Художній образ як форма відображення дійсності

Слово — найбільш гнучкий матеріал. Його гнучкість полягає в тому, що засобами словесної передачі виявляєть­ся можливим частково відтворювати зображувальну спе­цифіку майже кожного виду мистецтва. Так, поезія прийо­мами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову.

Словесне мистецтво, яке сьогодні посідає одне з про­відних місць у суспільно-естетичній свідомості людства, не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відрод­ження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живо­пису, поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живо­писом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обгрунтовані Г. Лессінгом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 р.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Ге­геля. Значний внесок у розробку теорії словесного мис­тецтва і його місця в системі мистецтв зробили російські критики XIX століття В. Бєлінський та М. Чернишевський. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко.

Літературно-художній образ

Визначення художнього образу

Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумі образом називають специфічну форму відображення пізнання дійсності в мистецтві, на відміну від тих форм зображення, якими користуються, з одного боку, в науці з іншого — у повсякденно-практичній сфері людської діяльності. У вузькому розумінні образом називають специфічну форму буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема. Загальноприйнятим у сучасному літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофєєв: «Образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення». Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть художнього образу, Л. Тимофєєв протиставляє широко­вживаному, але термінологічно не конкретизованому ви­значенню образу як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального.

В основі художнього образу як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або так званий чуттєвий образ.Чуттєвим образом називають конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, тобто те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає, кажучи словами М. Чернишевського, не у формі думки про неї, а у формі самого життя, наочно, такою, якою ми її бачимо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Чуттєвий образ у художньому творі — це те, що в ньому безпосередньо, конкретно зображено з усіма його подробицями — сукупні­стю тих індивідуальних предметних ознак (знаходження у просторі та часі, форма, величина, колір, спосіб дії і т. п.), які окреслюють його в нашій свідомості.

Конкретно-чуттєва основа, з одного боку, відрізняє художній образ від такої форми відображення, як схема, в якій відображене життя втрачає свої живі риси і схема­тизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичай­ною формою відображення дійсності, якою ми користує­мось у побуті, у нашому повсякденному спілкуванні. Гово­рячи про щось, висловлюючи якісь думки, ми, найчастіше, не абстрагуємося від їхнього конкретно-чуттєвого змісту, не схематизуємо його, а тримаємо в пам'яті й намагаємося викласти у вигляді більшою чи меншою мірою живого уявлення. Від повсякденних форм уявлення дійсності художній образ, по-перше, відрізняється своєю емоційніс­тю, точніше настановою на підкреслено-емоційний харак­тер вираження тієї думки, формою вияву якої є чуттєвий образ. По-друге, від звичайного уявлення художній образ від­різняється узагальненістю свого змісту. Художній образ — це не копія дійсності, це вузькофактографічне, натура­лістичне її відтворення, яке має місце, скажімо, в газетних репортажах чи творах документального характеру. В мис­тецтві чуттєвий образ цінний не сам по собі, не як пряме і максимально повне відображення дійсності, а в тій мірі, в якій він здатний уособлювати собою якийсь більш за­гальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст. Віддзерка­лена в чуттєвому образі дійсність таким чином постає в мистецтві як форма вираження такої ідеї, що узагальнює, розширює конкретно-чуттєвий зміст одинично поданого факту. Використовуючи наукову термінологію, можна ска­зати, що конкретно-чуттєва форма одиничного в мистецт­ві слугує засобом втілення загального. Один з мистецтво­знавців, О. Андреєв, так роз'яснює це положення на матері­алі живопису: «Візьмімо, наприклад, — пише він, — картину П. Брейґеля „Сліпі": на ній зображені люди, що повільно бредуть ланцюжком, тримаючись за плече товариша, який іде попереду. Передній з них, спіткнувшись, падає і тягне за собою наступного. Глядач бачить: ще одна мить і увесь лан­цюжок спіткає та ж сама доля. Живописець показав тут, здавалося б, конкретну, одиничну, побутову сцену. Проте це лише найелементарніший рівень прочитання змісту картини. Глибше проникнення до її змісту дає змогу витлумачити брейґелівських сліпих як певний узагальнений символ — образ людства, яке не знає і не бачить, куди воно йде».

