Неоінституціоналізм

Історичні особливості розвитку інституціоналізму зумовили виникнення на основі традиційної інституціональної теорії її розгалужень. На відміну від нової інституціональної економіки неоінституціоналізм генетично більш наближений до неокласичної економічної теорії і є неоднорідним: складається з великого спектра теорій власності та від­носин (теорія прав власності, теорія контрактів, теорія фірми) і теорії трансакційних витрат, які взаємодіють між собою.

Історично первісним і найважливішим напрямком для подаль­шого розвитку неоінституціоналізму є теорія трансакційних витрат. Розвиток теорії трансакційних витрат пов'язаний з іменами таких різ­них за своїми поглядами науковців, як Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, однак її предтечею із загалу "старих" інституціоналістів є Дж. Коммонс. Крім того, теорія трансакційних витрат спирається на праці представників головного напрямку економічного аналізу, найвідомішим серед яких є Ф. Найт. На цій основі ще в 1937 році, в час розквіту "старого" інституціоналізму майбутній Нобелівський лауреат, професор Чиказь­кого університету Рональд Коуз (нар. 1910 р.) написав першу статтю, присвячену трансакційним витратам - "Природа фірми". Однак наукова громадськість звернула увагу до цієї проблеми лише після другої статті Коуза - "Проблеми соціальних витрат" (1960).

Трансакційні витрати коротко можна визначити як витрати, що виникають під час обміну прав власності, тобто під час трансакції. Однак саме поняття трансакції не є однозначним. Скажімо, Коммонс і трансакції трактував розширено, виділяючи трансакції угоди, трансакції управління і трансакції раціонування, але лише трансакція угоди може бути трансакцією в повному розумінні, оскільки тільки для неї характерна повна правова симетричність сторін. Погляди Р.Коуза на сутність трансакцій і трансакційних витрат еволюціонували: якщо у своїй першій статті він виділяв ринкові трансакції та трансакції всередині фірм, то в 90-ті роки називав трансакціиними витратами затрати на взаємодію покупців і продавців та утворення ринків. Саме це виз­начення трансакцій покладене в основу визначення трансакційних витрат, а розуміння трансакцій як ринкового феномена стало панівним у світовій економічній літературі.

Визначення трансакційних витрат спричинено утвердженням у сучасній економічній теорії організацій як головного "водорозділу", які відрізняються від ринку зовсім іншою процедурою координації. Якщо прийняти організації за критерій поділу на внут­рішнє і зовнішнє у діях ринкового суб'єкта, то виявиться, що тран­сакції здійснюються на ринку, тобто поза організацією. Підтвер­дженням того, що неоінституціоналісти, не наголошуючи явно, дотримуються саме цієї точки зору, є широко визнане ними обґрун­тування існування організацій наявністю трансакційних витрат. Це обгрунтування сягає праці Р.Коуза "Природа фірми" і було розви­нуте О. Вільямсоном, який сьогодні є найпослідовнішим продовжу­вачем ідей Р.Коуза. Його дослідження переважно являють собою використання теорії трансакційних витрат в економіці організацій - особливої течії неоінституціоналізму, яка являє собою застосування його ідей до проблем організацій. Саме це завдання вирішувалося у найвідоміших працях О. Вільямсона "Ринки та ієрархія", "Економіч­ні інститути капіталізму" та ін.

Нобелівський лауреат Дуглас Норт (нар. 1920 р.), який не­формально очолює Вашингтонську школу, вперше підрахував роз­мір трансакційного сектора економіки, тобто частки ВНП, яка ство­рюється в процесі трансакцій. За цими підрахунками вже до кінця XX ст. частка трансакційного сектора у США перевищувала 50 %, що підтверджує важливість його дослідження.

Однак головний внесок Д. Норта до неоінституціоналізму полягає у здійсненому ним аналізі еволюції інститутів та її зв'язку з динамікою трансакційних витрат. Д. Норт визначає інститути як сукупність формальних і неформальних правил у вигляді обмежень для економічних агентів, а також механізмів контролю за їх дотри­манням. Проблема неформальності істотно ускладнює завдання роз­робки категоріального апарату неоінституціоналізму, даючи можли­вість усі існуючі в суспільстві типи поведінки віднести до інститутів. Досліджуючи інституціональні зміни, Норт дійшов вис­новку, що у найзагальнішому вигляді взаємозв'язок останніх із трансакцій ними витратами проявляється у вигляді скорочення трансакційних витрат у ході інституційних змін, хоч в окремих випадках можна спостерігати і їхнє зростання. Кінцевий результат значною мірою залежить від характеру змін - еволюційного чи революційного. Самі зміни в ході еволюційного розвитку є потен­ційно ефективними: автоматичні сигнали ринку у вигляді співвідно­шення затрат і вигод підштовхують до вибору тих варіантів змін, які сумісні з існуючою інституціональною структурою.

Отже, інституціоналісти були переконані, що ринок не є єдиною ареною економічної діяльності, а економічний аналіз не може бути зведений лише до теорії цін, адже сучасна економіка не має великої жорсткості і допускає значну гру різних сил. На їхню думку, зміна в одній частині системи не обов'язково передається на інші безпосередньо і з великою швидкістю. Процес росту і відбору інститутів теж є досить гнучким.

Дата добавления: 2014-01-04