Завдання клінічної мікробіології

Тема: Загальна характеристика клінічної мікробіології. Збудники госпітальних бактеріальних та вірусних інфекцій.

Клінічна мікробіологія - розділ медичної мікробіології, який вивчає взаємовідносини, які утворюються між макро- та мікроорганізмом в нормі, при патології, в динаміці запального процесу із урахуванням проведеної терапії до констатації клініцистом стану клінічного або повного видужання.

- вивчення біології та ролі умовно-патогенних мікроорганізмів (УПМ) у етіології та патогенезі гнійно-запальних захворювань людини,

- розробка та використання методів мікробіологічної діагностики, специфічної терапії та профілактики інфекційних захворювань, які зустрічаються в неінфекційних стаціонарах.

- Дослідження мікробіологічних аспектів проблем ВЛІ, дисбактеріозу, лікарняної стійкості мікробів.

- Мікробіологічний контроль та обґрунтування антимікробних заходів в лікарнях.

Умовно-патогенні мікроорганізми - група різнорідних мікроорганізмів, які викликають у людини захворювання при певних умовах і входять до складу нормальної мікрофлори.

Опортуністичні інфекції це інфекції викликані УПМ та виникають лише у імунокомпрометованих пацієнтів. Може бути ендогенний і екзогенний характер інфікування. Основний метод діагностики опортуністичних інфекцій – бактеріологічний.

Профілактика опортуністичних інфекцій:

Спрямована в трьох напрямках:

- своєчасна діагностика, профілактика і

лікування імунодефіцитів

- своєчасна санітарно-мікробіологічна оцінка об’єктів навколишнього середовища

- знезараження об’єктів навколишнього середовища

Внутрішньолікарняна інфекція (нозокоміальна, лікарняна, госпітальна) - будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, яке вражає хворого в результаті його надходження в лікарню або звернення за медичною допомогою, а також захворювання співробітника лікарні внаслідок його роботи в даній установі, незалежно від появи симптомів захворювання під час перебування або після виписки з лікарні (Європейське регіональне бюро ВООЗ, 1979 р.). Незважаючи на досягнення в охороні здоров'я проблема внутрішньолікарняних інфекцій залишається однією з найгостріших у сучасних умовах, набуваючи все більшої медичну і соціальну значимість. За даними ряду досліджень, рівень смертності в групі госпіталізованих і здобули внутрішньолікарняні інфекції в 8-10 разів перевищує такий серед госпіталізованих без внутрішньолікарняних інфекцій.

Збиток, пов'язаний з внутрішньолікарняної захворюваністю, складається з подовження часу перебування хворих у стаціонарі, зростання летальності, а також суто матеріальних втрат. Однак існує ще й соціальний збиток, не подається вартісної оцінки (відключенням хворого від сім'ї, трудової діяльності, інвалідизація, летальні випадки та ін.) У США економічний збиток, пов'язаний з внутрішньолікарняними інфекціями, оцінюється в 4,5-5 млрд. доларів щорічно.

Етіологічна природа ВЛІ визначається широким колом мікроорганізмів (більше 300), які включають в себе як патогенну, так і умовно-патогенну флору, межа між якими часто досить розмита. Внутрішньолікарняна інфекція обумовлена ​​активністю тих класів мікрофлори, яка, по-перше, зустрічається повсюдно і, по-друге, характерна виражена тенденція до поширення. Серед причин, що пояснюють цю агресивність - значна природна і придбана стійкість такої мікрофлори до ушкоджувальних фізичним та хімічним чинникам навколишнього середовища, невибагливість у процесі росту і розмноження, тісна спорідненість з нормальною мікрофлорою, висока контагіоность, здатність до формування стійкості до антимікробних засобів.

