Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу

Принципи виховання як система педагогічних вимог

Принципи виховання, як уже зазначалося, визначають провідні педагогічні положення, які передбачають використання сучасних методів, форм і визначення змісту виховного процесу, їх основою є педагогічні закономірності.

У сучасній військовій педагогіці існує такій варіант класифікації принципів виховання. Автори навчального посібника “ Военная педагогика и психология ” принципи виховання поділяють на змістовні, організаційні та управлінські [1, с. 234]. До змістовних принципів виховання вони відносять ті, які відповідають на запитання: на яких ідеалах і цінностях виховувати військовослужбовців? Організаційні принципи вказують, як, яким чином здійснити виховання? Принципи керування вихованням (управлінські) визначають роль і місце суб’єктів виховного процесу.

Узагальнюючи визначений вище підхід до обгрунтування основних принципів виховання і враховуючи військово-професійну специфіку виховання військовослужбовців нашої країни, можна їх класифікувати за такими групами:

принципи виховання, що обслуговують всі компоненти виховного процесу;

принципи виховання, які стосуються вихователя та методики його виховної діяльності;

принципи виховання, що стосуються діяльності вихованців.

Остаточно можна подати таку класифікацію принципів виховання військовослужбовців.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу:

цілеспрямованість;

суспільна спрямованість;

виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя;

виховання в колективі та через колектив;

суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;

наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

оптимізація виховного процесу.

Принципи, що стосуються вихователя та методики його виховної діяльності:

гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості вихованця;

опора на позитивні якості в особистості воїна і військовому колективі;

сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;

єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій.

Принципи, що стосуються діяльності вихованців:

свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

Принцип цілеспрямованості, сутність якого полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання у Збройних силах України, їх усвідомленні і сприйнятті вихователями і вихованцями, нетерпимості стихійності у вихованні, наявності перспективи у виховній роботі. К.Д.Ушинський підкреслював, що якщо ми говоримо про виховання людини, то повинні попередньо скласти собі поняття про людину: “погодьтесь, що якщо ми хочемо досягти якоїсь мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету”. А.С.Макаренко під цілями виховання розумів програму людської діяльності, причому в поняття “характер” він вкладав весь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи. На думку В.О.Сухомлинського, суспільство має пройнятися духом відповідальності за всебічний розвиток особистості. Тому потрібно “відкрити буквально перед кожним, отже, й перед найпосереднішим, черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим” [8, с. 73].

Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Знання мети виховання в навчально-виховній діяльності має надзвичайно важливе значення, тому що вона є стрижневою у військово-педагогічній науці, вихідним пунктом теорії та практики військового виховання. Мета виховання безпосередньо торкається всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст всіх його складових і підсистемах. Вона також зумовлює принципи, зміст, організацію, методи, форми та методику виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, мета виховання військовослужбовців – це прогнозування цілей через результати виховання.

Цей принцип військове виховання спрямовує на всебічний розвиток особистості воїна. Його необхідність диктується сучасними педагогічними концепціями, які орієнтують виховний процес на потенційні можливості людини та на їх повну реалізацію. Особлива увага приділяється співробітництву учасників цього процесу, гуманізму і демократизму їх взаємовідносин. У першу чергу, такі вимоги висуває гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва, особистісно-орієнтована педагогіка, які ґрунтуються на демократичних принципах спілкування учасників виховного процесу і спрямовані на його демократизацію й гуманізацію.

Основні вимоги цього принципу:

виховання воїнів на державно-патріотичних ідеях, формування з них справжніх патріотів Української держави;

розуміння вимог Воєнної доктрини України, Конституції України до забезпечення обороноздатності нашої держави та інших державних документів до призначення Збройних сил України, організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховної роботи у сучасних умовах;

ясне і чітке усвідомлення вихователями цілей і задач виховання військовослужбовців, національно-державної спрямованість всіх виховних заходів;

спрямованість виховного процесу у Збройних силах України на формування і розвиток справжніх патріотів нашої Батьківщини, виховання військовослужбовців на кращих традиціях та ідеалах Українського народу;

надання всьому виховному процесу наукового характеру, наступальності, конкретності, оперативності, гуманності та змістовності;

спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед Збройними силами України;

виховання воїнів на загальнолюдських цінностях тощо.

Вимоги цього принципу знаходять своє відбиття в інших принципах виховання, законодавчих актах держави щодо організації виховної роботи у Збройних силах України, програмах гуманітарної підготовки військовослужбовців, планах конкретних виховних заходів.

