Образец направления кала на дизгруппу

Т. О., п. 202

В бактериологическую лабораторию

Кал на дизгруппу

Морозов И. П.,

история болезни № 2356, заболел 22.1.95 г. Поступил 23.1.95 г.

Дата подпись

Подготовка больного: подмывание

Действуйте:

1) дайте больному сухое судно или горшок;

2) возьмите стерильной петлей или палочкой небольшое количество кала, особенно оттуда, где есть слизь;

не касаясь стенок пробирки и ватной пробки, осторожно

поместите кал в консервант; •

закройте пробирку ватной пробкой;

•замочите палочки на 2 ч в 3% раствор хлорной извести или сожгите их;

Дослідження секреторної функції шлунка

Навчальна мета: уміти ввести тонкий зонд у шлунок; одержа­ти шлунковий вміст за методикою Лепорського; отримати шлун­ковий вміст за методикою Веретенова—Новикова—М'ясоєдова; одержати шлунковий вміст за допомогою парентеральних подраз­ників; здійснити беззондове дослідження секреторної функції шлунка; продезінфікувати шлунковий зонд.

Виховна мета: усвідомити значення психологічної підготовки хворого до виконання процедури та значення дослідження шлун­кового соку.

Початковий обсяг знань: знати показання та протипоказання до проведення дослідження шлункового соку зондовим методом; як використовувати ентеральні та парентеральні подразники; по­казники дослідження шлункового соку в нормі.

Оснащення:

1) стерильний тонкий шлунковий зонд;

2) стерильний шприц ємкістю 5—10 мл;

3) штатив з пробірками;

4) ниркоподібний лоток;

5) рушник, поліетиленовий фартух, гумові рукавички;

6) затискувач;

7) страви та речовини, що с ентеральними подразниками: м'яс­ний бульйон, 4% відвар капусти, 5% розчин етилового спирту;

8) речовини, що є парентеральними подразниками; 0,1% роз­чин гістаміну в ампулах, 0,025% розчин пентагастрину в ампулах, інсулін;

9) 1% розчин димедролу в ампулах;

10) таблетки "Ацидотест".

Дослідження шлункового соку здійснюють для визна­чення секреторної (кислотоутворювальної) і моторної (евакуаторної) функцій шлунка. Изучение секреторной активности желудка является важнейшим методом оценки его функционального состояния. С этой целью в настоящее время, как правило, используют различные зондовые и беззондовые методы исследования.

Показанням до такого дослідження є захворювання слизової обо­лонки шлунка.

Протипоказанням є:

1. нещодавно перенесена шлунково-кишкова кровотеча;

2. стенокардія;

3. гіпертонічна хвороба III стадії;

4. розширення вен стравоходу;

5. загострення гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванадця­типалої кишки.

Для шлункового зондування використовують ентеральні та па­рентеральні подразники.

Як ентеральні подразники використовують:

1. м'ясний бульйон (1 кг нежирної яловичини відварюють у 2 л води). Для дослідження потрібно 300 мл;

2. 4 % відвар сухого листя капусти — 300 мл;

3. 5 % розчин етилового спирту — 300 мл.

Як парентеральні подразники застосовують:

1. 0,1 % розчин гістаміну в ампулах з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла хворого, але максимальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,5 мл. Після введення гістаміну у хворих може виник­нути запаморочення, тахікардія, відчуття жару, почервоніння шкіри. Щоб зменшити вираженість подібної реакції, за ЗО хв до введення пре­парату вводять протигістамінний препарат (димедрол, супрастин);

2. 0,025 % розчин пентагастрину в ампулах з розрахунку 0,1 мл на 10 кг маси тіла хворого;

3. інсулін з розрахунку 2 ОД на 10 кг маси тіла хворого.

Нормальні показники дослідження шлункового соку. У нормі натще у шлунку міститься до 50 мл секрету. Загальна кислотність 10 ОД. Вільна хлоридна кислота у багатьох осіб відсутня.

Після введення ентерального подразника загальна кислотність може бути від 40 до 60 ОД, вільна кислотність — від 20 до 40 ОД.

Показники кислотності шлункового вмісту після введення парен­теральних подразників у здорових людей вищі, ніж при використан­ні ентеральних. Кількість ферменту (пепсину) 40—60 ОД.

Существует несколько методик получения желудочного содержимого для ис­следования.

Запомните! При любой методике извлекать желудочное содержимое следует * максимально полно и непрерывно!

Зовдовий метод отримання шлункового вмісту з використанням ентерального подразника

При зондовом методе исследования применяют тонкий желудочный зонд. Введя в желудок, зонд подсоединяют к шприцу или вакуумной установке для непрерыв­ного извлечения желудочного сока. Вначале изучают содержимое желудка натощак, а затем так называемую стимулированную секрецию, полученную после введения различных веществ, усиливающих процессы секреции.

Напередодні пацієнта попереджують, що взяття шлунко­вого соку проводиться натще, тобто вранці не можна пити, їсти, па­лити, вживати ліки. Вечером накануне пациент не должен употреблять грубую, острую пищу.

· Після проведення психологічної підготовки пропонують па­цієнтові сісти так, щоб він щільно притулився до спинки стільця.

· При наявності знімних зубних протезів пропонують пацієнтові їх вийняти.

· Навчають пацієнта правильно дихати носом під час уведення зонда.

· Шию та груди пацієнта накривають рушником (серветкою), дають йому в руки ниркоподібний лоток для збирання слини, яка витікає.

· Медичний працівник надягає фартух, маску, на чисто вимиті руки стерильні гумові рукавички.

· На дистальний кінець тонкого стерильного шлункового зонда накладає затискач.

