Діагностика банкрутства підприємства

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства надзвичайно різноманітне, що обумовлює доцільність його класифікації за декількома ознаками: статус та обов’язковість застосування; характер оціночних показників та їх інформаційного забезпечення; напрям дослідження, підхід до формування оціночних показників, методика їх дослідження, наявність та характер формування узагальнюючого висновку; засоби обробки інформації тощо.

В Україні прикладом державної методики діагностики кризового стану є «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджені наказом Міністерства економіки. Вони передбачають ідентифікацію стану неплатоспроможності підприємства та визначають правила прийняття рішень стосовно економічних ознак фіктивного банкрутства, приховування банкрутства та доведення до банкрутства, завершення санаційних процедур.

Діагностика банкрутства переважно має декілька рівнів і спирається на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Зазвичай, система діагностики банкрутства складається з двох частин: експрес-діагностика банкрутства та фундаментальна діагностика банкрутства.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка його масштабів. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового стану підприємства. Методика експрес-діагностики може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних характеристик підприємства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, Методичними рекомендаціями запропоновано проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта, розробленого американським вченим У.Бівером.

Коефіцієнт У.Бівера (К_Б) розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань, за формулою:

. (11.5)

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт У. Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1. Застосування цього показника для оцінки діяльності ЗАТ «Продмаш» не можливо, бо фінансовим результат діяльності підприємства є збиток.

Слід зазначити, що коефіцієнт У. Бівера, включений до Методичних рекомендацій Міністерства економіки України, є не єдиним показником, який запропонував використовувати в перебігу діагностики американський вчений. В табл. 11.3 наводиться система показників діагностики банкрутства підприємства по У. Біверу у складі 5-ти фінансових показників (коефіцієнт У.Бівера, прибутковість активів, фінансовий ліверидж, коефіцієнт покриття чистих активів оборотним капіталом, коефіцієнт покриття) та критичні значення цих показників, які дозволяють діагностувати благополучне становище, наявність загрози банкрутства за один та п’ять років до банкрутства.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності. Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і моніторинг чинників, що визначають стійкість фінансово-економічного положення на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної безпеки; визначення їх порогових значень. Поряд з тим, навіть провівши фундаментальне дослідження на можливість банкрутства, підприємство не може бути повністю на нього покластися, тому що вищезгадані моделі діагностики банкрутства здебільшого розроблені для розвинутих країн та не відповідають реаліям української економіки.

Так, зокрема, існує:

1. Часова невідповідність, яка передбачає застосування моделі в тому часі, в якому вона розроблена.

2. Невідповідність об’єкта оцінювання, що означає, оцінка вірогідності банкрутства може проводитись лише для підприємства, які відповідають вибірці.

3. Невідповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором моделі.

Найбільш поширеним методичним підходом до діагностики стану та загрози банкрутства є коефіцієнтний підхід, який передбачає використання певного переліку спеціальних фінансових коефіцієнтів-індикаторів стану підприємства – відносних показників, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової

Таблиця 11.3

Система показників діагностики банкрутства по У.Біверу

Показники	Умовні позначення	Алгоритм розрахунку	Значення показників:
благополучне підприємство	за 5 років до банкрутства	за 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера	ЧП – чистий прибуток; АМ – амортизація; ДЗ – довгострокові зобов’язання; КЗ – короткострокові зобов’язання.		0,4 – 0,45	0,17	- 0,15
Рентабельність активів	А – активи підприємства.		6-8		-22
Фінансовий ліверидж			≥37	≥50	≥80
Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	ВК – власний капітал; НК – необоротний капітал.		0,4	≥0,3	0,06
Коефіцієнт покриття	ОА – оборотні активи.		≥3,2	≥2,0	≥1,0

діяльності підприємств, інформація про які відображується у фінансовій та інших видах звітності.

Діагностика кризового стану та виявлення загрози банкрутства на базі використання фінансових коефіцієнтів передбачає: формування системи оціночних показників; розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного та еталонного аналізу.

Коефіцієнти-індикатори кризових явищ класифікують за такими ознаками: залежно від інформаційного забезпечення розрахунку (показники експрес та поглибленої діагностики), залежно від функціонального спрямування (показники, що характеризують платоспроможність, структуру капіталу, ділову активність та прибутковість діяльності), залежно від функціональних можливостей (показники теперішньої та майбутньої загрози банкрутства).

Але використання лише вимірюваних економічних показників, зокрема даних фінансової звітності, не може задовольнити потреби споживачів у інформації. Тому дуже важливим є використання не лише механічних розрахункових коефіцієнтів, але й таких показників, значення яких не може бути точно виміряне. До них належать зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон’юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

Крім того, важливо враховувати галузеві особливості діяльності підприємств, які теж накладають свій відбиток на процес функціонування.

Простим для застосування та поширеним прийомом діагностики є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами слід розуміти абсолютні оцінні показники, що розраховуються за спеціальними методиками на базі показників звітності та управлінського обліку підприємств. Ідентифікація кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачає порівняння між собою певних агрегатів та формулювання діагностичного висновку за визначеними правилами оцінки (залежно від результатів порівняння). Найбільшого поширення набула балансова модель, описана у працях Ковальова В. та його послідовників.

Реалізація цього методичного підходу до проведення діагностики була розглянута у темі «Аналіз фінансової стійкості».