Принцип суспільної спрямованості, сутність якого полягає у використанні у виховній роботі кращих традицій виховання Українського народу, систематичному ознайомленні військовослужбовців із суспільно-політичними подіями у країні та світі, залученні їх до активної участі в суспільному житті підрозділу, частини, Збройних сил і держави. Слід пам’ятати про те, що будь-яке виховання завжди суспільно детерміновано. К.Д.Ушинський так визначав необхідність суспільної спрямованості виховання: чим повніше і розумніше школа буде організувати і здійснювати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання – виховувати патріотів. Виховання військовослужбовців повинно мати суспільний характер і має відповідати узагальненому взірцю суспільного ідеалу. Кожен народ, – вважав К.Д.Ушинський, – має свій особливий ідеал людини і вимагає формування цього ідеалу в окремих особах, він має відповідати характеру кожного народу, визначатися його громадським життям, розвиватися разом з ним.

Цілі, завдання, зміст і характер виховання військовослужбовців визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи з українськими військовослужбовцями є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом Президента України у 1998 році. Практичну реалізацію цих вимог здійснюють командири (начальники) всіх рівнів.

Основні вимоги принципу суспільної спрямованості:

широке ознайомлення воїнів з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;

чітка орієнтація всієї виховної роботи на реалізацію вимог української держави до Збройних силах України;

упровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв українського народу;

неухильне проведення державної політики у всіх виховних заходах, їх тісний взаємозв’язок з життям держави та суспільства, Збройних сил України, конкретних військових підрозділів і частин;

формування у вихованців інтересу до подій у державі, Збройних силах України, їх широке залучення до участі в суспільному житті військових підрозділів, частин, місцевих виборчих органах влади та держави;

провідною ідеєю цього принципу має бути будівництво суверенної та незалежної України тощо.

Принцип виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя. Праця, у тому числі й воїнська, має стати найголовнішим джерелом задоволення потреб військовослужбовця як фактор гармонійного і всебічного розвитку їх особистості. Формування, розвиток і вдосконалення особистості відбувається у суспільно-корисній змістовній діяльності. У зв’язку з цим характер і особливості військової служби, зміст бойової підготовки мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, переважна кількість з них позитивно впливає на загартовування та розвиток емоційно-вольової сфери особистості військовослужбовця.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що організація та проведення виховного процесу у збройних силах повинні відбуватися з урахуванням рівня розвитку військової науки та бойової техніки, особливостей функціонування психіки людини в екстремальних умовах, вимог сучасної війни. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки, різноманітних виховних заходів військовослужбовці мають отримати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях – загартувати психіку, навчитись ефективно діяти в конкретних умовах театру бойових дій.

Основні вимоги цього принципу:

сполучення практичної діяльності військовослужбовців з виховними впливами на них, своєчасне і всебічне морально-психологічне забезпечення (МПЗ) життєдіяльності військ;

досягнення розуміння необхідності українській державі Збройних сил і, відповідно, свідомого ставлення військовослужбовців до військової служби, опанування свого військового фаху і виконання конкретного військового завдання;

оптимальна організація бойової діяльності особового складу, процесу опанування військовою майстерністю військовослужбовців і військових колективів (чітке формулювання цілей і завдань всіх видів діяльності кожному військовослужбовцю;

конкретне визначення обсягу, послідовності й строків виконання завдань;

відповідне організаційне і матеріально-технічне забезпечення завдань, що виконуються; постійна допомога, контроль і об’єктивна оцінка діяльності воїнів;

дотримання вимог заходів безпеки, бойових і загальновійськових статутів;

стимулювання сумлінного ставлення воїнів до виконання своїх службових обов’язків і бойових завдань) тощо.

Виконання цих вимог щодо організації та здійснення бойового навчання і повсякденної діяльності особового складу буде забезпечувати їх виховний вплив у всіх сферах життєдіяльності військовослужбовців:

навчально-пізнавальній (заняття у системі бойової підготовки, самостійна робота над набуттям теоретичних знань і вдосконаленням практичних навичок і вмінь);

військово-професійній (виконання обов’язків згідно службових функцій);

суспільній (участь у заходах морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, діяльності суспільних організацій тощо).

Принцип виховання в колективі та через колектив. Колектив – могутній засіб військового виховання, ведучі риси особистості військовослужбовця формуються тільки в колективі. Про вплив соціального оточення на особистість популярно можна виразити такими відомими приказками: “З ким поведешся, від того і наберешся”, або “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Виховна сила колективу полягає у тому, що він водночас виконує функції як об’єкта, так і суб’єкта виховання.

Військовий колектив – це місце для самовираження і самоутвердження особистості військовослужбовця. Згуртованість і позитивний морально-психологічний клімат військового підрозділу безпосередньо впливають на виховання військовослужбовців, на якість і результативність бойової та гуманітарної підготовки, на стан бойової та мобілізаційної готовності як окремого військовослужбовця, так і військового підрозділу. Основними характеристиками колективу, який має міцні виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця.

