Об’єкти охорони природи, їх значення в житті біосфери та суспільства

Червона книга – це офіційний документ, що містить регулярно поновлювані дані про стан і розповсюд­ження рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин.

Роль Червоної та Зеленої книг у збереженні біорізноманіття

Перелік законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які діють у сфері використання та збереження біорізноманіття

№ п/п	Назва документа	Дата прийняття
Закони України
	Про охорону навколишнього природного середовища	26.06.91
	Про природно-заповідний фонд України	16.06.92
	Про тваринний світ	03.03.93
	Про екологічну експертизу	09.02.95
	Про рослинний світ	09.04.99
	Про загальнодержавну програму формування на­ціональної екологічної мережі України на 2000-2015 роки	21.09.00
	Про затвердження загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів	22.03.01
	Про Червону книгу України	07.02.02
	Про екологічну мережу України	24.06.04
Постанови Верховної Ради України
	Про національну програму екологічного оздоровлен­ня басейну Дніпра та поліпшення якості питної води	27.02.97
Постанови Кабінету Міністрів України
	Про концепцію збереження біологічного різноманіт­тя України	12.05.97
	Про затвердження Положення про Зелену книгу України	29.08.02
Кодекси України
	Лісовий Кодекс України	21.01.94
	Кодекс України «Про надра»	27.07.94
	Водний Кодекс України	06.06.95
	Земельний Кодекс України	25.10.01

• Акти, що спеціально регулюють правові відносини щодо забезпечення стану довкілля сприятливого для збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про екологічну експертизу», «Про відходи» та ін.*.
• Акти, спрямовані безпосередньо на розв’язання завдань збереження біорізноманіття (Закон України «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України» та ін*.
• Міжнародно-правові акти, стороною яких є Україна.
• Інші акти: укази Президента, постанови Кабінету Мі­ністрів, нормативні акти спеціально уповноважених органів виконавчої влади, прийняті відповідно до наданих повно­важень і функцій.

З кожним роком вплив господарської діяльності людини на фауну і флору зростає, з кожним десятиріччям усе більше рослин і тварин зникає з лиця Землі. Тому поста­ла необхідність скласти списки таких видів і розробити заходи щодо їх охорони.

Всесвітній перепис зникаючих видів розпочався зі створенням у 1948 році при Міжнародному союзі охорони природи і природних ресурсів (МСОП* Комісії з рідкісних і зникаючих видів. Сер Пітер Скотт, голова Комісії з 1963 по 1980 рр., англійський орнітолог і художник-натураліст, запропонував назвати цей список Червоною книгою (Red Data Book*, оскільки червоний колір – символ небезпеки.

Перше видання Червоної книги МСОП з’явилося у 1963 році. Кожна країна має види рослин і тварин, яким загрожує зникнення, хоча численність їх в інших країнах може бути досить значною.

У положенні про Червону книгу України (від 25.10.1992 р.* зазначається: Червона книга України – це основний державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

Червона книга України – це основа для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяцій види тварин чи рослин, занесені до Червоної книги України, поділяють на такі категорії:

• зниклі види, про які, після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих і можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх існування в дикій природі;
• зникаючі види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких малоймовірне, якщо продовжиться згубна дія чинників, що впливають на їх стан;
• вразливі види, які в найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія чинників, що впливають на їх стан;
• рідкісні види, популяції яких невеликі, в даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;
• невизначені види, про які відомо, що вони належать до категорії «зникаючих», «вразливих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони належать – відсутня;
• недостатньо відомі види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, проте у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним;
• відновлені види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню та вимагають постійного контролю.

Відомо, що певні види не можуть існувати самостійно, а розвиваються та розмножуються лише в угрупованні. Іноді спостерігається приуроченість тих чи інших видів, зокрема ендемічних, реліктових до певних рослинних ценотипів.

Ендемік – (з грец. endemik – місцевий* – таксон, представники котрого мають порівняно обмежений ареал; поняття «ендемічний» не тотожний поняттю «аборигенний»: види (або інші таксони*, що є аборигенними на деякій території, можуть також зустрічатись і в інших місцях. Ендемічні види Буковини – білка карпатська, тритон карпат­ський, та ін. Релікти (з лат. relictum – залишок* – види, що входять до складу рослинного покриву або тваринного світу даної країни або області як пережитки флори і фауни минулих геологічних епох і які знаходяться в деякій невідповідності з сучасними умовами існування. Реліктові види – береза пухнаста, сосна звичайна та ін.

Тому при охороні таких видів важливо зберегти фітоценози, до складу яких вони належать у природних умовах. Враховуючи це, у ряді країн запроваджено Зелену книгу, до якої вносять перелік фітоценозів, що підлягають охороні.

Зелена книга України – офіційний державний доку­мент, в якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зник­нення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.

Ідея створення Зеленої книги започаткована в Україні та відображена в монографії «Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране раститетльные сообщества» / Под общ. ред. Шеляга-Сосонко Ю.Р. – К.: Наук. думка, 1987. Це видання присвячене опису сучасного стану рідкісних рослинних угруповань і заходам щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

Згідно з положенням про Зелену книгу України (за­тверджено наказом Мінекобезпеки від 19. 02. 1997 р., № 17* під час виділення угруповань, що потребують охорони, прийнято такі категорії:

• раритетні угруповання, домінанти яких є рідкісними і занесені до Червоної книги;
• угруповання, що знаходяться на межі ареалу і внаслідок біологічних особливостей чи впливу антропогенних факторів скорочують свій ареал;
• типові угруповання, що зберегли особливості структури (наприклад 180-300-літні ліси*.