Основними, що мають найбільше значення, збудниками ВЛІ є:

грампозитивна кокковая флора: рід Стафілококи (золотистий стафілокок, епідермальний стафілокок), рід Стрептококи (піогенний стрептокок, стрептокок пневмонії, ентерокок);

грамнегативні палички: сімейство ентеробактерій, що включає 32 роду, і так звані неферментуючі грамнегативні бактерії (НГОБ), найвідомішим з яких є синьогнійна паличка (Ps. aeruginosa);

умовно-патогенні і патогенні гриби: рід дріжджоподібних грибів кандида (Candida albicans), плісняві гриби (аспергили, пеніцілли), збудники глибоких мікозів (гістоплазми, бластоміцети, кокцідіоміцети);

віруси: збудники простого герпесу і вітряної віспи (герпвіруси), аденовірусної інфекції (аденовіруси), грипу (ортоміксовіруси), парагрипу, паротиту, RS-інфекції (параміксовіруси), ентеровіруси, риновіруси, реовіруси, ротавіруси, збудники вірусних гепатитів, СНІДу.

В даний час найбільш актуальними є такі етіологічні агенти ВЛІ як стафілококи, грамнегативні умовно-патогенні бактерії, респіраторні віруси, збудники вірусних гепатитів, СНІДу.

Для кожного лікувального закладу характерний свій спектр провідних збудників ВЛІ, який протягом часу може змінюватися. Наприклад, в: великих хірургічних центрах провідними збудниками постопераційних ВЛІ були золотистий і епідермальний стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії;
опікових стаціонарах - провідна роль синьогнійної палички і золотистого стафілокока;
дитячих стаціонарах велике значення має занесення і поширення дитячих крапельних інфекцій - вітряної віспи, краснухи, кору, епідемічного паротиту.
У відділеннях новонароджених, для імунодефіцитних, гематологічних хворих та ВІЛ-інфікованих пацієнтів особливу небезпеку становлять віруси герпесу, цитомегаловіруси, гриби роду кандида і пневмоцистами.

Джерелами ВЛІ є хворі і бактеріоносії з числа хворих та персоналу ЛПУ, серед яких найбільшу небезпеку становить:

медичний персонал, що відноситься до групи тривалих носіїв і хворих стертими формами;

довгостроково знаходяться в стаціонарі хворі, які нерідко стають носіями стійких внутрішньолікарняних штамів. Роль відвідувачів стаціонарів, як джерел ВЛІ - вкрай незначна.
Шляхи та фактори передачі ВЛІ дуже різноманітні, що істотно ускладнює пошук причин виникнення. Це контамінований інструментарій, дихальна та інша медична апаратура, білизну, постільні речі, матраци, ліжка, поверхні "вологих" об'єктів (крани, раковини і ін), контаміновані розчини антисептиків, антибіотиків, дезінфектантів, аерозольних і інших лікарських препаратів, предмети догляду за хворими, перев'язувальний та шовний матеріал, ендопротези, дренажі, трансплантанти, кров, кровезамінюючими і кровозамінні рідини, спецодяг, взуття, волосся і руки хворих і персоналу.
У лікарняній середовищі можуть формуватися т.зв. вторинні, епідемічно небезпечні резервуари збудників, в яких мікрофлора переживає тривалий час і розмножується. Такими резервуарами можуть виявитися рідкі або містять вологу об'єкти - інфузійні рідини, питні розчини, дистильована вода, креми для рук, вода у вазах для квітів, зволожувачі кондиціонерів, душові установки, трапи і водяні затвори каналізації, щітки для миття рук, деякі частини лікувально- діагностичних приладів і апаратів, і навіть дезінфікуючі засоби з заниженою концентрацією активного агента.
У залежності від шляхів і факторів передачі ВЛІ класифікують наступним чином:
повітряно-крапельні (аерозольні);
водно-аліментарні;
контактно-побутові;
контактно-інструментальні:
1) постін'єкційних;
2) постопераційні;
3) післяпологові;
4) постранфузіонние;
5) постендоскопіческіе;
6) посттрансплантаційному;
7) постдіалізние;
8) постгемосорбціонние.
посттравматичні інфекції;
інші форми.

