякденного - 8 мм; модельного - 6 мм. Ширина устілки в суміжних повнотах одного розміру практично не змінюється. Повноти взуття позначають умовними номерами. їх кіль­кість визначається статево-віковим призначенням взуття: для пінеток і гусариків передбачено 7 повнот (1 - 7), жіночого і чоловічого взуття -12 (1 - 12), для інших груп - 9 (1 - 9). Відповідно до діючих стан­дартів взуття чоловіче, жіноче, хлопчаче і шкільне для хлопчиків ви­пускають трьох повнот, за винятком літніх відкритих туфель, для яких передбачено дві повноти. Пінетки і гусарики виготовляють однієї пов­ноти, інше взуття - двох повнот. Номери повнот залежать від виду взуття (чоботи, черевики тощо).

Фасон взуття (силует) визначається за формою і розмірами її носкової частини, тобто фасоном затяжного копила, а також формою і висотою каблука. Залежно від фасону носок у взутті може бути широким або вузьким, тупим або гострим, оваль­ним або гранованим, витягнутим або зрізаним (типу каре), високим або опущеним тощо. За формою каблуки можуть бути звичайними, клиноподібними або з фронтальною поверхнею. Різноманітні за фасо­нами середні й особливо високі каблуки.

Модель взуття визначається за кількістю і розташуванням деталей верху, їх конфігурацією, наявністю і характером прикрас.

Фасони і моделі змінюються залежно від напряму моди. Зміна фасонів відбувається приблизно кожні п'ять-шість років і пов'язана зі зміною моди на одяг. Близько 70 % моделей оновлюються щорічно. Чим більше деталей має заготовка, тим вона складніша за виконанням, тобто потребує більше матеріальних і трудових затрат.

За характером виготовлення чоловіче і жіноче взуття поділя­ють на взуття масового пошиття і модельне. Залежно від характеру оформлення заготовки взуття масового пошиття поділяють на три ка­тегорії складності - гладке, з обробкою і фігурного крою.

Жіноче модельне взуття випускають трьох категорій склад­ності, а чоловіче - двох. Опис складності моделей заготовок наводиться в прейскурантах. До прикрас заготовки належать перфорація, кантики, бейки, накладки, просмичка, тонування, гаряче тиснення, ажурні строчки та ін.

Перфорація - наскрізні отвори різної форми і розмірів, роз­ташовані на заготовці у певному порядку, що утворюють рисунок.

Кантики - смужки шкіри, тасьми, штучних матеріалів, що ви­користовуються для обстрочування країв деталей заготовки.

Бейки - вузькі смужки опоряджувального матеріалу, настро­чені на заготовку.

Накладки - опоряджувальні деталі, настрочені на заготовку.

Просмичка - обробка у вигляді стрічки зі шкіри або тканини, яку просмичують у деталях заготовки.

Тонування - нанесення фарби темних тонів на окремі ділянки заготовки. Його здійснюють нітрофарбами з допомогою пульверизато­ра. Розрізняють одно- та двоколірне тонування.

Гаряче тиснення - отримання рисунка на деталях шляхом га­рячого пресування. В окремих випадках гаряче тиснення доповнюють двоколірним тонуванням.

Взуття може бути виготовлене із закотами-манжетами, які є не лише елементом прикраси, а й регулюють висоту виробу, а також вставками з інших матеріалів або матеріалів іншого кольору.

Крім того, використовують такі прикраси, як банти, бахрому, пряжки, кліпси, ґудзики, кільця, напівкільця, хольнитени, вишивку, обробку хутром та ін.

Важливу роль у взутті відіграє багатофункціональна фурніту­ра, наприклад пластмасові пряжки-защіпки, пряжки-зажими, пряжки з кріпленням на кнопку, застібки-кліпси.

Приймання взуття за якістю

Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його на відповідність вимогам стандартів. На взуттєвих підприємствах при розбраковці взуття оглядають кожну пару (рис. 1), у торговельних організаціях - 10 - 15 % взуття партії і тільки у разі розходжень про­водять суцільну перевірку. Під час перевірки якості виявляють де­фекти взуття. За необхідності їх вимірюють, зіставляють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Якість взуття встановлюють за найбільш вираженим дефектом. Загальна їх кількість на шкіряне взут­тя не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від йо­го характеру, розміру, місця розташування та визначається групою взуття (модельне, повсякденне).

Легке взуття з юхти та спортивне на сорти не поділяють. У ді­ючих стандартах на ці групи взуття наводиться перелік дефектів, які не допускаються в готовому виробі.

