Фінансова політика України в умовах фінансової кризи

У 2000-х роках у світовій економіці спостерігався бум споживання, який супроводжувався ростом цін на сировину, нерухомість, зростанням вартості акцій та інших фінансових інструментів, боргів населення, держав і приватного сектору. У більшості країн світу, в першу чергу в США, відбувалося умовне надування іпотечного, кредитного, боргового, сировинного та фондового «пузирів», які створили світ фіктивного капіталу. Необхідні дії держави, у тому числі, у корпоративному секторі.

На початку 2007 року в результаті іпотечної кризи першим луснув «пузир» нерухомості в США. За 2006 рік практично всі іпотечні компанії в США заявили про збитки. Унаслідок 20%-го падіння цін на нерухомість американські власники житла втратили майже 5 трлн дол.

Банкрутство іпотечних компаній в США спричинило проблеми банківського сектору, в якому накопичилась критична маса іпотечних активів. У результаті, вже в середині 2007 року світова банківська система почала відчувати дефіцит ліквідності. Проблеми банківського сектору неминуче призвели до кризи в реальному секторі економіки, у якому до осені 2008 року спостерігався спад виробництва й масове безробіття [6].

Світова економіка зіштовхнулася з кризою, яка засвідчила, що стара фінансова модель, котра на попередньому етапі розвитку світової економіки обслуговувала товарообмінні процеси, за умов прискорення глобалізації виявилася неефективною, а в окремих випадках – і відверто безпорадною. Однак саме у відновленні старої моделі вкладаються величезні кошти.

Ринкові перетворення в Україні не супроводжувалися повним копіюванням фінансових механізмів, напрацьованих старими розвиненими економіками. Але навіть там, де це відбулося, країна виявилася ураженою.

З початком світової кризи 2008 року, з відтоком іноземного капіталу з України, країна демонструє найвищі у світі темпи падіння промислового виробництва і знецінення національної валюти. Це проявляються назовні давні, внутрішні, небезпечні хвороби української економіки, які були поза увагою суспільства і влади. Господарство, що знаходиться у такій кризі, не має внутрішніх механізмів відродження. Воно продовжує і далі деградувати.

Слід сказати, що однією з єдино вірних ідей антикризового управління може бути саме концепція солідаризму та антикризові програми Уряду. Задача даної статті полягає в виділенні найбільш ефективних заходів, які розробляються державою по виходу із фінансової кризи

На практиці принцип солідаризму може означати наступне: державний апарат очищується від корупції та некомпетентності шляхом нової кадрової політики, переглядає свій бюджет, а також державні витрати, ефективно виконує фундаментальні функції захисту та постачання суспільства життєво необхідними послугами.

Основна функція влади полягає в відродженні довіри як економічної категорії, а також в створенні антикризового майстер-плану та основ після кризової стратегії. Якщо в рамках майстер-плану засоби тих, що платять податки, прямо чи побічно, йдуть на підтримку приватних підприємців або рекапіталізацію банків, це в обов’язковому порядку повинно супроводжуватися пропорційною фінансовою участю власників - роботодавців. Внесок робітників та профспілок полягає і в підтримці атмосфери соціальної стабільності. Внесок опозиції – в тому, що вона конструктивно критикує та пропонує раціональні альтернативні рішення. Внесок домогосподарств, окрім неминучого затягування пасків, полягає в розумних рівнях споживання всього українського та повернення заощаджень із панчіх в банківську систему.

Держава опікується проблемами не тільки бюджету, державних підприємств, але й підприємств корпоративного сектору економіки.

Падіння цін на метал, згортання експорту, підвищення вартості долара наприкінці минулого року знизили планку індустріального розвитку, що віддзеркалюється і на результати початку 2009 року. Січень поточного року був важким. І причин цьому декілька. Це і призупинення газопостачання, і безрезультативність антикризових заходів у провідних країнах світу.

Показники лютого частково віддзеркалили вирішення питання щодо газопостачання з Російської Федерації, а частково – можливий поворот у сторону зменшення глибини падіння.

