Основні стадії розвитку міфологічного мислення

Британський антрополог Броніслав Малиновський, представник соціальної антропології розглядає релігію не лише як різновид духовної сили – ману, а в контексті соціальних зв’язків. Він наголошує, що релігія і магія – це соціальні закони, сповідуючи які, людина почувається у світі комфортно, робить світ прийнятним для себе, керованим і справедливим. Малиновський розглядає міф як культурну складову, виокремлюючи в кожному примітивному суспільстві дві сфери: сакральну (сферу магії й релігії) та профанну (сферу науки).

Філософ О. Лосєв наголошував, що релігія (як і наука чи мистецтво) неможливі без міфу, оскільки їхнє надзавдання – самоствердження особистості в бутті, правда, релігія прагне до самоствердження особистості в бутті вічному, а в міфі відсутнє прагнення спасіння й спокутування провини, міф є випроміненням енергії людини. В основі релігійного мислення лежить той чи той міф. Отже, говорячи про еволюцію релігійних вірувань, ми можемо судити про особливості вияву міфологічного світобачення.

Колодний А. М. в основу виокремлення етапів релігійних вірувань кладе основну ознаку релігії – віру в надприродне, і при цьому виокремлює шість етапів розвитку релігійного мислення.

Антропологічний підхід до вивчення міфу. Анімізм (лат. anima, animus — душа, живе). Основу анімістичного світогляду складають три елементи:

Аніматизм — оживлення. Це концепція Герберта Спенсера («Принципи соціології»). Він стверджував, що примітивна людина була раціональною й здатною до повехневих, але логічних висновків. Спостерігаючи рух сонця, місяця, зірок, люди дійшли висновку про дуальність оточуючого світу (видиме / невидиме). А оскільки довкілля людина пояснювала за аналогією до розуміння себе, то вона вірила, що все навколо неї живе й має душу: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Людина свої властивості переносить на довкілля. Концепція духів. Віра в привиди – духів померлих предків. Тварини, рослини, матеріальні об’єкти також мають душу. Але сумнівно, що ідея душі могла привести до ідеї існування духів.

До природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Це такий етап, коли відбувається перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Проте аніматизм ще не є релігією. Світ тут не роздвоюється, а лише уособлюється. При цьому відсутня віра в надприродне (Колодний). Апріорі вважалося, що розум первісної людини незрілий, наївний, надто раціональний.

Анімізм (від лат. anima – душа) — одухотворення явищ природи й предметів побуту. Термін «анімізм» увів етнограф ХІХ ст. Едуард Тайлор. На відміну від своїх попередників (Спенсера), він акцентує увагу на ідеї душі, а не духів. Це форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про існування в тілі людини її двійника – душі, від якої, ніби, залежить саме життя особи, її фізіологічний і психологічний стани.

Антропологічний підхід до вивчення міфу й релігії започаткував Е.Тайлор, створивши теорію анімізму, за якою сутністю примітивної релігії є анімізм. Це віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. За Тайлором, анімізм зародився із помилкової інтерпретації людьми снів, видінь, яка призводила до розмежування тіла й душі людини (привиди, душі померлих, безсмертя, потойбічний світ).

Ще зовсім не обізнані з власною природою, зокрема природою сну і сновидінь, непритомності, станом хвороби, трансу, смерті, відображенням у воді тощо, люди пояснювали ці стани наявністю або відсутністю якоїсь нематеріальної субстанції – душі. Від душі залежать їхні стани – життя і смерті, сну і неспання, здоров’я й недуги. Ідея душі проектувалася й на інші предмети та явища. Власне з анімізму і починають розвиватися й ускладнюватися релігійні вірування. З’являється анімізм на етапі пізнього неандертальця, цебто десь 40 тис. років тому (Колодний). Міф особистий Тайлора – за допомогою теорії душі пояснити вірування первісної людини – виразився в його монографії «Первісна культура».

Антропоморфізм — уособлення (олюднення). Це уявлення явищ природи, об’єктів дійсності в образі людини (Весна, Зима, Смерть, Хвороба), персоніфікація часу (Масляна - жінка). Олюднення явищ природи та об’єктів дійсності (небо сердиться, сонце гріє, вітерець обіймає, лоскоче, яблунька просить допомоги, піч запрошує скуштувати пирогів тощо). В основі анімізму лежить культ природи як живої істоти (В. Жайворонок).

Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище — усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети. Але для стародавньої людини це була реальна правда.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними У всіх істотах і явищах природи праслов’яни бачили духів, одухотворених істот (колька коле, щось у бік влізло), за аналогією до осмислення себе, роду, тварин. За язичницьким світоглядом існує зв'язок між людиною й її одягом, волоссям, потом, нігтями тощо. У християнській міфології – це поклоніння іконі, віра у містичний зв'язок між оригіналом і зображенням. Це переконання, що від зображення Господа чи людини або часточок її виділень можна одержати все те саме, що й від самої людини, і все, що відбувається з зображенням, переноситься й на саму людину. Вплив на зображення, волосся, слід людини, підхоронення одягу жертви тощо.

Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм — віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів. Це релігійне поклоніння окремим предметам, речам, які наділяються магічними силами (камінчики, прикраси, черепи тварин, ніж, свічка, зуби, кістки, висушені лапки жаб, своя земля, камінь зі священної гори чи шматочок священного дерева, або зображення звіра, тату чи ієрогліф, що позначає священний предмет чи звіра тощо).Це може бути або випадково знайдений предмет, або виготовлений (фігурки тварин і людей, маски, предмети одягу, амулети-обереги, ікони, тату тощо). Вважається, що фетиші здатні приносити удачу і відводити від їхнього господаря біди. Фетиші східних слов'ян це — стріла, плуг, чаша, пізніше — меч.

Фетиші, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. Особливу силу в багатьох народів має дорогоцінне каміння та прикраси. Існує ціла наука, які камені носити людям того чи того знаку зодіака, які камені що виліковують тощо. Ось чому жінки так люблять прикраси й водять дружбу з діамантами.

Магія (буквально — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу й людину, у здатність ритуальних слів і жестів впливати на бажану мету (замовляння, прокляття, казки), у здатність людини шляхом використання різних чаклунських дійств впливати через душ-двійників на навколишній світ. Теорія Фрезера, який виокремив три основні проблеми примітивних релігій: магію, тотемізм та культ плодоріддя. Фрезер вважав, що етап магії передує етапу релігії, а потім іде наука. Він увів терміни «гомеопатична магія» та «контагіозна магія».

Англійський етнограф ХІХ ст. Роберт Марет припускав, що у первісної людини не ідея передувала дії, а дія породжувала ідеї. Марет зауважував, що примітивні народи відчували в деяких своїх сородичів наявність якоїсь містичної окультної сили – мани (маніту, варан, оренда). Саме ця сила відділяла чудесне, сакральне від профанного. Джерело магії – емоційне напруження: любов, ненависть, чи якась інша емоція. Щоб зняти надмірне емоційне напруження, людина направляла його на якийсь предмет (напр., метала спис у зображення ворога). Броніслав Малиновський відмінність магії від релігії вбачав у направлені магічних обрядів на досягнення практичних цілей: вполювати звіра, закохати жінку, перемогти у війні тощо, в той час як релігійні обряди не мають прихованої мети, мета досягається шляхом проведення обряду. Емоційний процес проектується назовні: звільнення від надміру енергії завдяки танцю або замовлянню. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов'ян — це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін. Поєднання слів і дії. На людину можна впливати словом, і фізично. А на предмети тільки фізично. Але якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

М. Еліаде зауважив, що при обряді зцілення хворого шаман або малює біля ложа хворого мандалу, або виконує космогонічний та антропогонічний міфи, щоб перевести хворого за межі профанного світу й зробити співучасником початку, створення світу. Або ж шаман звертається до бога з проханням створити світ заново. Ефективність замовляння полягає в тому, щоб реактуалізувати первісний час, час джерел світу чи джерел тієї або іншої хвороби. У терапевтичних вченнях первісних народів ліки можуть мати силу лише тоді, коли під час ритуалу в присутності хворого розповідають про їхнє походження. Згадайте замовляння від укусу змії, а якому асоціативно зводяться воєдино створення світу, народження головної змії і хвороби. Щоб магічно вплинути, треба знати джерело хвороби й її лікування, а також допомогти хворому заново почати життя. Еліаде пише: «Складається враження, що для архаїчних суспільств життя не може бути виправленим, воно може лише початися заново через повернення до першоджерел. А істинне першоджерело мислиться як неймовірний сплеск енергії, життя, плодоріддя, що характерне для початку часів» (Аспекти мифа С. 40).

Міф є моделлю для кожної магічної дії: для відкриття неплідного лона й народження дитини, для успіху військового походу, зцілення тіла й душі (психічні хвороби). Тут ідеться про зразкову модель для кожної ситуації, єдність біологічних, психічних, історичних видів творіння.