Дефекти шкіряного взуття залежно від того, на якій стадії вони виникли, поділяють на такі групи: дефекти матеріалів, виробничі, транспортування і зберігання.

Дефекти матеріалів впливають на зовнішній вигляд взуття та його довговічність. Найчастіше трапляються такі дефекти шкір, як пухлинуватість, воротистість, жилавість, зсідання остини, механічні по­шкодження, обсипання покривної плівки, різниця у відтінках кольору.

У взутті з верхом зі штучних шкір не допускається обсипання плівки, її липкість і тріщини.

Поява виробничих дефектів залежить від якості виконання технологічних операцій. За етапами технологічного процесу розрізня­ють дефекти складання заготовок і взуття, які поділяють на формуван­ня, кріплення низу, оздоблення.

До дефектів складання заготовок належать звалювання стро­чок з краю деталей, співпадання двох суміжних строчок, пропущення стібків без повторного кріплення, відтяжка строчок, різна довжина або перекіс у парі союзок, носків, берців, передів, задніх зовнішніх Реме­нів або швів тощо. Вони трапляються і в модельному взутті, але їх ха­рактер і розмір суворо регламентовані нормативною документацією. Ці дефекти не лише впливають на зовнішній вигляд взуття, а й визна­чають його довговічність. Ремонтопридатність взуття при порушених заготовочних швах дуже низька і малоефективна. Це викликано тим, що під час ремонту (повторного кріплення) можливе сильне послаб­лення матеріалу, що призводить до його розриву. При неправильному збиранні заготовок виникають і такі дефекти, як перекіс деталей та різна їх ширина, висота або довжина.

До дефектів формування належать несиметричність і перекоси деталей верху, різні розміри деталей у парі взуття. Ступінь допуску перекосів залежить від призначення взуття, тому важливо визначити їх точну величину.

Наслідком порушення процесу формування можуть бути такі дефекти, як розірвана підкладка або нерозпрасовані в середині взуття складки і зморшки по грані носка та задника, неприклеєна підкладка до жорсткого задника, м'які задники (або такі, що втрачають форму) або задники із загнутими всередину краями.

У процесі кріплення низу можуть залишатися сліди повтор­ного кріплення підошви, пропущення стібків, нестягнута строчка, від­тяжка та деформація ранта, проколи в підошві, вм'ятини та недопресування підошви у взутті пресової вулканізації, щілини між деталями низу, скрученість закріплювача у взутті тощо. Для взуття клейового методу кріплення характерні такі дефекти, як місцеве неприклеювання підошви та витікання клею.

До дефектів оздоблення належать забруднення верху та під­кладки, вихвати та хвилястість під час фрезерування зрізу підошви, різна ширина підошов у парі взуття, задирки між підошвою і затяж­ним пругом верху, необрізані кінці ниток, нерівномірне покриття апретом, нечітке клеймування тощо. Вони не передбачені діючими стандартами і тому при їх виявленні взуття повертають на доробку.

Взуття з дефектами, що виникають під час пакування, транс­портування та неправильного зберігання, а також не передбачені дію­чими стандартами, повертають виготівнику. До цієї групи дефектів належать деформація взуття, складки, зморшки, пліснява, корозія ме­талевої фурнітури, молеїдини та шкіроїдини.

Нерідко трапляються перекоси, несиметричність окремих де­талей, тобто розходження між напівпарами за висотою, довжиною та іншими вимірами. Ступінь допустимості цих дефектів залежить від їх розмірів.

При перевірці парності взуття іноді вимірюють довжину устіл­ки в напівпарах з допомогою спеціального приладу, який складається з циркуля, з'єднаного з металевою штангою, або двох смужок картону.

При виявленні прихованих дефектів виготовлення і матеріалів, наприклад розірвання деталей верху по пругу і строчці, висування за­тяжного пругу, деформація верху, псування застібок-блискавок, відри­вання оздоблювальної і кріпильної фурнітури, наскрізне зношення та відклеювання підошов, обсипання покривної плівки тощо, взуття мо­же бути повернуте або обміняне на доброякісне. Це регламентовано гарантійним строком носіння.

Маркування, пакування, транспортування, зберігання та догляд за шкіряним взуттям

Ці процеси здійснюють згідно з вимогами діючих стандартів.

На ходовій поверхні підошви кожної півпари вказують номер, повноту. Якщо підошва шкіряна або з гуми, поліуретану і прикріплена за методом пресової вулканізації або литтям під тиском, на ній про­ставляють товарний знак підприємства-виготівника. В інших випадках його проставляють на вкладній устілці, напівустілці або підкладці виробу.