Визначено 5 категорій рослинних угруповань, які потребують охорони:

• корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види;
• корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;
• рослинні угруповання, що не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо*, які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
• рослинні угруповання, взаємопов'язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;
• рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних чинників.

Наразі до Зеленої книги України занесені 126 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу. Серед них: лісових угруповань – 51 (наприклад, у Поліському природ­ному заповіднику (Житомирська обл.* – це соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві або угруповання суничника дрібноплодого та фісташки туполистої у природ­ному заповіднику «Мис Мартьян», який розташований на пів­денному березі Криму, поблизу м. Ялта*, степових – 26, лу­чних – 16, водних – 16 (наприклад, у Шацькому національ­ному парку (Волинська обл.* – це глечиково-сніжно-біло­лататтєві ценози*, болотних – 12 і чагарникових – 5. Най­багатші за наявністю рідкісних угруповань в Україні: Карпатський, Донецько-Приазовський, Гірськокримський та Західнополіський центри.

У Західнополіському центрі зосереджені бореальні (північні* угруповання, які знаходяться на території України на південній межі свого поширення, характерні переважно для тайгової зони та підтайгової смуги. Тут же розташована основна частина українського фрагмента ареалу дубово-соснових лісів рододендронових. Це угруповання реліктового виду – рододендрона жовтого (Rhododendron luteum Sweet*. Водні рослинні угруповання, в яких головний ценозоутворювач – водяний горіх (Trapa natans L.*; угруповання з домінуванням ковили Лессінга та ін.

Одна з найефективніших форм охорони живої природи (цінних природних територій та об’єктів, а також окремих видів рослин і тварин, враховуючи те, що їх збереження неможливе без контролю території їх поширення* – заповідання (взяття під охорону держави*.

Такі території називають охоронними. Вони забезпе­чують умови, необхідні для зменшення шкідливого впливу на біоту, сприяють збереженню цілісності екосистем. Для цього ділянки землі, на яких постійно зростають певні види рослин або постійно перебувають, годуються чи розмно­жуються певні види тварин, що потребують охорони, вилучають із процесів експлуатації (відчуження земель*. На відчужених землях, відповідно до рівня охорони, заборо­няється організація промислового і сільськогосподарського виробництва, інших видів діяльності, інколи навіть відвідування з метою відпочинку.

Кожна держава може мати свої категорії охорони, але загалом серед усіх об’єктів вищий ступінь охорони мають такі:

природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створю­ються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них. Окремі ділянки в заповідниках абсолютно заповідні, на інших проводять регламентований сінокіс, вирубку дерев і деякі інші господарські заходи. Літопис природи, який ведеться в заповідниках, використовується під час складання довго­тривалих прогнозів погоди, визначення термінів проведення певних сільськогосподарських робіт тощо;

біосферні заповідники – природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення, в яких діє режим абсолютного заповідання й охороняються унікальні природні об'єкти світового значення. Статус біосферного заповідника присвоюється лише після ретельної інспекції з боку компетентних міжнародних організацій;

національні природні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи державного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Це великі території, на яких, крім заповідників, можуть знаходитися заказники і пам'ятки природи, населені пункти, сільськогосподарські угіддя, транспортні мережі, інші комунікації, місця відпочинку й оздоровлення;

заказники природи – ділянки площею від кількох десятків до кількох тисяч гектарів, які створюються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх природних компонентів. На цих територіях забороняється проведення певних видів господарської діяльності (наприклад, оранка землі, вирубування лісу, збір рослинної сировини, відлов риби тощо*. Територія чи акваторія заказ­ників, як правило, демаркується й оснащується необхідною інформацією для відвідувачів; тут також відповідними державними органами регулярно проводиться інспекція;

пам'ятки природи – окремі невідновні природні об’єк­ти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад, окремі дерева, озера, фрагменти лісу чи степу; навколо пам'яток природи повинні встановлюва­тися попереджувальні таблички з відповідною інформацією;

Згідно з рішенням ЮНЕСКО, найвищий рівень заповідання мають міжнародні біосферні заповідники. У всьому світі їх налічується близько трьохсот. Чотири з них («Асканія-Нова», Карпатський, Дунайський, Чорноморський біосферний* розташовані в Україні (Див. нижче*.

Безсумнівно, створення заповідних територій та об’єктів необхідне для збереження цінних видів рослинного і тваринного світу, унікальних ландшафтів, геологічних, палеонтологічних об’єктів тощо. Водночас ці еталонні території дають змогу виявити зміни, що вносить людина в довкілля, і в кінцевому результаті виробити стратегію екологічно збалансованого природокористування. Отже, природно-заповідним територіям і об’єктам належить велике значення в житті біосфери та суспільства, а саме:

• природно-заповідні території та об’єкти виконують роль банку генофонду рослинного і тваринного світу;

• природно-заповідні території використовуються з метою проведення наукового моніторингу – вивчається вплив антропогенних і природних факторів на екосистеми з метою прогнозу зміни стану довкілля;
• забезпечують збереження рідкісних, типових, мальов­ничих ландшафтів на території конкретних регіонів і організацію їх відвідування;
• зберігають геологічні та карстово-спелеологічні заповідні об’єкти. Ці унікальні природні утворення (відшарування земної поверхні, форми земної поверхні, печери* ілю­струють геологічну будову земної кори і природні процеси, що протікали в ній протягом усієї історії розвитку;
• відіграють роль у розвитку рекреаційної діяльності та створенні сприятливих умов для здоров’я людини;

• природно-заповідні території та об’єкти вико рис­товуються як база для проведення еколого-просвітницької діяльності;

• природно-заповідні території та об’єкти – основа екологічної мережі.

Дата добавления: 2014-01-04