Створення ЗУНР

Теорії соціального навчання.

Вже в роботах Е. Толмена й Б. Скіннера порушувалися питання про необхідність вивчати соціальну поведінку й керувати нею. Аналіз процесу соціалізації, факторів, визначаючих й направляючих на придбання соціального досвіду й норм поведінки, визначив зміст концепцій широкого кола вчених, особливо в другій половині ХХ ст.

Одним з перших звернувся до тих проблем Д.Г.Мід (1863-931). Після закінчення Гарвардського університету (1888), де він вивчав психологію й філософію, Мід стажувався в Європі. Повернувши в Америку, працював у Дьюі в Чикагському університеті, де й одержав в 1894 р. ступінь доктора психології.

Мід у своїх роботах вперше звернувся до проблеми особистості, показавши, яким чином народжується усвідомлення свого «Я». Він доводив, що особистість людини формується в процесі його взаємодії з іншими людьми, будучи моделлю тих міжособистісних

Напередодні поразки в Першій світовій війні правлячі кола Австрії гарячкувато шукали спосіб зберегти єдність Австро-Угорщини.

Розуміючи, що народам, які населяють імперію, потрібно надати можливість самостійного життя, вони запропонували розв'язати про­блему націй шляхом створення власних держав, що входили б до її складу на федеративних засадах.

Про це свідчив маніфест від 16 жов­тня 1918 р. Але з його тексту залишалось незрозумілим, хто буде при владі у Східній Галичині — поляки чи українці.

Цей маніфест активізував національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів.

Було обрано Національну раду — вищий орган майбутньої держави на чолі з Є. Петрушевичем.

Рада заявила про свої претензії на Східну Галичи­ну, Лемківщину, Північно-Західну Буковину, Закарпаття.

Одночас­но з цим польські політичні партії теж готувалися встановити свою владу в усій Галичині.

30 жовтня у Відні зібралася Рада міністрів для вирішення долі Східної Галичини. Самостійності українцям не обіця­ли, але запевняли, що частина старостів і залізничних урядовців на цій території призначатимуться з їхнього числа.

Такі перспективи явно не влаштовували українських провідників.

Саме в цей час таємний Український військовий комітет організував операцію із захоплення влади у Східній Галичині та у Львові.

Про­відною рушійною силою в цій операції були Січові стрільці.

Очолив організацію повстання сотник Д. Вітовський.

Операція пройшла блискавично і була повною несподіванкою для польської сторони.

1 листопада 1918 р. було взято Львів, а потім і всю територію Східної Галичини.

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Ці події увійшли в історію під назвою «лис­топадовий зрив».

Проте з таким поворотом подій не погодилися поляки.

Уже 1 лис­топада у Львові мали місце сутички між поляками та українцями, у яких брали участь спочатку лише невеличкі групи добровольців.

Проте вони згодом переросли в затяжний конфлікт, який вилився у справжню польсько-українську війну.

У цей час Національна Рада добилася від австрійського уряду зго­ди на передачу влади у цьому краї українцям, і 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

Її президентом став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький.

По-іншому розвивалися події на Буковині й Закарпатті.

6 листо­пада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, вла­да перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем.

Але вже 11 листопада край окупували румунські війська.

Закарпаття, що ста­ло ареною протиборства українських, чеських та угорських організа­цій, також було зайняте іноземними військами.

Дата добавления: 2014-01-04