Окупація України військами Німеччини та її союзників

Напад фашистської Німеччини на СРСР.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Початок війни був для СРСР украй несприятливий. Вже першого дня на радянських аеродромах було знищено понад 1200 бойових літаків. Війська втратили прикриття з повітря. Противник бомбардував мости, залізничні вузли, знищував склади боєприпасів, пального і продовольства, які, відповідно до намірів «воювати на чужій території», були зосереджені в прикордонній смузі. Німецькі війська забезпечили собі значну перевагу.
Тиждень, з 23 по 29 червня, в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох сторін брали участь близько 2 тис. бойових машин. Радянські танкісти зазнали в ній величезних втрат.
Спроба зупинити противника на старому державному кордоні не вдалася. Німецько-фашистські війська прорвали оборону Швденно-Західного фронту і 11 липня підійшли до річки Ірпінь, за 15 км від Києва.
Перебуваючи у винятково складних умовах, радянські солдати й офіцери чинили запеклий опір загарбникам.
Але в хаосі початкового етапу війни бійці Червоної армії не мали змоги виконати свого військового обов'язку. Не вистачало навіть гвинтівок. Було чимало випадків, коли деморалізовані командири великих з'єднань втрачали контроль над подіями і навіть кидали війська напризволяще. Все це призвело до величезних втрат. До середини липня Південно-Західний фронт втратив 2648 танків з 4200. В авіаційних частинах до 11 липня залишалося всього 249 літаків.
Ось як описує типову фронтову картину перших днів війни її учасник Г. Лобас: «Притиснули нас вогнем у лісі й пішли на повний зріст. Ми лежимо. А стріляти боялися, та й гвинтівки були не у всіх. Відбиватися й гадки не було. Ми побачили, що прийшла сила, проти якої з трьохлінійкою та саперною лопатою не попреш. Заходять до лісу, як до себе додому. Гукають: «Рус швайн!»... і стусанами піднімають наших солдатів. їхні гвинтівки тут же об дерево розбивають... Вишикували полонених у колону - попереду танкетка — і пішки погнали до станції. Хто падав - поранений, знесилений чи просто спіткнувся -підвестися вже не давали. Стріляли або давили танкеткою».
У листопаді 1941 р. в нацистському полоні опинилося 3,6 млн солдатів і офіцерів Червоної армії, третину яких — 1,3 млн чол. - становили українці.

Причини невдач Червоної армії

Воєннр-політичне керівництво країни, очолюване Й. Сталіним, своєю антинародною внутрішньою і авантюрною зовнішньою політикою поставило СРСР на межу катастрофи. Кращі військові кадри Червоної армії були репресовані, про що добре знало німецьке командування. В армії не заохочувалась ініціатива командирів, а це породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Бойова підготовка у військах була дуже низька.
Якістю радянська військова техніка та озброєння поступалися німецьким, хоча кількісно їх переважали. Переозброєння відбувалося повільно. Сталін не вірив фактам, котрі свідчили про підготовку Німеччини до вторгнення. Коли ж стало ясно, що війна неминуча, з'явилася директива про приведення військ до бойової готовності. Але у військах цей наказ одержали тоді, коли війна вже почалася.
У розташуванні військ усередині округів було багато недоліків та помилок, скориставшись якими німці у перші дні війни здійснили глибокі прориви й оточили великі радянські з'єднання. Суттєвим прорахунком був демонтаж інженерних оборонних споруд на радянсько-польському кордоні, котрі з вересня 1939 р. опинилися в тилу Червоної армії.
Сталінське керівництво фактично дезорієнтувало населення країни й армію, переконуючи їх, що у майбутній війні радянські війська вестимуть воєнні ди «на ворожій території», «малою кров'ю» і перетворять її на громадянську - «війну світового пролетаріату зі світовою буржуазією».

