Час відпочинку

Робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
для працівників віком від 16 до 18 років - 36 год на тиждень.	для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 год. на тиждень.	для учнів від 16 до 18 років, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час – 18 год на тиждень.	для учнів від 15 до 16 років, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час – 12 год на тиждень.	для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.	може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, де запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. при тижневій нормі 40 год., 6 годин при тижневій нормі 36 год. і 4 год. при тижневій нормі 24 год. 5-денний чи 6-денний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілкою з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників (крім працівників, котрі вже мають скорочену тривалість робочого часу), скорочується на одну годину як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Також законодавством передбачені особливості роботи в нічний час, роботи змінами та у випадку надурочних робіт.

Час відпочинку - це визначений законом або на його підставі час, упродовж якого працівник вільний від виконан­ня трудових обов'язків і має правовикористовувати його на власний розсуд.

Законодавчо встановлені види часу відпочинку
перерви впродовж робочого дня (зміни).	щоденний відпочинок.	вихідні дні (щотижневий відпочинок).	свят­кові та неробочі дні.	щорічні відпустки.

Перерва для відпочинку і харчу­вання надається тривалістю - це перерва впродовж робочого дня.Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2-х годин. Така перерва по­винна надаватись через 4 год. після початку роботи. Правилами внутрішньоготрудового розпорядку встановлюється час початку і закінчення перерви. Працівники використовують час перерви на власний розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця робо­ти. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встано­вити неможливо, працівникам повинна бути надана змога прий­мати їжу впродовж робочого часу.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен становити не менш 42 год. При 5-денному робо­чому тижні працівникам надається 2 вихідних на тиждень, заз­вичай підряд - у суботу і неділю. При 6-денному робочому тижні працівникам надається один вихідний. Загальний вихідний - неділя. На підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних причин або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні надаються в різні дні тижня - почергово кожній групі працівників, згідно з графіком змінності, що затверджує влас­ник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілко­вим комітетом.

Робота у вихідні дні заборонена. Залу­чення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з доз­волу профспілкового комітету в таких виняткових випадках: 1) для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб­ничої аварії та негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації загалом або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. У таких ситуаціях до роботи у вихідний працівників залуча­ють за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

Святкові та неробочі дні, передбачені законодавством: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

Робота також не проводиться і в дні великих релігійних свят. Такі дні називаються «неробочими», чим наголошується на їх недержавному характері. Проте держава, ша­нуючи релігійні традиції більшості населення, закріпила це поло­ження у законі: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Велик­день); один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон­фесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до трьох днів відпочинку впродовж року для свят­кування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Робота у святкові і неробочі дні допускається у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні дні та на тих же умовах. Робота у ці дні компенсується або подвійною оплатою, або наданням іншого дня відпочинку.

7. Дисциплінарна відповідальність

Трудове право передбачає два види відповідальності: дисцип­лінарну і матеріальну. Відповідальність за трудовим правом - ок­ремий вид юридичноївідповідальності, що полягає у передбаче­ному нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою для такої відповідальності є трудове правопорушення - винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або пору­шенні трудових обов'язків працівником. Трудове правопорушен­ня складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і тру­дового майнового правопорушення.

Дисциплінарна відповідальність — один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відповіда­ти перед власником за скоєний дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

Розрізняють два види дисциплінарної відповідальності: загаль­ну і спеціальну. Загальна полягає у накладенні на працівника дис­циплінарних стягнень, передбачених КЗпП України і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Спеціальній дисциплінарній відповідальності підлягають окремі категорії працівників за дис­циплінарними статутами і положеннями про дисципліну (Це стосується прокурорсько-слідчих пра­цівників, суддів, працівників залізничного транспорту, зв'язку та ін.).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з видів стягнення – догана або звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовує орган, якому надано пра­во прийняти на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями й іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть на­кладати також органи, вищестоящі щодо органів, яким надано пра­во прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. Працівники, котрі обіймають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення роботодавець застосовує безпосе­редньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебу­вання його у відпустці. Воно може бути накладене не пізніше ше­сти місяців від дня вчинення проступку.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмово­го пояснення. За кожне таке порушення може бути застосовано лише 1 дисциплінарне стягнення. Крім обрання виду стягнення, власник повинен брати до уваги ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено про­ступок, і попередню роботу працівника.

Дата добавления: 2014-01-04