Найтиповіші риси політичного лідерства

Основними є такі риси політичного лідера:

• здатність виражати і відповідно обстоювати погляди пев-ної групи;

• наявність власної політичної програми;

• висока ерудованість, освітня підготовка;

• політична воля;

• політична культура;

• здатність до поєднання теорії і практики, політичного прогнозу;

• вміння організовувати діяльність інших людей;

• популярність;

• висока моральність, такт;

• доступність, комунікабельність, ораторські здібності.

Детальніше розглянемо такі риси політичного лідера, як політична воля, зрілість, вірність політичному обов'язку, принциповість, політичний авторитет і амбіції.

Справжній політик, політичний лідер завжди має відповідну політичну волю як здібність, прояв наполегливого прагнення досягти у своїй діяльності відповідної політичної мети. Політична воля— важливий компонент індивідуальної свідомості, якостей політика. Вона визначається рівнем його освіти, загальної та політичної культури, професійної підготовленості до суспільно корисної, громадсько-політичної діяльності.

До важливих якостей політика, політичного лідера належить і політична зрілість. Це — так само одна з найсуттєвіших духовних, моральних якостей не лише людини, а й соціальної групи, класу, партії, громадської організації чи об'єднання, що підтверджує глибоку відданість певним ідеям, цінностям, високий рівень компетентності та політичної культури. Вона виявляється як висока громадянськість, активна громадська позиція, високорозвинене почуття громадського обов'язку. Це також яскравий показник того, що людина вміє глибоко і об'єктивно аналізувати суть подій та фактів суспільної життєдіяльності, має високий рівень самосвідомості, розуміє власне місце, роль і призначення в житті.

Однією з визначальних рис політика, політичного лідера є вірність політичного обов'язку. Це — вимога, що має стати внутрішньою рушійною силою, соціально зумовленою нормою поведінки політика, лідера.

Реально завжди постає потреба в тому, щоб людина робила вчинки, діяла не взагалі, а за покликом серця, внутрішніми утвердженнями, моральними уявленнями, а не лише за нестабільними потребами. У такій ситуації і політичний, і будь-який інший обов'язок постає як загальнолюдська цінність, здійснюється на основі високого рівня відповідальності, совісті та самосвідомості.

У політиці, особливо в нестабільних, перехідних суспільствах, таких, що формуються, суттєве значення має політична принциповість політиків. Це риса не так вже й поширена. Частіше спостерігається політична без принциповість, що характеризується відмовою від виконання фундаментальних установок, принципів, які становлять базу певних рішень, концепцій, програм.

Політична безпринциповість спричинює порушення логіки в політиці та політичній діяльності, спрощений популізм. Як правило, його причиною є спроба політика, громадянського діяча досягти легких і тимчасових результатів, що найчастіше призводить до політичного банкрутства.

3 політичною елітою, політичним лідерством безпосередньо пов'язане таке поняття, як "політичний авторитет".

Політичний авторитет — це одна з якісних характеристик громадського, політичного, державного діяча, колективу, громадської, політичної організації, а також система ідей, поглядів, що значно впливають на політичну життедіяльність.

Політичний авторитет — явище рухоме, нестійке, залежне від багатьох чинників і проблем. Так, його стабільність залежить переважно від того, якою мірою людина, що має авторитет, глибоко усвідомлює високу відповідальність за довіру до себе з боку мас; насправді є взірцем честі, моралі, працелюбності, професійного підходу до справи тощо.

Політична діяльність, політичне лідерство неможливі без політичних амбіцій. Позаяк амбіції взагалі пов'язані з чистолюбством, самолюбством, певним хизуванням, перебільшенням власних реальних можливостей і потенцій, політичні амбіції базуються на певних суто особистісних уявленнях і оцінках політичних явищ, надмірному самолюбстві, зазнайстві тощо. Найчастіше високі та необґрунтовані політичні амбіції стають результатом нереальних, безвідповідальних політичних дій, рішень. Такі політичні амбіції — шлях до популізму, політиканства, безпринциповості, а врешті-решт — до втрати політиком реального і навіть високого авторитету.

Людям властиві індивідуальні риси, якості, тобто індивідуальні відмінності. Такі відмінності вивчає диференційна психологія, а виявляються вони у процесі навчання, прояву емоцій, реакцій, мотивацій та інших аспектів поведінки.

Індивідуальні відмінності формуються завдяки тривалій і складній взаемодії спадковості індивіда з його середовищем. Іншими словами, з одного боку, генетично людина успадковує окремі ознаки, а з іншого — середовище, яке діє на людину ще до народження, примушує її відповідно реагувати на подразники різного походження. Такі процеси часто взаємопов'язані, але не жорстко детерміновані. Наприклад, можна успадкувати від батьків певний талант, однак втратити його з різних причин — через хворобу, бездіяльність тощо. Або можна не мати вродженого нахилу до політичної, суспільно корисної діяльності, але впродовж тривалої та копіткої роботи над собою досягти певних успіхів на цій ниві. Вроджені задатки і здібності є певною мірою успадкованими якостями, однак без подальшого розвитку, удосконалення мало чого варті.

Велике значення здібності мають і у процесі політичної діяльності (як і будь-якої іншої). Під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; особливості, що сприяють, забезпечують успішне виконання одного або кількох видів діяльності; не лише наявні знання, навички, вміння, а й те, що сприяє найкращому їх формуванню.

На відміну від анатомо-фізіологічних особливостей людини її здібності не вроджені. Вони завжди є результатом відповідного розвитку людини. Вродженими є не здібності, а задатки як джерела для їх розвитку. Адже відомо: геній — це праця.

Таким чином, здібності не виникають і не існують поза певною діяльністю, тобто виявляються у процесі діяльності, але ще більшою мірою — розвиваються і вдосконалюються.

До основних належать здібності людини до навчання, праці, суспільної, духовної діяльності. Усі здібності в комплексі становлять природу конкретної людини, однак власне природа є продуктом поступового розвитку і самовдосконалення.

Для визначення особливостей, характеру політичної діяльності конкретної людини окрім психологічних характеристик слід враховувати таку динамічну характеристику психічної

діяльності особистості, як темперамент. Коли розглядається темперамент, то маються на увазі імпульсивність і темп психічної діяльності. Навіть близнюки мають певні відмінності, основою яких є психологічний стан. У політичній діяльності це має найважливіше значення, як і те, що для темпераменту людини особливо важливі вразливість та імпульсивність.

Часто кажуть про неповторність особи, особливо помітної, обдарованої. Така неповторність — це стиль людини, те, що найзначніше вирізняє її серед інших. Кажуть, стиль людини — це людина. Музику М. Огінського легко відрізнити від музики П. Чайковського, а політика Л. Кравчука — від політика П. Симоненка, і не за політичними орієнтаціями, а за особливим стилем діяльності, у тому ЧИСЛІ ПОЛІТИЧНОЇ, КОЖНОГО 3 них.

Стиль зумовлює індивідуальність життєвого шляху людини. Однак його слід розуміти не як якусь одну якість людини або їх комплекс, а саме як цілеспрямовану систему дій, які тісно взаємопов'язані і завдяки яким одна людина принципово відріз-няється від інших людей, досягає певних результатів у власній діяльності.

Індивідуальність стилю зумовлюється переважно властивостями нервової системи людини.

Дата добавления: 2014-01-04