Режим воєнного стану

Прагнучи утримати країну під контролем, сталінське керівництво запровадило в ряді районів СРСР воєнний стан, відповідно до якого військові власті дістали надзвичайні повноваження. Практично всі справи, зокрема й ті, що не стосувалися питань оборони, громадського порядку і державної безпеки, передавалися до воєнних трибуналів. Порядок у тилу власті прагнули зберегти насамперед за допомогою сили і жорстокого терору в дусі тоталітарного режиму.
З першого ж дня війни в районах, які, ймовірно, могли стати ареною воєнних дій, почалися масові арешти «сумнівних» і «підозрілих» осіб, котрих свого часу репресували і вони відбули покарання, а також тих, на кого органи держбезпеки мали «ком-промат», часто - анонімний донос. Списки цих осіб були готові ще до війни. Військові трибунали нашвидкуруч фабрикували звинувачення й ухвалювали вироки, переважно смертні.
Жертвами розправ стали і в'язні, заарештовані в довоєнні роки. У перші тижні війни таким чином було знищено від 15 до 40 тисяч безпідставно ув'язнених громадян. Водночас на волю випустили багатьох кримінальних злочинців, з яких потім окупанти рекрутували собі поплічників.

Мобілізаційні заходи 1941 р.

3 початком вторгнення нацистських військ керівництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарбникам. Ця війна була для більшості радянських людей Великою Вітчизняною війною, тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 р. Державного комітету оборони (ДКО), який перебрав на себе всю повноту влади в Радянському Союзі, йшла мобілізація засобів і ресурсів в Україні. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до армії і флоту було мобілізовано 2 млн чоловік. Понад 2 млн чол. працювало на будівництві оборонних споруд. З числа добровольців формувалися загони народного ополчення та винищувальні батальйони. Одночасно здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад.
Був збільшений робочий день, скасовувалися чергові й додаткові відпустки, вводилися обов'язкові понаднормові роботи. На виробництво озброєння, боєприпасів, військового обладнання переводилися машинобудівні заводи України.
Вимагаючи від населення надзвичайних зусиль, сталінське керівництво разом з тим деякий час замовчувало інформацію про справжнє становище на фронтах. І лише тоді, коли правду приховувати вже було неможливо, в зведеннях Радінформбюро з'явилися короткі повідомлення про обстановку в зоні бойових дій, роботу радянського тилу, окупаційний режим на захоплених противником територіях, міжнародні події.

Евакуація

Уже з перших днів війни стало зрозуміло, що частина території СРСР буде окупована. Постало питання евакуації розташованих на цій території заводів, фабрик, радгоспів, колгоспів, наукових й культурно-освітніх закладів, державних установ, людей. Раду з евакуації, організовану ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР, очолив перший секретар ВЦРПС М. Швер-ник. В Україні евакуацією керувала комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР Д. Жилою. На схід виїхало понад 3,8 млн робітників, селян і службовців. На нових місцях вони включалися в роботу на оборонних підприємствах, у сільському господарстві, в установах.
До східних областей РРФСР, середньоазіатських республік було евакуйовано понад 550 підприємств, майно багатьох колгоспів, радгоспів, МТС, установ. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Було виведено з ладу й зруйновано тисячі промислових об'єктів, електростанцій, шахт, мостів, продовольчих складів, запасів промислових товарів, адміністративних споруд, житлових будинків і навіть пам'ятників. Знищувалося навіть те, що було вкрай необхідне для виживання населення на окупованій території. Але хибна воєнна доктрина, відсутність завчасно складених планів евакуації внесли, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси. Тож до рук противника потрапили великі матеріальні цінності й об'єкти стратегічного характеру.