Клінічні класифікації ВЛІ припускають їх поділ, по-перше, на дві категорії в залежності від збудника: хвороби, що викликаються облігатно-патогенними мікроорганізмами з одного боку та умовно-патогенними, з іншого, хоча такий поділ, як зазначалося, значною мірою умовно. По-друге, залежно від характеру і тривалості: гострі, підгострі і хронічні, по-третє, за ступенем тяжкості: тяжкі, середньотяжкі і легкі форми клінічного перебігу. І, нарешті, по-четверте, в залежності від ступеня поширеності процесу:
1. Генералізована інфекція: бактеріємія (віремія, мікемія), сепсис, септикопіємії, інфекційно-токсичний шок.
2. Локалізовані інфекції:
2.1 Інфекції шкіри та підшкірної клітковини (інфекції ран, постінфекційної абсцеси, омфаліт, бешиха, піодермія, парапроктит, мастит, дерматомікози та ін.)
2.2 Респіраторні інфекції (бронхіт, пневмонія, легеневий абсцес і гангрена, плеврит, емпієма плеври та ін.)
2.3 Інфекція ока (кон'юнктивіт, кератит, блефарит і ін.)
2.4 ЛОР-інфекції (отити, синусити, риніти, ангіна, фарингіти, епіглоттіт та ін.)
2.5 Стоматологічні інфекції (стоматит, абсцес, альвеоліт та ін.)
2.6 Інфекції травної системи (гастроентероколіт, холецистит, абсцес очеревини, гепатити, перитоніт та ін.)
2.7 Урологічні інфекції (бактеріоурія, пієлонефрит, цистит, уретрит).
2.8 Інфекції статевої системи (сальпінгоофорит, ендометрит, простатит та ін.)
2.9 Інфекція кісток і суглобів (остеомієліт, артрит, спонділліт та ін.)
2.10 Інфекція ЦНС (менінгіт, мієліт, абсцес головного мозку, вентрикуліт).
2.11 Інфекції серцево-судинної системи (ендокардит, міокардит, перикардит, флебіт, інфекції артерій і вен та ін.)

З "традиційних" інфекційних захворювань найбільшу небезпеку внутрішньолікарняного розповсюдження мають дифтерія, кашлюк, менінгококова інфекція, ешерихіози і шигельози, легіонельоз, хелікобактеріоз, черевний тиф, хламідіози, лістеріоз, Hib-інфекція, ротавірусна та цитомегаловірусна інфекція, різні форми кандидозів, грип та інші РВІ, криптоспоридіоз, ентеровірусні захворювання.
Величезне значення в даний час має небезпеку передачі в ЛПЗ гемоконтактних інфекцій: вірусних гепатитів В, С, D, ВІЛ-інфекції (при цьому страждають не тільки пацієнти, але й медичний персонал). Особлива значимість гемоконтактних інфекцій визначається неблагополучною епідемічною ситуацією з ним в країні і зростаючої інвазивністю медичних маніпуляцій.

Причини і фактори високої захворюваності ВЛІ в лікувальних установах.
Загальні причини:
¨ наявність великої кількості джерел інфекції і умов для її розповсюдження;
¨ зниження опірності організму пацієнтів при ускладнюються процедури;
¨ недоліки в розміщенні, оснащенні та організації роботи ЛПЗ.
Фактори, що мають особливе значення в даний час
1. Селекція полірезистентною мікрофлори, яка обумовлена ​​нераціональним і необгрунтованим застосуванням антимікробних препаратів в ЛПЗ. У результаті формуються штами мікроорганізмів у множинною стійкістю до антибіотиків, сульфаніламідів, нітрофуранами, дезінфектантів, шкірних і лікувальним антисептиками, УФ-опромінення. Ці ж штами часто мають змінені біохімічні властивості, заселяють зовнішнє середовище ЛПУ і починають поширюватися як госпітальних штамів, в основному викликають внутрішньолікарняні інфекції в конкретному лікувальному закладі або лікувальному відділенні.

