Економічні передумови демократії обумовлені рівнем економічного розвитку[35], формами власності та ринковими відносинами

Об’єктивні зовнішні обумовлені впливом геополітичного становища і міжнародних відносин на вибір державою напряму розвитку, впливом глобалізаційних процесів.

Об’єктивні внутрішні причини характеризують економічну, соціальну, культурно-психологічну ситуацію, що складається в країні у процесі історичного розвитку та спонукає її стати на шлях демократії.

Суб’єктивними.

СЛАЙД № 29

Цінності[34] сучасної демократії та її передумови. Демократія в сучасну епоху є важливою та загальновизнаною цінністю.

СЛАЙД № 28

Процедурний вимір демократичної практики проявляється через процедури вироблення та прийняття рішень у демократичному процесі як сукупності видів і форм політичної діяльності, дій суб’єктів цього процесу в політичній та соціальній сферах.

Під ідеалом демократії розуміють той сучасний її стандарт, за яким оцінюється демократичність різних форм врядування. Він є відправною точкою для формування різних концепція і моделей демократичного ладу.

Загальним ідеалом за гуманістичною складовою демократичного врядування є вільна від страху і нужденності людська особистість, особистість, яка існує і розвивається в умовах, коли кожен може користуватися своїми політичними, громадянськими (особистими), економічними, соціальними і культурними правами.

Непересічними цінностями сучасної демократії є [1]: людина, її життя і здоров’я, її гідність і чесноти; свобода совісті; свобода слова, вільні засоби інформації і громадська думка; людська гідність; моральна автономія; приватність, невтручання в особисте життя; громадська асоціація; громадянство і громадськість; держава і державність; компетентність і відповідальність; свобода; конституція і конституціоналізм; соціальний порядок.

Передумови демократії обумовлюються такими причинами:

об’єктивними внутрішніми;

об’єктивними зовнішніми, що вказують на вплив геополітичного становища і міжнародних відносин на вибір державою напряму розвитку середовища;

Суб’єктивні чинники як правило пов’язані із бажанням і спроможністю політичної еліти країни запроваджувати демократичні інститути та процеси, їх моделі та організаційні форми.

СЛАЙД № 30

Високий рівень доходу на душу населення як показник економічного розвитку притаманний ліберально-демократичним державам.

Очевидною є залежність між рівнем економічного розвитку і де­мократією. Якщо на карті світу відзначити держави з високим рівнем дохо­ду на душу населення, то вона мало відрізнятиметься від карти, на якій бу­дуть позначені сучасні ліберально-демократичні держави. А у тих країнах, де зростає бідність і незахищеність значних верств населення, важко розра­ховувати на політичну стабільність взагалі і на стійкий розвиток демократії – зокрема.

Ефективними, стійкими є економічні системи, що освоюють нові техно­логії і забезпечують постійне зростання виробництва й добробуту населен­ня, засновані головним чином на приватній власності та ринкових методах господарювання. І те, й інше науковці одностайно та небезпідставно відно­сять до передумов демократії.

Сучасна демократія немислима без осо­бистої свободи громадян, запорукою якої є приватна власність і ринкові відносини. Історія не дає прикладів виникнення де­мократичних режимів без приватної власності й ринкових відносин.

Власність – один із найістотніших видів відносин між людьми, що визна­чає їхній суспільний статус і соціальні можливості, у тому числі й можливос­ті участі в управлінні суспільством [36].

З позицій дослідження передумов демократії найбільший інте­рес становить питання про політичний вплив державної та приватної форм власності. Першу зазвичай розглядають як перешкоду, а другу — як необхід­ну передумову демократії, хоч взаємозв'язок форм власності та публічного управління не завжди однозначний.

Необмежена приватна власність з її гаслом вільного виробництва й вільного просування товарів на ринки стала необ­хідною передумовою утвердження тих моделей демократії, які й отримали назви ліберальної, представницької та захисної.

У період фінансових криз, економічних рецесій одним з напрямів їх подолання є підвищення ро­лі державної власності, яка, з одного боку, сприяє вирівнюванню соціаль­них можливостей людей, безпеці їх життєдіяльності та розширенню соціальних аспектів демократії, а з іншого — несе в собі загрозу домінування державно-бюрократичного апара­ту та обмеження у зв'язку з цим свободи особи, яка є основою сучасної де­мократії.

На Заході спроби використати можливості колективної власності відно­вилися у другій половині XX ст. Використання колективної власності працівників деякими провідними фірмами є свідченням того, що вона має вагомі позитивні сторони. Зокрема ця форма власності сприяє розширенню так званої виробничої демократії і чудово узгоджується з ідеями демократії участі. Вона поліпшує психологіч­ний клімат на підприємстві й підвищує мотивацію до праці робітників, а от­же, і її продуктивність[37].

Тут колективна власність робітників може запроваджуватися з полі­тичних та ідеологічних міркувань — задля послаблення напруженості в тру­дових відносинах і подолання відчуження працівників від власності[38].

Приватна власність, особливо середня, а також деякі форми акціонерної (як різновиду приватної) і колективної (групової) сприяють демократії як са­мі собою, так і тому, що майже завжди йдуть поряд з ринковими відносинами, які формують навички у людей та мо­рально-психологічні якості, сприятливі для самоврядування, громадянської зацікавленості й ініціативи. Вони потребують свободи й підтримують її.

“Невидима рука ринку” вважається найвідповіднішим механізмом регулювання економічних відносин у сус­пільстві приватних власників, принаймні від часів А.Сміта[39]. Вона ж най­більшою мірою сприяє свободі особи взагалі, і в політичних аспектах зокре­ма.

Ринок забезпечує ефективність господарської діяль­ності та економічне зростання, а отже, підвищує добробут людей. А замож­ні громадяни – добра основа демократичного ладу.

Водночас соціальний ефект ринку неоднозначний. З одного боку, зрос­тання загального багатства сприяє поліпшенню становища всіх членів сус­пільства, а з іншого – недосконалість конкуренції, велика роль кон'юнктури то­що призводять до того, що винагорода й успіх часто є справою випадку. Со­ціальне розшарування виштовхує значну частину людей на узбіччя суспіль­ного життя.

Отже, хтось має дбати про створення рівних можливостей, а також про забезпечення тих членів суспільства, які з тієї чи іншої причини непрацездатні, бідні чи безробітні.

У сучасній рин­ковій економіці держава бере на себе відповідальність за рівень життя та соціальні можливості людей, щоправда, в різних країнах ке­руючись різними принципами.

Переорієнтація держав на більшу соціально-економічну відповідальність відбулася під впливом вимог з боку громадянськогосуспільства, здатного за ринкових умов організовуватися та впливати на політичні рішення.

Дата добавления: 2014-01-04