Оборонні бої в Україні літа осені 1941 р

7 липня розпочалась оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. До військ Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, улилося 200 тис. жителів столиці, ще 900 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони. 160 тис. чоловік працювали на будівництві оборонних споруд.
Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили 16 липня Кишинів. Але під Одесою, де спільно з німецькими вели наступ війська 4-ї румунської армії, окупанти були зупинені. Це велике місто, важливий промисловий центр і порт, захищала Окрема Приморська армія, підтримувана Чорноморським флотом. Оборона Одеси розпочалася 16 липня і тривала 73 дні.
На правому фланзі Південного фронту противник прорвав оборону радянських військ і оточив ослаблені частини 6-ї та 12-ї армій у районі Умані. Війська зазнали тяжких втрат. Нацисти прорвалися до Дніпра. 18 серпня радянські війська, висадивши в повітря греблю Дніпрогесу, відійшли на правий берег Дніпра в Запоріжжі, а через тиждень залишили Дніпропетровськ. На деякий час Дніпро став лінією фронту, яку гітлерівці деякий час не могли подолати. Але у першій половині вересня 1941 р. німецькі війська, поновивши наступ, взяли у кільце в районі Києва чотири армії радянського Південно-Західного фронту.
Командування фронту відчувало наближення поразки. 11 вересня начальник штабу Південно-Західного фронту В. Тупіков доповідав начальнику Генерального штабу Б. Ша-пошникову: «Початок зрозумілої для вас катастрофи - справа двох днів». Але Й. Сталін відмовлявся дати згоду залишити Київ. Лише пізно ввечері 17 вересня Ставка дозволила відступати. 19 вересня гітлерівці зайняли Київ. Війська фронту розбилися на численні загони й групи, кожна з яких самостійно виривалася з оточення. Тисячі солдатів та командирів загинули, переважна більшість особового складу фронту - понад 665 тис. - потрапили до німецького полону. Доля фронту спіткала і його командування. Штабна колона була оточена фашистськими військами біля урочища Шумейки на Полтавщині. В бою загинули командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М. Кирпонос, член Військової ради М. Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал В. Тупіков. Трагедія Південно-Західного фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р.
Невдовзі після цього була залишена Одеса, потім радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закріпитися в Севастополі, героїчна оборона якого тривала 250 днів.
Таким чином, протягом літа-осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. Неокупованими в Україні залишилися лише східні райони Харківської області, частина Донбасу, а також невеликий клаптик кримської землі з Севастополем.
Невдалі спроби радянського контрнаступу в Україні
В грудні 1941 р. радянські війська провели успішну наступальну операцію під Москвою. Передбачалося, що наступ під Москвою перетвориться у загальний наступ Червоної армії на всіх фронтах. Але події засвідчили нереальність і безпідставність цих планів. Зірвалася перш за все операція по звільненню Криму. Радянські війська здійснили в умовах штормової погоди й панування в повітрі ворожої авіації 25 грудня 1941 р. - 2 січня 1942 р. Керченсько-Феодосійську десантну операцію та очистили від противника Керченський півострів, але були зупинені на Ак-Монайських позиціях.
Червона армія не досягла поставлених цілей і на інших стратегічних напрямах. Гітлерівському керівництву до весни 1942 р. вдалося не лише компенсувати втрати, а й збільшити загальну чисельність військ на Східному фронті. Тим часом можливості й ресурси радянських військ унаслідок зимового наступу були вичерпані, а резерви ще не підготовлені.
У такому ослабленому складі радянське командування готувало наступ під Харковом, який розпочався 12 травня 1942 р. Наступ закінчився повним провалом. Радянські війська були оточені. Бої тривали до 29 травня. Лише невеликим групам з боями пощастило вийти з оточення. В полон потрапило 240 тис. солдатів і командирів.
У травні 1942 р. радянські війська зазнали поразки і на Керченському півострові. Втрати Червоної армії становили 200 тис. чол. Гітлерівці захопили майже всю бойову техніку і важке озброєння радянських військ, запаси продовольства, спорядження.
Події на Керченському півострові визначили долю Севастополя. На початку липня 1942 р. після героїчної 250-денної оборони місто захопили німецькі війська. Саме в цей час О. Довженко залишив у своєму щоденнику сповнений розпачу запис: «Вся фальш, вся тупість, все безпардонне і безтямне ледарство, увесь наш псевдодемократизм, перемішаний із сатрапством -усе вилізає боком і несе нас, як перекотиполе, степами, пустелями. І над усім цим - «Ми переможемо!»
Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну обстановку на радянсько-німецькому фронті. Ініціатива знову перейшла до рук противника. Зосередивши 90 дивізій на півдні, ворог забезпечив собі вирішальну перевагу над військами Брянського, Південно-Західного й Південного фронтів. Наприкінці червня розпочався наступ нацистів проти Брянського фронту. 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся Україна опинилася під окупацією. Війська Німеччини і з'єднання її сателітів повели наступ на Сталінград і Кавказ. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.

Дата добавления: 2014-01-04