До позитивних ознак початку стабілізації слід віднести тенденції у формуванні зовнішньоторговельного сальдо. Сприятливим для розвитку виробництва на початку року стало «заспокоєння» валютного ринку. Після різкої девальвації на 58,9 % протягом вересня-грудня 2008 року у січні-березні офіційний курс гривні відносно долара США залишився на рівні грудня 2008 року – 7,7 грн./дол. США. Також після зростання цін в економіці у січні-лютому спостерігалося уповільнення їх динаміки – індекс споживчих цін (ІСЦ) склав 101,5 %. Отже, підсумки початку року засвідчили, що негативний вплив від світової фінансової кризи не дозволяє розпочати рух вгору. Проте, попри погіршення основних умов розвитку зовнішнього середовища та цінових умов торгівлі, в Україні спостерігаються перші ознаки стабілізації, які пов’язані передусім з реалізацією чіткої антикризової програми Уряду. Так, Урядом вживаються заходи для її повної реалізації, зокрема, щодо недопущення зниження рівня життя для найменш захищених верств населення, сприяння розвитку підприємництва, стимулювання інвестиційної діяльності, підтримки реального, у тому числі, корпоративного сектору економіки [5].

Як наголошують дослідники, світова криза ще раз довела прості істини, що українська економіка потребує значної модернізації і зниження ступеня залежності від зовнішніх сировинних та енергетичних ринків. Потребують відновлення та розвитку фінансові ринкові інститути, які мають повернути довіру до себе і стати ефективним інструментом акумуляції національних заощаджень і перетворення їх на довгий інвестиційний ресурс.

Виходячи з того, що в умовах кризи стоїть складне завдання пошуку компромісного балансу між декількома конкуруючими цілями економічної політики – стимулювання розвитку економіки, недопущення зниження рівня життя населення, стримування інфляційних процесів та стабілізація валютного ринку – головні дії Уряду в кризовий період спрямовані в таких напрямах [6]:

на посткризовий період (2010 – 2012 роки) визначено середньострокові завдання та заходи: створення умов для модернізації економіки, зняття інфраструктурних обмежень розвитку, підвищення технологічного рівня промисловості, створення сучасного агропромислового комплексу, а також продовження інтеграції у світовий простір.

Одним із найголовніших пріоритетів є “досягнення макроекономічної стабілізації, як визначальної умови подолання кризи та відновлення економічного зростання”. В рамках цього пріоритету розроблено та вже реалізується відповідний комплекс заходів, які знайшли своє відображення в прийнятому Законі України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Зокрема, це стосується:

- створення Стабілізаційного фонду у державному бюджеті;

- збільшення розміру гарантування вкладів фізичних осіб, включаючи відсотки, до 150 тис. гривень.

Для поліпшення ситуації з кредитуванням економіки забезпечено поповнення статутних капіталів державних банків – Ощадбанку та Укрексімбанку, які мають реальні можливості зорієнтувати ці кошти на кредитування економіки. Крім того, задля економії бюджетних витрат Уряд кардинально скоротив свої витрати.

Другий пріоритет, який також є дуже важливим - це недопущення зниження рівня життя населення. Потрібно підтримати перш за все людей, які опинилися в складних умовах.

Третій пріоритет – “сприяння розвитку підприємництва”. З метою зменшення в умовах кризи напруження на ринку праці та недопущення значного зростання безробіття, Уряд спрямовуватиме зусилля на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зняття адміністративних та регуляторних бар’єрів.

Криза, серед низки негативних наслідків, має і один позитивний – у людей з'являється шанс розпочати свою справу і створити нові полюси зростання. В ідеалі – мають бути інноваційні полюси. Уряд сприятиме цьому через: спрощення вимог та процедур при відкритті та закритті бізнесу; скорочення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню та запровадження для окремих видів діяльності безстрокового терміну дії ліцензії; суттєве скорочення та визначення вичерпного переліку документів дозвільного характеру.

Четвертий пріоритет – це стимулювання інвестиційної діяльності. Завданням Уряду є зменшення відпливу капіталу, сприяння підвищенню рівня капіталізації національних заощаджень та обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну, що у свою чергу має на меті створити умови для прискорення технологічної модернізації вітчизняного виробництва. Багато із запропонованих проектів реалізовуватимуться за рахунок частини коштів Стабілізаційного фонду, які передбачені на реалізацію інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів. Одним із головних джерел інвестування розглядається реалізація проектів зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком.

П’ятий пріоритет – підтримка реального сектору економіки. Діяльність Уряду у цьому напрямі спрямовуватиметься на забезпечення стабілізації роботи підприємств реального, у тому числі, корпоративного сектору економіки в умовах кризи, насамперед, тих галузей, які відчули найбільший вплив світової фінансової кризи.