Виховна сила військового колективу полягає, у першу чергу, в тому, що він об’єднує всіх військовослужбовців спільною діяльністю, формує у членів колективу найкращі риси та якості характеру, які необхідні в сучасній війні, розкриває суспільну значущість і необхідність військової служби. Міцне виховне забарвлення має будь-яка спільна діяльність, а військова, враховуючи її екстремальний і колективний характер, удвічі.

Значний виховний вплив на членів військового колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.

Для військових колективів актуальним є принцип паралельних дій, основна вимога якого – опосередкований вплив на особистість військовослужбовця, а не безпосередній. На думку А.С.Макаренка, вихованець має знаходитися під паралельним впливом що найменш трьох сил – вихователя, активу і всього колективу. Вміле управління вихователем формуванням психології колективу, створення позитивного морально-психологічного клімату в ньому та його спрямування на ефективне здійснення основних своїх функцій сприяє поступовому його перетворенню в суб’єкта виховання.

В.О.Сухомлинський вважав, що колектив – це “складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку” [8, с. 412]. Він особливу увагу звертав на гуманізм взаємин людини і колективу. На його думку, – це діалектична єдність двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених сторін, єдність, що постійно розвивається і вдосконалюється. З одного боку, піклування й відповідальність людини за людину і за колектив. “Відповідальність людини за людину для життя колективу – це те ж саме, що цементний розчин для будівництва будинку з цегли: немає розчину – не будується будинок, немає відповідальності людини за людину – немає і колективу” [8, с. 41-42]. З другого боку – пройняття діяльності всього колективу “духом відповідальності і піклування про ровесника, про молодшого товариша, про старого і немічного, про людину, яка потребує повсякденної допомоги” [8, с. 412].

Актуальним є сьогодні ставлення В.О.Сухомлинського щодо збереження гідності в стосунках між людиною і колективом: “Найголовнішим питанням...є оберігання, розвиток, утвердження почуття особистої людської гідності в людині-учневі. До того часу, поки людина поважає себе, вона з повагою ставиться і до колективу, до інших людей, до громадськості, до суспільства. Якщо ж у людини притупилося почуття власної гідності, якщо їй байдуже, якщо вона в такому стані, що “пропадай усе пропадом”, – тоді перед нами – порушник норм моралі, озлоблена, нещасна істота” [10, с. 1].

Отже, колектив є різновидом малої соціальної групи, у відношенні своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основними виховними функціями колективу є: світоглядна, адаптаційна, перевиховна, суспільно-господарча, культурна.

Основні вимоги цього принципу:

висування перед військовим колективом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх його членів до їх якісного виконання: перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, – підкреслював А.С.Макаренко, – не перед окремим класом, а обов’язково перед цілою школою;

вміле керування розвитком військового колективу, своєчасне розв’язання проблем, які можуть виникати у процесі його становленні і розвитку: “Виховувати колектив, створювати його внутрішні інтелектуальні, моральні, емоційні сили – гармонійну єдність виховних впливів на особистість – це означає передусім виховувати розум, моральні почуття, естетичні погляди і уподобання кожної особистості – кожної людини” [10, с. 3];

забезпечення гармонії взаємин між особистістю і колективом: “Колектив як виховна сила є тоді, коли є гармонія духовного життя особистості. Це надзвичайно тонка і багатогранна річ – гармонія особистості... Відточування, шліфування граней кожної особистості – це перша й найголовніша турбота про гармонію духовного життя колективу” [10, с. 4];

створення активу серед вихованців;

всіляка підтримка і заохочення, з одного боку, розумної ініціативи колективу та її закріплення у якості традицій, а з другої – “Не слід робити колектив знаряддям дисциплінарного впливу на його членів. Чим менше колектив займається розглядом багатьох конфліктів, тим більшою силою він володіє” [8, с. 626];

тісний взаємозв’язок життя військового колективу з життям Збройних сил та держави;

вміння обережно торкатися і водночас не втручатися в крихку й тендітну сферу стосунків між вихованцями у колективі [8, с. 184] тощо.

Отже, колектив був, є і буде важливим інструментом у реалізації виховних завдань у суспільстві, тому що життя всіх проходить у соціальному середовищі, тобто у колективі. Соціальне оточення мав, має і буде мати рішучий вплив на процес соціалізації особистості вихованця.

