Хід уроку

- організація групи, перевірка присутності студентів на уроці(2 хв.);

5. Сутність суспільного продукту та його форми.

1. Виробництво як процес суспільної праці. Сучасне виробництво охоплює десятки мільйонів окремих виробів. Саме така кількість товарів і послуг створюється в країнах з розвинутою економікою. Виробництво у широкому розумінні — це вирощування зерна і худоби, добування палива і сировини, створення верстатів і автомобілів, надання послуг перукарем і офіціантом, видання книжок і виконання музичних творів тощо. Це робота фабрик і заводів, фермерських господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, залізниць та автомобільного транспорту, морських портів і нафтопроводів і т. ін. Якби ця діяльність припинилася на певний час, то людство стало б перед загрозою соціально культурної деградації і фізичного вимирання. Саме це дає підставу стверджувати, що виробництво є основою життя і розвитку будь-якого суспільства. Виробництво – це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми (див. схему 7). Для здійснення виробництва людина бере з природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти. По-перше, природні ресурси обмежені й більшість їх невідтворювані. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання. Це породжує низку проблем: знаходження замінників природних речовин, створення ресурсоекономних технологій, повторне використання ресурсів тощо. По-друге, людина сама є частиною природи, тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров’я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв’язання яких залежить виживання людства. Отже, виробництво є таким, де люди створюють споживчі блага не в одиночку, а спільно, об’єднано, тобто воно є суспільним. Розглянемо процес виробництва з боку основних елементів, визначення стану та взаємодії яких дає розуміння технологічного рівня виробництва. Скористаємося схемою. Схема 8 Основні елементи процесу виробництва Основними елементами процесу виробництва є власне праця, засоби праці та предмети праці. Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей і трудових навичок людей, їхніх фізичних і розумових зусиль. Предмети праці — об’єкти цілеспрямованої діяльності людини: речовини природи у первісному або частково обробленому (напівфабрикати) вигляді. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці. Засоби праці включають машини, інструменти, обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, транспортні засоби, резервуари тощо. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. Результатом виробництва є продукт.У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано зорганізованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту. Структура виробництва.Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне (див. схему 10). Схема 10 Матеріальне виробництвоохоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут тощо). Нематеріальне виробництвоохоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування та ін.). Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вториннета третинне(див. схему 11). Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв’язку між сферами. Схема 11 Поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших. Первинне виробництвоґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувні виробництва, лісництво, рибальство. Вторинне виробництвоґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво. Третинне виробництво,що є похідним від первинного та вторинного, — це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті. Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це — підприємства транспорту, зв’язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо. Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкір, водій та зв’язківець. Соціальна інфраструктураохоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні та духовні потреби. Це — охорона здоров’я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв’язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги. Праця в цих галузях є суспільно необхідною і корисною. 2. Фактори виробництва. Фактори – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Фактори виробництва поділяються на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об’єднуються поняттям “земля”. Особистий фактор визначається поняттям “праця”. Земляяк фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля — мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля — це засіб праці, створений природою. Земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля — це й основний засіб праці, і предмет праці. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і нагромаджений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефектніше використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Капіталяк фактор виробництва – це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва. Капітал – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині XX ст., називаються науково-технічною революцією. Вона має такі ознаки: широке застосування автоматично діючих машин, роботів (аж до заводів-автоматів), створення гнучких виробничих систем (ГВС), здатних до швидкої перебудови на нові виробничі програми; масове застосування мікроелектроніки і нових засобів збирання, опрацювання і передачі інформації, використання комп’ютерів у виробництві, торгівлі, банківській сфері, освіті, побуті; переворот в енергетиці – використання електричної енергії, добутої з атомної та ядерної; застосування принципово нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівпровідникових і надтвердих матеріалів); широке застосування у виробництві біотехнології, зокрема генної і клітинної інженерії, що революціонізує систему охорони здоров’я, сільське господарство та інші галузі. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію. Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Екологічний фактор виробництва. В другій XX століття у зв’язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили. Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки господарюючого суб’єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат висококваліфікованої праці. 3.Результативність виробництва. Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності ви-робництва (співвідношенням одержаного результату продуктивно-го використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефектив-ність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі ви-робництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі од-ного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набу-ває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконален-ня, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування. Звичайно, кількісне збільшення факторів виробництва практич-но завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розви-ток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просто-рово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконалення за-собів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей. Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів вироб-ництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології - не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування. Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його. Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробницт-ва об'єктивно існує така важлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробни-цтва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються. Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціаль-ної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання. Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користу-вачі факторів водночас є їхніми власниками. Однак таке поєднан-ня навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тіль-ки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто вико-навцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність про-цесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів сус-пільства. 4.Ефективність суспільного виробництва. Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним. Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою: Е=П/З де П- вартість продукту, З - матеріально-грошові затрати. В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва. Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв'язок. З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального та економного ведення господарства в інтересах суспільства та окремих його членів. Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Виділимо серед них такі. Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу. Продуктивність праці = Обсяг продукції/ Кількість працівників Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні. Продуктивність суспільної праці = Національний дохід/Середня чисельність працівників Трудомісткість — це показник, який відображає кількість, затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції. Трудомісткість = Вартість затрат живої праці/Вартість продукції Фондовіддача — це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції зробленої з одиниці основних виробничих фондів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів. Фондовіддача = Вартість виробленої продукції /Вартість основних фондів Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції. Фондомісткість = Вартість основних фондів/ Вартість виробленої продукції Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів. Матеріаловіддача = Вартість /Вартість матеріалів Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Матеріаломісткість = Вартість матеріалів/Вартість продукції Капіталомісткість — це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції: Капіталомісткість =К/∆Q де К — обсяг капіталовкладень; ∆Q — приріст обсягу виробленої продукції. Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд із показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування господарюючого суб'єкта за допомогою показника екологоекономічної ефективності (Е) за такою формулою: Е =Е₀-(А + В + С), де Е₀ — загальноекономічний ефект господарюючого суб'єкта; А — вартість природоохоронних заходів; В — втрати від пошкодження природного середовища; С — вартість природних ресурсів. Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого екологоекономічний ефект є додатною величиною. Означені показники економічної ефективності виражають лише окремі характеристики результативності господарської діяльності підприємства. Для визначення його ефективності в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою: Е = П/(Р + М + γ Ф) де Е — ефективність виробництва; П — обсяг виробленої продукції; Р — затрати робочої сили (живої праці); М — витрати матеріалів; Ф — витрати основних виробничих фондів; γ — коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень в основні фонди. 5.Сутність суспільного продукту та його форми. У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу. Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначенні величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту (сировина, паливо, матеріали), який для відповідних галузей (добувної промисловості) виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Наприклад, вартість добутої нафти спочатку включається у валову продукцію нафтодобувної промисловості. Потім, при виготовленні бензину, - у вартість продукції нафтопереробної промисловості. Далі - у вартість автотранспортних перевезень і т.д. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною. ВСП, яка виключає повторний рахунок. Валова продукція - загальний обсяг виробленої продукції (окремими підприємствами, галуззю, суспільним виробництвом) зя певний період. ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попередні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а)вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б)вартість державних закупок; в)капітальні вкладення; г)сальдо платіжного балансу. Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни та при міжнародних порівняннях. Це зумовлено тим, що він відображає кінцеві результати господарської діяльності країни, той продукт і послуги, які йдуть на споживчі потреби, інвестиційну діяльність, експорт та інші цілі. ВНП - один з найпоширеніших показників, який застосовується на Заході при визначенні рівня соціально-економічного розвитку країни. При всіх позитивних якостях цей показник має теж певні недоліки: а)він не показує джерело доходів; б)штучно завищує доходи, бо включає повторні рахунки; в)не відображає реальний стан виробництва, бо безпосередньо з ним не пов'язаний. Прикладом може бути сучасна Україна. Доходи певної категорії людей неймовірно зростають при катастрофічному скороченні виробництва. Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу. Він же валовий доход (суть, виробництво, розподіл і перерозподіл національного доходу розглядаються в спеціальній темі). Платіжний баланс - співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень у цю країну з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Інвестиція - довгострокове вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, торгівлю, банківську справу та інші підприємства з метою отримання прибутку. Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (3В). ЧП=ВСП-ЗВ Економічна теорія (політекономія) й сучасна господарська практика використовують усі названі виміри суспільного продукту. Проте з точки зору результативності суспільного виробництва, його динаміки, головне значення має величина ЧП (національного доходу), тому що саме він, як реальний результат функціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального добробуту населення країни на даному етапі й можливості його зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП передбачає поділ його на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт. Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Максимальна - розмірами ЧП. Останній варіант може існувати лише як епізод. Бо якщо НП буде постійно поглинати весь ЧП, то це, з одного боку, при незмінній кількості населення породжуватиме застій життєвого рівня населення, а з іншого - при зростанні населення - його зниження. Тому суспільство завжди повинно виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно виробляти й додатковий продукт. Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП=ЧП-НП ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Отже, поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу. Соціальним наслідком цього процесу стало те, що поява ДП породила економічну доцільність експлуатації людини людиною, яка до того була просто неможливою. Бо утримувати будь-яку людину, яка не може не те що створити певний надлишок, а й прогодувати себе, економічно недоцільно. Поява економічної доцільності експлуатації привела до поділу суспільства на протилежні класи експлуататорів і експлуатованих. Отже, соціальні наслідки технічного прогресу обертаються, як правило, до певного часу проти людини, породжуючи все нові форми та методи експлуатації. Людство ж намагається звільнитися від цієї приреченості, обернути технічний прогрес на свою користь. Як це практично виглядало й виглядає, ми дізнаємося, вивчаючи політекономію. Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП визначається за формулою: Н=ДП/НП*100, де Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний продукт.

