Неосталінізм і Україна

Мета

ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНА КРИЗА СИСТЕМИ

Лекція15. УКРАЇНА В 1964—1985.

1. Неосталінізм і Україна

2. Особливості індустріального розвитку України. Стан колгоспно-радгоспної системи.

3. Розвиток соціальної сфери України.

Визначити хронологічну послідовність та зв’язки між головними подіями періоду застою в Україні; пояснити основні тенденції економічного і соціального розвитку України у 60—80-х роках XX ст.;

Література:

Ф.Турченко. Історія України. Підручник для 11 кл., Київ, 2001.

У жовтні 1964 р. відбулася зміна партійного керівництва СРСР – замість М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.Брежнєв. «Брежнєвський період» історії України був періодом часткової реанімації сталінської адміністративно-командної системи, періодом суспільного й економічного застою. З іншого боку, цей період був часом активного пошуку прогресивними силами суспільства шляхів оновлення радянської системи і виведення її з глибокого кризового стану. Неосталінізм політики Л.Брежнєва виявлявся в УРСР в нових хвилях політичних репресій проти інакомислячих, насамперед поборників ідеї національного відродження і суверен-ності України.

Вже в серпні 1965 р. в окремих містах республіки пройшли масові арешти, внаслідок яких було затримано близько 30 чоловік із середовища «шістдесятників». Більшості з них було пред'явлено традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді». Паралельно з відкритими репресивними діями в Україні з другої половини 60-х років розгорнулася активна «профілактична робота»з тими, хто підтримував і співчував «антирадянщикам». Розмах репресивних дій в Україні був значно більшим, ніж в інших регіонах СРСР. Українське керівництво начолі з П.Шелестом, як завжди, ретельно і слухняно виконало отриману вказівку згори, хоча й не було саме зацікавленев такому розвитку подій у республіці. Активізувалася цензура, відбулася справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю.

Однак суспільно-політичне життя України брежнєвського періоду характеризувалося не лише посиленням переслідувань інакомислячих. були в ньому і прояви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях протестів з боку «шістдесятників». Зокрема, 4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» з різким осудом репресій, що відбувалися в Україні, виступили Юрій Бадзьо, Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Сотні відомих українських діячів культури і науки, рядові службовці, робітники і студенти висловлювали своє гнівне обурення політичними репресіями 1965-1966 рр., яке відбивалося в колективних листах-протестах, адресованих керівництву держави –Л.Брежнєву, О.Косигіну, М.Підгорному. Ці документи друкувалися у «самвидаві», переправлялись за кордон. їх автори вже майже не переслідувалися властями.

«Самвидав» – у 1960-1980-і рр. спроба частини інтелігенції в СРСР усупереч офіційним заборонам і переслідуванням, без санкції влади виготовляти і поширювати літературні, публіцистичні та ін. твори, висловлюючи протест проти терору та всеохоплюючого контролю держави у сфері друкованого слова.

Л.Брежнєв прагнув повністю русифікувати Україну. Під політику русифікації компартійні ідеологи підводили теоретичну базу – концепцію так званого «радянського народу», як нової спільності людей, що сформувалася насамперед на основі непорушної єдностітрьох східнослов'янських народів – росіян, українців і білорусів. У цій ситуації відверте «українофільство» П.Шелеста ставало для союзного керівництва політично небезпечним. У березні 1972 р. П.Шелест і очолюваний ним ЦК Компартії України були підданігострій критиці на політбюро ЦК КПРС за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». В травні нього ж року П.Шелеста звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України і без його згоди призначили одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПУ керівником української республіканської партійної організації був обраний Володимир Щербицький. який понад сімнадцять років перебував на цій посаді.

Російська мова, що подавалася як засіб міжнаціонального спілкування, витісняла українську з сфери освіти, науки, культури і навіть з побуту.

У квітні 1978 р. була прийнята нова Конституція УРСР, яка була майже точною копією Конституції СРСР 1977 р. Декларовані ними лібералізація політичної системи, широкі права громадян, право республіки на самовизначення, аж до можливості виходу з СРСР фактично не були перешкодою для КПРС застосовувати на практиці добре перевірену в попередній період диктаторську форму правління. Спроби ж окремої частини громадян скористатися конституцій-ними правами жорстоко переслідувалися. З метою остаточного закріплення партійного диктату в КонституціяхСРСР і союзних республік вводилася спеціальна шоста стаття, відповідно до якої КПРС проголошувалася керівною і спрямовуючоюсилою радянського суспільства, ядром його політичної системи. Нова Конституція гарантувала широкі політичні и економічні права громадян, але в реальному житті вони не реалізовувалися.

Дата добавления: 2014-01-04