Художній образ як специфічна форма відображення дійсності відрізняється не лише від повсякденних уявлень, а й від тієї форми вираження світу, якою користується наука, а саме — поняттєвої. Як і художній образ, наукове поняття належить до вторинних форм відображення дій­сності. Подібно до художнього образу поняття відрізняєть­ся від повсякденних уявлень мірою узагальненості свого ідейного змісту. Проте, на відміну від художнього образу, в якому предмет відображення відтворюється у його чуттє­вому образі, поняття, відображаючи предмет, абстрагуєть­ся, тобто відходить від його одиничної, конкретно-чуттєвої форми. Якщо в художньому образі загальне, тобто сукуп­ність тих суттєвих відмінних рис, що характеризують пев­ний клас об'єктів, подається у формі індивідуального, конкретно-чуттєвого, — у формі самого життя, то в понятті загальне постає у формі думки, а точніше у формі низки логічно взаємопов'язаних думок про суттєві й відмінні ознаки відображуваного предмета. Наприклад, в енцикло­педії дається таке наукове пояснення явища грози, тобто її поняття: «Гроза — явище в атмосфері, коли у купчасто-дощових хмарах або між хмарами і земною поверхнею виникають електричні розряди (блискавки), що супровод­жуються громом. Як правило, при грозі бувають сильні зливи, інколи з градом, сильні вітри». «Як бачимо, — коментує це визначення А Дрьомов, — тут описуються основні ознаки грози та пояснюються її причини. Ці ознаки однако­вою мірою визначають десятки і сотні гроз, оскільки в них виражена сутність явища. Але, читаючи енциклопедію, ми не відчуваємо якусь певну грозу, саме цю грозу. Ми не бачимо форми і кольору хмар, палахкотіння блискавок, не бачимо лісу та поля під час дощу, не чуємо грому, не відчуваємо, як сприймає грозу людина. Тут немає живої картини, немає конкретної грози, немає її індивідуатьних, конкретно-чуттєвих особливостей. Вчений і не ставить перед собою такої мети. Спостерігаючи різні грози, він виявляє їхні загальні риси і формулює поняття грози, свідомо відволікаючись від індиві­дуальних, конкретно-чуттєвих форм цього явища природи. Зовсім по-іншому підходить до відображення грози митець». Проілюструємо це на прикладі описів картини грози, поданих: 1) в оповіданні С. Васильченка «Дощ» і 2) у повісті А. Чехова «Степ»:

«...десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім. Легко й радісно зітхнув хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці, що притулилася самотня до панського парку. Пішла хвиля, аж засвистіла, по ланах засохлого жита. Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява. Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло й покотилось у небі.

Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А на небі зчинилася гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило й луною розкочувався гук над хмарами по широ­ких небесних просторах.

<...> Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись ков­тала воду суха земля, пирскало й плюскотіло віття на дереві.

Вип'яли лани проти хмар широкі груди й заніміли: сипте, хмари, давайте, до живого промочіть моє жагуче серце...

Хмара сіяла й сіяла, — щедро, не жалуючи».

«Налево, как будто кто чиркнул по небу спичкой, мелькнула бледная, фосфорическая полоска и потухла. Послышалось, как где-то очень далеко кто-то прошёлся по железной крыше. Вероятно, по крыше шли босиком, потому что железо проворчало глухо».

І в першому, і в другому описі грози відтворюються, хоча й у різній формі, певні суттєві ознаки цього природного явища, тобто те загальне, що можна назвати ідеєю грози. Проте, на відміну від наукового поняття, в художньому обра­зі це загальне, ця ідея грози відтворена у формі одинич­ної, конкретно-чуттєвої її картини, чуттєвого образу, який позначений рисами індивідуально-неповторної, глибоко-осібної манери світосприйняття.

Художній образ відрізняється від поняття не лише фор­мою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Якщо завдання поняття полягає в тому, щоб опи­сати предмет об'єктивно, таким, яким він є в дійсності, абстрагуючись при цьому від суб'єктивних оцінок його значущості, то художній образ, навпаки, має на меті по­дати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у форм: її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якок: її бачить і емоційно переживає автор. Міра суб'єктивності, хоча й завжди наявна в художньому образі, може бути в ньому більшою або меншою в залежності від способу світосприйняття митця й тих художніх принципів, які він сповідує. Так, реалістичне відображення світу вимагає об'єктивних картин відображуваного. Навпаки, символічне відображення дійсності характеризується високою мірою суб'єктивності, яка межує з цілковитою відмовою від зобра­ження дійсності у формі її об'єктивного існування.

Дата добавления: 2014-01-04