Стабільні та ефективно працюючі підприємства - це головний фактор соціальної стабільності, підтримки зайнятості. Однак корпоративні підприємства мають працювати на задоволення потреб ринків, а не на склад. Крім того, необхідно зберегти той технологічний потенціал, який був створений в останні роки (коли підприємства інвестували в створення нових активів), як основу для після кризового зростання. У цьому плані Уряд використовує два підходи. Перший - це поліпшення бізнес середовища, підвищення ефективності ринкових механізмів, які в умовах кризи дестабілізують роботу підприємств. Другий підхід - це співпраця з “проблемними” системоутворюючими підприємствами, закриття яких впливає на економіку країни в цілому. Тут, будуть застосуватися механізми кредитування, докапіталізації активів та інші заходи державної підтримки.

Серед іншого, з метою підтримки реального сектору економіки та протистояння зовнішнім викликам, Урядом затверджено: План заходів щодо адаптації української економіки до вимог Світової Організації Торгівлі та План першочергових заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках членства у Світовій організації торгівлі та ін.

З метою комплексного вирішення проблем розвитку внутрішнього ринку розроблено проект Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року.

Програма спрямована на підтримку корпоративного сектору економіки, у тому числі, на створення інституційного середовища та сприятливих умов для забезпечення розвитку добросовісної конкуренції, поліпшення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування товарних ринків та внутрішньої торгівлі.

Урядом розроблено Стратегію національної модернізації до 2020 року. Основні напрями Стратегії побудовано так, щоб дати відповідь на кожний виклик, що стоїть перед нами шляхом забезпечення сприятливих рамкових умов для підвищення адаптивності економіки до зовнішніх шоків, стабільної підтримки корпоративних підприємств, формування усіх умов для розвитку людини і сталого розвитку в цілому, технологічного прориву та структурної модернізації індустрії, повне зняття інфраструктурних обмежень, переходу до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва і створення сучасної інноваційної системи, вирішення інтеграційних завдань.

2.3. Фінансовий механізм

Реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінанси як розподільна категорія тісно взаємозв’язані з економікою. З одного боку, з допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП, причому розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, як уже зазначалося, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримуючи зростання ВВП. При цьому фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Ринкова економіка ґрунтується на поєднанні як власної саморегулюючої дії, що становить саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин. Ринок на основі балансу попиту і пропозиції через механізм вільного ціноутворення загалом самостійно регулює розвиток окремих галузей, регіонів і підприємств, виробництво певних товарів та сферу послуг. Разом з тим необхідна і система державного регулювання, однак не повного регулювання, а підрегулювання, коригування, спрямування ринкових механізмів на досягнення певних цілей і реалізацію визначених завдань. Державне регулювання не замінює ринкового саморегулювання, а лише доповнює його.

Державне регулювання економіки може здійснюватися двома способами.

Перший — створення системи планового керівництва, в основі якої лежать адміністративно-командні методи. Завдання збалансування економічного і соціального розвитку вирішуються на основі єдиного директивного централізованого планування. Щоправда, повного збалансування економіки так ніколи й не досягалося. Окрім того, те збалансування розвитку економіки, що забезпечувалось плановими методами, досягалось на дуже низько­му, порівняно з розвиненими країнами, рівні забезпечення економічних і соціальних потреб. Тобто планова економіка здатна певною мірою забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак на низькому життєвому рівні.

Другий спосіб державного регулювання економіки полягає у застосуванні економічних методів управління, серед яких провідна роль належить фінансам. Дія фінансового механізму на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну й якісну визначеність. Кількісна визначеність виявляється в сумі коштів, що виділяються для досягнення тих чи інших цілей. Це первинна основа функціонування цього механізму. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв’язання жодного завдання суспільного розвитку. Але саме по собі виділення коштів ще не гарантує розв’язання того чи іншого конкретного завдання. Надзви­чайно важливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах виділяються і використовуються. Усе це характеризує якісну визначеність дії фінансового механізму.

Зазначеним двом сторони функціонування фінансового механізму на основі руху грошових коштів відповідають два методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними й узагальнюючими і включають у себе окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні сторони розвитку суспільства. Установлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду — бюджету держави. Навпаки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фінансового регулювання, бо саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним.

Підсистеми фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно взаємозв’язані. Встановлена в той чи іншій період система фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Структурна побудова фінансового механізму подана на схемі 12.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов’язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв’язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Рис. 2.1.

Дата добавления: 2014-01-04