Архітектура та образотворче мистецтво у повоєнні часи

Повоєнні роки позначились якісним зростанням образотворчого мистецтва. Важливою подією стали з'їзди архітекторів і художників, де розглядалися питання відбудови та нового бачення образу міст і сіл. Відбудовчі роботи почались одразу після визволення території України від фашистів. Відбудовувалися та реконструювалися міста. За генеральним планом відбудовувався Київ. Було проведено конкурс на кращий проект забудови Хрещатика. Як результат кияни мають своєрідний архітектурний ансамбль, образ якого визначають вдало розкритий мальовничий рельєф нагірної частини вулиці, багатоповерхові будинки, оздоблені керамічною плиткою світлого кольору, та широкі тротуари, засаджені каштанами.

Значним досягненням українського містобудівництва стала Нова Каховка (1951—1954). Чітко розплановано вулиці, вперше використано серії типових житлових будинків. Зведено Будинок культури за типовим проектом І. Рожина, який прикрашено мотивами українських народних орнаментів, що надає архітектурному образу урочистого звучання.

Народження Нової Каховки нерозривно пов’язане зі спорудженням Каховської ГЕС. То ж, повернемося до самого моменту створення міста. 21 вересня 1950 року була надрукована Постанова про початок будівництва Каховської гідроелектростанції, греблі, шлюзу, Північно-Кримського каналу, водосховища та нового міста. Широта. Вона відчувалась у розмаху справ будівничих, в обсягах виконаних робіт. Щоб поставити греблю і станцію, довелось перемістити 50 мільйонів кубометрів ґрунту. У липні 1955 року гідробудівники спрямували течію річки в нове русло, перекривши старе русло. На їх спорудженні працював висококваліфікований 15-тисячний загін будівельників, що працював над будовою та відроджував з руїн Дніпрогес. На будівництві гідровузла було виконано обсяг робіт майже наполовину більший, ніж на спорудженні Дніпрогесу, а якщо порівнювати забудову Каховської ГЕС з будівництвом світових пам’яток, то усього лише за 5 років “було побудовано” понад 10 єгипетських пірамід Хеопса. За кресленнями та розрахунками висококваліфікованих спеціалістів на могутній товщі річкового пливуна вперше в світовій гідробудівничій практиці була побудована унікальна гідроспоруда: земляну греблю вони зробили з дуже пологими відкосами, мовби розпластавши її на великій площі пливуна. Усе на цій будові було вперше та справою невипробуваною. Вересень 1956 року увійшов в історію будови як місяць, коли всі шість агрегатів Каховської ГЕС запрацювали на повну потужність. Сьогодні потужність станції – 1 170 млн.кВт на рік. Об’єм величезного водосховища (Каховського моря) складає 19 мільярдів кубометрів, завдовжки воно – понад 200 км і завширшки – до 30 км. Спорудження Каховського гідровузла забезпечило проходження великовантажних суден від гирла Дніпра до міста Запоріжжя, створило умови для іригації, обводнення, водопостачання південних районів України та Криму, зокрема (Північно-Кримський канал). У Новій Каховці чимало визначних пам’яток. Звідси починає свій 400-кілометровий шлях голуба траса родючості – Північно-Кримський канал. Адже, народження Нової Каховки було свого роду перемога. Судіть самі: Каховську ГЕС зводили на дрібнозернистому муловому ґрунті. Ні одного бараку, ні одного метра тимчасового житла – будували тільки благоустроєні будинки, всі шляхи у місті закладались тільки з твердим асфальтованим покриттям. Місто житловою площею близько 100 тисяч квадратних метрів (понад 600 багатоповерхових будинків) з повним комплексом культурно-побутових об’єктів був відбудований за неповні 4 роки, тобто ще до моменту закінчення будівництва Каховської ГЕС. Фахівці визнають, що із багатьох десятків нових міст, побудованих в Україні за радянських часів, можна навести лише окремі приклади, при створенні яких вдалось вирішити архітектурно-художні задачі щодо оформлення кварталів, площ і вулиць, котрі гармонійно поєднались з мальовничою природою дніпровського узбережжя. На всю країну це лише Велике Запоріжжя і Нова Каховка, що увійшли до підручників і монографій з історії радянської архітектури. Девізом будівельників міста стали слова: “Будувати не тимчасове житло, а навіки!”. Тому, коли на початку 50-тих років сюди приїхало багато ведучих архітекторів і художників, вони не тільки готували ескізи, але й власноруч виконували розписи, барельєфи, орнаменти. Еркери, фронтони, портали, декоративно-орнаментальні вставки на фасадах типових будинків сприяли створенню достатньо цінного міського середовища. Архітектурне рішення Нової Каховки – це той рідкісний випадок, коли в обличчі міста назавжди відкрилось щось нове, адже автори вдалися до стиля вишуканого і простого, з геометрично викресленим сюжетом споруд, класично-чіткою каліграфією вулиць. На Всесвітньому симпозіумі архітекторів світу (1958 р., Москва) місто отримало високу оцінку та лагідну назву – місто із “Лебединої пісні”. Рішенням Ради Міністрів України Нова Каховка віднесена до числа архітектурних пам’ятників України.

