Міф як культурний феномен

Міф є складною реальністю культури, його можна вивчати в багатьох аспектах. Міфічна дійсність, на думку Лосєва, відрізняється від казкової реальністю й безпосередністю буття. М.Еліаде описує карго-культи на островах Океанії: віра в пришестя Христа трансформувалася в віру, що предки прибудуть на кораблях, наповнених товарами, й племена вже не будуть працювати, стануть господарями своїх островів і наступить рай. Для цього знищують знаряддя праці, домашніх тварин, будують склади для товарів. У Конго в 1960 р. Еліаде спостерігав, як люди розбирали дахи своїх будівель, щоб золоті монети, які предки пошлють дощем, потрапили в дім, і лише дорога до кладовища була прибраною, бо по ній повернуться мертві.

Лосєв: Казку ми сприймаємо як вимисел, фантастику. Міф – те, у що вірять і що реально відчувають, але разом з тим міфічна дійсність відчужена від повсякдення. Еліаде досліджував племена, які послуговуються міфами: вони чітко розмежовують міф як істинну оповідку від казки як брехливої, обманної оповіді. Істинні оповіді про надзвичайне й сакральне, а видумані – про світське (пригоди кайота – фокусника й обманщика). Міфи не розповідаються непосвяченим, жінкам, дітям, вони розповідаються в усамітненні в нічний час зимою. На Тібеті епічні пісні про Гесера мають чудодійну силу й виконуються, щоб накликати везіння на полюванні або перемогу в війні. (Еліаде Аспекти міфу. – С. 20). Туземці чітко розрізняють міфи, які приносять зміни в реальність, і вимишлені оповіді, які навіть якщо вони розповідають про фізіологію тварин, не здатні змінити долю людства.

Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу. Міфологія соціального статусу, професійна. Безглуздо лектору танцювати, атеїсту боятися пекла, студенту бути ситим і вдоволеним. Можна вивчати міфологію тіла, міфологію жесту, міфологію сну, міфологія міста, міфологія натовпу (чим більший, тим агресивніший).

Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Є своя міфологія неба, міфологія ночі, міфологія лісу. Поезія має міфічне забарвлення. Міфологія природи Олександра Олеся усміхнена: «сонце тепле і ласкаве спиняє погляд на землі… дзвенять пташки… сміються трави, квіти»; «Весь Божий світ сміявсь, радів… Раділо сонце, ниви, луки»; «сміються, плачуть солов’ї», безсмертники «вже втратили життя, в них згасло все, що тільки малось… Але вони сміються, мов вві сні …нагадують розкоші весняні», живуть спогадами; айстри марять, мріють, ждуть весни, аж до смерті чекають «рожевого ранку», «умились росою, вінки одягли». І сонце дійсно сяє, хоч і над трупами їх. Лосєв називає міф інтелігенцією, тобто одухотвореним вираженням думки. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Це й не схема, і не алегорія, не метафора, а символ.

Міф поетичний, це одухотворене розуміння довкілля. Міф схожий із поезією образністю, але якщо поезія – це образна дійсність, то міф – це предметна реальність. Міф наділяє речі іншим значенням не заради краси чи естетичної насолоди, а з прагматичною метою: скатерть-самобранка, ковер-самолет, чоботи-скороходи… Міфічне мислення асоціативне, інтуїтивно-прозорливе, відчуджене від повсякденного, про таке кажуть: «вона бачить» або «прозорлива», «відає». Відати долю, чужу психіку, коли з першого погляду на людину можна взріти її «лик», відчути її майбутнє, побачити її як тілесно здійснений (оформлений) символ чогось (гармонії, спокою, розуму або жадоби, дурості, похітливості тощо). У кожному тілі прозирає душа. Г. Сковорода «Всяк есть тем, чье серце в нем: волчье серце есть истинный волк, хотя лицо человечье» («Наркисс. Разглагол о том: узнай себя»); «всередині нас – священний дух, який стежить за нашими добрими й злими ділами й береже нас» (Лист до Кирила Ляшевецького). Якщо студентка має вигляд дівки з борделю або професорка має вигляд перекупки, то щось негаразд із їхнім статусом, як би вони не величалися. Тіло є завжди «ликом», тобто проявом душі.

Міфологічне мислення не розділяє предмет і знак, час і простір, одиничне й множинне. Модель світу водночас є й розповіддю про його походження. Світ, його нинішній стан, природні об’єкти, світила, тварини й рослини і т. д. є результатом подій давно минулого часу, поєдинку міфічних героїв, предків, богів. Міфологія є найдавнішим архаїчним ідеологічним утворенням, що має синкретичний характер. У міфі сплітаються зародкові елементи магії, релігії, філософії, науки й мистецтва. Магія й релігія з часів свого виникнення включали у себе міфи й обряди. Філософія розвивалася на основі міфології, поступово витискаючи з себе міфологію. Міфічне мислення існує сьогодні поряд із філософським і науковим знанням, разом із логічним мисленням.

Дата добавления: 2014-01-04