Тотемізм – форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про надприродні кревні зв’язки даного роду чи племені з певним видом природних або штучних об’єктів, що називаються тотемами: рослин, тварин, рідше – просто деяких предметів природи. Це класичне визначення Д. Фрезера.

Тотемізм мав два аспекти: це спосіб соціального об’єднання певної групи людей всередині племені. Такі групи називалися кланами, фратріями, сібами. Первісна людина залежить від групи значно сильніше, аніж цивілізована. Примітивна релігія бере початок із соціальних зв’язків.

А з іншого боку – це є система вірувань. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв'язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т. д.). Для тотемів обиралися тварини чи рослини, що були запорукою благополуччя(вживалися в їжу або використовувалися в господарстві), або ж вражали уяву й задовольняли естетичні потреби.

Коли тотемізм став зникати, то поклоніння тваринам як предкам клану замінилося поклонінням людині-першопредку, а потім переросло в культ героїв, а пізніше – в культ богів.

Аграрні культи – за сером Фрезером, це сукупність релігійно-магічних вірувань та обрядів, пов’язаних із землеробством й зорієнтованих на забезпечення і збереження врожаю шляхом звертання за допомогою до духів; культ предків – віра в збереження надприродного зв’язку між людьми та їх померлими предками).

У «Золотій вітці» Фрезер наводить приклади багатьох культів, спрямованих на контроль та активацію впливу неба й землі, сонця й дощу з метою плодоріддя. Землеробські культи — це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу. Міф про помираюче й оживаюче божество. Для примітивної людини смерть – це крок до воскресіння, розпад – це передетап відродження, осінь і зима – прелюдія весни. Такий віталістичний погляд на довкілля допомагав людині пережити етапні життєві кризи: народження, весілля, смерть. Ритуал повертає в міфічний час і дозволяє людині розширити межі своїх можливостей, усвідомити своє місце поряд із богами й міфічними героями, бути спроможним здійснювати дії космічного масштабу.

Шаманство — це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб, у можливість спілкування людини з духами. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від різних негод. Шамани — прообраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.

Шаманство розглянув Б. Рибаков на основі сибірських шаманських культів та розшифрував малюнки шаманських бляшок у похованнях, М.Еліаде зібрав перекази шаманів. Всесвіт у шам. міфах складається із трьох світів: підземно-підводного, який символізує ящур, що ковтає сонце, середнього – світу людей і шаманів та небесного, доступного лише для шаманів світу 2-х богинь-лосих, його володарок, що посилають на землю дві ріки. Шаман мандрує ярусами всесвіту в пошуках магічної сили, зокрема потрапляє в нижній світ, владикою якого є ящур та верхній, яким розпоряджаються дві жінки-лосихи. Рогаті жіночі фігури із оленями й без них на вишивках.

Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов'ян. З допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя (з'єднання небесного вогню і води, за стародавніми віруваннями, творить життя).

Українські знахарі, відунки, чародійки(що заклинають воду в чарах) – аналог шамана. Хороводні та ігрові веснянки: «Ой не сиди Ящуре В гороховім місті. Май собі дівку, Як перепілку. Котрую маєш, Собі забираєш».

Демонізм (політеїзм). Наступним етапом у розвитку віри в надприродне був етап демонізму або політеїзму, як його ще називають. Перехід до нього зумовлювало розширення пізнання і практичного освоєння людиною свого довкілля. Останнє переконувало її у відсутності якогось двійника-душі у будь-якого предмету і явища. Виникає уява про збірний образ духа-покровителя різних сфер світобудови, споріднених явищ і процесів довкілля (дух лісу, дух звірів тощо).

Генотеїзм. Дещо пізніше демоністичні вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів – появи політеїзму (багатобожжя). З часом в пантеоні богів один виділився як головний. Так, серед давньогрецьких божеств ним став Зевс, в пантеоні києво-руських – Сварог. Цей бог керував і зумовлював всі сфери і предмети довкілля. Такі вірування прийнято називати генотеїзмом.

Монотеїзм. Від останніх, але це вже при наявності високого рівня абстрактного мислення і при виникненні державних утворень з монархічною формою правління, релігія розвивалася до свого монотеїстичного етапу, тобто появи віри в єдиного Бога.

Отже, магія і релігія – це особливі типи поведінки, прагматичні установки людини, що базуються на раціо, почутті й волі людини.

Дата добавления: 2014-01-04