Фактори, які впливають на характер та інтенсивність водної ерозії

Розвиток водних ерозійних процесів

БОРОТЬБА 3І ШКІДЛИВОЮ ДІЄЮ ВОДИ

Водна ерозія - це один із природних і антропогенних факторів змиву і розмиву ґрунту і ґрунтоутворюючих порід, відкладення наносів, а в кінцево­му випадку деградації ландшафтів під дією нерегульованого стоку води. За характером руйнуючих процесів розрізняють площинну, струмінчату та лінійну ерозію.

Процес площинної водної ерозії може проявлятися у вигляді рівномірного змиву поверхневого шару ґрунту на всій площі, внаслідок чого оголюється коренева система рослин, дерев тощо.

Струмінчата ерозія зв'язана з лінійним розмивом ґрунту під дією поверхневого стоку, внаслідок чого утворюються неглибокі вимоїни у верхньому шарі фунту.

Лінійна (яружна) ерозія веде до утворення глибоких вимоїн, які поширюються в підгрунтові горизонти, поступово поглиблюються і розши­рюються, врізаються в схили пагорбів і гір (рис. 6.1). Відомі випадки, коли за добу довжина ярів збільшувалася за рахунок підмиву, обвалу вершин і зсувів на 100 м. Під час злив змив ґрунту іноді досягає 100 т/га.

Таким чином, водна ерозія викликає ряд негативних явищ:

по-перше, зниження природного рівня родючості сільськогосподарських угідь, що пов'язане із значними втратами гумусу, поживних речовин;

по-друге, накопичення змитого осадового матеріалу у водних об'єктах, що приводить до то­го, що багато річок, ставків, водосховищ міліють, знижується їх продуктивність, ускладнюються умови судноплавства, на мілководдях розводяться малярійні комарі;

по-третє, спостерігається руйнування залізничних та автомобільних шляхів тощо.

Характер та інтенсивність водної ерозії обумовлена (Калинин, 1982):

1) факторами, які викликають і посилюють процеси ерозії (опади, висота схилу);

2) факторами,які запобігають і послаблюють процесиерозії ґрунту (інфільтраційні властивості ґрунту, станйого поверхні, протиерозійна стійкість ґрунту);

3) факторами, які визначають вид ерозії (форма і довжина схилу).

Опади. Інтенсивність ерозійних процесів залежить від кількості опадів та характеру їх випадання, бо чим більше опадів, тим ймовірніші прояви ерозії.

Висота схилу. Вода, яка випала на поверхню суші у вигляді опадів, во­лодіє певним запасом потенційної енергії. Кількість енергії залежить від ви­соти місцевості.

Інфільтрація води - процес надходження води з поверхні у товщу ґрунту.

Процес інфільтрації складається з двох етапів: вбирання і фільтрації. Інтенсивність фільтрації визначається пористістю ґрунту, його структурою та хімічними властивостями.

Процеси ерозії спостерігаються при похилі 2° і більше. Інтенсивність ерозії встановлюється за такою шкалою (за Заславським, 1983):

1) незначний змив - до 0,5 т/га;

2) слабкий змив - 0,5 - 1,0 т/га;

3) середній змив - 1,0 - 5,0 т/га;

4) сильний змив - 5,0 - 10,0 т/га;

5) дуже сильний змив - більше 10,0 т/га;

Гранично допустима величина змиву (ГДЗ) встановлюється, виходячи із можливості відновлення гумусового шару (в т/га) за період 1000 років. Величини ГДЗ приймаються для ґрунтів сірих і світло-сірих - 2, темно-сірих - З, чорноземів звичайних - 4, чорноземів південних і темно-каштанових ґрунтів -З т/га за рік.

За ступенем змитості ґрунти поділяються на:

1) слабозмиті - це ґрунти, в яких змито до 1/3 гумусового шару;

2) середньозмиті - це ґрунти, в яких змито від 1/3 до 2/3 гумусового шару;

3) сильнозмиті - це ґрунти, в яких змито більше 2/З гумусового шару.

6.3. Протиерозійні земельні фонди (зони)

В залежності від характеру рельєфу і ступеню розвитку ерозійних про­цесів на території басейну річки можна виділити три зони (рис. 6.2):

1) привододільний - територія, на якій формується поверхневий стік;

2) примережний - територія, у якій концентрується поверхневий стік у потоки і починається поверхневий змив частинок ґрунту;

3) гідрографічний - територія, у якій спостерігаються явища не тільки площинного змиву часточок, але й вертикального розмиву ґрунтів та утворення ярів.

Рис. 6.2. Протиерозійні земельні фонди: 1 - вододільні смуги; 2 – полезахисні (вітроломні.) смуги; 3 – водорегулюючі смуги; 4 - прибалочні смуги; 3 - прируслові смуги; 6 - сніг; 7 - річка.

Привододільний земельний фонд включає в себе найбільш вирівняні ділянки, які прилягають до вододільної лінії. Похили тут невеликі - до 3°. Процеси ерозії проявляються відносно слабо. Ґрунтовий покрив добре розви­нений. Землі фонду найбільш придатні для сільськогосподарського вироб­ництва, на них, як правило, розміщуються польові сівозміни.

Примережний земельний фонд верхньою частиною прилягає до земель привододільного фонду. Видимої межі між фондами не спостерігається. Основним критерієм поділу цих фондів є величина похилу. У примережний фонд включаються землі із похилом від 3 до 8° - 9°. Межа між фондами йде паралельно до горизонталей місцевості. Ерозійні процеси тут проявляються у вигляді змиву ґрунту, струменевих розмивів та вимоїн на ріллі. Ґрунтовий профіль належить до слабого і середнього ступеню змиву. Тут розміщуються грунтозахисні сівозміни із підвищеною відносною участю трав. Найбільш порушену ерозійними процесами частину фонду необхідно використовувати під лісопосадки, сади, поліпшені луки і пасовища. Якщо ширина фонду мен­ше 70 м, то окремо примережний фонд не виділяється. В цьому випадку верхню, найменш еродовану площу, приєднують до вододільного, а нижню - до гідрографічного фондів.

Гідрографічний земельний фонд включає дно і береги гідрографічної ме­режі, а також прилеглі до них схили крутизною більш 9°. Тут процеси ерозії сильно виражені, зокрема лінійна ерозія у вигляді берегових балочних ярів. Площа фонду в еродованих районах досягає 12...15% усієї площі водозбору. Для сільськогосподарського виробництва землі цього фонду мало придатні, схили підлягають залісенню та під посадку плодових дерев та кущів оскільки розорювання їх викликає бурхливий розвиток водної ерозії. На ньо­му можуть розміщуватись поліпшені сінокоси і пасовища, а найбільш круті схили підлягають залісненню та під посадку плодових дерев та кущів.

Дата добавления: 2014-01-04