· Вимірює у пацієнта відстань від різців до пупка, тобто відстань, на яку йому потрібно ввести зонд.

· Сліпий кінець зонда змочує перевареною водою, правою рукою бере його на відстані 10—15 см від сліпого кінця, а лівою притримує дистальний кінець.

· Пропонує пацієнтові трохи нахилити вперед голову, відкрити рот і сказати "а-а".

· Сліпий кінець зонда кладе на корінь язика пацієнта і пропонує йому зробити кілька ковтальних рухів, у проміжках глибоко дихати носом.

· Під час ковтання допомагає просунути зонд. При появі позивів на блювання пацієнт повинен губами затиснути зонд і глибоко диха­ти через ніс.

· При кожному ковтальному русі просовує зонд по стравоходу до відповідної позначки. Ковтати зонд пацієнт повинен повільно, щоб він не скрутився.

· Якщо в момент уведення зонда у пацієнта виникає кашель, зонд треба негайно вийняти, а потім, коли пацієнт заспокоїться, увести повторно. Кашель може виникнути внаслідок потрапляння зонда в грушоподібні пазухи глотки, якщо пацієнт не дотримується правил положення і дихання в момент уведення зонда.

Подальший порядок виконання процедури залежить від виду подразника.

Отримання шлункового вмісту за методикою Лепорського

1. Коли пацієнт ковтне зонд до відповідної позначки, до вільно­го кінця зонда приєднують шприц, знімають затискач, відсмок­тують вміст шлунка, накладають затискач на дистальний кінець, від'єднують і виливають вміст у пробірку (флакон). Повністю відсмокчіть шприцом шлунковий вміст. Це є І порція. Визначають кількість відсмоктаного шлункового вмісту і запису­ють дані, які потім передають у лабораторію.

2. Уведіть через зонд 300 мл підігрітого до температури 38 °С ентерального подразника.

3. Через 10 хв відсмокчіть 10 мл шлункового вмісту (2-га пор­ція).

4. Через 15 хв відсмокчіть увесь залишок ентерального подра­зника (3-тя порція).

5. Протягом 1 год кожні 15 хв відсмоктуйте шлунковий вміст (4, 5, 6-та, 7-ма порції).

6. Після закінчення зондування видаліть зонд зі шлунка.

7. Відправте до лабораторії всі 7 порцій шлункового вмісту (пробірки мають бути пронумеровані і закриті гумовим корком).

Запам'ятайте! Кожного разу після відсмоктування шлунково­го вмісту зонд треба перекривати затискувачем.

Одержання шлункового вмісту за методикою Веретенова-Новикова —М'ясоєдова

2. Відсмокчіть шприцом шлунковий вміст натще (1-ша порція).

3. Протягом 1 год відсмоктуйте кожні 15 хв шлунковий вміст (2-га, 3-тя, 4, 5-та порції).

4. Уведіть через зонд ентеральний подразник.

5. Через 10 хв відсмокчіть 10 мл шлункового вмісту (6-та порція).

6. Через 15 хв відсмокчіть весь залишок ентерального подраз­ника (7-ма порція).

7. Протягом 1 год відсмоктуйте кожні 15 хв шлунковий вміст (8-ма, 9, 10, 11-та порції). Після закінчення зондування видаліть зонд зі шлунка.

8. Відправте до лабораторії всі 11 порцій (пробірки мають бу­ти пронумеровані і закриті гумовим корком).

3 вариант

· Повністю відсмокчіть шприцом шлунковий вміст. Це є І порція. Визначають кількість відсмоктаного шлункового вмісту і запису­ють дані, які потім передають у лабораторію.

· Таким чином, протягом години відсмоктують ще чотири пор­ції шлункового вмісту (через 15 хв кожну). На пробірках (флаконах) роблять позначки: II, III, IV, V порції. Ці порції визначають базальну секрецію шлунка.

· Приєднують до зонда циліндр стерильного шприца, використо­вують його як лійку і вводять підігрітий до 38 °С ентеральний подраз­ник і накладають затискач.

· Через 10 хв за допомогою шприца відсмоктують 10 мл шлун­кового вмісту в окрему ємність (пробірку, флакон). Через 15 хв від­смоктують увесь залишок ентерального подразника. Ці дві порції не відправляють в лабораторію, тому що вони не є чистим шлунковим вмістом.

· Протягом 1 год відсмоктують ще чотири порції шлункового вмісту через кожні 15 хв (VI, VII, VIII, IX порції). Ці порції визнача­ють стимульовану секрецію.

· Видаляють зонд, обгорнувши його рушнником. Видалений кі­нець зонда спочатку піднімають, а потім виливають залишки шлун­кового вмісту в останній флакон.

· Дезінфікують використане оснащення.

· Пронумеровані пробірки (флакони) відправляють у лабораторію згідно з правилами санітарно-протиепідемічного режиму.

К сожалению, на практике нередко приходится сталкиваться с ошибочными резуль­татами фракционного желудочного зондирования. Чтобы их избежать, необходимо учитывать два обстоятельства. Во-первых, зонд после введения в желудок может занимать неправильное положение (сворачиваться, находиться в верхнем отделе желудка и т. д.). Поэтому если при откачивании получается мало желудочного сока, нужно сообщить об этом врачу. В этом случае с помощью рентгенологического иссле­дования можно проверить положение зонда в желудке. Во-вторых, рекомендуемые и используемые еще до сих пор слабые стимуляторы желудочной секреции (например, капустный отвар, мясной бульон, кофеин и др.) объективно не отражают состояния желудочного кислотовыделения..

Дата добавления: 2014-01-04