Принцип суб’єкт-суб’єктного характеру виховних взаємин. Перетворення вихованців в активних і зацікавлених осіб власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності військовослужбовців у формуванні та постійному самовихованні особистості має стати наріжним каменем виховання в Збройних силах України. Тому військовий педагог повинен намагатися постійно творчо розвивати особистості військовослужбовців, формувати з них яскравих індивідуальності. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості – вихованця, який має перетворитись у власного вихователя. Таке виховання грунтується на повазі людської індивідуальності, на визнанні воїна людини бути таким, яким він є, наданні йому можливості творчого самовдосконалення, його включенні в процес самовиховання. Цей принцип спрямований на всебічний розвиток особистості військовослужбовця і грунтується на виховуванні його індивідуальності та неповторності. Особлива увага приділяється не тільки опануванню військовою спеціальністю, а й вихованню воїнів на засадах національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у них високих моральних рис, які служать основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки не тільки під час служби в лавах Збройних сил України, а й у майбутньому – у цивільному житті українського суспільства.

Основні вимоги цього принципу:

визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

визнання вихованця повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника власного самовиховання;

цілеспрямоване формування у них мотивації самовдосконалення;

чітке визначення вихованцям цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, озброєння їх ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;

орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття таким, яким він є, повага його особистості тощо.

Основною метою цього принципу, а також всієї системи виховання у Збройних силах України має бути поступове перетворення військовослужбовців з об’єкта виховання на суб’єкт активного самовиховання.

Принцип наступальності, активності, систематичності та конкретності виховних заходів. Він стосується як змістовного, так і процесуального компонентів процесу виховання військовослужбовців, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку і послідовність виховного процесу в Збройних силах України.

Зміст виховання військовослужбовців у програмах гуманітарної підготовки, планах виховної роботи піддається певній систематизації за роками, періодами навчання і по кожному окремому виховному заходу, виходячи із специфіки видів і родів військ. Головне тут полягає в тому, щоб хід виховання забезпечував воїнам опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь високодуховної поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип систематичності, а й послідовності виховання. Порушення правил систематичності та послідовності у вихованні спричиняє набуття воїнами уривчастих знань, навичок і вмінь вихованої поведінки.

Таким чином, наступальність, активність, систематичність і послідовність у військовому вихованні вимагають дотримання таких правил:

вивчення та врахування інтересів і потреб вихованців, їх об’єктивний аналіз і своєчасне задоволення;

широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;

послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл виховних заходів за періодами і роками служби військовослужбовців з урахуванням соціально-політичної та воєнної обстановки у світи, державі та Збройних силах України, особливостей і специфіки підготовки призовників і військовослужбовців;

цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб військовослужбовців, змін у суспільно-політичному і економічному житті України та інших країн;

максимальне врахування специфіки діяльності військового підрозділу і частини, оперативне реагування на нагальні потреби їх бойової та гуманітарної підготовки, підтримання бойової та мобілізаційної готовності;

чітке виділення головного, актуального у виховному матеріалі, намагання його систематизувати, узагальнити та усвідомити вихованцями;

уміле урахування особливостей майбутньої цивільної діяльності військовослужбовців для їх самовдосконалення;

широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;

систематичне управління самовихованням вихованців тощо.

Принцип оптимізації виховного процесу. Автором цього принципу є видатний російський педагог Ю.К.Бабанський. Проблеми оптимізації виховання військовослужбовців обґрунтовував російський військовий педагог В.М.Городов.

Сутність оптимізації виховання полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий виховний аспект. Ключовими положеннями у даному визначенні є “навмисний вибір змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу” і “найкращий виховний ефект”. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, формами та прийомами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним конкретній ситуації комплексом навчально-виховних засобів, форм і прийомів. Військовий педагог, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало часу на вирішення виховних завдань, але одержує високий позитивний кінцевий результат. Отримання високого позитивного результату протиставляється отриманню будь-якого результату: негативного або незначного.

Основними критеріями оптимальності процесу виховання військовослужбовців є:

відповідність способів виховного впливу закономірностям процесу виховання;

відповідність функціонування процесу виховання військовослужбовців, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям формування особистості українського військовослужбовця.

Основні вимоги цього принципу:

конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій Українського народу, індивідуально-психічних особливостей вихованців;

комплексний підхід до визначення змісту військового виховання;

чітке визначення варіанту змісту виховання шляхом виділення головного, загальнолюдських, національних і військових цінностей;

добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час;

диференційований та індивідуальний підхід до вихованців у виховному процесі;

створення умов для ефективного вирішення поставлених виховних та інших задач за визначений час;

раціональне сполучення керування виховною діяльністю вихователів і управління самовдосконаленням воїнів, оперативне регулювання і коригування перебігу виховного процесу;

аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати і відповідність витраченого часу діючим нормам) тощо.

Дата добавления: 2014-01-04