Специфікації або відомості про склад виробу

Деталі, які мають бути вироблені, часто специфікуються за допомогою відомості про склад виробу (ВСВ). Це — перелік певних кількостей компонент, елементів, матеріалів, не­обхідних для виготовлення виробу. Специфікація елементів домашньої кухні та їх кількості і повний набір конструкторсь­ких креслень аероплану — це є відомості про склад виробу (хо­ча зміст і призначення їх різні). Креслення і відомості про склад виробу існують для цілого виробу чи це олівець, — неза­лежно від того, вантажівка. Відповідно, креслення й відомості складу виробу створюються для кожної важливої компоненти і складальної одиниці.

У свою чергу, складові елементи, або складальні одиниці, також аналогічно специфікуються аж до окремого гвинта, гай­ки, кілограма фарби тощо. Відомість склад про виробу для елемента, скажімо, А складається з елементів В і С. Індивіду­альні креслення описують не лише їх фізичні розміри, а й спеціальні процеси, а також вихідні матеріали з яких виготов­лена кожна деталь. Елементи, що знаходяться вище від кожно­го рівня називаються родичами; елементи, що знаходяться нижче від кожного рівня, називаються компонентами, або дітьми.

Відомість про склад виробу визначає його структуру. Роз­глянемо умовний приклад, що показує, як розвивається та по­глиблюється структура виробу, виявляючи вимоги для кожно­го окремого компонента [27].

Будемо вважати, що попит на виріб А становить 50 од. Для кожної одиниці А потрібно дві одиниці В і три одиниці С; кож­ної одиниці В — дві одиниці D і три одиниці Е; для кожної оди­ниці С — одна одиниця Е і дві одиниці F; для кожної одиниці F — одна одиниця G і дві одиниці D. Отже, потреба в В, С, D, Е, F, і G повністю залежить від попиту на А. Володіючи цією інформацією, можна сконструювати структуру виробу у відносних одиницях запасу (схема 21).

Схема 21 Структура одиниці виробу А

Як бачимо, структура має чотири рівні: 0, 1, 2 і 3. Є чотири родичі: А, В, С і F. Кожна одиниця-родич має щонайменше один рівень нижчий від неї. Одиниці В, С, D, Е, F і G є компо­нентами, тому що кожна одиниця має ще хоча б один рівень над нею. У цій структурі В, С і F є і родичами, і компонентами. Число в круглих дужках вказує, яка кількість штук цієї окре­мої одиниці необхідна, щоб виготовити одиницю, яка йде на­ступною відразу ж вище від неї. Отже, В(2) означає, що потрібно дві одиниці В для кожної одиниці А і F (2) означає, що необхідно дві одиниці F для кожної одиниці С.

Маючи розгорнуту структуру продукту, можна визначити кількість штук кожної одиниці, необхідної для задоволення потреби. Ця інформація розміщується у такій таблиці:

Одиниця В: 2 х кількість AS = (2)(50)= 100

Одиниця С: 3 х кількість AS = (3)(50)=150

Одиниця D: 2 х кількість BS + 2х кількість FS = (2)(100) +

(2)(300)= 800

Одиниця У: 3 х кількість BS + FS кількість CS + (3)(100) + (1)(150) = 450 Одиниця F: 2 х кількістьCS = (2)(150) = 300

Одиниця G: 1 х кількість FS = (1)(300) = 300.

Відомості про склад виробу не лише специфікують потре­бу, вони також корисні для визначення витрат і можуть бути використані як список одиниць, що має бути визначений для виробництва одиниці виробу або безпосередньо для складання.

Однією з форм специфікації є також відомості модуля. Модулі — не кінцеві продукти, а лише компоненти, які можуть бути зібрані у виріб. Відомості про склад виробу часто склада­ються як модульні, оскільки раціональніше організувати про­цес порівняно невеликої кількості модулів, ніж великої кількості фінальних складальних одиниць.