Серед громадських споруд, зведених українськими архітекторами в першій половині 50-х років, високим художнім рівнем вирізняються матроський клуб у Севастополі (архітектори Богданов, Киреєв); в 1958 р. було завершено будівництво Виставки передового досвіду в народному господарстві України в Києві.

Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено велику кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим "Форсування Дніпра", С. Отрощенком "Німецькі окупанти на Україні", Л. Чичканом "Помстимося", С. Самусєвим "Подвиг сержанта Якова Приходька". Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської "Ворог наближається". Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.

Популярними були історичні теми: "Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша" В. Задорожного, горельєф "Переяславська Рада" І. Гончара, скульптурна група "Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун" А. Білостоцького та О. Супруна.

Портрети О. Шовкуненка партизанки Майї Вовчик-Блакитної, народної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, С. Ковпака вирізняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.

Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське театрально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновський, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майстром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави "Макар Діброва", "Богдан Хмельницький", "Князь Ігор" та ін.

Творчими досягненнями позначена книжкова графіка. Провідним майстром української книжкової графіки був В. Касіян, найпопулярнішими стали виконані ним ілюстрації до Шевченкового "Кобзаря" (1954). Митці книги підійшли до вирішення складної проблеми — синтезу ілюстрування й оформлення видань, тим самим підготувавши грунт для бурхливого розвитку української книжкової графіки наступного періоду.

У скульпторів так само провідними стали події й образи воєнного часу. Створюються меморіальні ансамблі, встановлюються пам'ятники героям війни і праці. Помітною подією в монументальній скульптурі став пам'ятник молодогвардійцям (1954). Його автори В. Агібалов, В. Мухін, В. Федченко та архітектор О. Сидоренко створили монумент, сповнений героїко-романтичного звучання.

Українські митці засвідчили зміцнення зв'язків українського мистецтва з життям народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили героїчний шлях і натхненну працю, пов'язану з відбудовою України.

9. Культосвітні заклади та засоби масової інформації у повоєнні часи.

Першочергова увага державних органів приділялася відновленню роботи видавництв, преси, радіомовлення. З відбудовою поліграфічної бази збільшуються кількість назв та тиражі газет і журналів. Так, уже в 1945 p. у 24 областях України виходило 879 газет і 6 журналів, зокрема "Україна", "Дніпро", "Українська література", "Перець". До 1948 p. в Україні відновили роботу всі друкарні. Це дало змогу збільшити як кількість назв, так і тиражі книжок, журналів, газет. Станом на 1958 p. у республіці виходило 3329 газет разовим тиражем 9,208 тис. примірників і 488 журналів та інших періодичних видань загальним тиражем 31,746 тис.

Плідною була робота видавництв, які одразу ж після визволення Харкова та Києва були реевакуйовані. Розгорнули свою діяльність Українське державне видавництво, Видавництво Академії наук України, Державне видавництво образотворчого мистецтва та музичної літератури УРСР, у 1957 p. створено Державне видавництво дитячої літератури України (з 1964 p. "Веселка"), обласні книжково-журнальні видавництва в Харкові, Одесі, Львові та інших містах. Усього в 1945 p. в Україні було випущено понад 1000 назв книг тиражем близько 19 млн. примірників.

За період з 1950 по 1958 p. кількість виданих книжок (за назвами) збільшилась з 4136 до 6618, а їх тираж — з 77,6 до 116,2 млн примірників. З усіх видань у 1950 p. українською мовою вийшли 1856 назв, а в 1958р. — 3975.

Величезна увага приділялась радіофікації. Наприкінці 1943 p. розпочато будівництво Харківської, Дніпропетровської і Київської радіостанцій. На червень 1945 p. радіомережа становила 70 % довоєнної (діяло майже 450 трансляційних радіовузлів і 485 тис. радіоточок). На початку 1944 p. у Києві відновив роботу Український республіканський радіокомітет. Істотно збільшуються час і обсяг республіканського мовлення.

У наступні роки швидко відновлювалась і розширювалась радіофікація України: в 1950 p. радіоприймальна мережа збільшилась до 1481,7 тис. радіоточок, або на 163 % порівняно з довоєнним часом. Кількість радіовузлів збільшилась на 228 %, їх потужність — на 460 /о. Великих успіхів досягла радіофікація сільської місцевості. Станом на 1950 p. у селах працювало 334,1 тис. радіотрансляційних точок, тобто в 4 рази більше, ніж у 1945 p. Багато районів Київської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Рівненської та інших областей здійснили суцільну радіофікацію.

Великого значення держава надавала роботі культосвітніх закладів, на які покладалися завдання з формування загального високого культурного рівня всіх соціальних груп.