2. Формування бактеріоносійство. У патогенетичному сенсі носійство - одна з форм інфекційного процесу при якій відсутні виражені клінічні ознаки. В даний час вважається, що бактеріоносії, особливо серед медичного персоналу, є основними джерелами внутрішньолікарняних інфекцій. Якщо серед населення носії S. aureus серед населення, в середньому, складають 20-40%, то серед персоналу хірургічних відділень - від 40 до 85,7%.
3. Зростання числа контингентів ризику виникнення ВЛІ, що по-чому, пов'язано досягненнями в області охорони здоров'я в останні десятиліття.
Серед госпіталізованих і амбулаторних пацієнтів останнім часом зросте частка:
· Літніх пацієнтів;
· Дітей раннього віку зі зниженою опірністю організму;
· Недоношених дітей;
· Хворих із самими різними імунодефіцитними станами;
· Неблагополучним преморбідним фоном у зв'язку з впливом несприятливих екологічних чинників.

В якості найбільш значущих причин розвитку імунодефіцитних станів виділяють: складні і тривалі операції, застосування імуносупресивних лікарських препаратів і маніпуляцій (цитостатики, кортикостероїди, променева і радіотерапія), тривале і масивне застосування антибіотиків і антисептиків, захворювання, що призводять до порушення імунологічного гомеостазу (ураження лімфоїдної системи, онкопроцес, туберкульоз, цукровий діабет, колагенози, лейкози, печінково-ниркова недостатність), похилий вік.
4. Активізація штучних (артифіціального) механізмів передачі ВЛІ, що пов’язано з ускладненням медичної техніки, прогресуючим збільшенням числа інвазивних процедур із застосуванням вузькоспеціалізованих приладів та обладнання.

5. Неправильні архітектурно-планувальні рішення лікувальних установ, що призводить до перехрест "чистих" і "брудних" потоків, відсутності функціональної ізоляції підрозділів, сприятливим умовам для розповсюдження штамів збудників ВЛІ.
6. Низька ефективність медико-технічного оснащення лікувальних установ.

7. Дефіцит медичних кадрів та незадовільна підготовка персоналу ЛПУ з питань профілактики ВЛІ.
8. Невиконання персоналом лікувальних установ правил госпітальної та особистої гігієни та порушення регламентів санітарно-протиепідемічного режиму.
Профілактика ВЛІ.

I. Неспецифічна профілактика

1. Будівництво та реконструкція стаціонарних і амбулаторно-поліклінічних установ з дотриманням принципу раціональних архітектурно-планувальних рішень:
2. Санітарно-технічні заходи:
ефективна штучна і природна вентиляція;
створення нормативних умов водопостачання і водовідведення;
правильна повітроподача;
кондиціювання, застосування ламінарних установок;
створення регламентованих параметрів мікроклімату, освітлення, шумового режиму;
дотримання правил накопичення, знешкодження та видалення відходів лікувальних установ.
3. Санітарно-протиепідемічні заходи:
епідеміологічний нагляд за ВЛІ, включаючи аналіз захворюваності ВЛІ;
контроль за санітарно-протиепідемічним режимом в лікувальних установах;
впровадження служби госпітальних епідеміологів;
лабораторний контроль стану протиепідемічного режиму в ЛПЗ;
виявлення бактеріоносіїв серед хворих та персоналу;
дотримання норм розміщення хворих;
огляд і допуск персоналу до роботи;
раціональне застосування антимікробних препаратів, перш за все - антибіотиків;
навчання і перепідготовка персоналу з питань режиму в ЛПУ і профілактики ВЛІ;
санітарно-просвітня робота серед хворих.
4. Дезінфекційно-стерилізаційні заходи:
застосування хімічних дезінфектантів;
застосування фізичних методів дезінфекції;
передстерилізаційного очищення інструментарію та медичної апаратури;
ультрафіолетове бактерицидну опромінення;
камерна дезінфекція;
парова, суховоздушная, хімічна, газова, променева стерилізація;
проведення дезінсекції та дератизації.
II. Специфічна профілактика
1. Планова активна і пасивна імунізація.
2. Екстрена пасивна імунізація.

Дата добавления: 2014-01-04