Скажімо, фірма може потребувати 150 тис. різних кінце­вих виробів, але має лише 40 модулів, які в різних комбінаціях підбираються, щоб виготовити кінцеві вироби, для яких потрібно 150 тис. компонентів. Фірма прогнозує потреби у виробах, складає свій виробничий графік і відомості 40 модулів, а не 150 тис. різних конфігурацій кінцевих виробів. 40 модулів можуть бути зібрані в необхідних специфічних поєднаннях і служити основою для кінцевого складання виробу.

Складовими елементами процесу специфікації є й інші відомості про склад виробу, зокрема відомості планування та тимчасові відомості.

Відомості планування створюються для того, щоб призна­чити штучного родича у відомості про склад виробу. Це важ­ливо переважно за двох умов.

1) коли хочемо згрупувати складальні одиниці разом, щоб знизити кількість одиниць, які довелось би вносити до розгляду;

2) коли хочемо випускати „комплекти" для виробничого відділу. Наприклад, неефективно випускати шпонки персо­нально для кожної складальної одиниці, кількість яких над­звичайно велика, тому назвемо всю потребу у шпонках „комп­лект" і випустимо відомість планування для таких комплектів. Отже, відомість планування специфікує комплект, що підля­гає випуску. їх ще називають псевдовідомістю або номером комплекту.

Тимчасові відомості про склад виробу — це відомості про склад компонентів, як правило, складальних одиниць, що існують лише тимчасово і йдуть прямо в нове складання пев­ного виробу. Вони ніколи не складуються і не входять у запа­си чи заділи. Але, коли компоненти використовуються на різних рівнях відомості складу виробу, то вони кодуються, тобто для них указується номер рівня, на якому вони мають бути використанні.

Наступним кроком процесу тактичного планування є облік стану запасів та закупок (наявність на складі та замовлення).

Точність обліку запасів, або знання про те, що знаходить­ся в запасах, є ознакою того, що ними управляють ефективно. Досконалий менеджмент у сфері запасів абсолютно не­обхідний, щоб операційна система чітко працювала. Якщо фірма не досягла хоча б 99% точності обліку запасів, то можна вважати, що планування потреби в матеріалах, деталях та вуз­лах не буде виконувати свої функції.

Те ж саме стосується і визначення строків закупок. Відстежування порушення строків закупок існує як побічна гілка чітко організованого процесу у відділі управління запа­сами. Коли здійснюється замовлення, облік заявок і розклад доставки замовлень мають надавати інформацію, доступну для виробничого персоналу. Лише на основі чітко організова­ної інформації про закупки менеджери можуть відпрацювати оптимальні виробничі плани та ефективно координувати опе­раційну діяльність. Після обліку запасів матеріалів необхідно визначити час виготовлення кожного елемента виробу.

Час виготовлення кожного компонента виробу передба­чає, що служба менеджменту має визначити, коли вироби потрібні. Лише після цього можна вирішити питання, коли за­куповувати, виготовляти деталі та складати (формувати) ви­роби. Це означає, що виробничий персонал визначає: час очікування; час руху; черговість; час переналадки; час виго­товлення кожного компонента. Згруповані разом, ці періоди часу називаються часовим графіком виготовлення виробу, який узагальнено можна подати в табличній формі (табл. 22).

Таблиця 22. Часовий графік виготовлення виробу А

Компоненти	Час виготовлення
А	Один тиждень
В	Два тижні
С	Один тиждень
D	Один тиждень
E	Два тижні
F	Три тижні
G	Два тижні

Компоненти Час виготовлення А Один тиждень В Два тижні С Один тиждень D Один тиждень ЕДва тижні F Три тижні G Два тижні

Цей табличний матеріал ми можна використати для графічного зображення ситуації (рис. 9).

Рис. 9. Графік часової структури товару

Коли відомість про склад виробу А, яка була подана схема­тично й таблично у попередньому прикладі, доповнити схемою - графіком (рис. 22), де відображені часові періоди виго­товлення окремих деталей та вузлів, то отримаємо часову структуру товару. У вітчизняній термінології це називається цикловим графіком виготовлення виробу.

Дата добавления: 2014-01-04