На підкладці фарбою, що не змивається, вказують модель, роз­мір, повноту, сорт, дату виготовлення, номер стандарту, клеймо з літе­рами „СТ" або сорту. У чобітках або напівчобітках із застібкою-блискавкою ці дані проставляють на клапані під застібкою по його довжи­ні. Допускається наносити маркувальні дані на ярлику, прикріпленому до підкладки, або на інших деталях. Маркування повинне бути чітким і яскравим.

Взуття попарно пакують у картонні коробки таким чином, щоб носкова частина однієї частини півпари торкалася п'яткової частини іншої. Коробки повинні відповідати розміру взуття. Пінетки пакують по 5 - 10 пар. Дошкільне взуття можна упаковувати по дві пари, гусарики - по чотири з попереднім вкладанням кожної пари в полімерні пакети.

Модельне взуття, взуття з індексом „Н", а також з верхом із лакованої шкіри, велюру, нубука, замші, білого кольору та світлих тонів і взуття з синтетичної шкіри упаковують попарно в коробки з перестиланням папером або ж вкладають у полімерні пакети. У мо­дельному взутті та взутті з індексом "Н" повинен бути вставлений вкладиш з картону. Легке взуття допускається пакувати в паперові або полімерні пакети.

Картонні коробки із взуттям повинні бути щільно вкладені в транспортну тару. Взуття з юхти упаковують безпосередньо в транс­портну тару без споживної. Маса брутто одного пакувального місця не повинна перевищувати 50 кг.

Під час внутрішньоміських перевезень дозволяється перево­зити взуття в картонних коробках у закритих автомобільних фургонах. На великі відстані взуття перевозять у первинній упаковці, обов'яз­ково вкладають у ящики та транспортують у спеціальних контейнерах або без них. За погодженням із споживачем дозволяється перевозити взуття в контейнері в споживній тарі: взуття зв'язують хрестоподібно по п'ять пар одного кольору, сорту, розміру, фасону, повноти та моде­лі. Недотримання правил пакування і транспортування може призве­сти до погіршення якості взуття, його деформації.

Взуття зберігають у сухих, чистих, провітрюваних приміщен­нях при температурі не нижче +14 °С і не вище +25 °С та відносній вологості 50 - 80 %. На нього не повинні потрапляти прямі сонячні промені, під дією яких матеріали змінюють колір та швидко старіють. Взуття слід розміщувати на відстані не менше 20 см від стін і не менше 1 м від опалювальних приладів. Воно повинне зберігатися в споживній тарі на стелажах або дерев'яних настилах штабелями висотою не більше 1,5 м. Відстань від підлоги до настилу та нижньої частини полиці стелажа повинна бути не менше 0,2 м, між стелажами, штабелями і стінками складу - проходи шириною не менше 0,7 м.

Взуття з юхти краще зберігається, якщо його зв'язують по­парно за вушка і розвішують на спеціальних дерев'яних вішалах. Для того щоб воно не припадало пилом, зверху вкривають папером або тканиною. Недотримання правил зберігання призводить до зниження якості взуття. Так, при зниженій вологості та підвищеній температурі спостерігається неоднакове зсідання окремих його деталей. При цьому взуття деформується, тобто з'являються зморшки і складки на заго­товці, щілини між підошвою і рантом, жолобляться підошви.

При високій вологості повітря внаслідок різної гігроскопіч­ності матеріалів з'являються зморшкуватість верху, сліди корозії ме­талевої фурнітури і навіть пліснява на деталях. Недотримання темпе­ратурного режиму та режиму вологості при тривалому зберіганні мо­же призвести до інтенсивного старіння матеріалів, що виявляється у появі тріщин та обсипанні покривної плівки верху, у підвищенні жорсткості й утворенні тріщин на підошвах із гуми.

При зберіганні взуття з деталями із вовняних та напіввовняних текстильних матеріалів або на підкладці з натурального хутра необ­хідно вжити заходів щодо запобігання ушкоджень міллю.

Взуття потребує систематичного догляду під час експлуатації. Сушити його потрібно при кімнатній температурі. Взуття з верхом із ворсових шкір (замші, велюру, нубука) чистять спеціальної гумовою щіткою або препаратом „велюр" в аерозольній упаковці, а взуття із ла­кових шкір - спеціальною рідиною. Важливо своєчасно проводити ре­монт, зміну набойок, застрочування швів, що розпоролися, тощо.

Рис. 1. Прийоми огляду взуття

Дата добавления: 2014-01-04