Вступне слово вчителя Пояснювально ілюстративний метод Пояснювально ілюстративний метод Дати коротко під запис Пояснювально ілюстративний метод Дати коротко під запис Пояснювально ілюстративний метод Дати коротко під запис Вступне слово вчителя Дати коротко під запис Дати коротко під запис Дати коротко під запис Словесний метод(розповідь вчителя) Дати коротко під запис Розповідь вчителя Коротко під запис Коротко під запис Словесний метод(розповідь вчителя) Дати під запис Словесний метод(розповідь вчителя) Дати під запис Дати під запис Дати коротко під запис

- з'ясування розуміння студентами викладеного матеріалу (запитання від студентів);

1.Що таке виробництво і які є фактори виробництва?

3. За рахунок чого може бути зростання ефективного виробництва?

4. Що таке економічна і соціальна ефективність?

5. Що таке суспільний продукт і які є його форми?

ü Виробництво — цілеспрямована діяльність людей, які мають на меті створити споживчі блага для задоволення своїх потреб.

ü Зміст виробництва може розкриватися за трьома напрямами:

а) взаємодія людини з природою і сукупність відносин між людьми;

б) поєднання таких основних елементів, як праця, засоби праці та предмети праці, результатом якого є продукт; в) єдність організаційних форм виробництва: поділу праці (спеціалізації), обміну діяльністю (кооперації) та управління. Можливі різні підходи до структурування виробництва: а) поділ на матеріальне та нематеріальне; б) поділ на первинне (пов’язане з безпосереднім привласненням продуктів природи), вторинне (зайняте обробкою продуктів первинного виробництва) та третинне, що охоплює сферу послуг. У свою чергу, сфера послуг включає виробничу і соціальну інфраструктури.

ü Факторами виробництва є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.

Земля — це узагальнююче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере у природи. Це орні землі, територія, на якій розміщується виробництво, родовища мінеральних ресурсів, води, ліси тощо.

Праця — це узагальнююче визначення людських ресурсів, залучених до виробництва. Людські ресурси охоплюють фізичні та розумові здібності людей, їхній освітній і професійний рівень, виробничий досвід.

Капітал — це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується для створення речей і послуг. Матеріально-речовий зміст капіталу становлять засоби виробництва. Капітал існує в процесі продуктивного використання тоді, коли приносить своїм власникам дохід. Особливим фактором виробництва є здатність до підприємництва, яка розкривається через сукупність таких здібностей людей, як уміння виявляти ініціативу в налагодженні справи, організовувати процес виробництва, ризикувати в момент його організації чи перебудови

1. За основними питаннями лекції підготуватися до семінарського заняття за матеріалами конспекту та підручника: Загальна економіка: Підручник / за ред. І.Ф.Радіонової, Економічна теорія: / за ред. В. Д. Базилевича.

2. Використовуючи додаткову літературу, дати відповіді на питання, які були поставлені в кінці лекції.