У кожному населеному пункті, визволеному від фашистів, силами трудящих відбудовувалися і ремонтувалися будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, а також радіо— і кіномережа. Якщо на 1 січня 1944 p. у визволених областях України працювало лише 3800 культосвітніх закладів, то на кінець 1945 p. їх кількість збільшилась до 19 тис., причому 90 % з них — у сільській місцевості, близько 4000 було відкрито в західних областях. У будинках культури, клубах створювалися гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, працювали радіовузли, надходили газети, журнали, книги; тут читались лекції, доповіді. Відбудовані силами трудящих клубні заклади ставали справжніми осередками культури.

Велику роботу проводили бібліотеки, які у визволених районах потрібно було створювати заново. Відновлення відбувалося з великими труднощами: на кінець 1945 p. у республіці налічувалось усього 4844 бібліотеки (з книжковим фондом 8,6 млн книг), тобто 20 % довоєнної кількості.

Важливу роль у здійсненні культурно-виховної роботи відігравало кіно — найбільш масовий вид мистецтва. На початок 1945 p. в Україні було відновлено лише 1770 кіноустановок (із них 880 сільських), тобто 30% довоєнної кіномережі. Не вистачало кваліфікованих кадрів, приміщень для кінотеатрів, обладнання. З часом кількість їх збільшувалась. Так, в 1945 p. їх налічувалось 1769, а в 1950 p. — уже 7199, зокрема в сільській місцевості — відповідно 884 і 5419. Всі німі кіноустановки було замінено на звукові.

Станом на 1949 p. в Україні працювало 137 музеїв, кількість експонатів досягла довоєнного рівня — 3 млн. одиниць. Було створено багато нових музеїв: "Молода гвардія" у Краснодоні, "Оборона Одеси", Корсунь-Шевченківський історичний, Ольги Кобилянської в Чернівцях, Т. Шевченка в Києві, образотворчого мистецтва в Ужгороді та ін.

На початку 1946 p. у клубних закладах працювало 23 тис. гуртків самодіяльного мистецтва, у яких брали участь 316 тис. чол., а в 1958 p. лише при клубних закладах Міністерства культури України працювало вже 87,9 тис. гуртків (драматичних, музичних, хорових, образотворчого мистецтва та ін.), у роботі яких брали участь 1299,3 тис. чол.

Неухильному піднесенню самодіяльної художньої творчості сприяло систематичне проведення оглядів та олімпіад художньої самодіяльності. Вже в 1957 p. у них взяли участь понад 1,5 млн чол., які за своєю виконавською та художньою майстерністю стають урівень із професійними митцями. Твори самодіяльних авторів, зокрема пісня "У трембітоньку заграю", яку написав керівник хору Должанського деревообробного комбінату А. Машкін, пісні "Ти, донецький краю" шахтаря П. Дмитрієва-Клебанова, "Співають дівчата" службовця Ф. Литвиненка стали надбанням професійних колективів.

За роки післявоєнної відбудови народного господарства в республіці відновлено діяльність зруйнованих клубів, бібліотек, музеїв, а також створено нові культурно-освітні заклади. В Україні в 1950 p. працювало вже 34,9 тис. масових бібліотек, 28,7 тис. клубів, що набагато перевищувало кількість культурно-освітніх установ довоєнних років.

Творчий доробок самодіяльних літераторів та митців сприяв подальшому піднесенню художньої творчості українського народу.

Питання для самостійної роботи:

1. Перелічити основні типи культури та дати їм характеристику.

2. Яких збитків зазнали українська освіта, наука і культура від німецько-фашистської окупації?

3. Яку роль відіграли радіо і преса в мобілізації народу на боротьбу з гітлерівцями?

4. Який внесок у розгром ворога зробили письменники своїми творами?

5. Який внесок у розгром фашистів зробили працівники театру і кіно?

6. Охарактеризуйте економічну і соціально-політичну ситуацію в Україні в повоєнний період.

7. Яких заходів було вжито щодо відбудови й подальшого розвитку мережі закладів освіти та її вдосконалення?

8. Як розвивалися вища та середня спеціальна освіта й наука у повоєнні роки?

9. Назвіть характерні особливості відродження і діяльності театрів у повоєнні роки.

10. Які характерні риси були притаманні розвиткові музичного мистецтва?

11. Досягнення у сфері образотворчого мистецтва.

Список рекомендованої літератури:

1. Донникова И.А. Культурология. Введение в теорию культуры: учебное пособие – Одесса: ОНМА, 2007. – 76 с.

2. Білецький П. У контексті світового авангарду // Всесвіт. — 1990. — № 7.

3. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

4. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — М., 1987. — Вып. 1.

5. Історія культури України / В. А. Бокань та ін. — К., 1993. — Ч. І; 1994. — Ч. ІІ.

6. Історія української літератури: У 2 т. — К., 1988.

Дата добавления: 2014-01-04