Колективізація, індустріалізація та культурна революція

З метою координації проведення радянізації західних областей були ство-рені спеціальні посади заступника Голови уряду УРСР, заступників міністрів. Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей. Труднощі відбудови західних областей обумовлені рядом причин:

– одночасністю здійснення процесів відбудови індустріалізації, колективізації і культурної революції, та їх форсованими темпами;

– слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4% населення регіону було зайнято в промисловості);

– майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;

– неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, що проводилися владою, пасивним і активним спротивом радянізації.

Колективізація на західноукраїнських територіях мала декілька цілей:

– встановити тотальний контроль держави над селянством;

– уніфікуватирозвиток сільського господарства західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР;

– зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення;

– позбавити підтримкизбройний рух опору радянській владі.

Колективізація проводилася примусовими методами.

Спочатку було збільшено на 50% норми обов'язкових поставок сільгосппродукції, скорочувались нормативні строки здачі, скасовувались будь-які пільги щодо заможних господарств (це 4,8% загальної кількості господарств, які володіли 13,7% земель). Всіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру. В результаті кількість колгоспів в регіоні зросла з 145 у 1945 р. до 7 200 у 1950 р., до них входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машино-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи. Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.

Були здійснені значні перетворенняі в промисловості, які докорінно змінили і модерні-зували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

– включення західноукраїнських земель до єдиногозагальносоюзного промислового комплексу;

– модернізацію існуючої промисловості;

– освоєння місцевих природних ресурсів;

– зміну соціальної структури населення

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

– значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних областей становили 4.7% загальної кількості підприємств республіки, а в 1949 р. – вже 12,6%;

– відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня продукція стала перероблюватися на місці, а не вивозитись за межі краю у виглядісировини;

– були створені нові для західних областей галузі індустрії – металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані і розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;

– визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування і обладнання, що вивозилось із Німеччини за репараціями;

– індустріалізація успадкувала і традиційні вади радянської системи промисловості: диспропорцію у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу у межах певного регіону.На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнімздобутком стала ліквідація неписьмен-ності серед населення. У західні області було направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа професійно-технічної освіти. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою.

Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних працівників витої та середньої кваліфікації.

Діяльність ОУН-УПА. Р.Шухевич (Тарас Чупринка)

Захищаючи себе від наступу тоталітарного режиму, західноукраїнське населення вдавалося до річних методів боротьби – від саботажу до збройного опору. Організатором боротьби сталаУПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру -ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) – організація, покликана здійснюва-ти керівництво національно-визвольним рухом в Україні. До УГВР входили Р.Шухевич, ВКук, М.Лебедь, Ю.Липа та ін. УГВР прийняла низку законодавчих актів: «Устрій», «Платформу». «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН-УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 рр., УПА, чисельність якої постійно зростала, взяла під контроль значні території Західної України.

Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з ОУН-УПА. знищували або відправляли до Сибіру.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснила рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину й Австрію. Ті частини, що не змогли вийти за кордон, розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспне майно, МТС та інші об'єкти.

Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору. У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка). Наступник Р.Шухевича В.Кук вже не міг координувати дії розріз-нених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони ОУН-УПА діяли до середини 50-х років. Зрештою рух опору був повністю придушений. 170 тис. членів ОУН-УПА та співчуваючих було засуджено і відправлено до таборів.

Дата добавления: 2014-01-04