Нестатутні джерела

Статутні джерела

Лекція 3. Джерела міжнародного публічного права

ІV. Узагальнення результатів заняття.

При об’єднанні кількох комп’ютерів в мережу необхідно правильно обрати топологію мережі. Існують три базові топології мереж – шина, зірка, кільце, та комбіновані топології, утворені на базі цих трьох. Кожна топологія має свої переваги та недоліки, які необхідно враховувати при проектуванні мережі для розв’язання певного кола задач.

Чи існує в міжнародному праві загальновизнаний перелік джерел? Вичерпного нормативного та обов’язкового для суб’єктів переліку джерел міжнародного права не існує. Як правило, у такій якості розглядають ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Так, виділяють дві групи джерел міжнародного права: так звані «статутні» (тобто закріплені у Статуті Міжнародного Суду ООН) і «нестатутні» (тобто не згадані у цьому документі).

Ст. 38 містить дві частини. Розглянемо першу з них.

«Суд, що зобов’язаний вирішувати передані йому спори відповідно до міжнародного права, застосовує:

a) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють норми, прямо визнані державами, які є сторонами у спорі;

b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

c) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

d) із застереженням, зазначеним у ст.59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів різних націй з публічного права, у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.»

Часто джерела з цього переліку розділяють на основні та допоміжні, відносячи при цьому до основних лише міжнародні конвенції та міжнародний звичай. Утім, термін «допоміжне джерело» використовується лише у ст. 38.1.d. (по відношенню до судових рішень і доктрини), і таким чином не може безпідставно застосовуватись також і до ст. 38.1.с. З іншого боку, загальні принципи права дійсно застосовуються значно рідше, ніж міжнародні конвенції чи звичаї, але це не створює підстави для оголошення їх другорядним джерелом; рідше вживаним – так, але не другорядним.

Період після створення ООН характеризується кардинальним прискоренням темпу розвитку міжнародного права. Значною мірою це пов’язано у тому числі і зі зміною палітри джерел міжнародного права: так, у попередні періоди міжнародне право було у цілому звичаєвим (і навіть сьогодні більшість юристів-міжнародників вважає, що термін «загальне міжнародне право» відсилає саме до звичаєвих норм[1]), а починаючи з 1945 р. переважна частина найвизначніших питань міжнародного життя отримала договірну регламентацію. Окрім підвищення ролі міжнародних договорів слід також відзначити тенденцію розширення способів правового регулювання міжнародного життя, результатом якої є формування концепції так званих нестатутних джерел, тобто джерел, не зазначених у Статуті Міжнародного Суду ООН. Не роблячи наперед висновку щодо підтримки чи заперечення цієї концепції, можна вказати, що до таких джерел відносять:

Дата добавления: 2014-01-04