Поглиблення діагностичних можливостей агрегатних (балансових) моделей може бути забезпечено таким чином:

1) розробка програмного забезпечення (найпростіше – засобами Excel for Windows) для реалізації даного методичного прийому. Програмне забезпечення має не тільки виконувати розрахункову частину діагностики, а й містити у своєму складі базу знань для надання користувачу змістовних повідомлень та рекомендацій;

2) розрахунок спеціальних оціночних показників, які характеризують ступінь досягнення (порушення) визначених нерівностей між агрегатними показниками, що надає можливість кількісно (у відсотках) оцінити ступінь відхилення фінансового становища підприємства на момент оцінки від критеріальних меж кожного типу фінансової стійкості;

3) проведення не тільки моментного, а й динамічного дослідження визначених агрегатних показників та співвідношень між ними, що дозволяє визначити напрямок руху підприємства в межах визначених типологічних стандартів оцінки фінансової стійкості.

Широке визнання для проведення діагностики набули також матричні моделі ідентифікації стану підприємства, розроблені у працях французьких дослідників Франшона та Романа. Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується певним співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів ідентифікується як певний стан підприємства. У процесі діагностики стан підприємства та наявність загрози банкрутства визначається залежно від поточного місцезнаходження підприємства в межах матриці та ретроспективного аналізу зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

Діагностування фінансової рівноваги підприємства базується на використанні спеціальних узагальнюючих показників:

- результату господарської діяльності;

- результату фінансової діяльності;

- результату фінансово-господарської діяльності.

Способи розрахунку вказаних показників надані у табл. 11.4.

Результат господарської діяльності являє собою суму грошових коштів підприємства, яка залишається в розпорядженні підприємства після фінансування його виробничого розвитку.

Таблиця 11.4

Параметри матриці фінансових стратегій Франшона і Романа.

Категорія	Коротке позначення	Формула розрахунку
РГД	Результат господарської діяльності	Прибуток до сплати відсотків і податків - Зміна фінансово-експлуатаційних потреб - Виробничі інвестиції + Звичайний продаж майна
РФД	Результат фінансової діяльності	Зміна позикових коштів - Фінансові витрати за позиковими коштами - Податок на прибуток – (Дивіденди + Інші доходи фінансової діяльності)
РФГД	Результат фінансово-господарської діяльності	РГД + РФД

Нетто-результат експлуатації інвестицій - це частина доходу підприємства, яка залишається в його розпорядженні після покриття матеріальних та інших видів виробничих витрат підприємства за винятком фінансових витрат, що пов’язані з використанням позикових ресурсів. Тобто кількісно - це прибуток підприємства, збільшений на вартість позикових ресурсів, які були залучені для виробничих потреб підприємства. Визначення цього показника дає можливість оцінити фінансовий результат здійснення операційної діяльності підприємства без врахування впливу на нього структури капіталу та податкових платежів з прибутку.

Фінансово-експлуатаційні потреби характеризують обсяг коштів, які мають авансуватися у формування обігового капіталу підприємства для обслуговування його господарського обороту, тобто для формування товарних запасів, запасів інших матеріальних ресурсів, дебіторської заборгованості та грошових коштів, необхідних підприємству. Приріст фінансово-експлуатаційних потреб визначається як різниця між наявністю обігових коштів на кінець періоду порівняно з початком.

Виробничі інвестиції являють собою суму коштів, які необхідні для реалізації прийнятих програм реальних інвестицій підприємства, тобто здійснення капітальних вкладень для поповнення основних фондів, на їхню модернізацію, реконструкцію і технічне переозброєння.

Виручка від реалізації майна підприємства характеризує обсяг поповнення власних фінансових ресурсів підприємства в разі реалізації майна, яке не підлягає подальшій експлуатації у зв’язку з його матеріальним або моральним старінням. Отже, показник «результат господарської діяльності» (РГД) характеризує достатність власних коштів підприємства для фінансування його виробничих потреб у планованому періоді.

Якщо РГД>0, то підприємство забезпечує реалізацію принципу самофінансування свого розвитку. Якщо РГД<0, то підприємство залучає для фінансування своїх виробничих потреб позикові ресурси, оскільки власних коштів для цього недостатньо.

Результат фінансової діяльності – це зміна обсягу заборгованості підприємства, скоригована на розмір фінансових витрат (відсотків за кредит), дивідендних виплат та податкових платежів.

Якщо РФД>0, то це свідчить про залучення додаткових джерел фінансових ресурсів, незважаючи на платність останніх. Якщо РФД<0, то підприємство планує зменшити обсяг позикових джерел фінансування, знизити ефективність політики щодо формування структури капіталу підприємства, якщо рівень залучення позикових ресурсів не є надмірним.

Результат фінансово-господарської діяльності (РФГД) –
підсумок результату господарської та фінансової діяльності, його розмір дає можливість оцінити обсяг «вільних» грошових коштів підприємства після фінансування ним усіх своїх витрат (у тому числі податкових, відсоткових та дивідендних платежів) та виробничого розвитку.

Якщо РФГД>0, то в розпорядженні підприємства є вільні грошові кошти для фінансування інших напрямів діяльності підприємства, крім виробничого розвитку (соціального споживання та соціального розвитку, фінансового інвестування, створення резервних фондів).

Якщо РФГД<0, то підприємство має нестачу вільних грошових коштів, що може призвести до ліквідних ускладнень або скорочення можливостей підприємства щодо фінансування невиробничих витрат.

Оскільки РФГД являє собою функцію від РГД та РФД і
залежить від співвідношення між ними, то точне визначення економічних наслідків результату фінансово-господарської діяльності, який прогнозується, залежить від того, яке значення результату господарської та результату фінансової діяльності при цьому очікується.

Для оцінки фінансового стану підприємства і вірогідності його банкрутства та ліквідних ускладнень залежно від прогнозованих значень результатів господарської та фінансової діяльності використовується спеціальна матриця фінансової рівноваги (рис. 11.1).

А РФД<<0 РФД=0 РФД>>0

1 РФХД=0	РФХД>0	РФХД>>0
РФХД<0	РФХД=0	РФХД>0
9     РФХД<<0	РФХД<0	РФХД=0

Дата добавления: 2014-01-04