Тема 15: Правотворчість

Мета: загальною характеристикою правотворчої діяльності держави, визначити поняття, принципи і функції правотворчості, стадії правотворчості. Оволодіння студентами навичками, знаннями з предмету, щоб взаємопов`язати їх з раніше набутими для формування освітньої бази майбутнього юриста. Виховувати моделювання поведінки студента як майбутнього спеціаліста на основі отриманих знань та навичок.

План:

1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості.

2. Принципи і функції правотворчості.

3. Стадії правотворчого процесу.

4. Види і форми правотворчості держави.

Рекомендована література:

1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.

2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.

4. Граціанов А.І. Роль уніфікації в систематизації законодавства // Держава і право. — Вип.8. — С. 15-19.

5. Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. — 2000. — №2. —С.49-51.

6. Копиленко О., Мурашин Г. Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу // Вісник Академії правових наук. — X., 2003. - Вип. № 2-3. -С 132—141.

7. Котюк І., Котюк О. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів // Право України. — 2000. — №8. — С.112-113.

8. Легуша С.М. Теоретичні засади інкорпорації як форми систематизації законодавства України // Правова Держава — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип.16. - С.149-156.

9. Нагребельний В.П. Систематизація законодавства України: проблеми і перспективи // Держава і право: Зб.наук. праць. — К., 2003. — Вип.21. — С.5-9.

10. Подковенко Т.О. Система законодавства: загальнотеоретична характеристика // Держава і право. Зб.наук праць Випуск 21. - К., 2003. - С.77-82.

11. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. — 220 с.

12. Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії // Право України. — 2005. — №11. — С.28-32.

Питання для самоконтролю

1. Хто виступає законотворцем в Україні?
2. Методи правотворчості.
3. Ознаки які характеризують правотворчість.
4. Вимоги до проекту нормативно-правового акта.
5. Фактори правотворчості.

1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості.

Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Головне призначення правотворчості - встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.

Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні - Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках.

Законотворчість - важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості - всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

Правотворчість - один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності.

Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону.

Правотворчість - це насамперед форма владної-вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта.

Дата добавления: 2014-01-04